Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Июня 2014 в 08:58, реферат
Ораторське мистецтво є прикладною дисципліною, яка являє собою комплекс знань, умінь і навичок оратора стосовно підготовки й проголошення переконуючої промови. Іншими словами, ораторське мистецтво - не діяльність, спрямована на переконання аудиторії засобами живого слова.
Є схожі терміни, що визначають певним чином ораторське мистецтво. Так, риторика - це теорія ораторського мистецтва, красномовство - вміння говорити красиво. М. М. Сперанський визначай красномовність як "дар потрясати душі". А. Ф. Коні розрізняв поняття "красномовність" і "ораторське мистецтво".
Вступ……………………………………………………...3ст.
Розвиток ораторського мистецтва………………………4ст.
Жести……………………………………………………..5ст.
Основні правила і принципи публічного виступу….....7ст.
Ораторське мистецтво у повсякденному житті………8ст.
Висновок…………………………………………………9ст.
Список літератури………………………………………10ст.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ
Реферат з комунікативної логіки на тему:
«Функції ораторства у сучасному світі.»
спеціальності «Журналістика»
спеціальності «Журналістика»
Науковий керівник:
І. І. Собокар
Г. І. Кутнякова
Ораторське мистецтво є прикладною дисципліною, яка являє собою комплекс знань, умінь і навичок оратора стосовно підготовки й проголошення переконуючої промови. Іншими словами, ораторське мистецтво - не діяльність, спрямована на переконання аудиторії засобами живого слова.
Є схожі терміни, що визначають певним чином ораторське мистецтво. Так, риторика - це теорія ораторського мистецтва, красномовство - вміння говорити красиво. М. М. Сперанський визначай красномовність як "дар потрясати душі". А. Ф. Коні розрізняв поняття "красномовність" і "ораторське мистецтво". Перше він розумів як "дар слова, що хвилює й притягує слухача красотою форми, яскравістю образів і силою точних висловів", тобто як уміння говорити грамотно, переконливо".
Сучасні словники теж визначають красномовство як здатність уміння говорити красиво, переконливо, як ораторський талант. Це мова, побудована на ораторських прийомах, це саме ораторське мистецтво, насамкінець - це наука, яка вивчає ораторське мистецтво; риторика.
Ораторське мистецтво сприймається не стільки як наука про красномовство, а як наука про мовну доцільність, про осмислену і коректну мовну діяльність. Ораторське мистецтво означає не просто "говоріння", майстерність проголошення промови, а мову як соціальну дію, більше того - як взаємодію між мовцями.
В будь-якій промові (мовному акті) відбувається передача інформації. Істотна відповідь на запитання, для чого людина говорить: "Для того, аби передати інформацію" - с тавтологією і, як будь-яка тавтологія, ця відповідь неконструктивна. Дійсно, для чого людина передає інформацію?
Ораторське мистецтво - це мистецтво впливу на слухачів. Оратор впливає на людину всебічно: на її розум, почуття, орієнтацію, настрої, бажання, вчинки та дії. Хороший оратор - думок і слів організатор, а це важче, ніж організація людей: адже не видають наказу думати так, а не інакше.
Слово "оратор" походить від латинського - говорити. Словник В. Даля дає таке визначення оратора - "речистьій человек, краснослов, мастер говорить, проповедник". Сучасні словники тлумачать його як особистість, що професійно займається мистецтвом красномовства; як особу, що проголошує промову; як людину, що мас дар мовлення; як "глашатай".
Ораторське мистецтво завжди визнавалося необхідною і складною творчістю. Воно вважалося навіть царицею мистецтв, настільки сильним був його вплив на вирішення державних справ, на розум людей. Адже живе слово виконує не тільки утилітарну функцію передачі інформації - воно формує переконаність, готовність до певних конкретних дій. Слово мас магічний вплив. Ще Авіценна говорив: "Три зброї є у лікаря: слово, рослина, ніж". Зважте: "слово" - на першому місці.
Розвиток ораторського мистецтва.
Епоха масової комунікації наклала свій відбиток на тематику і стиль виступів ораторів. Сучасна масова культура і причетне до неї ораторське мистецтво значною мірою прагнуть щиро чи не щиро, але допомогти людині в пошуках шляху утвердження своєї особистості. Це складний шлях, а оскільки він пов’язаний з формуванням певної світоглядної орієнтації, то кожен авторитетний апостол сучасного красномовства у першу чергу намагається визначити ці орієнтири як головні, переконати своїх слухачів у їх привабливості і незаперечній першості.
Що хочуть почути люди від тих, хто виступає перед ними з трибуни? По - перше, як визначити своє місце в цьому мінливому світі? По-друге, яку поставити собі мету в житті? По-третє, як досягти права на те, щоб посісти будь-яке, навіть найвище, місце в суспільстві? По-четверте, що визначне зробили в житті люди, знані як сильні світу цього, і чого не зробив я, знаючи, що це не було заборонено зробити й мені? По-п’яте, чому одні з моїх однокашників здійнялися вгору, хоча і не відзначались у школі.
