Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Мая 2013 в 21:58, реферат
Венери́чні захво́рювання — ті, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ) (англ. Sexually Transmitted Diseases (STD's/STD).
Венеричні захворювання — це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом; на них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки.
Реферат
На тему: «Венеричні захворювання. СНІД»
Виконала
учениця 9-Б класу
Богдан Ангеліна
Венеричні хвороби
Венери́чні захво́рювання — ті, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ) (англ. Sexually Transmitted Diseases (STD's/STD).
Венеричні захворювання — це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом; на них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає само по собі: без медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби і хворіє на неї все життя.
Венеричні хвороби називають іноді «хворобами́ поведінки», бо їх поширенню сприяють моральна розбещеність, випадкові статеві зв'язки та ін. Саме неправильна поведінка певної частини людей — причина існування венеричних хвороб у наш час.
СНІД — вірусне захворювання. Кожне венеричне захворювання спричиняється певним видом мікроорганізму чи вірусом, наприклад:СНІД — вірусне захворювання, сифіліс — бліда спірохета гонорея (трипер) — гонококом, трихомоноз-трихомонада.
Боротьба з венеричними захворюваннями
В нашій країні створено необхідні умови для успішної боротьби з венеричними захворюваннями. Проводяться заходи, що запобігають поширенню цих хвороб; хворим подається безкоштовна медична допомога. Усіх хворих обов'язково ставлять на облік у спеціальні медичні заклади — шкірно-венерологічні диспансери, а тих, хто ухиляється, карають у кримінальному порядку.
Працівники шкірно-венерологічних диспансерів лікують хворих і обов'язково знаходять джерело зараження, незалежно від того, звертається цей носій хвороби в диспансер чи ні. Обстежують також усіх, хто був у контакті з хворим. З профілактичною метою регулярно обстежують працівників сфери обслуговування, харчових підприємств, дитячих закладів — дитячих садків, ясел, шкіл-інтернатів та ін., оскільки їх захворювання може завдати навколишнім особливо великої шкоди.
Лікують хворих на венеричні захворювання як в умовах диспансеру, так і в стаціонарі. У стаціонар направляють хворих в заразному періоді сифілісу, а також хворих з будь-яким захворюванням, якщо вони лікуються нерегулярно, порушують строки відвідування лікаря для контролю за лікуванням, що проводиться в диспансері
Фактори, що ускладнюють боротьбу з венеричними захворюваннями
Цілком помилковими є твердження, що поширенню венеричних хвороб сприяє тільки розбещена поведінка, хоча відсоток людей з розбещеною поведінкою не є великим. На епідемічне поширення венеричних хвороб впливають - соціальні катаклізми, війни,
значний занепад суспільної моралі чи період зміни моделі суспільної моралі.
Першою значною епідемією венеричних захврювань в Західній Європі (в тому числі й сифілісом) завинили бандиткуваті моряки Христофора Колумба, що повернулися з Америки, де не дотримувались навіть вимог християнської моралі, декларованих тодішнім суспільством і церквою. Тогочасна відсутність надійних ліків сприяла появі хоспісів для невилікрвних хворих, карантинів для моряків(вперше запроваджених у Венеції), підвищенню моралі в середовищі християнських держав. Епідемію тоді це не зупинило, але її вдалося приборкати в 16 столітті і контролювати.
Сучасна державна система боротьби з венеричними захворюваннями працює ефективно, медичні працівники мають сучасні методи і засоби діагностики й лікування венеричних захворювань. Проте хворі часом намагаються ввести в оману медичних працівників. Вони приховують захворювання, перекручують відомості про джерело та обставини захворювання, багато чого замовчують. Це ускладнює боротьбу з венеричними хворобами.
Поведінка людей, які знають про своє захворювання, але приховують його і заражають інших людей, розцінюється як суспільно небезпечна. Статті Кримінального Кодексу України передбачають кримінальну відповідальність за таку поведінку. Зареєстровано багато випадків, коли жертви поведінки людини, хворої на венеричне захворювання, влаштовували над нею самосуд.
Щодо венеричних захворювань існує чимало варіантів, які сприяють їх поширенню. Наприклад, деякі люди вважають, що заразитись венеричними хворобами можна тільки після певного віку. Але зараження може статись у будь-якому віці. Заразитись можна від людини іншої статі й нестатевим шляхом — якщо не дотримуватись сучасних гігієнічних вимог і користуватися чужою губною помадою, посудом хворого, докурювати чужу сигарету, а також на громадських пляжах. Сприйнятливість до зараження венеричними захворюванням підвищується у стані сп'яніння алкоголем чи наркотиками.
