Класифікація грунтів

 

 

Ґрунти України

Ґрунти Полісся

 

Профіль підзолистого ґрунту

Для Полісся характерна наявність лісової та болотної рослинності. Кількість опадів за рік (550-650 мм) тут перевищує кількість випаруваної з поверхні вологи. Це зумовлює промивний тип водного режиму, призводить до заболочування понижених ділянок, утворення болотних ґрунтів. Цьому сприяє також високий рівень залягання ґрунтових вод. Ґрунтоутворюючі породи мають переважно легкий механічний склад і представлені піщаними та супіщаними льодовиковими і водно-льодовиковими відкладами. Зрідка, переважно у західних районах, у місцях виходу на поверхню масивно-кристалічних порід трапляються крейдяно-мергельні відклади та невеликі острівки лесових. Основними типами ґрунтів в Поліссі (>60%) є дерново-підзолисті ґрунти із різним ступенем опідзолення, оглеєння та механічним складом. Вони утворились під хвойними та мішаними лісами з трав'янистою рослинністю, що сприяло формуванню таких ґрунтових горизонтів: гумусо-елювіального (18-25 см.), елювіального та ілювіального. Вміст гумусу в орному шарі цих ґрунтів досить низький і коливається в межах від 0,7-1,0% у піщаних і супіщаних до 1,5-2,0% у суглинкових відмінах. Вони ущільнені (1,40-1,55г/см3), запасають мало вологи, мають високу водо - і повітропроникність, низьку ємність вбирання та містять недостатньо основ та пожнивних речовин, реакція ґрунтового розчину в них кисла — рН 4,2-5,2. Домінують торф’яно–підзолисті ґрунти, які займають біля 75 % території Полісся.

 

В наш час на процес ґрунтоутворення вплинула діяльність людини. Вирубка лісів та розорювання  великих площ та осушення боліт зумовило зниження рівня ґрунтових вод, збільшення надходження в ґрунт органічних речовин з коренями трав'янистих рослин, що призвело до посилення дернового процесу ґрунтоутворення.

Ґрунти Лісостепу

 

Для Лісостепу характерна менша кількість опадів у порівнянні з Поліссям (450-550 мм). Крім того тут вища середньорічна температура повітря. Лісистість території незначна — близько 12 %. Територія являє собою підвищену рівнину з добре розвинутим давнім водно-ерозійним рельєфом. Основні ґрунтоутворюючі породи — леси і лесоподібні суглинки, вони містять до 15% СаСО3, пористі і тому здатні накопичувати вологу. Кальцій лесів сприяє закріпленню в ґрунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно-цінних структурних окремостей (структура ґрунту). Для Лісостепу характерні два типи ґрунтів. По-перше це різноманітні чорноземи (типові, опідзолені, вилугувані та реградовані), вони утворились під трав’янистою рослинністю. По-друге — сірі опідзолені ґрунти (світло-сірі, сірі та темно-сірі), що утворились під лісовою рослинністю. Найбільш плодючими є типові чорноземи, які мають самий високий вміст гумусу 4-6% та слабко кислу або нейтральну реакцію ґрунтового розчину.

Ґрунти Степу

 

Чорнозем

 

Для Степу характерний  рівнинний рельєф, трав’яниста рослинність  та перевага кількості вологи, яка випаровується, над кількістю опадів. Кількість опадів становить 350-450 мм. Коефіцієнт зволоження на півдні зони становить 0,8, на півночі — 1,3. Неоднорідність умов зволоження зумовила відмінності рослинного покриву. На півночі знаходяться найпродуктивніші різнотравно-типчаково-ковильні степи, вони змінюються типчаково-ковильними, на півдні переважають найбідніші полинно-типчакові асоціації. Відповідно до трав'яних асоціацій формуються різні ґрунти: під різнотравно-типчаково-ковильними степами — чорноземи звичайні; під типчаково-ковильними — чорноземи південні; під полинно-типчаковими — каштанові чорноземи. У південній частині часто бувають пилові бурі та суховії. Основними ґрунтоутворюючими породами є леси та лесовидні суглинки важко-суглинкового і глинистого механічного складу. У південній частині ґрунтоутворюючі лесовидні породи бувають засоленими, внаслідок чого утворюються чорноземи з неводостійкою і здатною до руйнування структурою.

 

 

Ґрунти гірських областей України

 

Для ґрунтів гірських областей характерна висотна зональність. Типовими ґрунтами для Карпат та Кримських гір є буроземи, але зустрічаються і інші типи ґрунтів. Буроземи утворюються під лісовою рослинністю та гірськими луками в умовах посиленого сезонного промивного типу водного режиму та підвищеної відносної вологості повітря. Інтенсивність буроземного процесу залежить від ґрунтоутворюючої породи і типу лісів. Він сильніше проявляється у ґрунтах, які сформувались на безкарбонатних породах, ніж на карбонатних, а також під буком і грабом, ніж під хвойними. Глибина ґрунтового профілю - 20-90 см визначається глибиною залягання щільних порід. Диференціюється він на гумусовий, потужністю 15-25 см, і два перехідних горизонти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сучасний  стан ґрунтів України

 

Україна має дуже великі площі чорноземів, які є самими родючими ґрунтами у світі. Але майже в усіх регіонах з року в рік в них зменшується частка гумусу — основної речовини, яка забезпечує плодючість ґрунту. Цей процес відбувається внаслідок екстенсивного ведення сільського господарства, при якому порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів, в результаті чого відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, при якому гумус вимивається з верхнього шару ґрунту. Крім водної ерозії ґрунту має місце і вітрова. Внаслідок механічної обробки чорнозем, який зазвичай має зернисту структуру, перетворюється на пил, який виноситься з полів східними сухими вітрами. Великої шкоди завдала також надлишкова меліорація, яка сприяла закисленню та засоленню, а також підтопленню великих площ ґрунтів. Загальні втрати родючих ґрунтів щорічно складають мільйони тон. Крім того 3,7 млн га землі знаходиться в зоні дії аварії на Чорнобильській АЕС.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

 

1. Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-     Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.

2.Кучерявий В.П. Екологія.-Львів:Світ,2001-500с.:іл.. Бібліогр.:стр.106-109.

3. Бєлова Н. А. Екологія, мікроморфологія, антропогенез лісних грунтів степової зони України. — Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 1997. 264 с. ISBN 966-551-012-6

4. Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1988. стор. 149—150

5. Пізнавальний сайт  «Географія»: