Біографія та істотний внесок до науки М.І. Вавілова

Коледж інформаційних технологій та землеустрою

РЕФЕРАТ                                                                      Тема: "Біографія та істотний внесок до науки           М.І. Вавілова"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент І-го курсу,

група ЗВ-13

Ушак Валентин Ігорович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2014

 

зміст

Біографія М.І. Вавилова ………………………..…………......………… __

Внесок до науки М.І. Вавилова ….……….……………………….....….  __

Список використаної літератури .....…………………………………… __

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Біографія М.І. Вавилова.

Вавілов Миколо Івановичу (25.11.1887 р. Москва - 26.01.1943 р. Саратов), радянський генетик, растенивод, географ, творець сучасних наукових основ селекції, вчення про світових центрах походження культурних рослин, їх географічному поширенні.

Одне з перших організаторів та керівників біолог. і сільськогосподарської науки у СРСР, громадський діяч. Академік АН СРСР (1929 р., чл.-корр.1923 р.), академік АН УРСР (1929 р.). Президент (1929-1935 рр.) і віце-президент ВАСГНІЛ (1935-1940 рр.). У 1926-1935 рр. чл. ЦВК СРСР, в 1927-1929 рр. член ВЦВК. У 1931-1940 рр. президент Всесоюзного географічного суспільства.

Народився в сім'ї комерсанта. У 1911 р. закінчив Московський сільськогосподарський інститут (нині Московська сільськогосподарська академія їм. К.А. Тімірязєва), де залишився на кафедрі приватного землеробства, очолюваній Д.Н. Прянішніковим, на підготовку до наукової і педагогічною діяльності.

У 1917 р. обраний професором Саратовського університету. З 1921 р. завідував відділом прикладної ботаніки і селекції (Петроград), що у 1924 р. було реорганізовано у Всесоюзний інститут прикладної ботаніки і нових культур, а в 1930 р. - у Всесоюзний інститут рослинництва (ВІР), керівником якого М.І. Вавілов залишався до серпня 1940 р. З 1930 р. Вавілов - директор генетичної лабораторії, реформованій потім у Інститут генетики АН СРСР.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Внесок до науки М.І. Вавилова.

У 1919-20 рр. Вавілов досліджував Південь-Схід європейської частини СРСР та окремою книгою "Польові культури Південного Сходу" (1922 р.) дав зведення про всіх культурних рослинах Поволжя і Заволжя. У 1925 . зробив експедицію в Хівінскій оазис (Середня Азія).

З 1920 р. по 1940 р. керував численними ботаніко-агрономічними експедиціями. Організував наукові експедиції з вивчення рослинних ресурсів Середземномор'я (Греція, Італія, Португалія, Іспанія, Алжир, Туніс, Марокко, території Єгипту, Палестини, Сирії та Трансиордании), Ефіопії, Ірану, Афганістану, Японії, Західного Китаю, Кореї, країн Північної, Центральній, і Південної Америки і він керівником багатьох з яких.

Різнобічні дослідження проведено Вавіловим в Афганістані (1924 р.), експедиція відвідала важкодоступну і недослідженою західну частина Кафирстана (сучасний Нуристан), докладно досліджувала культурні рослин та зібрала великий загально географічний матеріал. Результати цієї експедиції узагальнені у праці "Земледельчиский Афганістан" (1929 р.).

Особливу увагу представляла експедиція до Ефіопії (1926-1927 рр.): Вавілов встановив, що в ній перебуває центр походження твердих пшениць.

Під час мандри Північної, Центральній Азії та Америці (1930 р., 1932-33 рр.) М.І. Вавілов відвідав Мексику, Гватемалу, Гондурас, Еквадор, Перу, Чилі, Болівію, Бразилію і Аргентину, де провів цінні істерико-агрономічні дослідження. Експедиції під керівництвом відкрили нові види дикої і культурної картоплі, взяті основою практичної селекції.

В результаті вивчення різних видів тварин і сортів рослин, зібраних у країнах Європи, Азії, Африки, Північної та Південної Америки, він встановив осередки формоутворення, чи центри походження культурних рослин.

Відкриті їм закономірності географічного розподілу видового і сортового складу в первинних осередках і розселення рослин з цих осередків полегшують пошуки необхідного рослинного матеріалу для селекції й експериментальної ботаніки.

