Головний мозок

Вступ

 Головний мозок людини (encephalon) є органом центральної нервової системи, що складається з безлічі взаємопов'язаних між собою нервових клітин та їх відростків.  
 
Головний мозок людини займає всю порожнину мозкового відділу черепа, кістки якого захищають головний мозок від зовнішніх механічних пошкоджень. B процесі росту і розвитку головний мозок набуває форми черепа. Зовні мозок нагадує драглисту масу жовтуватого кольору, тому в давнину вважали, що це речовина, яка охолоджує кров, і при бальзамуванні трупів його не зберігали.

Вага мозку нормальних людей коливається від 1020 до 1970 грамів. Мозок чоловіків важить на 100-150 грамів більше, ніж мозок жінок [2]. У чоловіків  він становить 2% від загальної  маси тіла, у жінок - 2,5%. Широко поширена думка, що від маси мозку залежать розумові здібності людини: чим більша маса мозку, тим одареннее осіб. Однак  очевидно, що це далеко не завжди так. [3] Наприклад, мозок І. С. Тургенєва  важив 2012 г, а мозок Анатоля Франса - 1017 р. Найбільш важкий мозок - 2900 г - був  виявлений у індивіда, який прожив усього 3 роки . Мозок його у функціональному  відношенні був неповноцінним. Отже, прямої залежності між масою мозку  та розумовими здібностями окремого індивіда немає. Однак на великих  вибірках у численних дослідженнях виявляється позитивна кореляція  між масою мозку та IQ, а також  між масою певних відділів мозку  і різними показниками когнітивних  здібностей [4] [5] З'ясовано гранична маса мозку сучасної людини (900 г), за межею якої він вважається неповноцінним. 
 
Ступінь розвитку мозку оцінюють по співвідношенню маси спинного мозку до головного. Так, у кішок воно - 1:1, у собак - 1:3, у нижчих мавп - 1:16, у людини - 1:50.

 

Головний мозок - вищий відділ нервової системи людини (мал. 15). Міститься у черепній коробці й через великий потиличний отвір переходить у спинний мозок. У головному мозку розрізняють стовбур, мозочок та великий мозок, або кінцевий мозок. Стовбур — це продовження спинного мозку. До стовбура мозку відносять довгастий мозок, міст, середній та проміжний мозок. Головний мозок вкритий такими самими оболонками, що й спинний. Вони утворюють єдиний покрив ЦНС.

ВІДДІЛИ головного мозку

У головному мозку, як і  в спинному, є біла і сіра речовина. Біла речовина утворює його провідні шляхи. Вони зв'язують відділи головного мозку між собою та зі спинним мозком. Сіра речовина у вигляді окремих скупчень (ядер) міститься всередині білої. Крім того, вона утворює кору великого мозку і мозочка.

Будова і функції відділів головною мозку. Довгастий мозок є продовженням спішного мозку. Це найдавніший відділ головного мозку. У довгастому мозку локалізуються дихальні, серцево-судинні центри, центри, що регулюють секреторну діяльність травних залоз, жування, ковтання, блювання, кашлю, слиновиділення та інші життєво важливі функції.

Тут, як і в інших відділах стовбура мозку, розташована ретикулярна формацій (сітчастий утвір) - дифузне скупчення нервових клітин різного виду і розміру з дуже розгалуженими дендритами і довгими аксонами. Ретикулярна формація має велику кількість двобічних зв'язків з усіма відділами нервової системи. Завдяки цьому ретикулярна формація відіграє важливу роль у регуляції збудливості й тонусу всіх відділів ЦНС.

Довгастий мозок і міст разом із нервовими структурами середнього мозку забезпечують рефлекси пози і випрямні рефлекси. Нервові структури, що здійснюють ці функції, утворюють зв'язки з мозочком, середнім і проміжним мозком, корою великого мозку. Через довгастий мозок і міст проходять усі низхідні шляхи спішного мозку.

Середній мозок, що розташований між мостом та проміжним мозком, забезпечує морфологічний і функціональний зв'язок цих відділів мозку. Через середній мозок вгору і вниз проходять нервові центрів, у тому числі підкіркові центри зору, слуху, м’язового тонусу тощо, які забезпечують виникнення орієнтувальних рефлексів, що проявляються у повороті голови у відповідь на відповідне подразнення. Вони дозволяють організмові швидко реагувати на подразнення, які виникають зненацька, та орієнтуватися відповідно до ситуації.

Середній мозок є одним  із основних центрів регуляції рухів. Він відіграє важливу роль у регуляції  тонусу скелетних м'язів. Діючи через  довгастий мозок, середній мозок  підсилює або послаблює стимулюючий вплив ретикулярної формації на нейрони спинного мозку. Середній мозок впливає переважно на тонус тих м'язів, які протидіють силі гравітації (розгиначі ніг, м'язи спини).

