Земельний фонд України

Міністерство освіти і науки України

Українська державна академія залізничного транспорту

Кафедра «Фінанси і кредит»

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни:

«Соціальна статистика»

на тему:

«Земельний фонд України»

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка групи 33-ІІІ-Фс

Пацай І. В.

Перевірив доцент

Карачарова Е. А.

 

 

 

 

 

 Харків, 2015

 

Зміст:

 

Вступ………………………………………………...………………………3

1 Структура  земельного фонду України……………………….…...…….4

2 Характеристика  стану земельного фонду………………………………4

3 Регіональні  особливості використання земельного  фонду……………6

Висновок……………………………………………………………………9

Список використаної літератури…………………………………...……10 

Вступ

 

Основою для існування розвиненої економіки є використання ресурсів та їх трансформація для отримання необхідної сировини. Одним з найважливіших природних ресурсів є Земля. Земля – це найважливіший природний ресурс, головний засіб виробництва у сільському, лісовому господарстві і гірничій промислі, а також просторовий базис для розміщення будівель, споруд та інших об'єктів. Природна родючість грунтів - унікальний ресурс, завдяки якому можливе отримання необхідних продуктів харчування. Однак, в останні десятиліття погіршується якість земельних ресурсів, що викликає заклопотаність з боку вчених та світової спільноти. Для вирішення цих проблем необхідно знати структуру земельних ресурсів, їх властивості та способи їх відновлення конкретно в кожній країні.

Аграрна культура України має тисячолітні традиції. Наші предки споконвіку працювали на землі. За свідченням Геродота, ще стародавня Скіфія торгувала зерном з іншими державами. У часи Запорізької Січі зерно, вирощене на козацьких зимівниках, служило еквівалентом грошей. Важливим напрямком раціоналізації використання земельних ресурсів є поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких спостерігається підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнування природної структури грунтів тощо Обгрунтування напрямків раціоналізації використання та охорони земельного фонду України забезпечується системою заходів, серед яких виділяються заходи державного управління земельним фондом. Державну політику використання та охорони земель визначає система правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

 

1 Структура  земельного фонду України

 

Всі землі, що знаходяться в межах території України, складають єдиний земельний фонд.

Залежно від цільового призначення земельний фонд поділяють на категорії земель. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на землі сільгосппризначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного призначення, землі оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісового фонду, водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони. Структура земельного фонду не є статичною. Під дією різних факторів в ній відбуваються зміни. Земельний фонд України становить 60400000 гектарів (30 відсотків світового чорнозему).

У структурі земельних угідь України переважають родючі чорноземи (типові, звичайні і південні), що займають 55% площі орних земель. Близько 10% ріллі мають опідзолені і деградовані чорноземи, 2,5% - солонуваті грунти, 6% - чорноземні і дерново-чорноземні грунти на супісках і піщаних породах. Підзолисті грунти займають 7% ріллі, опідзолені - 5%. Близько 7% ріллі покрито сірими лісовими грунтами. Поширені також каштанові, лучні грунти, буроземи т.д.

 

2 Характеристика  стану земельного фонду

 

При досить великих розмірах території наша країна має відносно невелику кількість земельних угідь, сприятливих для життя і господарської діяльності людини. Понад 10% площі країни зайнято малопродуктивними землями степів, 8% - болотами і заболоченими землями, 15% - напівпустелями, в тому числі 3% - рухливими пісками, 5% - високогірними районами.

Сільськогосподарські угіддя становлять лише 25% від загальної площі України. Вони складаються з ріллі, садів, виноградників, сінокосів і пасовищ. Значна частина орних земель України розташовується по схилах балок, річкових долин, височин, передгір'їв і гір. На полях з ухилом поверхні понад 2-3 градуса при безперервній обробці розвивається ерозія. У посушливих районах країни - на сході, розвивається вітрова ерозія - видування грунтів.

