Валеологія як комплексна дисципліна про здоров’я людини

У полі зору валеології знаходяться  питання взаємостосунків матері й плода, дитини, підлітка з батьками й ровесниками, вчителями, що необхідно  для попередження навантажень, розширення простору бачення, спілкування, розвитку свідомості, освіти і самоосвіти.

Одним із завдань валеології стало подолання уяви про необхідність  адаптації до складних виробничих умов. Замість цього створювати такі технології виробництва, які б враховували  можливості адаптації.

У наш час завдання валеологів не лише оздоровчі. Головне – це на основі діагностики резервів систем організму й організму в цілому вести моніторинг, прогноз і донозологічну корекцію щодо оптимізації донозологічного стану людини.

3.КЛАСИФІКАЦІЯ ВАЛЕОЛОГІЇ.

Незважаючи на свою очевидну «молодість» валеологія швидко

розвивається. Ще від початку  свого зародження вона стала диференціюватися

на різні напрямки. В цей час виділяють:

загальну  валеологію - це «стовбур

дерева» науки, від якого  відходять галузі валеології;

медичну валеологію

(санологію) - визначає розходження між здоров’ям і хворобою, розробляє

рекомендації щодо забезпечення ЗСЖ, цей напрямок досяг найбільших успіхів.

Україна перша країна в  світі, де була затверджена практична

спеціальність - лікар-санолог, 1991р. У 1992 році відкрита кафедра санології

при Київському державному інституті удосконалення лікарів. Співробітники

кафедри розробили навчальні  програми й кваліфікаційну характеристику

лікаря-санолога, а також методологічні основи цього нового напрямку.

Педагогічна валеологія - вивчає питання навчання й виховання Людини з

міцною життєвою установкою на ЗСЖ. У цей час цей напрямок розвивається

найбільш динамічно за наступними причинами:

1) потребою суспільства  в термінових заходах щодо оздоровлення

Людини з можливістю найбільш швидкої віддачі,

2). відносною дешевиною введення й реалізації валеологічних програм у

освітньому процесі для  держави, що перебуває у важких фінансових і

економічних умовах.

У процесі валеологічної  освіти в Людині розвивається емоційне,

непривабливо корисне, а  разом з тим усвідомлене відношення до здоров’я,

прагнення до вдосконалення  свого здоров’я та здоров’я оточуючих  людей;

розвитку своєї творчості  й духовного світу, усвідомленому сприйняттю й

відношенню до соціуму.

Сімейна валеологія - вивчає роль і місце родини й кожного з її членів у

формуванні здоров’я, розробляє  рекомендації шляхів і засобів забезпечення

здоров’я кожного з  поколінь і всієї родини в цілому. У цього розділу валеології

велике майбутнє. Тому що формування здоров’я - від підготовки до

дітонародження, до виховання  свідомого відношення до здоров’я - найбільш

цілеспрямовано й послідовно може здійснюватися саме в родині, сім’ї. Крім

відзначених вище, виділяють  і такі напрямки валеології, як професійна,

спеціальна, екологічна й  соціальна

*Теоретичні основи і  передумови валеології.

*Теорія  здоров’я.

*Філософія валеології.

*Методи і засоби діагностики,  прогнозу, корекції донозологічних  станів, методи і засоби діагностики  рівня здоров’я.

*Валеопедагогіка.

*Вікова валеологія. Онтогенез  формування, розвитку, збереження психофізіологічного  здоров’я індивіда.

*Генетичні, антропометричні,  екологічні і соціальні фактори  впливу на здоров’я людини в його онтогенезі.

*Медична валеологія.

*Валеологія адаптації.

*Валеологія сну.

*Біоритми.

*Валеологія типів вищої  нервової діяльності.

*Психічне здоров’я і фактори, які його визначають.

*Фізичне здоров’я. Фізична  культура як фактор формування, розвитку, збереження і реабілітації  здоров’я.

*Здоровий спосіб життя,  шкідливі звички. 

*Статеве виховання.

*Тривалість життя.

*Хвороби цивілізації.

*Екологічна валеологія.

*Валеологія сім’ї.

*Соціальна валеологія.

*Професійна валеологія.

*Етнічна валеологія.

*Валеологічні служби, центри  здоров’я системи освіти та ін.. Кожен напрямок ставить перед собою

певні завдання й вирішує  їх своїми методами.

 

4.МІСЦЕ ВАЛЕОЛОГІЇ СЕРЕД ІНШИХ НАУК.