Оратори, які бажають
досягти успіху на ниві
Найбільшого успіху на теренах красномовства минулого двадцятого століття досягли оратори-пропагандисти американського способу життя і відповідного світобачення, яке спирається на принципи філософії прагматизму і позитивізму. Серед таких слід назвати Дейла Карнегі (1888−1955), Наполеона Хілла (1883−1968), Поля Сопера.
Д. Карнегі у своїх працях навчав як стати комунікабельною людиною, як знаходити собі друзів, як аналізувати і вирішувати проблеми, збирати факти для виступу, записувати їх і аналізувати.
Наполеон Хілл у книзі „Думай і збагачуйся” звернув увагу на те, у чому полягає немеркнучий успіх і привабливість. Хілл стверджує, що людина повинна твердо знати, чого вона хоче досягти. Кроками до успіху є бажання, віра, самонавіювання, спеціальні знання (освіта), уява, планування, рішення.
Автор описує шість примар страху, навчає, як позбутися нерішучості, сумнівів, струху.
Критику, зауважує Н. Хілл, потрібно сприймати як вид сервісу. Цікаву, що у людей, які бояться критики, наявні симптоми сором’язливості, неврівноваженості, слабохарактерності, комплексу неповноцінності, екстравагантності, безініціативності, відсутності самолюбства.
Л. Хілл указує на симптоми страху хвороб, серед яких: самонавіювання, іпохондрія, млявість, вразливість, нестриманість, турбота тощо.
Всі ми жестикулюємо, в більшості випадків навіть не віддаючи собі в цьому звіту. Зазвичай вважається, що жести полягають в рухах рук і кистей, і дійсно, це найвиразніші і впадають в очі жести. Але і будь-яке тілорух з метою підкреслити значення вимовних слів теж жест. Майже неможливо говорити із захопленням і переконано без невловимо складного поєднання рухів голови, шиї, плечей, корпуса, стегон і ніг. Таким чином, в жестикуляції немає нічого не властивого всім і кожному і властивого тільки одним професійним ораторам. Втім, для початківця оратора, ще не звиклого до жестикуляції руками при публічному виступі, правильно користуватися жестами - важке завдання. Спочатку йому необхідно придбати належну поставу і вміння володіти собою під час виступу. При достатній тренуванні і розвитку рухливості м'язів, можливо, виникне і природний імпульс до відповідного жесту. Секрет особливої доцільності жестикуляції руками швидше за все полягає в тому, що в значній частині людська діяльність здійснюється за допомогою рук, і тому їх положення і рухи стали найбільш характерними для вираження наших переживань. Руки, як і мова, визначили перехід людини на вищий щабель розвитку в порівнянні з тваринами. * Ллойд Джорж, прем'єр-міністр Великобританії в 1916 - 22 рр.. Руками людина не тільки тримає плуг, сокиру або перо; руками він вітає друзів, загрожує ворогам, пестить улюблене істота. Сприйнятливість до жестикуляції руками глибоко закладена у свідомості слухача. У поєднанні зі словами жести теж говорять, посилюючи їх емоційне звучання. Коли жестами користуються при описах, або з метою наслідування, або при бажанні вказати місце і рух, вони допомагають вносити у виклад потрібну ясність. Жест має цінне значення і як фізичне вираження творчих зусиль оратора, що дає нам деяке задоволення. У відомих межах нам навіть подобається спостерігати за оратором в самому процесі його роботи. І йому самому при передачі своїх думок доставляють задоволення фізичні прояви почуттів, супроводжуючих думка і шукають виходу. Вкрадлива і гладка мова оратора, у якого слова ллються без жодного видимого зусилля, залишає якийсь осад упередження і недовіри. Осмислена і виразна робота рук від кистей до самих плечей створює враження мужньої сили і відповідає природної людської потреби а русі, яка не знаходить достатнього задоволення в інтелектуальній діяльності. Крім того, жест має й іншу гідність: він допомагає створити гармонію рівноваги в позі оратора і відчуття цієї рівноваги у самих слухачів. Ми балансуємо за допомогою рук при ходьбі, ту ж роль відіграють руки і в процесі мовлення. При жестикуляції найкраще користуватися такими правилами: а) Жести повинні бути недовільні. Вдавайтеся до жесту в міру відчуття потреби в ньому. Чи не придушуйте імпульсу наполовину. Якщо почали піднімати руки, але не дали їм вільного руху вгору, то вийде щось на кшталт жесту, яким розполохують курей: КШ-КШ. Така жестикуляція досить звичайна у новачків. б) Жестикуляція не повинна бути безперервною. Чи не жестикулюйте руками протягом усієї промови. Не кожна фраза потребує підкресленні жестом. в) Керуйте жестами. Не старайтесь бути схожим на вітряк, притримайте сили в запасі; пам'ятайте, що жестикуляція - елемент рівноваги всієї пози. Ніколи жест не повинен відставати від підкріплюваного ним слова. г) Вносьте різноманітність у жестикуляцію. Не користуйтесь без розбору одним і тим же жестом у всіх випадках, коли потрібно надати словами виразність. д) Жести повинні відповідати своєму призначенню. Їх кількість і інтенсивність повинні відповідати характеру мови і аудиторії. Наприклад, дорослі на противагу дітям воліють помірну жестикуляцію. Як тільки ви оволоділи жестом, необхідно присвятити деякий час вправам в його технічній обробці. Загалом під час промови не слід думати про жестикуляції, крім випадків, коли вам почне здаватися, що вона надмірна і її слід скоротити.
