Утворення віртуального каналу передачі даних

3. зазначення повного шляху доступу до файлу на даному комп'ютері: http://www.itl.net.ua/Faes/Arcbiv/pagel.html

Як роздільник у повному імені використовується знак /. Вводячи ім'я, потрібно точно дотримувати регістр символів, оскільки в Internet малі та великі літери вважаються різними. В електронній пошті адреса складається з імені одержувача (поштової скриньки), знака "@" та доменної адреси поштового сервера (локальної мережі), до якого приєднано одержувача. Наприклад: kovalenko@polynet.lviv.ua .

 

5. ІЄРАРХІЯ IPАДРЕС, КЛАСИ МЕРЕЖ, МАСКА ПІД МЕРЕЖІ

 

Першим обов'язковим параметром у властивостях протоколу TCP/IP будь-якого комп'ютера є наявність його IP-адреси.

IP-адреса – це унікальна 32-розрядна послідовність двійкових  цифр, за допомогою якої комп'ютер  однозначно ідентифікується в IP-мережі.

Багато країн, які активно розвиваються у технічному відношенні (Китай, Японія, Корея та ін.) починають відчувати дефіцит IP-адрес, що ідентифікують не тільки комп'ютери, але й інші пристрої з функціями доступу в Інтернет. Прийнятий зараз 32-бітовий стандарт забезпечує кількість IP-адрес, яка дорівнює майже 4,3 млрд., але їх більша частина закріплена за США (близько 70%), Канадою та європейськими країнами, а от, наприклад, КНР отримала їх всього 22 млн., що для них є недостатнім.

Для зручності роботи з IP-адресами 32-розрядну послідовність зазвичай поділяють на 4 частини по 8 бітів (на октети), кожен октет переводять у десяткове число і при записі поділяють ці числа крапками. У такому вигляді (це подання називається «десяткові числа з крапками», або, англійською, «dotted-decimal notation») IP-адреси займають набагато менше місця і набагато легше запам'ятовуються (табл. 1).

Проте однієї тільки IP-адреси комп'ютеру для роботи в мережі TCP/IP недостатньо. Другим обов'язковим параметром, без якого протокол TCP/IP працювати не буде, є наявність маски підмережі.

Маска підмережі – це 32-розрядне число, яке складається з одиниць, які йдуть спочатку, та з нулів, які йдуть наприкінці, наприклад (в десятковому поданні) 255.255.255.0 або 255.255.240.0.

 

Таблиця 1 – Різні представлення IP-адреси

IP-адреса у 32-розрядному  вигляді	11000000 10101000 00000101 11001000
IP-адреса, розбита на октети	11000000	10101000	00000101	11001000
Октети у десятковому вигляді	192	168	5	200
IP-адреса у вигляді десяткових чисел, розділених крапками	192.168.5.200

 

 

Маска підмережі відіграє винятково важливу роль в IP-адресації і маршрутизації. Мережа може бути неоднорідною (гетерогенною), тобто складатися з фрагментів різної топології та різнотипних технічних засобів. Для правильної взаємодії в такій мережі кожен учасник повинен вміти визначати, які IP-адреси належать його локальній мережі, а які – є віддаленим мережами.

Тут і використовується маска підмережі, за допомогою якої здійснюється поділ будь-якої IP-адреси на дві частини: ідентифікатор мережі (Net ID) та ідентифікатор вузла (Host ID). Такий поділ виконується дуже просто: там, де в масці підмережі стоять одиниці, знаходиться ідентифікатор мережі, а де стоять нулі – ідентифікатор вузла.

Наприклад, у IP-адресі 192.168.5.200 при використанні маски підмережі 255.255.255.0 ідентифікатором мережі буде число 192.168.5.0, а ідентифікатором вузла – число 200. Варто нам змінити маску підмережі, скажімо, на число 255.255.0.0, як і ідентифікатор вузла, і ідентифікатор мережі зміняться на 192.168.0.0 і 5.200, відповідно, і в залежності від цього інакше буде вести себе комп'ютер під час відправлення IP-пакетів.

 

5.1 КЛАСИ МЕРЕЖ

З метою отримання можливості опису мереж різного розміру та по-легшити їх класифікацію, IP-адреси було розділено на групи, які називають класами. Така схема адресації називається класовою. Кожна повна 32-бітна IP-адреса поділяється на дві частини, що описують мережу та вузол. Біт або послідовність бітів на початку кожної адреси задають її клас (рис. 1.2). Є п’ять класів IP-адрес .

Адреса класу А призначена для дуже великих мереж. В ній використовується тільки перший октет як ідентифікатор мережі. Три октети, що залишились, ідентифікують адресу вузлів. Перший біт в адресі класу А завжди нульовий. Враховуючи це, найменше допустиме число буде рівне 00000000 (десятковий 0), а найбільше – 01111111 (десяткове число 127). Варто відзначити, що обидва номери 0 та 127 є зарезервованими і не можуть бути використані як мережеві адреси. Будь-які адреси, що починаються з числа в діапазоні від 1 до 126 в першому октеті є адресами класу А. Мереж класу А небагато, але кількість вузлів у них може досягати 224 - 2 = = 16 777 214 вузлів (два номери ідентифікують номера мережі та широкомовну адресу).