Валеологія - не медицина. Але  в той же час вона базується  на комплексі

знань, отриманих у області  гуманітарних і природничих наук, що мають

відношення до здоров’я Людини

 

Фізика  

                                                                                           Фізична культура

Філософія

                                                                                           Біологія

Педагогіка

                                                                                           Валеотехнологія

Біологія                          Валеологія

                                                                                            Кібернетика

Медицина

                                                                                            Психологія

Соціологія

                                                                                           Астрологія

Етнологія

 

 

  Взаємодія валеології з іншими науками

здійснюється на загальній  основі, якою є здоров’я Людини, рис. 1. Разом з тим, валеологія принципово відрізняється від інших наук, що вивчають стан

здоров’я. В сфері інтересів валеології перебуває здоров’я та здорова Людина;

медицина ж вивчає хвороби  й хвору людину; гігієна - середовище перебування та умови життєдіяльності Людини. Хоча валеологія має свою сферу діяльності, в окремих випадках важко провести чітку грань між валеологією і медичними науками, тому що її інтереси тісно переплітаються з інтересами гігієни, санології, профілактики захворювань і таке інше.

Валеологія постійно взаємодіє  з медико-біологічними науками (генетика,

біологія, фізіологія, гігієна, медична й біологічна кібернетика, медична

інформатика та ін.).

 

5. Значення валеології для формування свідомої мотивації людини до здорового способу життя населення і збереження генофонду нації.

Введення в практику методів  валеології дозволить у перспективі  змінити усю технологію контролю за станом здоров’я населення.

Загальна диспансеризація  виявилась нездатною розв’язати проблеми. Дорога, з відомчим підходом до лікування, вона не враховувала всього різноманіття соціально - психологічних і біологічних особливостей людини.  У здорового пацієнта була відсутня особиста зацікавленість  у дослідженні стану свого здоров’я.  Валеологічні технології вимагають інтегральної оцінки рівня здоров’я, підбору оздоровчих заходів, включаючи корекцію способу життя.

Звичайно, що широке впровадження цих технологій у практику потребує й нової організації охорони  здоров’я, розвитку мережі відповідних  установ, обмірковування їх функцій, оснащення  і кадрового забезпечення.

Слід пам’ятати, що ми стоїмо на порозі сімейної медицини. А сімейний лікар – наполовину лікар–валеолог. Тривале й постійне спостереження за членами сім’ї, можливість визначати рівень їх здоров’я, прогнозувати його, корегувати спосіб життя й попереджувати в такий спосіб розвиток хвороби – чи не найголовніша функція сімейного лікаря.  

Реалізація технологій валеології дає можливість різко підвищити  ефективність профілактики хронічних  неінфекційних захворювань. Розв’язання  цього завдання базується на концепції  “факторів ризику”. Основним інструментом цієї концепції є скринінг (“просівання”) з виявленням груп ризику серед практично  здорового населення й здійснення відповідних заходів, спрямованих  на протидію факторам ризику розвитку захворювань.  Успішність цієї концепції  безсумнівна: у багатьох  промислово розвинених країнах знизились показники  захворюваності й смертності від  серцево-судинних захворювань. Але  здійснення скринінгу є дуже дуже важкою справою. Крім того, виявлення  ендогенних чинників ризику (гіперліпідемія, гіперглікемія)  уже свідчить про  початкові форми патологічного  процесу, який ще не набув вигляду  конкретної патологічної форми. Корекція цих змін потребує використання фармакологічних засобів, що не можливо на популяційному рівні. Усіх цих недоліків уникають валеологічні технології, які дозволяють втручатися в несприятливий перебіг подій на етапі зниження рівня здоров’я конкретного індивіда.

 

Людина — продукт біологічної  і соціальної еволюції, її здоров'я  залежить від спадковості, екологічних  умов, які останнім часом негативно  відбиваються на генофонді нації.

 

Генофонд це кількісний і якісний склад, відносна кількість усіх форм генів у популяції. Понад 10 млн. генів та пов'язані з ними білкові форми утворюють біологічну систему людини.

 

Шкідливі фактори можуть викликати мутації генів та хромосом, що призводить до народження дітей  з фізичними і розумовими дефектами, різкого зниження резистентності. Глобальні катастрофи (Челябінськ, Арал, Чорнобиль), кислотні дощі, отруйні річки, вирубані ліси, екологічно шкідливі продукти харчування, наркотики породжують різного роду захворювання, зменшують тривалість життя людей, спричиняють до зростання смертності дітей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вашев, О. Є. Валеологія [Текст]: методичні рекомендації до практичних занять та самостійної роботи студентів  з дисципліни «Управління професійною  працездатністю» (для студентів усіх спеціальностей Академії та НПП)/ О. Є. Вашев, В. М. Клочко; Харк. нац. акад. міськ. гос-ва. - Х.: ХНАМГ, 2010. –57 с.

