Ергономіка, як наука

 

Ергономіка, як наука

Cтруктура будь-якої діяльності, крім суб'єкта та її процесу, охоплює засоби, предмет праці, умови її здійснення, їх досліджували різні науки, а з накопиченням знань про трудову діяльність між ними почали виникати контакти, оскільки у всіх сферах життя психологічні компоненти невіддільні від фізіологічних, гігієнічних, соціальних тощо. Крім того, діяльність людини вивчають у взаємодії з функціонуванням обладнання у конкретному робочому середовищі. На основі синтезу отриманих у різних галузях науки та практики знань виникла ергономіка.

Ергоно́міка, Ергономія [грец. έργος — праця і νώμος — закон] — наука, яка комплексно вивчає особливості виробничої діяльності людини в системі «людина-техніка-довкілля» з метою забезпечення її ефективності, безпеки та комфорту. Сформувалася у США у 1920-х роках на межі психології, фізіології, гігієни, біомеханіки, антропології та низки технічних наук у зв'язку з ускладненням техніки, якою повинна керувати людина.

Об'єктом вивчення ергономіки є трудова діяльність людини, а  предметом досліджень - системи "людина - знаряддя праці - предмети праці - виробниче  середовище". Мета цієї науки полягає  у вивченні властивостей та можливостей  людини у процесі трудової діяльності у певному трудовому середовищі для створення таких умов, методів  і форм праці, які сприяли б  продуктивній, прогнозованій, безпечній  для здоров'я людини праці та забезпечували  всебічний розвиток особистості. Для  цього необхідне всебічне врахування людських факторів за модернізації діючих та створення нових техніки, технології, належних умов діяльності. Тому сучасну  ергономіку поділяють на три розділи: мікроергономіку, мідіергономіку та макроергономіку.

Мікроергономіка вивчає та проектує системи "людина - машина", наприклад інтерфейси програмних продуктів.

Мідіергономіка зосереджена на вивченні і проектуванні систем "людина - колектив", "колектив - організація", "колектив - машина", "людина - соціальне середовище", дослідженні виробничих взаємодій на робочих місцях і виробничих завдань. Вона також покликана розробляти структуру організації та приміщень, укладати розклади робіт; правила гігієни та безпеки праці.

Макроергономіка досліджує та проектує цілісні робочі системи загалом, зважаючи на всі зовнішні та внутрішні чинники: технічні, соціальні, організаційні. Метою макроергономіки є гармонійна, узгоджена, надійна робота всієї системи і всіх її компонентів.

Розвиваючись, ергономіка пройшла  два етапи становлення, які умовно можна назвати корективним та проективним, і вступила в третій - креативний.

Корективний етап (кінець XIX ст. - поч. XX ст.) характеризувався тим, що людина щодо машинного компонента була не визначальним, а доповнювальним елементом. Американський інженер Ф.-В. Тейлор (1856-1915) першим науково обґрунтував трудову діяльність людини, розглядаючи її як елемент технологічної системи виробництва. Ідеї тейлоризму стали основою досліджень у галузі фізіології, психології та гігієни праці. Американські дослідники Ф.-Б. Гілбрет (1868-1924) та Л.-Е. Гілбрет (1878-1972) поліпшили методи Ф. Тейлора, зосередившись на вивченні підвищення ефективності праці через усунення зайвих рухів. Ергономіка на цьому етапі займалася питаннями пристосування людини до технологічних процесів, машин і середовища, її тренування у цьому напрямі.

Особливістю проективного етапу (сер. XX ст. - кінець XX ст.) становлення  ергономіки стала зміна функції  людини в роботі машин з доповнювальної на визначальну, формувальну. Дослідники зосередилися на пристосуванні машин до психологічних, фізіологічних, антропометричних характеристик людини, її потреб, мотивів тощо. Психологів, фізіологів, гігієністів праці, інженерно-технічний персонал виробництва, фахівців із безпеки праці об'єднало тісне співробітництво у пошуках форм і методів комплексних досліджень людини у процесі праці. Міждисциплінарні дослідження стали основою виникнення сучасної ергономіки.

Із 1993 р. спеціалістів з ергономіки в Україні об'єднує Всеукраїнська  ергономічна асоціація - колективний  член Міжнародної ергономічної асоціації, місією якої є випереджувальний розвиток ергономічної науки та практики з  метою поліпшення якості життя через  розширення їх впливу на суспільство. Українська асоціація займається навчанням, тренуванням, психологічною підтримкою, пошуком, підбором, прогнозуванням надійності персоналу, ергономічною експертизою  та ін.