За останні 27 років площа сільськогосподарських угідь скоротилася на 5,4 млн. га, ріллі - на 1.3 млн. га, сіножатей - на 5,6 млн. га. Причинами зменшення площі сільгоспугідь є порушення й деградація грунтового покриву, відвід земель під забудову міст, селищ і промислових підприємств.

Грунт - це пухкий поверхневий шар суші, утворення якого відбувалося протягом тривалого часу в процесі взаємодії материнської породи, рослин, тварин, мікроорганізмів, клімату і рельєфу. Фонд чорноземних грунтів України становить близько 16 млн. га. Це всього лише близько 6% загальної площі, але на ній розміщується більше половини всієї ріллі і виробляється близько 80% всієї землеробської продукції. Якщо взяти всю сушу України за 100%, то вона розділиться так: 16% грунту гір, 4% грунту заплав, 17% сіроземи і солончаки, 7% каштанові бурі і солонці, 6% чорноземи. 19% червоноземи, 7% буроземи, 9% дерново-підзолисті і болотні, 15% грунту степів.

Площа ерозійно-небезпечних і схильних до ерозії сільськогосподарських угідь становить 124 млн. га (56%), з них 87.3 млн. га ріллі. За даними державного обліку 1990 р., загальна площа ярів склала 2.4 мл. н. га, 26.2 млн. га ріллі (20.4%) розташовано на змитих грунтах, 2.1 млн. га (1.7%) схильне спільному впливу водної та вітрової ерозії, 7.9 млн. га (6.1%) Дефліровання, всього ж дефляціонно-небезпечними землями вважаються 44 млн. га (32.2%). Зростають площі еродованих чорноземів. За останні 15-20 років вони зростали в середньому на 250-300 тис. га / рік. На багатьох розчленованих територіях з чорноземними грунтами 50% і більше розораних земель еродовані. На великих площах відбувається зниження продуктивності грунтів через зменшення вмісту гумусу. Тільки за останні 20 років запаси гумусу скоротилися на 25-30%, а щорічні втрати в цілому по Україні складають 11.4 млн. т. гумусірованності чорноземів центральних чорноземних областей за останні 100 років знизилася майже вдвічі - від 14 до 7%, а щорічні втрати гумусу в чорноземах становлять в середньому 0.5-1 т / га. Площі меліорованих земель, що знаходяться в незадовільному стані, в цілому по Україні скоротилися на 105 тис. га. У незадовільному стані знаходиться 771 тис. га зрошуваних земель, у тому числі через неприпустимою глибини рівня грунтових вод - 325 тис. га, засолення - 292 тис. га, одночасної наявності неприпустимою глибини рівня грунтових вод і засолення грунтів - 154 тис. га .

Загальна площа засолених земель становить 18.4 млн. га (19.9% площі сільгоспугідь), у тому числі 25.6 млн. га грунтів солонцевих комплексів. Площа орних засолених земель - 12.9 млн. га.

Площі перезволожених і заболочених земель, що використовуються під ріллю, зростають.

 

3 Регіональні особливості використання земельного фонду

 

У регіонах з негативними явищами при використанні земель повинні проводитися наступні роботи:

1) проведення спеціальних обстежень земель з метою вивчення та оцінки негативних процесів для складання тематичних карт (атласів);

2) оцінка  агроекологічних властивостей земель  та екологічної стабільності  територій;

3) визначення  особливого режиму і умов землекористування  шляхом складання чергових карт земель, обмежених у використанні і обтяжених правами інших осіб (сервітутів);

4) розробка  схем захисту земель від деградації, їх консервації та відновлення;

5) розробка  системи заходів по збереженню  і поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості грунтів, захисту земель від ерозії, зсувів, селів, підтоплення, вторинного засолення і заболочення, спустошення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами;

6) організація  території с / г підприємств, селянських і фермерських господарств на еколого-ландшафтній основі з впровадженням грунтозахисних, природоохоронних і меліоративних комплексів.