Перелік венеричних хвороб
Отже, про симптоми венеричних захворювань:
Серед захворювань, що передаються статевим шляхом, найпоширеніші такі: гонорея; педикульоз, або лобкові воші; трихомоноз; цитомегаловірус; генітальний герпес; вірус папіломи людини (ВПЛ); кандидоз; хламідіоз; сифіліс; контагіозний молюск; мікоплазмоз; м'який шанкер, або шанкроїд; уреплазмоз. Звичайно, це далеко не весь список венеричних захворювань...
1. Гонорея
Збудники інфекції, або гонококи, вражають сечівник і шийку матки у жінок, а прогресування хвороби може призвести до зараження глотки, очей, прямої кишки та безпліддя.
Симптоми гонореї: дискомфорт при сечовипусканні, відчуття печіння, часті позиви на сечовипускання та гнійні виділення.
2. Педикульоз, або лобкові воші
Симптоми венеричного захворювання: свербіж в ділянці лобка, але самих вошей виявити доволі складно, вони нагадують дрібні висипання, що бувають при звичайному дерматиті.
3. Трихомоноз
Симптоми венеричного захворювання: гнійні або водянисті виділення, свербіж і печіння при сечовипусканні, біль в ділянці яєчників.
4. Цитомегаловірус
Симптоми цитомегаловірусної інфекції: головний біль, підвищена температура, нерідко нежить і біль у горлі, симптоми нагадують перші ознаки ГРЗ.
5. Генітальний герпес
Симптоми венеричного захворювання: періодичні висипання на шкірі та слизових оболонках — нариви-пухирці, наповнені рідиною, ранки, а також печіння, свербіж і біль у статевих органах, що можуть супроводжуватися підвищеною температурою, головним болем і загальним нездужанням.
6. ВПЛ
Симптоми: поява наростів і бородавок на статевих органах або прямій кишці, на животі, всередині піхви або на шийці матки. Вірус ВПЛ може існувати в прихованій формі та виявитися лише через кілька років, тому важливо здати спеціальний аналіз на ВПЛ.
7. Кандидоз
Симптоми венеричного захворювання: незвичайні білі, найчастіше сироподібні виділення, свербіж і печіння в ділянці статевих органів, що підсилюються після статевого акту, прийняття гарячого душу або ванної.
8. Хламідіоз
Симптоми: незначні виділення та печіння при сечовипускання, свербіж у ділянці статевих органів. Хоча збудники захворювання, хламідії, можуть поводитися абсолютно пасивно й видимо не виявлятися, зате завдають організму непоправної шкоди, що згодом може стати причиною безпліддя.
9. Сифіліс
Симптоми: можуть бути схожі на симптоми безлічі інших захворювань, починаючи зі стоматиту та закінчуючи раком, тому сифіліс іноді називають « хворобою-перевертнем». І найбільш перевірений спосіб з'ясувати, що ти не заразилася, здати кров із вени на сифіліс.
10. Контагіозний молюск
Симптоми: поява висипань на шкірі, що нагадують прищики, з яких виділяється білувата кашка, в якій можна роздивитися специфічні округлі елементи.
11. Мікоплазмоз
Симптоми венеричного захворювання: підвищена температура, різкий біль унизу живота, болісне сечовипускання, іноді симптоми аналогічні з ГРЗ.
12. Уреплазмоз
Симптоми: поява незначних прозорих виділень із піхви, неприємні відчуття, різі та печіння при сечовипусканні, а також біль унизу живота.
Насправді, симптоми венеричних захворювань — річ доволі неоднозначна. Тому, щоб точно встановити діагноз, слід здати аналіз крові, і тільки після одержання результатів починати лікування.
СНІД
СНІД, або Синдро́м набу́того імунодефіци́ту — важке інфекційне захворювання, спричинене вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який вражає імунну систему людини, знижуючи при цьому протидію організму захворюванням.
Під егідою Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я діє міжнародна медична організація AIDS Care Education and Training з метою профілактики і турботи про людей хворих на СНІД у різних країнах Європи, Африки, Азії, Америки й Австралії.
1 грудня з
1988 року відзначається як
Загальні відомості
Синдром набутого імунодефіциту вперше було зафіксовано в США у 1983 році. Впродовж двох місяців хворий помер. Сьогодні за добу у світі чотириста тисяч осіб заражується цією хворобою. Сам по собі СНІД не є смертельною хворобою, але функціонування його вірусу в організмі впливає на імунну систему так, що навіть проста нежить може призвести до смерті людини.