 

 

             Валеологія з методикою викладання: конспект лекцій

                           укл.  Г. І. Мардар. – В –  152

          Чернівці : Чернівецький національного університету імені Юрія Федьковича, 2011. -    343 с.

 

 

Грибан В.Г. Валеологія PDF. Грибан В.Г. Валеологія. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 214 с

 

 

 

 

 

Початок та історія  розвитку валеології

 

Прогрес зумовлений фізичним, інтелектуальним і духовним потенціалом  людства. Для їх розвитку утворюються  відповідні інститути, зокрема інтелектуальний  потенціал підтримується та розвивається системою освіти та виховання, наукою; духовний — вірою, ідеологією;

 

фізичний — фізичним вихованням, спортом. Ці потенціали мають певний зв'язок. Одним із критеріїв потенціалу людини є її здоров'я. Це надзвичайна  соціальна цінність. Хороше здоров'я  — основна умова для виконання  людиною ЇЇ біологічних і соціальних функцій, фундамент самореалізації ЇЇ особистості.

 

Проблема зберігання здоров'я  людей, нації — піклування не лише медицини, а всієї держави. Не зважаючи на великі кошти, які витрачає людство  на медицину, здоров'я не покращується, а навпаки зростає кількість  хворих людей. Так, згідно з даними Асамблеї Всесвітньої організації охорони  здоров'я, з 1980 по 1990 рік кількість  хворих і інвалідів на Землі значно зросла. Онкологічні та ендокринні захворювання у світі є причиною смерті у 54%, а в розвинутих країнах  навіть у 75% випадках. Кількість хворих цукровим діабетом зростає вдвічі через  кожні 15-20 років. Серед хворих на цукровий діабет виявляють інсулінозалежну  форму у 4% випадків у Європі та у 7% у США.

 

Слід враховувати і  те, що не всі люди, які потребують цього, у змозі використовувати  сучасні досягнення медицини та біології через велику вартість діагностичних  і лікувальних методів, здатних  поглинути весь бюджет навіть розвинутих держав.

 

У свою чергу надмірне використання ліків (лікарська епідемія) призводить теж до порушення здоров'я, зокрема  різних проявів алергії.

 

Людина — предмет вивчення багатьох природничих (біологія, антропологія, фізіологія, медицина) і суспільних (соціологія, психологія, філософія  та інші) наук. Але проблема її здоров'я  до цього часу монополізована медициною, яка фактично є наукою про хвороби  людини.

 

 

Процес управління здоров'ям вимагає формування, підтримки та закріплення здоров'я, він складається  з таких формальних етапів:

 

1. Збирання й аналіз  інформації про стан об'єкта, його  прогнозування.

 

2. Формування програми  дії з предметом, її реалізація.

 

3. Аналіз адекватності  управлінням здоров'ям (зворотний  зв'язок).

 

Створення здорових умов існування  людини, які розробляє гігієна  — це пасивно-захисний шлях профілактики захворювань. Активну позицію оздоровлення неможливо обґрунтувати без визначення суті індивідуального здоров'я, яким слід управляти.

 

Це основна проблема вчення про здоров'я. Проблему індивідуального  здоров'я розглядали Гіппократ, Гален, Авіценна. Саме Гален сформулював  поняття "третього" стану —  перехідного між здоров'ям і хворобою. Цій проблемі приділяли увагу  С.П. Боткін, І.П. Павлов, М.М. -Амосов, І.О. Аршавський, а ІЛ.Мечніков уперше висловив думку, що хвороба є взаємодією збудника (причини) і організму.

 

Уперше спробу сформувати сучасне уявлення про стан здоров'я  та механізми здоров'я зробили  в 60-х роках ХХ-го століття патологи С.М. Павленко і С.Ф. Олійник. Вони обгрунтували напрямок, який отримав назву САНОЛОГІЯ  — загальне вчення про протидію організму хворобі, в основі якого  лежить саногенез. Саногенез — це динамічний комплекс захисно-пристосувальних  механізмів, які проявляються при  дії надмірних подразників протягом усього часу патологічного процесу. Вони також запропонували терміни "передхвороба" і "оздоровлення".

 

Проте ця концепція хоч  і була прогресивною, але її не сприйняла  медицина.

 

Суттєвий внесок у розвиток валеології зробили представники військової медицини, що готували людей до роботи в екстремальних умовах — водолазів, космонавтів тощо (Апанасенко Г.Б., Баєвський P.M. та інші).

 

Вони сформували поняття "донозологічна діагностика", а також учені в галузі спортивної медицини, що вивчали фізичний стан людини (Душанін С .А., Муравов І,В. та інші).