Методи та матеріали, польових та лабораторних досліджень

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Технології вирощування озимої пшниці

Культури попередники

У випадку з пшеницею найбільш перспективними культурами-попередниками при вирощуванні вважаються всі, які передбачають раннє прибирання: трави, гречка, кукурудза, ріпак, силос, середньостиглі сорти картоплі і добра половина зернобобових. Після збору таких видів земля залишається насиченою всілякими благотворно впливаючими на зростання речовинами, очищається від сміття, так і від шкідників, різних захворювань, захищена природним чином куди краще.

Однак одним з найпоширеніших попередників, як правило, є овес. Він оптимальний не тільки у вигляді чудового імунітету до гнильних процесів і мабуть, самої високої концентрації поживних речовин, що залишаються в ґрунті, але і часто з причини більшої економічності. Небажаним ж попередником, як показує практика, виявляється ячмінь.

Обробка ґрунту під озиму пшеницю

Згідно з традиційною технологією, найбільш продуктивним інтервалом між першим і другим посівами є дворічний термін. Цього періоду якраз вистачає для того, щоб родючий ґрунт очистився, перебуваючи під «компресом» доброчинної мікрофлори, від більшості шкідників і інфекцій.

Вимоги до обробки різні і залежать від кліматичних умов регіону, використаного попередника і самого стану ґрунту.

Так, наприклад, якщо попередником були непарові, то потрібно застосовувати безвідвальну обробку ґрунту комбінованими агрегатами (глибина 10-14 сантиметри). Тобто, без обертання верхнього шару, зберігаючи стерню на поверхні від минулих насаджень.

На правильно підготовленому полі ущільнений передпосівний шар повинен становити об’ємну вагу 1 – 1.3 г/см. Крім того, рекомендується підбирати ґрунт таким чином, щоб діаметр грудок не перевищував 8 сантиметрів. Такий ґрунт сприяє найкращій адаптації насіння і дає при подальшому розвитку рівномірні і одночасні сходи. Присутність же великих грудок (8-10 см) небажана.

Верхній шар ґрунту необхідно вирівнювати акуратно – так, щоб відмінності у висоті гребенів були не більше 2-4 сантиметрів. Таке вирівнювання, як довела практика, робить процес закриття насіння більш якісним – на рівномірній глибині.

Добрива для озимої пшениці

Озима пшениця досить вимоглива до ґрунтової складу. Основною вимогою для отримання найкращих показників зростання є норма Ph 6,5-7. Ідеальною ж пропорцією при розподілі органіки вважається 2-3 кг/ар.

Застосування фосфорних та калійних добрив буде сприяти, крім іншого, підвищенню морозостійкості, вироблення імунітету до захворювань, а також помітно підвищить стійкість до вилягання. Калійно-фосфорну норму необхідно вносити в ґрунт при основному обробітку. Під час посіву кожний рядок слід забезпечувати приблизно 10-20 кілограмами добрива на полі і 1-2 кг на ділянці.

Ще один обов’язковий компонент, без якого висока врожайність ніколи не стане більш-менш стабільно і керованою – це добрива азотні. Їх вносять у 3 прийоми. Бідному ґрунту рекомендується збагачувати по осені – N30 (це також стосується і випадків, коли в якості попередника використовувалися стерньові). Першу весняну підкормку найкраще провести прикореневим методом. При знижених посівах концентрацію азоту допустимо збільшувати, але не більше N60-80. Вдруге азотне добриво вноситься лише після виходу пшениці в трубку. Ця підтримка покликана допомогти формуванню стебло-носія. Тут дозування може бути високим – до N60-90. Залишок (N30-60) застосовується при третьому підживленні. Категорично суворих строків для третього підживлення немає, важливо лише, щоб це робилося не раніше і не пізніше періодів: початкової фази колосіння і наливання зерна. Однак потрібно пам’ятати, що чим пізніше буде проведено третє внесення азоту, тим меншою мірою речовина вплине на врожайність, але більшою на якість зерна.

Крім того, для захисту від грибкових захворювань доцільно використовувати фунгіцид системної дії. У робочий розчин інколи додають також регулятор росту – гумат натрію (100 г/га розведений 1:9). А для ефективної боротьби з попелицею і клопами – системний інсектоакарицид Бі-58 – 1л/га (диметоат) СЕ.

Строки, норми висіву та прибирання озимої пшениці

Терміни посіву різні в залежності від кліматичних особливостей і конкретних сортів, але найбільш оптимальним періодом вважається початок-середина вересня. При цьому, якщо застосовувалися непарові попередники, то слід сіяти на початку оптимального періоду. Якщо ж парові, то термін допустимо зміщувати до середини і так далі.

Задовільною нормою висіву прийнято вважати – 300-500 насіння на один метр квадратний (при пізніх посівах цей показник потрібно збільшувати на 10-15%).

Насіння сортів озимої пшениці зазвичай використовують такі: Куяльник, Лада Одеська, Леля, Любава Одеська, Миронівська 65, Миронівська 66, Українка Полтавська, Харківська 105. Слід висівати 2-3 сорти, різні за біологічними і господарськими властивостями.