Основні правила і принципи публічного виступу.
«Слухачі придивляються до оратора: як він стоїть, яке у нього вираз обличчя, яка хода, що він робить з руками. Слухачі хочуть знати, що він представляє сам по собі. Наївно, рухомі цікавістю, вони хочуть відразу скласти думку про оратора - позитивне чи негативне - і, самі того не усвідомлюючи, хочуть вирішити, чи будуть їхні симпатії на стороні оратора і сприймуть вони те, що він їм скаже. Виступити публічно - це значить дати слухачеві можливість познайомитися з вами. Якщо не на радість, якщо зовнішні дані не тільки не допоможуть, а швидше зашкодять, то, треба думати, ви ще не оволоділи всім необхідним для публічного виступу. Але, перш за все, слід підтвердити основний принцип: справді рушійна і спрямовуюча сила зовнішніх даних і прийомів оратора полягає в його глибокому переживанні взаємного спілкування з аудиторією. Нагальна внутрішня потреба виконати свій обов'язок перед слухачами дасть для правильного зовнішньої поведінки набагато більше, ніж нарочиті технічні прийоми. Усілякі хитрощі в поставі, манерах, жестах ніколи не створять справжнього вигляду оратора, натхненного потужної ідеєю і бажанням поділитися нею з аудиторією ». *Одяг і зовнішній вигляд
Виступ має бути вільним і природним. Але не тільки початок грає важливу роль для публічного виступу. Завершення мови являє собою стратегічно важливий розділ. Те що оратор говорить в ув'язненні, його останні слова продовжують звучати у вухах слухачів, коли оратор вже закінчив говорити, і мабуть їх будуть пам'ятати найдовше. Кінцівку, так само як і початок потрібно ретельно підготувати, знати майже слово в слово, як ви збираєтеся закінчити свій виступ. Закінчувати мова треба плавно, не залишаючи її незавершеною. Навіть такі видатні оратори як: Вебстер, Брайт, Гладстон, блискуче володіли англійською мовою, вважали для себе за необхідне писати заздалегідь, і майже вивчати напам'ять заключні слова своїх виступів.
Ораторське
мистецтво у повсякденному
У суспільному житті без слова, без його впливу не обійтись. Дійсно, як можна сказати, що одна думка істинніша за іншу? Можна лише говорити, що одна думка переконливіша за іншу. Навчитися переконливості, навчитися робити слабку думку сильною - таке завдання можна виконати за допомогою ораторського мистецтва, звертаючись і до розуму, і до почуття людей. Хто володіє таким мистецтвом, той може переконати будь-кого й добитися торжества своєї думки. А в цьому і заключається мета ідеальної "суспільної людини", яка бере участь у державних справах.
Ефективність діяльності юриста залежить від багатьох чинників. Поряд з якісною правовою освітою, знанням норм права та процесу він повинен мати необхідні ділові та моральні якості, певні організаторські здібності, відзначається загальною культурою, вмінням працювати з людьми, володіти розвиненим почуттям обов'язку, справедливістю та відповідальністю.
Сьогодні неможливо виконувати жоден вид юридичної діяльності без знання та розуміння особливостей спілкування та механізмів впливу однієї людини на іншу. Адже юрист протягом одного дня вступає в спілкування з десятками осіб, різними за віком, інтелектом, за їх соціальним станом, інтересами та потребами. Саме ця діяльність потребує використання знань ораторського мистецтва для впливу як на людей, які, наприклад, потрапили у сферу судочинства (свідок, підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та ін.), на осіб, що безпосередньо здійснюють цей вид діяльності (слідчий, прокурор, суддя, адвокат), так і для здійснення більш загальних цілей: утвердження прав і свобод людини і громадянина, які визначають зміст і застосування законів, діяльність органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування.
Справа ще й у тому, що специфіка особистості, в тому числі і юриста, випливає із сукупності певних елементів її соціальної якості: мети діяльності; соціального статусу та соціальної ролі; норми та цінностей, якими керується особистість в діяльності, сукупності знань, рівня спеціальної підготовки, активності, самостійності в прийнятті рішень і, нарешті, систем знаків спілкування, важливішою з яких є мова.
Наша свідомість, можливо й не зводиться до слів, але донести до людей свої думки, емоції та побажання ми можемо тільки у формі слова. Мова фіксує наші знання про світ і дає змогу виразити ставлення до нього. Вона є основним засобом спілкування людей.
Слово виражає наше
самовизначення серед собі
Одна із головних функцій мови – комунікативна, тобто функція спілкування. Виступаючи публічно, людина виражає, утверджує себе, одночасно впливаючи на інших.