Сучасна ергономіка перебуває  на креативному етапі розвитку, що розпочався на межі XX та XXI століть і  спрямований на створення таких  систем трудової діяльності, які б  давали змогу максимально використати  потенціал кожного її елемента, а  отже, і системи загалом, досягнути  продуктивності праці, забезпечивши комфортність при роботі в системі та збереження здоров'я людини.

У межах ергономіки виокремилися такі основні напрями: фізична ергономіка, когнітивна та організаційна.

Фізична ергономіка розглядає  антропометричні, анатомічні, фізіологічні, біомеханічні характеристики та їх вплив  на фізичну діяльність людини. Дослідження  зосереджені на робочій позі, вантажних  роботах, монотонних рухах, роботі, яка  викликає розлади опорно-рухової  системи; організації робочого місця, безпеці та здоров'ї людини.

Когнітивна ергономіка вивчає розумові процеси - сприйняття, пам'ять, мислення, моторні реакції, оскільки вони найбільше впливають на взаємодію  людини з іншими елементами системи  діяльності. Предметами досліджень цієї галузі ергономіки є також розумова діяльність, процеси прийняття рішень; робота, яка вимагає високої кваліфікації; особливості взаємодії між людиною  та комп'ютером; професійний стрес, надійність людського організму. При  цьому наголошується на безперервному  навчанні людини у зв'язку з постійним  удосконаленням соціотехнічних систем.

Організаційна ергономіка спрямована на оптимізацію соціотехнічних систем, зокрема їх організаційної структури, особливостей внутрішньої та зовнішньої діяльності. Питаннями організаційної ергономіки є комунікація, управління трудовими ресурсами, проектування діяльності і робочого часу, колективна робота, нові парадигми організації праці, віртуальні організації, дистанційна робота і управління якістю.

 

Розробка робочого місця школяра

Основною структурною  одиницею організованого навчального  простору в школі та дома є робоче місце школяра. Це не тільки стілець, стіл чи парта, а й їх розміщення та обладнання відповідно до вікових та індивідуальних особливостей дитини.

Робоче місце - частина  простору, обладнана необхідними  засобами, в якій здійснюється трудова  діяльність людини чи групи людей.

Щоб відповідати своєму призначенню, робоче місце має бути правильно  організоване, його засоби та предмети праці - оптимально розташовані. Навчальне  місце має бути зручним для  роботи протягом робочого дня упродовж усіх років навчання. При його конструюванні  та раціональному організуванні  необхідно зважати на такі вимоги:

- антропометричні, тобто  відповідність розмірів обладнання  і функціонального простору розмірам  тіла школяра в статиці та  динаміці;

- біомеханічні, що передбачають  дотримання біомеханічних умов  рівноваги тіла учня,

- фізіологічні, які передбачають  забезпечення насамперед нормального  зорового сприймання, вільного дихання,  правильного кровообігу, оптимальних  затрат енергії;

- естетичні, які передбачають  естетично правильний добір форми  і кольору обладнання, меблів, оформлення, відповідне інтер'єру приміщення, раціональне впорядкування предметів  на робочому столі.

Отже, з фізіолого-гігієнічного погляду оптимальні умови для роботи учня забезпечують відповідність навчального обладнання довжині та пропорціям його тіла, збереження найменш втомливої пози і здійснення економних робочих рухів. Для забезпечення цих умов керуються загальними педагогічним, гігієнічним та психолого-естетичним принципами.

Відповідно до педагогічного  принципу обладнання та інвентар за характеристиками та розташуванням мають сприяти  проведенню навчально-виховного процесу. Гігієнічний принцип передбачає відповідність основних параметрів меблів, навчального обладнання та інструментів анатомо-фізіологічним  можливостям учнів. Меблі повинні  бути портативними, міцними, водостійкими, з малою теплопровідністю матеріалу. Світлі тони забарвлення, приємні, вишукані форми меблів, обладнання та інструментів забезпечать психологоестетичний принцип організації шкільного середовища.