Проміжний мозок є кінцевим відділом стовбура мозку, над яким міститься великий мозок. Він складається з зорових горбів (таламуса), підзоровогорбової ділянки (гіпоталамуса) та шишкоподібного тіла (епіфіза), яке належить до залоз внутрішньої секреції. Зорові горби - це головні колектори чутливих нервових волокон, що передають імпульси від усіх рецепторів, за винятком нюхових, до кори великого мозку. У зоровому горбі міститься вищий центр больової чутливості.

Підзоровогорбова ділянка, або гіпоталамус, є частиною проміжного мозку, що керує вегетативними реакціями організму, і анатомічно пов'язана з нижнім мозковим придатком — гіпофізом. Ядра гіпоталамуса, отримуючи інформацію від рецепторів внутрішнього середовища, визначають характер та ступінь порушення гомеостазу і за допомогою нервових та гуморальних механізмів ефективно впливають на виправлення відхилень, що виникають в організмі. Механізм керування сталістю параметрів гомеостазу пов'язаний, по-перше, із нейрогуморальним впливом автономної нервової системи, а по-друге — зі змінами поведінки організму.

Однією з важливих функцій  гіпоталамуса є регуляція діяльності гіпофіза - головної залози внутрішньої  секреції, а через нього і діяльності інших залоз внутрішньої секреції. Крім того, сам гіпоталамус (деякі його ядра) здатний виробляти біологічно активні речовини і здійснювати гуморальну регуляцію функцій організму.

Мозочок розташований безпосередньо над довгастим мозком. Він складається з двох півкуль, сполучених черв'яком,. Поверхня мозочка вкрита сірою речовиною, в товщі півкуль і черв'яка міститься біла речовина, в якій є скупчення сірої речовини - ядра. Мозочок зв'язаний провідними шляхами (чутливими і руховими) зі спинним, довгастим і середнім мозком, а через міст — з корою великого мозку. Прямого зв'язку з рецепторами та руховими нервовими закінченнями організму мозочок не має. Мозочок відіграє важливу роль у регулюванні рівноваги тіла, координації рухів і підтримуванні тонусу м'язів.

Коли порушується нормальне  функціонування мозочка, втрачається здатність до точних, узгоджених рухів, до зберігання рівноваги тіла. Люди з такими порушеннями не можуть, наприклад, засилити нитку у вушко голки, їхня хода непевна, рухи рук і ніг під час ходіння незграбні, іноді різкі, розмашисті. Дуже швидко настає втома, оскільки знижується тонус і сила м'язів. При видаленні мозочка спостерігається зміна діяльності непосмугованих м'язів внутрішніх органів, кровообігу, дихання, травлення, обміну речовин, тобто процесів, спрямованих на трофічне забезпечення м'язової діяльності.

Великий мозок (кінцевий мозок) складається з двох півкуль (правої і лівої), з'єднаних мозолистим тілом, (мал.16), яке складається з білої речовини. Через мозолисте тіло здійснюється зв'язок між обома півкулями. Півкулі зовні вкриті корою, утвореною сірою речовиною, що складається з тіл нейронів. Кора — осередок усіх вищих функцій, носій нашого людського інтелекту. Від кори всередину мозку відходять відростки нейронів, які разом із нервовими волокнами, що спрямовані до кори, утворюють білу речовину великого мозку, яка виконує роль провідників нервових імпульсів. У білій речовині півкуль містяться скупчення нервових клітин — вузли (ядра) сірої речовини, або базальні ганглії. Це філогенетичне стара частина півкуль, яку називають підкірною. Поверхня півкуль ніби зібрана в складки (звивини) різних розмірів, між якими є щілини (борозни). Понад 2/3 поверхні кори сховані в борознах. Виділяють три найглибші борозни півкуль: латеральну (бічну), центральну і потилично-тім'яну. Вони є основними орієнтирами для поділу півкуль мозку на чотири основні частки: лобову, тім'яну, скроневу і потиличну (мал. 16).

Значення кори великого мозку. У корі великого мозку розрізняють чутливі (сенсорні), рухові й асоціативні зони. Вони утворюють апарат, який забезпечує сприймання і перетворення сигналів, що надходять до них із периферії, та формування адекватної реакції організму на ці сигнали. До чутливих зон надходять імпульси від різних рецепторів організму (органів чуттів, шкіри, внутрішніх органів, м'язів, сухожиль). Під час збудження цих зон у людини виникають відповідні відчуття (мал.17).

