Методичні підходи до визначення ризику

1.Штучне середовище

Штучне середовище – це складова довкілля, створена людством за тривалий час його існування. Штучне середовище умовно можна поділити на два види:

– виробниче середовище;

– побутове середовище.

Виробничим називають середовище, в якому людина реалізує свою трудову діяльність (підприємства, установи, навчальні заклади тощо).

Побутовим є середовище, де люди мешкають або проводять вільний час. Воно охоплює сукупність житлових будинків, комунально-побутових об’єктів, місця відпочинку та ін.

Організм людини може нормально  функціонувати тільки тоді, коли умови (параметри) зовнішнього середовища відповідають оптимальним. Якщо умови  середовища змінюються, стають несприятливими, то на протидію їм організм людини включає  спеціальні механізми, які зберігають постійність параметрів внутрішнього середовища (всередині організму) чи змінюють їх у межах допустимого. Штучне середовище охоплює матеріальні та соціальні умови життєдіяльності людини, об’єкти естетичного і морального становлення людини до природи. Це матеріальні речі, створені людиною, які не існують у природі; рослини, тварини, виведені людиною завдяки природному добору чи генній інженерії; суспільні відносини, пов’язані з соціальною формою руху матерії і здійснювані через свідому діяльність людей, а також духовні, моральні, естетичні цінності тощо. Штучне середовище неминуче постійно наступає на природне, поглинаючи його. Це призводить до суперечностей, більш того, на думку багатьох сучасних вчених, до боротьби «двох світів» – природного й штучного.На сьогодні людство створило штучне середовище свого існування, яке в десятки й сотні разів продуктивніше за природне середовище. До цього слід додати також техногенний вплив людини, який призводить до змін геологічних структур, створення штучних водойм, змін атмосфери і навіть свічення Землі, тобто зміни її випромінювання під впливом штучних енергетичних процесів.

 

2.Методичні підходи до визначення ризику

Ризик – це кількісна оцінка небезпеки або рівень небезпеки, частота небезпеки. Ризик, не дивлячись на різноманітність чинників, має єдиний теоретичний базис і динамічний цикл виникнення і розвитку небезпеки. Це невід'ємний супутник суспільства і людини. Рівнем небезпеки можна управляти. Це твердження призвело до Концепції прийнятного ризику, яка заснована на розумінні недосяжності абсолютної безпеки.

Вона дозволяє визначити ризик (R) загибелі людини на виробництві, транспорті, в побуті і інших сферах.

 

Можна виділити чотири методичні  підходи до визначення ризику:

1. Інженерний, такий, що спирається на статистику, розрахунок частот, імовірнісний аналіз безпеки, побудову дерев небезпеки;
2. Модельний, заснований на побудові моделей дії шкідливих чинників на окрему людину, соціальні, професійні групи і т. п.; ці методи засновані на розрахунках, для яких не завжди є дані;
3. Експертний, коли вірогідність різних подій визначається на основі опиту досвідчених фахівців, тобто експертів;
4. Соціологічний, заснований на опиті населення.

Перераховані методи відображають різні аспекти ризику. Тому застосовувати  їх необхідно в комплексі.

 

3. Об'єкти підвищеної небезпеки та класи їх небезпечності

Небезпека – це негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту, потенційне джерело шкоди. Якщо мова йде про небезпеку для людини, то це явища, процеси, об’єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров’ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей.Кожна людина відчуває небезпеку інтуїтивно і розуміє значення її по-своєму. Згідно з висновками експертів ООН, більшість людей пов’язують відчуття небезпеки з буденними проблемами і повсякчасними клопотами, а не ґрунтують його на побоюванні глобальних катастроф чи міжнародних конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоров'я, довкілля – основні проблеми безпечного самопочуття людини. Відчуття небезпеки має також глибоко індивідуальний відтінок, який головним чином залежить від:

а) рівня соціального і духовного розвитку особистості;

б) ситуації і суспільного устрою, які позитивно чи негативно впливають на світосприйняття громадянина.

Джерелами (носіями) небезпек є:

природні процеси та явища;

елементи техногенного середовища;

людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки.

Небезпеки існують у просторі і часі і реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, а виникнувши, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об’єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страждають більше, а інші менше, є властивості самих об’єктів.Перелік можливих небезпек налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативних наслідків існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та тих чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негативного впливу на людину.Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації – за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву, структурою, характером впливу на людину тощо. Найбільш вдалою класифікацією небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження, на нашу думку, є така, згідно з якою всі небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Перші три вказують на те, що небезпеки за своїм походження належать до трьох елементів життєвого середовища, яке оточує людину – природного, техногенного (матеріально-культурного) та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.Така класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 15.07.1998 р. №1099, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяються на:

НС техногенного;

НС природного;

НС соціально-політичного;

НС воєнного характеру.

 

 

Список використаної літератури:

1.Акимов У. А., Лісових У.В.,Радаев М. М. Ризики у природі,техносфере, світі початку й економіці.- М.: Діловий експрес, 2004.- 352 з.

2.Безопасность життєдіяльності:Учеб. длявузов./Под ред. З.В.Белова; 5-теизд.,испр. ідоп. – М.:Висш. шк., 2005.- 606 з.

3. Безпека життєдіяльності:Учеб. для середніх проф.учеб.заведений/ Під.ред.С.В. Бєлова; 5-те вид.,исп. ідоп. – М.:Висш. шк., 2006.-424с.

4.Кирюшкин А.А.  Введення у безпеку життєдіяльності. – СПб.:Гос.ун-т,2001.- 204 з.

5.Московскийкомсомолец,18 травня 1998, із сьомої 

6.Реймерс М. Ф.  Надії на виживання людства. Концептуальна екологія. М.,ИЦ «Росія молода», 1992.

7.Хван Т. А. , Хван П. А. Безпека життєдіяльності. Ростов. 2000.