Основні ергономічні  вимоги до навчального обладнання

Ергономічно дуже важливі конкретні санітарно-конструктивні параметри найуживанішого обладнання - парт, столів, стільців, класних дошок, верстатів тощо. Параметри обладнання мають відповідати таким вимогам:

• висота сидіння повинна відповідати середнім розмірам довжини гомілки зі стопою дітей із певним зростом зі збільшенням на 2 см на товщину підбора;
• глибина сидіння має дорівнювати 2/3-3/4 довжині стегна для запобігання стиснення кровоносних судин і нервів нижніх кінцівок;
• спинка стільця повинна забезпечувати попереково-куприкову і підлопаточну опору;
• дистанція спинки (відстань по горизонталі від заднього краю стола (кришки парти) до спинки) має дорівнювати середній величині передньо-заднього діаметра грудної клітки школяра відповідного зросту зі збільшенням на 3-5 см;
• кришка стола повинна мати нахил до горизонтальної площини 14-15°;
• диференціація (відстань по вертикалі між заднім краєм стола і площиною сидіння) визначається висотою розміщення передпліччя школяра над сидінням за правильної пози для письма;
• дистанція сидіння, яка є відстанню від переднього краю сидіння по горизонталі до точки перехрещення площини сидіння з перпендикуляром, опущеним від заднього краю стола, зверненого до школяра, до площини сидіння, для читання і письма повинна бути негативною - край сидіння має заходити під кришку стола на 4 см.

Робоче місце учня за всіма  параметрами, зокрема забарвленням, має повністю відповідати віковим  особливостям дитячого організму та естетичним нормам. Меблі та інші елементи обладнання робочого місця слід виготовляти  з екологічно безпечних матеріалів. їх необхідно розмістити згідно з  ергономічними вимогами, які передбачають насамперед зручність для здійснення навчально-виховного процесу.

 Важливою складовою  робочого місця школяра є навчальне  приміщення, яке за мікрокліматичними  та естетичними властивостями  повинне повністю відповідати  функціональному призначенню.

 

 

 

 

 

 

 

Робоче місце учнів за комп'ютером

Робоче місце учнів за комп'ютером організовують відповідно до "Державних санітарних правил і норм влаштування та обладнання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах та режиму праці учнів на персональних комп'ютерах". Його розташовують на відстані не менше 1,5 м від стіни з боку вікон, а від інших стін - їм. Відстань між робочими місцями учнів має становити не менше 1,5 м.

Монітор. Для зручного та швидкого її читання площина екрана монітора має бути перпендикулярною до нормальної лінії зору користувача. Передбачають можливість його переміщення стосовно вертикальної осі в межах 30° і нахилу вперед до 85° і назад до 105° із фіксацією в цьому положенні.

За міжнародними нормами, монітор повинен мати такі характеристики:

- символи на екрані мають бути чіткими і добре розрізнятися;

- зображення не повинно миготіти;

- яскравість і контрастність мають легко регулюватися;

- екрани не можуть мати відблисків і віддзеркалення;

- випромінювання екрана повинно бути знижене до мінімальних рівнів.

Клавіатура.  Неправильне розташування рук при друкуванні на клавіатурі спричинює хронічне розтягнення кисті. Лікті слід розміщувати паралельно до поверхні столу і під прямим кутом до плеча. Висота клавіатури на рівні середнього ряду не має перевищувати 30 мм, відстань від клавіатури до краю стола - 10,0-30,0 см, кут нахилу до панелі клавіатури - 5-15°. У цьому разі навантаження припадає не на кисть, в якій вени і сухожилля містяться близько до поверхні шкіри, а на більш захищену частину ліктя.

Робочий стіл. Його конструкція повинна забезпечувати можливість оптимального розміщення усього необхідного для роботи з комп'ютером - системного блока, монітора, клавіатури, мишки, книг, зошитів тощо. Такий стіл має дві горизонтальні поверхні, розташовані одна над іншою. Нижня, розміром 80,0х х70,0 (60,0) см2, призначена для клавіатури, мишки, посібників, зошитів тощо, а верхня, розміром 80,0х х35,0 см2, - для монітора. Відстань між ними становить 46,0-76,0 см.

За відсутності спеціальних меблів допускається застосування типових учнівських столів шести ростових груп: № 1 - 100-115 см, № 2 - 116-130 см, № 3 -131-145 см, № 4 - 146-160 см, № 5 - 161 - 175 см, № 6 - більше 175 см, із висотою стільниці 46, 52, 58, 64, 70, 76 см відповідно. Найкращими (відповідно до ростових груп) вважають столи таких розмірів: ширина 60, 80, 100, 120 і 140 см, глибина 60 та 80 см за висоти 72,5 см (за умови, що висота не регулюється).