У задній звивині, позаду від  центральної борозни, розміщена  зона шкірної та суглобово-м'язової чутливості. Тут сприймаються й аналізуються сигнали, які виникають при дотикуванні до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливах, зміні напруження м'язів тощо. У скроневій частині міститься слухова зона. Сюди надходять і тут аналізуються імпульси, що виникають у рецепторах завитки внутрішнього вуха. Подразнення ділянок слухової зони зумовлюють сприйняття звуків, а при ураженні цих ділянок втрачається слух. Відповідно імпульси від зорових рецепторів аналізуються зоровою зоною (розміщена в потиличних частках кори), смакових — смаковою зоною, нюхових— нюховою (ці зони розташовані у скроневій частці кори). Ураження цих зон спричиняє порушення роботи відповідних аналізаторів.

У передній центральній звивині, спереду  від центральної борозни, знаходиться рухова зона, а в ній ділянки, що забезпечують рух зони призводять до паралічу м'язів тіла. Єдиної мовної зони немає. Ділянки, що пов'язані з мовою, знаходяться в корі скроневої, лобової та тім'яної часток лівої півкулі. Ураження їх супроводжується розладом мови.

Асоціативні зони поєднують діяльність рухових і сенсорних (чутливих) зон. забезпечують асоціативну (інтегруючу) функцію мозку. З діяльністю асоціативних зон найбільше пов'язані вищі психічні функції: пам'ять, мова, мислення, свідомість і регулювання поведінки. Кора функціонує як єдине ціле. Вона є матеріальною основою психічної діяльності людини

 

 

 

 

 

Лимбическая система складається з різноманітних анатомічно і функціонально пов'язаних утворень мозку. Окремі ставляться до підкірці,інші — до кори, але до нової, яка поверхня великих півкуль,а до старої, древньої,яка зайняла у процесі еволюційного розвитку місце у глибині мозку. Ось тому й підкоркові, і корковые лімбічної системи перебувають у глибині мозку, причому вони парні,оскільки є й у правом,й у лівому півкулі.  
Функції лімбічної системи надзвичайно складні,і різноманітні. Вона значної ролі у формуванні поведінки,емоцій,пам'яті,бере участь у регуляції роботи внутрішніх органів прокуратури та переробці імпульсів,які від органу смаку.  
З діяльністю лімбічної системи вчені пов'язують виникнення основних біологічних потреб людини — в їжі,питво,прагнення самозбереження,продовження роду. Рівень цих потреб залежить від створення низки зовнішніх й внутрішніх чинників. Наприклад,потреба у їжі виникає на час вступу в центральну нервову систему імпульсів,що сигналізують про стан шлунка,про рівень вмісту у крові глюкози,та інших сигналів.  
У лімбічної системі формуються спонукання,чи біологічні мотивації, котрі—и у тому також бере участь лімбічна система—обусловливают складні комплекси дій,створені задля задоволення життєво важливих потреб. На відміну від простих безумовних рефлексів,таких,як чхання,кашель,миготіння,фізіологи називають їх найскладнішими безумовними рефлексами,чи інстинктивним поведінкою. Прикладом може бути поведінка новонародженої дитини під час годування його грудьми,що було ціле пасмо скоординованих дій. В міру зростання та розвитку дитини його інстинктивне поведінка дедалі більше підпорядковується свідомості,формирующемуся у процесі навчання і виховання.  
Як вважають учені,лімбічна система відповідальна і поза емоції:позитивні — радості,задоволення й негативні — страху,гніву,люті. Базуючись на численних дослідженнях,фахівці дійшли висновку,що найшвидше емоції формуються переважно у миндалевидном комплексі,гіпоталамусі,прозорою перегородці,соціальній та лобних ділянках кори великих півкуль мозку.  
Певне уявлення у тому,які освіти лімбічної системи відають тими чи інші емоціями,дають експериментальні дані. У певні ділянки мозку тваринного вживлюють електроди. Натиіскаючи на сполучений із нею педаль,тварина подає електричні імпульси у те чи інше зону лімбічної системи. Якщо за цьому дратуються «центри задоволення»,тварина натискає на педаль до 8000 разів на годину,забуваючи про їжу та воду. При роздратування інших ділянок мозку зовнішній вигляд тваринни, його поза відбивають що охопив його острах чи стан агресивності,і повторно натискати на педаль воно відмовляється.  
Цікаво,що,як засвідчило досвід,«центри задоволення» і «центри страху» перебувають у лімбічної системі лише у кількох міліметрах між собою.  
Фахівці припускають,що,залежно від рівня розвитку тієї чи іншої освіти лімбічної системи в тварини переважають і певні емоції. Такий висновок можна зробити,виходячи з наступних фактах:ушкодження мигдалеподібного комплексу робить агресивних тварин ручними,а руйнація прозорою перегородки ручних — на кілька днів агресивними,запеклими.  
Лимбическая система,переважно гіпокамп і мигдалевидний комплекс,бере участь у найскладніших процесах,що у основі пам'яті. Але вони є тривалим сховищем що надходить у мозок інформації. Цю роль,мабуть,виконує нова кора великих півкуль. Лимбическая система з-за особливостей її анатомічного будівлі начебто спеціально створена для короткочасного зберігання інформації. Завдяки переплетінням пучків аксонів(відростків нервової клітини),що з'єднують різні освіти лімбічної системи,у межах формується ряд великих і малих замкнутих кіл,пристосованих для повторного курсування нервових імпульсів і збереження порушення протягом визначеного часу. Невипадково при переважному поразку гіпокампа. Наприклад,алкоголем,в людини порушується пам'ять на недавні події. Як засвідчили спостереження лікарів,алкоголіки,що перебувають у лікуванні у лікарні,не можуть запитання у тому,обідали вони сьогодні чи ні,приймаючи ліки,чи працювали в майстерні. І тоді водночас давні події свого життя вони пам'ятають добре.  
Доведено участь лімбічної системи,особливо мигдалеподібного комплексу,й прозорою перегородки,у переробці інформації,котра надходить від органів нюху. Понад те,спочатку лімбічної системі приписували лише нюхову функцію. Та згодом уявлення неї розширилося. З'ясувалося,що вона добре розвинена і в тварин,позбавлених нюху.  
Відомо,яку важливе значення мають у підтримці нормальної життєдіяльності біогенні аміни;дофамин,норадреналін,серотонин,на які багата лімбічна система. З порушенням їх балансу пов'язують,наприклад,виникнення нервових і психічних захворювань.  
Останніми десятиліттями в лімбічної системі виявлено нові біологічні активні речовини— нейропептиды:энкефалин,ендорфін та інші. Нейрони,які виділяють і сприймають нейропептиды,перебувають у гіпоталамусі,миндалевидном комплексі,прозорою перегородці.  
Багато чого у роботі лімбічної системи поки що не з'ясовано остаточно. Фундаментальні дослідження допоможуть визначити справжнє місце лімбічної системи серед інших відділів мозку,озброять практичних лікарів цією новою методою лікування хвороб центральної нервової системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Спинний мозок має сегментарну  будову: 31 сегмент об'єднані у шийний, грудний, поперековий і крижовий відділи. У центрі спинного мозку містяться тіла нейронів (сіра речовина), а по боках - нервові волокна (біла речовина). Спинний мозок виконує низку важливих рухових і вегетативних функцій. Через висхідні і низхідні провідникові шляхи забезпечується зв'язок і регуляція функцій організму відділами головного мозку. 
   До стовбура мозку належать: довгастий мозок, міст і середній мозок. У стовбурі мозку міститься сітчастий утвір, або ретикулярна формація, яка активізує роботу кінцевого мозку. Відділи стовбура мозку регулюють вегетативні процеси в організмі і беруть участь у виконанні деяких рухових функцій. 
   Передній мозок включає проміжний і кінцевий мозок. Кінцевий мозок є найбільш розвинутим відділом головного мозку в людини. Він складається з двох півкуль головного мозку: правої і лівої і контролює функції всієї нервової системи.

Лімбічна система складається з різноманітних анатомічно і функціонально пов'язаних утворень мозку. Окремі ставляться до підкірці,інші — до кори,але до нової,яка оверхность великих півкуль,а до старої,древньої,яка зайняла у процесі еволюційного розвитку місце у глибині мозку. Ось тому й підкоркові,і корковые освіти лімбічної системи перебувають у глибині мозку,причому вони парні,оскільки є й у правом,й у лівому півкулі.  

 

 

 

 

 

 

Список літератури

 

1. Анатомія людини Р.П. Самусєв Ю.М. Селін М.: Медицина 1995

 
2. Бережіть себе від хвороб. - Марьясіс В.В., Москва, 1992 р.

 
3. БатуевА.С., Куликов Г.А.. Введение в физиологию сенсорных систем. — М.: Высш. шк., 1991.

 
4. Ковальов М. Є., Шевчук Л.Д., Щуренко О.Е. Біологія для підготовчих

відділень медичних інститутів, М.: Наука, 1998.

 
5. КучеровІ.С. Фізіологія людини і тварин. — К.: Вища шк., 1991.

 
6. Фізіологія людини / під ред. Г.І. Косицького М.: Медицина 1985

 
7. Анатомия человека / Под ред. С.С. Михайлова. — М.: Медицина, 1984.