Статистичне дослідження зайнятості в регіоні

         міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни

      харківський торговельно – економічний інститут кнтеу

 

 

                               Кафедра фінансів, обліку та аудиту

 

 

 

 

 

                                          Реферат на тему:

«Статистичне дослідження зайнятості в регіоні»

                                                                                   Підготувала

                                                                                   студентка групи ОА-10

                                                                                   Іващішина Ксенія Валеріївна

 

 

 

 

 

                                                 Харків 2011 
                                                       Зміст

 

                                                      Вступ

З переходом України до соціально  орієнтованої економіки, формуванням  нової стратегії розвитку державної статистики відбулися якісні зміни у підходах до сутності категорії зайнятості населення та її оцінки. Це активізує перегляд підходів до  реалізації державної політики зайнятості та вимагає принципово нової статистичної інформації стосовно процесів, що відбуваються на ринку праці. Підвищення ролі зайнятості населення, особливо в рамках міжрегіональних порівнянь, вимагає нових підходів до її статистичної оцінки.

Наукова проблема полягає у визначенні, оцінюванні та порівнянні зайнятості населення, оскільки в сучасних умовах відносини зайнятості мають складну структуру. Хоча в конвенціях, міжнародних стандартних класифікаціях та рекомендаціях МОП, у світовій економічній літературі давно сформувалися загальновизнані терміни та їх визначення, в Україні ця проблема вирішена не повністю.

Інформація про стан зайнятості населення у регіонах є підґрунтям для розробки та втілення ефективної стратегії соціально-економічного розвитку окремого регіону та держави  в цілому. Регіональний аналіз зайнятості населення дозволяє виявити розбіжності в умовах та обсягах застосування праці. Показники зайнятості населення та їх динаміка характеризують ефективність структурних перетворень, а також використовуються для вивчення взаємозв’язків між соціально-економічною політикою та рівнем життя, демографічною ситуацією та диференціацією суспільства.

 

             1. Зайнятість населення: сутність, структура та форми

Зайнятість населення  — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Зайнятiсть з економiчних позицiй суспiльства — це дiяльнiсть працездатного населення, пов’язана зі створенням суспiльного продукту або нацiонального доходу. Ця зайнятiсть щодо корисностi для суспiльства має вирiшальне значення. Вона визначає як економiчний потенцiал суспiльства, так i рiвень i якiсть життя населення загалом i добробут окремих громадян. Зайнятiсть з економічних позицiй можна розглядати як продуктивну зайнятiсть.

Продуктивна зайнятiсть — це така зайнятiсть населення, яка завдяки  високопродуктивній працi створює необхiднi для розвитку суспiльства ресурси i дає кожному працiвниковi доход, не менший, нiж потрiбно для вiдтворення його фiзичних, iнтелектуальних i професiйних якостей, тобто, щонайменше, забезпечує просте вiдтворення робочої сили. За умов продуктивної зайнятостi за рахунок продуктивностi працi в сферi матерiального виробництва забезпечується заробiток кожному членові суспiльства на рiвнi або вище законодавчо встановленої вартостi мiнiмального споживчого бюджету (в тому числi пенсiонерам, дiтям, iнвалiдам, безробiтним, працюючим у невиробничих галузях, вiйськовослужбовцям, студентам, учням), а також рiзнi необхiднi державнi витрати для нормального, всебiчного розвитку суспiльства (витрати на утримання армiї, розвиток науки, культури, охорони здоров’я, розв’язання надзвичайних ситуацiй тощо).

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Стан зайнятості є одним з основних індикаторів національної економіки. В ньому відображається те, як в суспільстві використовуються ресурси праці, а відповідно і можливості економічного росту. Основними параметрами, що характеризують стан зайнятості, становище на ринку праці можна назвати:

• економічно активне населення (робоча сила); 
  
• економічно неактивне населення (не входить в склад робочої сили).

Згідно із законом  України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного  робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

• громадяни, які  самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

• вибрані, призначені або  затверджені на оплачувану посаду в  органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

• особи, які проходять  професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами  похилого віку;

• працюючі громадяни інших  держав, які тимчасово перебувають  в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або  протягом неповного робочого часу або  з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про  заробіток, відпрацьований час, або  ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між  робочою силою та іншими виробничими  факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в  низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

Часткова зайнятість —  це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Зайнятість неповний робочий  час— це робота неповну робочу зміну  у зв'язку з неможливістю забезпечити  працівника роботою на повну норму  робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним  контрактом.

              2. Методи дослідження сфери зайнятості регіону

 

 Необхідність дослідження сфери зайнятості на регіональному рівні обумовлюють активні процеси децентралізації державного управління в Україні, а також процеси регіоналізму й регіоналізації в ЄС, повноправним членом якого прагне стати і наша країна. Саме сфера зайнятості як надзвичайно важлива, можна сказати, ключова підсистема регіону повинна виступати основним об’єктом регіонального управління з метою забезпечення соціально-економічного зростання території.

Насамперед, важливим є дослідження  сфери зайнятості на регіональному рівні з точки зору розгляду регіону як системи.

При цьому, беремо до уваги, що однією з складових системи «регіон» у функціональному вимірі є регіональний ринок праці, який є відносно самостійною  підсистемою з особливими взаємозв’язками та типом відносин, що дуже залежить від рівня економічного розвитку регіону. Отже, регіональна економіка детермінує зайнятість наступним чином:

1) визначає рівень заробітної  плати та соціального захисту,  базово опираючись на регламентовані  на загальнодержавному рівні показники;

2) формує попит на робочу силу  через активізацію підприємницької  діяльності, розвиток малого і  середнього бізнесу;

3) сприяє розвитку нових, прогресивних  форм зайнятості, самозайнятості.

Важливо наголосити, що усі підсистеми регіону активно впливають на сферу зайнятості, проте такі впливи мають і зворотній зв’язок. Так, від ситуації на регіональному ринку праці суттєво залежить рівень економічного розвитку регіону, його політична стабільність (у тому числі, у ступінь довіри населення до місцевих органів державної влади), розвиток громадянського суспільства (виражається зокрема і в соціальному діалозі), екологічний стан території, формування зон розселення у залежності від розміщення підприємницьких об’єктів (насамперед, промислових), на яких концентрується значна кількість економічно активного населення.

Враховуючи це, можна зрозуміти, що використання знань регіональної економіки є вкрай необхідними  для розробки ефективної регіональної політики, здатної поліпшувати зайнятість в розрізі регіонів країни. Адже, регіональна політика безпосередньо впливає на зайнятість через активне застосування методів державного управління з дотриманням принципів соціального діалогу (співпраці з недержавними управлінськими інститутами, а саме науковими, освітніми, громадськими та підприємницькими структурами). Регіональна політика детермінує зайнятість через:

1) стимулювання ділової активності  із застосуванням податкових  пільг та, як наслідок, створення  нових робочих місць, у тому  числі в розрізі окремих  видів економічної діяльності (для прикладу, туризму чи аграрної сфери);

2) планування розвитку регіонального  ринку праці, показників зайнятості  шляхом затвердження регіональних  програм зайнятості, концепцій, стратегій  розвитку регіону;

3) контроль за дотриманням нормування робочого часу, умов праці, виплат заробітної плати та виконання соціальних гарантій;

4) обробку звітності суб’єктів  підприємницької діяльності, інших  установ, в штаті яких працюють  наймані робітники, або ж фізичних  осіб-підприємців та юридичних осіб, які використовують інші форми зайнятості (спрямування зусиль на легалізацію ринку праці);

5) налагодження міжрегіональних  зв’язків, формування міжрегіональних  (у тому числі транскордонних, якщо регіон має статус прикордонного)  ринків праці, стимулюючи таким чином перерозподіл робочої сили відповідно до потреб регіонів, у тому числі в розрізі конкретних професійних груп;

6) сприяння пошуку місця праці,  перекваліфікації, підвищення кваліфікації  тощо.

Не менш важливо використовувати  й соціологічні дослідження сфери зайнятості регіону. Адже, саме завдяки їм можна вивчити думку населення стосовно стану цієї проблеми в конкретному регіоні.

Таким чином, важливість, актуальність та необхідність застосування міждисциплінарного підходу до дослідження сфери зайнятості регіону є очевидною. При цьому, слід взяти до уваги, що використання цього підходу вимагає виваженого підбору методів дослідження, від яких залежить адекватність відображення об’єктів, явищ і процесів, що вивчаються.

До основних джерел інформації про зайнятість та соціально-трудові відносини належать такі:

•         адміністративна статистика;

•         вибіркові обстеження домогосподарств;

•         переписи населення;

•         вибіркові обстеження та перепис підприємств;

•         соціологічні обстеження.

Адміністративна статистика — це стандартизовані дані статистичної звітності підприємств та організацій, державної служби зайнятості та інших суб'єктів економічної діяльності, органів державного управління. До основних переваг цього джерела інформації належать: порівняна дешевизна; постійність інформації, яка дає змогу стежити за тривалістю та динамікою процесів з початку їх обліку; можливість отримання інформації по конкретних групах сукупності без похибки у вибірці. Але для цього способу отримання інформації характерні й певні недоліки, серед яких такі: охоплення зареєстрованого контингенту тільки формально, відповідно до прийнятих правил; залежність від змін у правилах реєстрації (законодавства, правил виплати допомоги тощо); неможливість отримати комплексну інформацію щодо індивідуального об'єкта.