Поняття політичного процесу,його структура і особливості

б) корпоративна, коли влада як ресурс володарювання переходить з рук  пануючої еліти – до контреліти (“обмін еліт”), чи в межах однієї володарюючої еліти передається найбільш гідним до цього особам;

 в) демократична, що здійснюється  завдяки загальновизнаним механізмам  представницької, або плебісцитарної  демократії (вибори, референдум і т.ін.).

 

    Основні стадії політичного процесу виражають динаміку розвитку політичної системи, внаслідок чого в ній відбуваються зміни і перетворення. Тому в кожному новому циклі політична система не копіює себе, а збагатив новими сторонами і властивостями (наприклад, поява виборчої системи або нового законодавства, політичних блоків, партій і т.д.), в ній відбуваються політичні зміни. Але головні процес все ж таки - повторення на новий лад того, що існувало раніше - само відтворювання.

    На стадії відтворювання політичної системи повторюються і закріплюються, видозмінюються і обновляються історичний тип політичної системи, її класова природа, зв'язки з іншими підсистемами суспільства. Відтворюються політичні відносини і інститути, політичні норми і цінності, символи, мова. Відтворюються самі учасники політичного процесу як виразники певних політичних позицій, носії відповідних поглядів, виконавці тих або інших політичних ролей.

    Контроль функціонування і розвитку політичної системи досягається шляхом попередження і усунення відхилень поведінки частин політичної системи і учасників політичного процесу від орієнтирів і стандартів діяльності, що задаються.

Залежно від термінів протікання політичні  процеси розрізняються на тривалі, наприклад, перехід від тоталітарного до демократичного режиму, і порівняно короткострокові, наприклад, вибори. Залежно від значущості для суспільства політичні процеси можна розділити на базові і периферійні. Базові процеси припускають різноманітні способи включення широких верств населення (безпосередньо або через представницькі органи - партії, рухи і ін.) в політичні відносини з державою з приводу реалізації тих або інших соціально-політичних вимог. Базовими також можна назвати політичні процеси, в результаті яких ухвалюються політичні рішення, інтереси великих соціальних спільнот, що зачіпають, суспільство в цілому або процеси, направлені на розвиток і зміну політичної системи.

    Периферійні політичні процеси можуть розвиватися на регіональному або місцевому рівні соціально-політичної взаємодії: можуть розкривати динаміку формування окремих політичних асоціацій (партій, блоків, груп тиску і т.д.).

З погляду публічності протікання розрізняють явний (відкритий) і  тіньовий (прихований) політичний процес. Відкритий - характеризується тим, що інтереси груп і громадян виявляються в програмах партій, рухів, у використовуванні ЗМІ для обговорення суспільно значущих проблем і т.п. Політичний мітинг з вимогами відставки уряду - явний (відкритий) процес. Рішення уряду про збільшення податкових мит на імпортні товари - також відкритий процес. Тіньовий процес це приховані дії державних установ, особливо з секретними функціями, наприклад, розвідка. Лобіювання якогось закону в самому найвищому законодавчому органі держави - прихований (тіньовий) процес. В політичних системах низки країн навіть є таке поняття як «тіньовий кабінет». Це група впливових осіб (частина політичної еліти) не посідаючи офіційних державних посад, проте думка яких істотно впливає на ухвалення політичних рішень.

    В політичному житті суспільства мають місце політичні процеси, які володіють власним ритмом або повторюваністю основних стадій взаємодії своїх суб'єктів, інститутів, учасників. Наприклад, виборча компанія, звіт уряду перед парламентом, ухвалення бюджету і т.д.

В політологічній літературі прийнято розрізняти наступні види політичних процесів: революція, контрреволюція, повстання, бунт, заколот, путч, політична  кампанія, пряма дія в політиці.

    Революція - це докорінне перетворення громадського порядку, створення нової політичної системи, заснованої на інших принципах легітимності. Революція виникає як наслідок наростання суперечностей в суспільстві.

    У зв'язку з тим, що не всі члени суспільства розділяють погляди з новою владою, може відбутися контрреволюція. Контрреволюція - політичний процес, в якому беруть участь групи, прагнучі до скидання нової політичної еліти і відновлення колишніх порядків.

    Реформа - це поступове перетворення економічного і політичного ладу при збереженні його основ і влади правлячої еліти. В ході проведення реформ першорядне значення має забезпечення їх суспільної підтримки, досягнення згоди щодо змісту, типів і методів перетворень. Успіх реформ залежить від своєчасності їх проведення.

Повстання - масовий виступ проти  даної влади, існуючого ладу. Мета повстання, як правило, декларативна і нечітка, находіть обгрунтовування в примітивній програмі і гаслах. Будь-якому повстанню властивий певний рівень організованості. Цілеспрямованість і організованість відрізняють повстання від бунту. Бунт - ця масова стихійна дія, що має високий ступінь інтенсивності. Бунт - це майже завжди у відповідь реакція на екстраординарні дії представників пануючих політичних груп або державних органів. По ступеню інтенсивності до бунту близький заколот, який виникає в результаті продуманої, цілеспрямованої підготовки із сторони певної групи осіб. Звичайно він носить озброєний характер, спираючись на частину армії. З розширенням складу учасників заколот втрачає організованість і цілеспрямованість, придбаває якості бунту і затухає. Якщо заколот не одержує масової підтримки, він стає путчем, тобто виливається в озброєні дії вузької групи осіб, позбавлені серйозної перспективи.

    Політична кампанія - це система колективних дій, направлених на зміну структури влади, перерозподіл політичних повноважень, формування органів влади. Її успіх в значній мірі залежить від підтримки з боку населення.