В одних районах зосереджені рослини з ознаками скороспелости, за іншими - засухоустойчивости тощо. Матеріали й колекції експедицій дозволили вперше у СРСР (1923р.) зробити у різних зонах країни досвідчені географічні посіви культурних рослин з єдиною метою вивчити мінливість і обрати еволюційну й селекційну оцінку. Отже, було закладено основу в організації у СРСР державного сортовипробування польових культур.

Під керуванням й за участі Вавилова у СРСР створена, що зберігається у ВІРе, світова колекція культурних рослин, яка налічує понад 300 тис. зразків. Багато сортів різних сільськогосподарських культур, поширені у СРСР, є результат селекційної роботи з відповідними зразками із колекції ВІРа.

М.І. Вавілов приділяв надто багато уваги просуванню землеробства в неосвоєні райони Півночі, напівпустель і у високогіррі. Проблема інтродукції нових культур опинилася у значною мірою дозволеної для вологих і сухих субтропіків СРСР.

З ініціативи Вавилова країни стали вирощувати нові цінні культури: джут, тунговое дерево, багаторічні эфирномасличные, лікарські, дубильні, кормові та інші рослини. У 1919р. обґрунтував вчення про імунітет рослин до інфекційних захворювань, показавши селикционерам можливості виведення імунних сортів, серед яких особливе значення мають сорти, одночасно імунні до кількох захворювань і стійкі проти шкідників.

У 1920 р. сформулював закон гомологічних рядів спадкової мінливості близьких видів, родів та навіть сімейств. Цього закону показує одне з найважливіших закономірностей еволюції, яке у тому, що з близьких видів і родів виникають подібні спадкові зміни. Користуючись цим законом, за низкою морфологічних ознак і властивостей жодного виду чи роду можна припустити існування відповідних форм в іншого ґатунку або роду. Закон полегшує селекціонерам пошуки нових вихідних форм для схрещування і добору.

Вавілов дав визначення линнеевскому виду як відособлену складної рухомий морфо-физиологической системі, пов'язаної у своїй генезисі з певною середовищем і ареалом (1930р.). Вавілов обґрунтував еколого-географічні принципи селекції та принципи створення вихідний матеріал для селекції.

З ініціативи Вавилова організували низку інших науково-дослідних установ. Так було в системі ВАСГНІЛ було створено; Інститут зернового господарства Південного Сходу європейської частини СРСР; Інститут продовольства, овочівництва і субтропічних культур; інститути кормів, кукурудзи, картоплі, бавовництва, льону, конопель, олійних культур, сої, виноградарства і чайного справи. Вавілов створив школу раслиноводства, генетиків і селекціонерів.

За науково-дослідні роботи у сфері імунітету, походження культурних рослин i відкриття закону відповідний рядів Вавілова присуджено премію ім. В.І. Леніна (1926 р.), за дослідження, у Афганістані - золота медаль їм. М.М. Пржевальського; за роботи у сфері селекції і насінництва - Велика золота медаль ВСХВ (1940 р.).

Вавілов був справжнім трибуном науки. Широко відома його боротьба проти псевдонаукових концепцій в біології, за розвиток у СРСР генетики - теоретичної бази рослиноводства і тваринництва. Він представляв радянську науку на багатьох з'їздах та Міжнародних конгресах.

М.І. Вавілов перебував членом і почесним членом багатьох зарубіжних академій, зокрема Англійської (Лондонське королівське суспільство), Індійської, Аргентинської, Шотландської; був обраний член-кор. АН в Галле (Німеччина) і Чехословатської академії, почесним членом Американського ботанічного суспільства, Ліннеївського товариства у Лондоні, Товариства садівника Англії й ін.

Наукова діяльність Вавилова перервалася в 1940р. У 1965р. засновано премію їм Вавилова. У 1967 р. ім'я Вавилова присвоєно ВІРу. У 1968 р. заснована золота медаль імені Вавилова, присуджувана за видатні наукові праці й несподівані відкриття у сфері сільського господарства.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури: Бахтєєв Ф.Х., Академік Микола Іванович Вавілов, "Бюлетень Московського суспільства випробувачів природи. Від. біологічний", 1958, том 63, в. 3; Питання географії культурних рослин i М.І. Вавілов, М.-Л., 1966; Микола Іванович Вавілов, М., 1967 (Матеріали до бібліографії вчених СРСР. Сер. біол. наук Генетика, в. 1); Рєзник З., Микола Вавілов, М., 1968; М.І. Вавілов і сільськогосподарська наука. Присвячується 80-річчю від дня народження..., М., 1969.