Біоресурси: поняття, класифікація

Останнім часом у світі  все більше уваги приділяється проблемі оцінок впливу різноманітних шкідливих  виробництв на стан довкілля, і в  першу чергу на біологічні об’єкти, тобто на екологію в цілому. Чи не найбільші успіхи в цій справі належать в цьому напрямку дослідникам  відомого Бателівського інституту (США), де для визначення таких оцінок розроблена ціла спеціальна процедура і запропонована ціла низка спеціальних методик (причинно- наслідкова матриця Леопольда, картографічний метод покриттів Макхарга та інші) [6]. На основі цих методів були опрацьовані численні математичні моделі, які дозволяють представити процеси оцінки впливу на оточуюче середовище в найбільш універсальній формі.

Зважаючи на розмаїття  таких моделей, зумовлених як багатофакторністю  виробництв, так і різноплановістю  шкідливих екологічних наслідків  їх діяльності, розроблених на базі одного з екологічно найнебезпечніших видів виробництв – хімічного – за матеріалами, наведеними у роботі А. Бобкова (1997) та ін.[1].

При виборі технології хімічного  процесу з урахуванням їх впливу на довкілля перш за все слід підкреслити  складність моделей перенесення  і дифузії домішок у воді, повітрі, ґрунтах з умовою їх фізичних та біохімічних перетворень, стану  середовищ тощо.

Ступінь досконалості будь-якого  з розглядуваних варіантів технологічного процесу Тw слід оцінювати за сумою витрат Мw на їх реалізацію та за вартістю збитків D(qw), нанесених природі і суспільству відходами даних технологій .

Наведена модель відноситься  до крайніх випадків порівняння варіантів  проекту і до того ж орієнтована  на випадки, коли для її розв’язування  є всі необхідні матеріали. В  інших випадках постановка і розв’язок  таких задач залежить від повноти  знань та досвіду, які мають дослідник, безпосередній виконавець та експерти. Обмеження, прийняті для концентрацій у наведеній моделі, дозволяють поширювати запропоновану систему розрахунків  на будь-які інші несприятливі для середовища фактори (радіацію, теплове випромінювання, шуми тощо).

 

3. Заходи з охорони  і відтворення біологічних ресурсів

Охорона біологічних ресурсів здійснюється різними шляхами. Найбільш відомою є так звана пасивна  охорона, тобто збереження видів  тварин і рослин, які підлягають прямому й опосередкованому винищенню. До основних заходів пасивної охорони належать:

- дотримання правил експлуатації  ресурсів біосфери (рибальства, мисливства, збору грибів та ягід тощо);

- регулювання об'ємів  заготівель, які не повинні перевищувати щорічного приросту популяцій;

- охорона умов проживання  видів (наприклад, для риб - якості води, для промислових  тварин - якості мисливських угідь,  для лісів - якості атмосфери, рівня ґрунтових вод тощо).

Коли пасивної охорони  стає недостатньо, проводять комплекс відтворювальних заходів. Важливе  значення має охорона умов життя  видів від корінних змін та знищення, а також охорона спадковості  всього живого на Землі від впливу забруднювальних мутагенних факторів, серед яких особливо небезпечними є  радіоактивні речовини, здатні акумулюватися  в живих істотах. Взагалі немає  сенсу відокремлювати охорону тварин від прямого та опосередкованого впливу людини і таку саму охорону  рослин, тому що рослинний і тваринний  світ становлять єдине ціле екосистеми - біоту. Тому охоронні та відтворювальні заходи стосуються всіх біологічних ресурсів без винятку [3, c. 109].

Отже, охорона біологічних  ресурсів має охоплювати певні групи  заходів. Наприклад, актуальною є охорона  тварин від прямого необмеженого знищення, у тому числі обмеження  об'ємів і засобів добування промислових  видів. З метою раціонального  ведення промислу тварин визначається допустима норма вилучення з  популяції певного виду, встановлюється оптимальна структура популяцій, за якої життєздатність певних видів зберігається на високому рівні та забезпечується отримання максимальної кількості продукції.

Охорона тварин і рослин від різних опосередкованих впливів  включає заходи зі збереження місць  проживання видів та боротьбу із шкідливими видами. Погіршення умов існування  рослинних і тваринних організмів пов'язане із значним антропогенним  навантаженням на природні екосистеми – знищенням лісів, розорюванням степів, меліорацією, забрудненням. Порушення місць мешкання тварин і рослин відбувається також в результаті стихійних лих. У таких випадках тварин відловлюють і випускають у безпечніші місця. Боротися із шкідливими видами слід дуже обережно, оскільки в природі не існує абсолютно шкідливих чи абсолютно корисних тварин і рослин; кожен вид взаємопов'язаний з іншими через ланцюги живлення, які можуть бути порушені при знищенні будь-якого "шкідливого" виду. Тому ці проблеми не можна вирішувати однозначно на користь знищення шкідливих видів, наприклад, хижаків; необхідно розумно регулювати їх чисельність.