    Ряд політичних процесів охоплюється терміном пряма дія. Цей безпосередній вплив громадян на органи політичної влади шляхом проведення мітингів, демонстрацій і страйків.

    Мітинг - збір людей, присвячений обговоренню тієї або іншої проблеми. При проведенні мітингів необхідно враховувати той чинник, що він може стати ареною протистояння різних політичних сил, місцем різних ексцесів. Це вимагає від організаторів мітингу і владних структур чіткої організації, продуманого сценарію, готовності до різних варіантів розвитку подій.

    Демонстрація - цей масовий хід прихильників певної ідеї або вимоги, вираз підтримки або протесту проти акції властей. Вона вимагає попереднього планування, підготовки: реклами в газетах, офіційного дозволу властей, виготовлення транспарантів, розподілу ролей, маршруту руху і ораторів.

    Страйк - припинення роботи з метою економічного або політичного тиску на владу. Завдяки страйку в короткий час до активної політичної позиції може залучитися величезна маса людей.

    Практика політичної дійсності свідчить, що зі всіх політичних процесів до найглибших перетворень приводять революція і реформи.

     Суб’єктами політичної діяльності є індивіди, та різноманітні соціальні групи, етноси, класи, організації тощо. Вони беруть участь у прийнятті рішень і організовують їх виконання. Об’єктом виступають ті хто виконують рішення, розпорядження.  Одні учасники політичних дій намагаються зберегти певний устрій, інші реформувати, а треті – радикально змінити його. Але всі вони домагаються влади, щоб використати її як інструмент для збереження чи перетворення соціально-політичної дійсності. Для того, щоб прийти до влади політичні сили створюють певні програми тобто політичні проекти які можуть реалізуватися, а можуть залишатися не реалізованими.

   Підкреслимо, що головною причиною, що спонукає до політичних дій є життєві потреби та інтереси: постійні (виживання людей); потічні і перспективні (на майбутнє).

    Свідомі і систематичні політичні дії спираються на певні ідеології і визначаються рядом факторів, а зокрема теоретичними знаннями політичної дійсності, соціальними нормами і цінностями; емоційно-психологічним станом; громадською думкою і політичними міфами.

 

    Засоби або методи політичних дій є досить різноманітними як мирні, так і не мирні. Загалом у політичній науці визначають два головних види політичних дій:  насильницькі – війни, революції, контрреволюції, перевороти, терористичні акти; ненасильницькі – реформи, вибори, референдуми, накази, мирні мітинги, акти громадянської непокори збори, страйки тощо.

    Сучасна політична наука активно досліджує різні типи політичних дій: революції і контрреволюції, що передбачають зміни політичних систем і правлячих груп; реформи що передбачають інновації суспільних систем і владних відносин і контрреформи; політичні, державні перевороти, що ведуть до змін відносин в середовищі владного центру.

     Політичні дії можуть розгортатися безпосередньо в межах механізму влади (його формування і функціонування), а також коли правляча група спрямовує свої дії по відношенню до всього суспільства. Водночас політичними діями вважаються дії на структури влади з боку соціального оточення (формування представницьких органів, та контроль за діяльністю політичних інститутів). Слід підкреслити, що найбільш суттєвий вплив належить правлячій групі, діяльність якої пов’язується із внутрішньою і зовнішньою політикою держави.

 

    За критеріями політичні дії можуть бути позитивними і негативними, раціональними та ірраціональними, стихійними і організованими. Вони можуть протікати інерційно, а можуть носити творчий характер і набувати високого динамізму.

Однією із закономірностей є  те, що в політиці взаємодіють різноманітні соціальні суб’єкти, політичні сили і кінцевий результат їх зусиль часто буває непередбачуваний або небажаний, половинчатий, і лише в тій чи іншій мірі відбивати інтереси учасників цього процесу.

 

    Отже, соціально-політична діяльність пов’язана із опрацюванням політики, її здійсненням і функціонуванням влади. Характер, інтенсивність і наукове обґрунтування політичної діяльності в значній мірі визначають динаміку і спрямованість політичного процесу. Як ми зазначили вище, політичний процес призводить до постійних змін, переходу від одної системи до іншої, тому важливим є аналіз транзитних періодів. Тривалість їх залежить від інтенсивності змін, а тип визначається способом взаємодії різних соціальних груп, інститутів тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок 

 

 

 

    На прикладі України можемо розглянути дію політичного процесу.У нас з початком  90-х років розпочався процес переходу від тоталітарної (комуністичної) системи до демократичної (плюралістичної). Ми можемо спостерігати постійну боротьбу між старим та новим, упорядкованістю та хаосом, які є характерними для політичних процесів. Якщо процес референдуму 1991 року, президентські чи парламентські вибори, навіть складні події, що розгорталися на Майдані 2004-05 року, ми відносимо до більш-менш упорядкованого процесу, то поширення організованої злочинності, корупції, яка підриває основи  суспільства, призводить до поглиблення кризи і хаосу, ми відносимо до негативних явищ у суспільному процесі.

 

    Таким чином, політична діяльність є одним із видів суспільної діяльності, яка має на меті реалізувати певні інтереси за допомогою політико-владних відносин. При цьому політичні цілі суб’єктів політики є орієнтиром, що мобілізує політичну волю суспільних груп. Діяльність може бути радикального типу (спрямована на докорінні зміни), реформаторського (спрямована на еволюційні зміни) або поверхневою, яка не впливає на глибинні суспільно-політичні основи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаної літератури

 

Політологія під ред.М.І Панова.,Л.М.Герасіна-2005р.

 

Сахаров В.Г-Політологія.,часть2.,2008р

 

Політологія у запитаннях і відповідях під ред.К.М.Левківського-2003р.

 

Політологія - Навчальний посібник  Цимбал П.В.