Мережа з номером 127.0.0.0 не може бути присвоєна мережі, оскільки зарезервована для зворотного петлевого (loopback) тестування (маршрутизатори або локальні вузли можуть використовувати його для передавання пакетів самим собі).

Рисунок 1.2 – Структура IP-адрес різних класів

Адреса класу B використовується для мереж середнього та великого розмірів. В IP-адресі класу B два перших октети використовується для мережевої адреси, а два других являють собою адресу вузла.

Перші два біти першого октета завжди приймають значення „1” і „0”, шість бітів, що залишились, можуть містити будь-які комбінації нулів та одиниць. Таким чином, найменше число, яке може бути використане для адрес цього класу рівне 10000000 (десяткове 128), і найбільше – 10111111 (десяткове значення рівне 191). Будь-які адреси, що містять в першому октеті числа від 128 до 191, є адресами класу В. Мережа класу В може містити максимум 216 - 2 = 65 534 вузлів.

Адреси класу С – це найчастіше використовувані адреси, призначені для використання в малих мережах. Адреса даного класу починається з двійкової комбінації 110. Отже, найменше доступне число – 11000000 (десяткове 192), а найбільше – 1101111 (десяткове значення 223). Якщо адреса в першому октеті містить числа від 192 до 223, значить він на-лежить до класу С. Максимальна кількість вузлів у мережі – 28 – 2 = 254.

Адреси класу D були створені для реалізації в IP-адресах механізму багатоадресної розсилки. Багатоадресною або груповою адресою (multicast address) називається унікальна мережева адреса, що використовується для відправлення пакетів певним групам мережевих пристроїв. Таким чином, одна мережева станція може передавати один потік даних декільком отримувачам.

Діапазон адрес класу D, які називають багатоадресними IP-адресами також певним чином обмежений. Перші чотири біти такої адреси є 1110, тому перший октет адрес цього класу може приймати значення від 11100000 до 11101111 або в десятковому записі від 224 до 239.

Адреси класу Е також були описані в стандартах та виділені в окремий блок. Однак вони були зарезервовані проблемною групою проектування Internet (Internet Engineering Task Force – IETF) для власних дослідницьких потреб і не використовувались в мережі Internet. Перші чотири біти адрес класу Е завжди одиничні. Значення першого октета знаходиться в діапазоні від 11110000 до 11111111 або від 240 до 255 – в десятковому вигляді.

 

 

ВИСНОВОК

 

    Комп’ютерна мережа — це сукупність комп’ютерів, кабелів, мережевих

адаптерів, вони об’єднані технічними засобами передавання інформації і

працюють під керуванням мережної операційної системи та прикладного

програмного забезпечення.

   За допомогою ПК, об’єднаних у локальну мережу, розв’язуються такі

задачі:

• розділення файлів;
• передавання файлів;
• доступ до інформації та файлів;
• розділення прикладних программ;
• одночасне введення даних у прикладні програми;
• розподіл принтера;
• електронна пошта;
• глобальна мережа може включати інші глобальні мережі, локальні мережі, окремі віддалені комп’ютери.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Сучасні  комп’ютерні технології / за ред.. Швиденко М.З., Л.: ННЦ “Інститут аграрної економіки”. – 2007. – 705 с. 
2. Швиденко М.З., Матус Ю.В.. Комп’ютерні мережні технології. / Навч.-метод. посібник. – Київ. – ТОВ “Авета”, –  2008. 
3. Швиденко М.З., Матус Ю.В.. Технології комп’ютерних мереж. / Навч.-метод. посібник., Київ – Видавництво ООО “Береста”, – 2007. 
4. Бірюков М.Л., Стеклов В.К., Костік Б.Я. Транспортні мережі телекомунікацій: Системи мультиплексування: Підручник для студентів вищ. техн. закладів; За ред. В.К. Стеклова. – К.: Техніка, 2005. – 312 с. 
5. Буров Є.В.. Комп’ютерні мережі. / 2-е вид., оновл. і доп. – Львів –Бак, 2003. 
6. Теоретичні основи завадостійкого кодування. Частина1: Підручник/ П.Ф.Олексенко, В.В.Коваль, Г.М.Розорінов, Г.О.Сукач. – К.: Наукова думка. – 2010. – 192 с. 
7. Цифрова обробка аудіо- та відеоінформації у мультимедійних системах: Навчальний посібник / О.В. Дробик, В.В. Кідалов, В.В. Коваль, Б.Я. Костік, В.С. Лазебний, Г.М. Розорінов, Г.О. Сукач. – К.: Наукова думка, 2011. – 190 с. 
8.  Габассов Ю.В.. “Internet 2000”. / С.-П.: BHV, 1999. 
9. Теоретичні основи завадостійкого кодування. Частина 2: Підручник/ П.Ф.Олексенко, В.В.Коваль, Г.М.Розорінов, Г.О.Сукач. – К.: Наукова думка. – 2011. – 284 с. 
10. Кристо Андерсон, Марк Минаси.. “Локальные сети”. / К.: ВЕК, 1999. 
11. Пол Гистер. “Навигатор Internet”. / М.: “Джон Уайли єнд Санз”, 1994. 
12. Питер Кент. “Internet : следующий шаг”. / М.: Компьютер, 1996. 
13. Максим Кульгин. “Технологии корпоративных сетей”. / С.-П.: Питер, 1999.