Спосіб посіву традиційний: рядково-міжрядковий з технологічною колією (ширина міжряддя – 15-20 сантиметрів).

Глибина загортання насіння: 3-5 сантиметрів з обов’язковим каткуванням поля, городу після висіву. В пізні строки сівби насіння треба закрити на меншу глибину, ніж ранні.

Ідеальними умовами для прибирання буде 14-17% вологість (зрозуміло, за умови повного визрівання зерна). Проводять збирання врожаю за допомогою спеціалізованої комбайнової техніки на полях, а на присадибній ділянці врожай можна зібрати традиційними методами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2Історія вивчення фузаріозу колосу пшениці озимої

 

Фузаріоз зерна - широко поширена в світі хвороба, зазвичай знижує врожайність і якість с/г продукції. У Росії перші епіфітотії фузаріозу зернових культур були відзначені на Далекому Сході, в 1880-1890х роках (Пальчевський, 1891). Використання інфікованого зерна в їжу і на корм викликало отруєння, перші симптоми якого схожі сп'яніння, з цієї причини проблему отримала назву «п’яний хліб». У 1930 - 1950 роки використання в їжу неякісного перезимованого в полі зерна, враженого грибами роду Fusarium привело до масового захворювання аліментарно-токсичної алейкії (ATA) сільського населення в Центральному регіоні Південного Уралу. Цих трагічних подій, які призвели до загибелі тисяч людей і тварин, стали для всього світу,класичними прикладами  надзвичайного ризику хвороб зернових культур фузаріозної етіології. У 1980р. прогресивне збільшення хвороби спостерігали в Південному та інших регіонах Росії, що призвело до нестачі 20-50% товарного зерна (Новожилов, Левітан, 1990; Соколов, 1992). Для рішення проблеми забруднення зерна та контамінації його  Мікотоксини (Мт) були призвані провідні вчені і фахівці різних областей знань - селекціонерів, мікологів,імунологів, технологів, багато науково-дослідних установ з Росії, України та Білорусі.

Проблема потребувала термінову розробку заходів для захисту культур проти фузаріозу, технології післязбиральної обробки, зберігання та використання ураженого грибами зерна на продовольчі та кормові цілі, (Шевелуха та ін.. 1994).

Кординовні дослідження вчених і практиків надавали значну допомогу сільському господарству у вирішенні цієї проблеми. Загальні результати, отримані за різними групами дослідників  допомогло розробити й опублікувати рекомендації щодо захисту культур від фузаріозу (1988, 1990, 1991, 1993 

Фузаріоз зерна в багатьох аспектах є унікльною хворобою рослин, надзвичайно складною для вивчення. Одна з відмінностей – специфічна етіологія - участь у патогенних процес різних типів грибів роду Fusarium р.. Поразка рослин грибами, не тільки

зменшує врожай, але також істотно впливає на його якість. Гриби Fusarium р. в процесі життєдіяльності виділяють токсичні вторинні від метаболти -  мікотоксини (фузаріотоксини), внаслідок чого зерно стає непридатним для використання у харчування та кормах. Бо майже 120 років у Росії вивчають гриби р. Fusarium, викликаючи погіршенням якості зерна. Використовуються в даний час більш розвинені методи дослідження, але багато аспектів біології грибів, та методи знизити їх шкідливість зберігання врожаю, вже описано багато років тому. Російські вчені, які ретельно і відповідально відносились до одержання, аналізу івидання наукової інформації-І.Н Абрамовим(1884-1953 р.), М.С. Дуніним (1901-1993), К.Е Мурашкінським(1884-1948), Н.А. Наумовим (1888-1959), Н.А. Пальчевським (1862-1909 р.), С.М. Тупенєвичем (1893-1983 рр.), А.А. Ячевським (1863 - 1932) і багато інших.

Ще в 1936 р. С.М. Тупенєвич пише в працях Вороніжської станції захисту рослин «вражені колоски зазвичай містять заражене зерно, хоча постійного впливу тут немає. При різних умовах, може бути різна кількість зараженого зерна. Однак учені всього світу сьогодні спираються на роботу публікації 1963 році в журналі Phytopathology, в якому зазначені відмінності в поширенні симптомів захворювання на колосі і загального зараження зерен в ньому. Ці автори вважається засновниками теорії багатокомпонентної стійкості зернових до фузаріозу.

Проблема фузаріозу зерна має міжнародне значення. Дуже широке поширення фузаріозу грибів, варіативності, а також беззаперечним доказом ризиу мікотоксинів для людей і тварин Дослідники по всьому світу витрачати значні зусилля на вивчення морфологічних характеристик, біології, генетика, біохімії, фізіології, грибів р. fusarium.

Визначення способів, щоб обмежити їх кількість агроекосистем, зменшуючи шкідливість. Значні розгляди проблеми забруднення зерна і контамації його мікотоксинами виявляють такі організації як ФАО, ВОЗ, (світова екологічна організація ( ЮНЕП) та багато інших. В науковому співтоваристві виконуються національними та міжнародними дослідницькими програмами і проектами, спрямованими на вирішення проблеми зернових культур захисту та

безпеки людей і тварин.