Охорона біологічного різноманіття починається зі збереження генофонду  всіх живих істот планети. При  цьому ключову роль відіграє збереження рослинного покриву, який здійснює первинний  синтез органічних речовин та є їжею для тварин [2, c. 250]. Отже, без збереження рослинності неможливо зберегти й тварин. І тому виникла ідея створення Червоної книги, яка належить видатному англійському зоологу, професору Пітеру Скотту. Історія створення Червоної книги розпочинається з того, що вчені і прогресивні суспільні діячі вже наприкінці XIX - на початку XX ст. усвідомили, яку велику загрозу живій природі несе діяльність людства, що усе швидше зростає. З ініціативи вчених світу у 1948 р. на Міжнародній конференції у місті Фонтенбло (Франція) створюється Міжнародна спілка охорони природи, яка згодом отримала назву "Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів" (МСОП).

Формування першого видання  Червоної книги тривало 14 років, яке  у 1963 р. вийшло у світ у двох томах. Друге видання Червоної книги  було здійснене в 1966-1971 рр. і складалося з трьох томів.

Отже, Червона книга МСОП – це списки рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів у світі. Червона книга – це не закон, а зібрання фактів. Червона книга інформує, закликає, попереджує, радить, застерігає.

Флорою і фауною всього світу опікується, крім Міжнародної Червоної книги, світовий Червоний список тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі. Червоний список видається Міжнародним союзом охорони природи з 1963 р. і є найбільш всеосяжним збірником відомостей про охоронний статус рослин і тварин в усьому світі. \

Загалом Червоний список МСОП вважається найбільш авторитетним джерелом оцінки статусу світового біорізноманіття. Останнє його оновлення відбулося 4 травня 2006 р [2, c.256].

Необхідність охорони  світових біологічних ресурсів відображена  у багатьох документах міжнародного співробітництва: Конвенції про  водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення як середовища існування водоплавних  птахів (Рамсарська конвенція, 1971); Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція, 1979) та ін.

Отже, найважливішою властивістю  біологічних ресурсів є здатність  живих організмів до самовідновлення  і самовідтворення на основі обміну речовин, тому біологічні ресурси належать до відновних ресурсів.

На щастя, людство вже  усвідомило хибність майже всіх своїх  попередніх дій. Про це свідчать численні міжнародні угоди і конвенції  щодо охорони і збереження біологічних  ресурсів планети, а також створення заповідників, ботанічних садів та ін.

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже, біологічні ресурси  – біологічні компоненти біосфери, створені життєдіяльністю продуцентів, конкурентів і редуцентів; це продукти харчування людей, корм тварин, сировина та корисні копалини органічного походження, які належать до числа відновлюваних природних ресурсів.

Основними складовими біологічних ресурсів є ресурси рослинного і тваринного світу.

Рослинні ресурси –  це всі рослинні організми (вищі рослини, гриби, мохи, лишайники, водорості), які  ростуть на територіях і акваторіях та використовуються або можуть бути використані для різних потреб суспільства. Серед них особливе господарське значення мають лісові ресурси. Трав'янисті рослинні ресурси відіграють не менш важливу роль.

Тваринних ресурсів налічується близько 2 млн видів тварин. Найбільш чисельною групою є безхребетні. Біомаса тварин становить лише 2 % усього живого на нашій планеті, але через високий рівень енергетичних процесів, величезну різноманітність та високу рухливість роль фауни в біосфері дуже велика. Найважливішу роль у біосфері відіграє найчисленніший і найрізноманітніший клас тварин – комахи.

На основі законодавства  України здійснюється еколого-економічні аспекти використання, збереження і збагачення біологічних ресурсів. Визначення таксової вартості середнього періодичного приросту насаджень, втраченого внаслідок діяльності комах-шкідників. Підставою для проведення таких розрахунків є "Санітарні правила в лісах України".

Для збереження біоресурсів  здійснюється охорона біологічних ресурсів, яка відбувається різними шляхами. Найбільш відомою є так звана пасивна охорона. Коли пасивної охорони стає недостатньо, проводять комплекс відтворювальних заходів.

Також, для збереження рослинності й тварин виникла ідея створення Червоної книги – це не закон, а зібрання фактів, що інформує, закликає, попереджує, радить, застерігає. Крім Міжнародної Червоної книги, існує світовий Червоний список тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі.

Отже, на сьогоднішній час біоресурси є головними природними ресурсами, які потребую охорони та збереження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Бабицький А.Ф. Методологія аналізу економічних процесів і управління: Навч.посіб. для студ. вищ. навч. закл.- К.:МАУП, 2003.– 128 с.

2. Гавриленко О.П. Екогеографія України: навчальний посібник : рек. МОНУ/ О.П.Гавриленко. – К.: Знання, 2008. – 646 с.

3. Коротун І.М., Коротун Л.К., Коротун С.І. Природні ресурси України. Навч. пос., Рівне: ПринтХауз, 2007. – 184 с.

4. Олійник Я. Б. Основи екології: підручник / Я. Б. Олійник, П. Г. Шищенко, О. П. Гавриленко. – К.: Знання, 2012. – 558 с.

5. Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. У 3-х частинах: Підручник. – К.: ВД "К-М. Академія" – Чернівці: Зелена Буковина, 2005. – 568 с.

6. Санітарні правила в лісах України. Пост. КМ № 555 від 27 липня 1995р.

7.Шитиков В.К., Розенберг Г.С., Зинченко Т.Д. Количественная гидроэкология: методы системной идентификации. – Тольятти: ИЭВБ РАН, 2009. – 463 с.