Організацію використання та охорони земель в районах видобутку та експлуатації сировинних ресурсів може забезпечити тільки комплексне землевпоряджувальне проектування. Воно повинно охоплювати всі ієрархічні рівні: від розробки схем, проектів територіального та внутрішньогосподарського землеустрою до робочих проектів з відновлення земель та іншим заходам з охорони земель. Необхідно відзначити, що склад землевпорядних робіт однаковий для будь-якого регіону, але їх зміст має свої особливості. Однією з особливостей проведення землевпорядних робіт у цих районах є правильний облік і встановлення меж земельних угідь, які піддаються негативному техногенному впливу. За результатами багаторічних спостережень встановлено, що сучасні масштаби виробництва викликають спочатку локальні порушення земель, а потім, з поширенням техногенних наслідків на прилеглі території, - регіональні порушення. Для районів експлуатації сировинних ресурсів, окрім розробки генеральних схем використання і охорони земельних ресурсів, повинні розроблятися галузеві схеми використання та охорони земель, які враховують специфіку впливу на землю негативних факторів, заходи, способи рекультивації земель.

Сучасний землеустрій земель природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення передбачає:

1) формування національної екологічної  мережі (екомережі) України шляхом розробки національної та регіональних схем;

2) встановлення спеціальних режимів використання різних за призначенням категорій земель в межах об'єктів природно-заповідного фонду України, шляхом зонування територій та розробки проектів організації території;

3) організація територій природних та біосферних заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парків, заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

4) встановлення обмежень прав щодо використання земель та земельних сервітутів в межах територій об'єктів, що охороняються і зон.

Стаття 13 Конституції України стверджує: «... Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом ».

 

Висновок

 

Головною метою екологічної політики держав світу є забезпечення екологічно безпечних умов для проживання людей, раціональне використання та охорона природних ресурсів, вироблення правових та економічних засад охорони навколишнього середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Для досягнення цієї мети необхідно, перш за все, послідовно проводити структурну перебудову виробничої сфери, здійснювати технічну політику, засновану на ресурсозбереженні, ресурсозамещеніі, застосування маловідходних та безвідходних технологій.

Основними напрямками роботи з реалізації екологічної політики є: вдосконалення природоохоронного законодавства; впровадження ефективних економічних методів управління і контролю за природокористуванням і охороною навколишнього середовища; підвищення екологічної культури населення; розвиток міжнародного співробітництва.

Землекористувачі зобов'язані проводити ефективні заходи з підвищення родючості грунтів, здійснювати комплекс організаційно-господарських, агротехнічних, лісомеліоративних і гідротехнічних заходів щодо запобігання вітрової та водної ерозії грунтів, не допускати засолення, заболочування, забруднення земель, заростання їх бур'янами , а також інших процесів, що погіршують стан грунтів.

 

Список використаної літератури

 

1 Аграрное, земельне та екологічне право України. Загальні частини навчальних курсів: Навчальний посібник / За редакцією докт. юрид. наук, проф. Погрібного А. А., канд. юрид. наук Каракаша І.І.- X.: ТОВ «Одіссей», 2000. - 368 с.

2 Дубовік О.Л., Кремер Л., Любе-Вольфф Г. Екологічне право: Підручник / Відп. ред. О.Л.Дубовік.- М.: Изд-во «Ексмо», 2005. - 768 с.

3 Дубовик О.Л. Екологічне право: Учеб.- М.: ТК Велбі, Вид-во «Проспект», 2006. - 584 с.

4 Екологічне право України: Навчальний посібник.- Х.: ТОВ «Одіссей», 2007. - 464 с.

5 Земельний кодекс України № 2768-III від 25.10.2001р. / / Відомості Верховної Ради України, 2002р., № 3-4.

6 Мірошниченко А.М. Проблемні правові питання поділу земель на категорії.// Бюлетень Міністерства юстиції України.- 2005. - № 12 (50)

7 Ніколайчук А.М. Сучасний стан и проблеми класіфікації земель в Україні. «Землеустрій и кадастр»