 

 

 

 

 

 

1.4 Біологічні особливості збудника фузаріозу колосу пшениці озимої

 

Фото 1. Конідіальне спороношення грибів роду Fusarium 1 – Fusarium cerealis, 2 – F. culmorum, 3 – F. graminearum, 4 – F. sambucinum, 5 – F. equiseti, 6 – F. avenaceum.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.5. Особливості прояву фузаріозу  колосу озимої пшениці

 

Захворювання виявляють на пшениці та інших зернових культурах. Особливо інтенсивно хвороба проявляється у вологі роки із зниженою температурою у другій половині вегетації рослин, що і стримує дозрівання зерна.

Хворе колосся спочатку набуває блідо-рожевого відтінку, а потім на лусочках колосків формуються блідо-рожеві, оранжево-червоні або червоні подушечки, які поступово зливаються і утворюють наліт, що часто вкриває всю поверхню колосу. Іноді червонуваті подушечки утворюються на зерні. Фузаріоз легко діагностується, коли здорове колосся ще зберігає зелений колір, а уражені колоски або весь колос біліють (рис 2.).

Рис. 2. Колосся пшениці з візуальними ознаками розвитку фузаріозу

 

http://www3.syngenta.com/country/ua/uk/aboutcompany/articles/PublishingImages/C_new/fusarium_8.jpg

 

У вологу і теплу погоду на уражених колосках з'являються дрібні темно-сині або чорні перитеції.

Збудниками хвороби є незавершені гриби роду Fusarium Link, порядку Hyphomycetales. Частіше зустрічаються Fusarium graminearum Schwabe; F. avenaceum Saccardo. При дозріванні злаків патогени утворюють грибницю і конідіальне спороношення у вигляді червонуватих подушечок не тільки на колосках і зернах, а й на піхвах листків, вузлах і навіть біля основи стебла

(рис 4).

Рис 4. Вражений колосок озимої пшениці. Фузаріоз колоса Fusarium graminearum

http://www.agroflora.ru/wp-content/uploads/2013/10/Fusarium-graminearum-22.jpg

 

F. graminearum поширений переважно у південних районах. Його конідіальне спороношення пухке, невиразно окреслене, блідо-рожевого або червонувато-оранжевого кольору, іноді з яскравішою облямівкою подушечок. Конідії веретено- чи серпоподібні, з 3-5, іноді 1-2 або 6-9 перетинками, безбарвні, у масі рожеві, 41-80 х 5-6 мкм. Гриб може утворювати сумчасту стадію, його тоді називають Gibberella saubinetii Saccardo і відносять до порядку Hypocreales. Його перитеції скупчені, зближені чи злиті, еліптичні або яйцеподібні, сині (особливо на прохідному світлі), розміром 200-300 х 170-200 мкм, із соскоподібними продихами. Розміщуються перитиції у стромі, яка може мати різну конфігурацію і товщину. Вона нерідко плоска або стелиться по субстрату. Сумки подовжено-ланцентні, до верхівки загострені, з короткою товстою ніжкою, розміром 60-76 х 10-12 мкм. Сумкоспори косооднорядні, веретеноподібні, трохи загострені до кінців, з трьома поперечними перетинками і ледь помітними перетяжками, 18-24 х 4-5 мкм, дозрівають й викидаються звичайно в середині літа. Інколи F.graminearum утворює рожеві або темно-червоні склероції і небагато хламідоспор. Здебільшого F.graminearum поширюється конідіями та сумкоспорами, які розносяться дощем, вітром і комахами. Грибниця, уражаючи колоски, часто проникає у зерно, викликаючи в ньому глибокі зміни. Доведено, що при слабкому ураженні зерна грибниця розташовується у перикарпії або оболонці зерна, при більшому ураженні вона проникає в алейроновий шар, де розщеплює білкові запаси зерна з виділенням NH3 та токсичних речовин (особливо діоксиніваленолу).

Вживання хліба, спеченого з борошна дуже ураженого зерна, може спричинити захворювання, внаслідок якого уражується малий мозок і людина втрачає рівновагу. Тому такий хліб називають «п'яним». Крім того, спостерігається розлад травлення, супроводжуваний блювотою, дрижанням, інколи корчами і навіть смертю. Щоб визначити зараженість зерна F.graminearum, його пророщують. Проростаючи, за 1-3 доби воно вкривається пухкою білою грибницею. Точніші дані можна дістати, коли зерно свіже, бо у тому, яке зберігається більше року, грибниця втрачає здатність проростати.

Гриб F.avenaceum поширений переважно в північних районах. Він утворює конідіальне спороношення у вигляді інтенсивно забарвлених, різко окреслених оранжево-червоних подушечок воскоподібної консистенції. Конідії серпоподібні, безбарвні, у масі рожеві, з 3-5 перетинками, розміром 30-120 х 3-4 мкм. Сумчасту стадію не зареєстровано. Іноді утворює склероції від жовтого до темно-синього забарвлення, діаметром 60-80 мкм. Хламідоспор не утворює.