Збудник — вірус, що має вигляд спіралі у трикутній серцевині. Він носить назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) і має три типи: ВІЛ 1 та ВІЛ 2, що є дуже поширеними у Західній Європі, та ВІЛ 3, на який страждають переважно американці та африканці. Вірус вражає Т-лімфоцити, що служать для його розмноження, та макрофаги, що розносять його по організму.
ВІЛ руйнує Т-лімфоцити, і це призводить до втрати організмом захисних реакцій, внаслідок чого активізується, так звана, умовно-патогенна флора організму і різко підвищується ймовірність смертельних запалень, уражень нервової системи, розвитку онкологічних захворювань.
Джерело інфекції — безпосередній носій ВІЛу. Зараження можливе при
статевому контакті з інфікованим;
кровообміні з інфікованим (в тому
числі при ін'єкційному
вигодовуванні грудним молоком інфікованою матір'ю малюка.
Якщо ВІЛ-інфікована жінка народжує дитину, то за останніми дослідженнями, ця дитина не обов'язково має бути носієм вірусу. При проведенні антиретровірусної терапії ризик передати вірус від матері до дитини знижується до 6 відсотків.
ВІЛ не передається через поцілунок, спільному користуванні туалетом або ванною, посуду, при рукостисканні, через укуси комах.
Період «вікна»
Період «вікна» — час, коли вірус ВІЛ присутній в крові людини, але аналіз на антитіла до нього ще є негативним. В цей період людина може передавати вірус іншим. Становить від двох місяців до шести місяців
Симптоми
У більшості людей після зараження ВІЛ не спостерігається жодних симптомів. Іноді через кілька днів після інфікування з'являються симптоми, що нагадують грип: збільшення лімфовузлів, лихоманка, втрата 10% ваги тіла впродовж двох місяців, слабкість. Проте ці симптоми за кілька тижнів минають самі по собі. Безсимптомний етап розвитку хвороби може тривати до 10 років
Діагностика СНІДу
Оскільки ранній період ВІЛ-інфекції часто є безсимптомним, лікарі та інший медичний персонал можуть виявити його лише за допомогою дослідження крові пацієнта на наявність у ній антитіл (протеїнів, за допомогою яких організм бореться з хворобою) до компонентів ВІЛ. Кількість антитіл у крові піднімається до рівня, який вдається зареєструвати за допомогою наявних сьогодні методів дослідження, приблизно за 1 — 3 місяці після зараження, а до рівня, здатного давати позитивний результат в обстеженнях за допомогою стандартних тестових систем, лише за 6 місяців. Людей, що мають контакт з вірусом, потрібно обстежувати на наявність ВІЛ-інфекції, як тільки пройде час, необхідний для нагромадження в крові противірусних антитіл. Завдяки ранній діагностиці вони можуть отримати адекватне лікування у період, коли їхня імунна система найбільше спроможна боротися з ВІЛ, і таким чином запобігти розвитку деяких опортуністичних інфекцій (див. розділ «Лікування»). Крім того, своєчасне виявлення інфекції спонукає пацієнтів утримуватися від вчинків, які могли б стати причиною зараження інших осіб. Для діагностики ВІЛ-інфікування лікарі користуються тестовими наборами двох типів: ELISA та Western Blot. Якщо ймовірність наявності інфекції в організмі велика, а обидва тести дають негативний результат, лікарі можуть вдатися до пошуків у крові власне віруса або порадити пацієнтові повторно пройти тести пізніше, коли існуватиме вища вірогідність накопичення необхідної кількості антитіл у крові. Діти, що народжуються від ВІЛ-інфікованих матерів, теж можуть бути вражені вірусом, але можуть бути і неінфікованими, проте у будь-якому випадку протягом перших кількох місяців життя мають у крові антитіла, отримані від матері. За відсутності симптоматики вірогідний діагноз ВІЛ-інфекції за допомогою стандартних тест-систем може бути поставлений лише у дітей віком понад 15 місяців. У цьому віці наявність антитіл матері у крові дитини є малоймовірною, проте у випадку інфікування організм починає виробляти власні антитіла. Нові технології виявлення самого вірусу використовуються для діагностики ВІЛ-інфекції у дітей віком від 3 до 15 місяців. Нині проводяться випробування кількох тест-систем діагностики ВІЛ-інфекції у дітей віком до 3 місяців.