Экономическая эффективность производства молока

ВСТУП

 

Найважливішою галуззю продуктивного  тваринництва України є скотарство, яке постачає незмінні продукти харчування і цінну сировину для харчової і переробної промисловості. У результаті господарського використання великої  рогатої худоби одержують молоко, що відзначається високими якостями і є сировиною для виробництва  молочних продуктів. Молоко і молочні  продукти становлять основу повноцінного харчування населення. За науково обґрунтованими нормами харчування людина має споживати  в середньому 380 кг (у перерахунку  на молоко) молока і молочних продуктів, у тому числі 120 кг. молока у свіжому  вигляді.

Здобуваючи вищу освіту по спеціальності "Менеджмент організацій", мені, як майбутньому фахівцю з  цієї галузі, для подальшої роботи в органах державної статистики, податкової служби, для роботи на сільськогосподарських  підприємствах, тема економічна ефективність виробництва молока імпонує, оскільки дає можливість отримати грунтовні знання для вирішення конкретних наукових, економічних і виробничих питань.

В агропромисловому комплексі  України відбуваються глибокі перетворення, які пов'язані з переходом до нової соціально-економічної системи. Вони охопили всі сфери виробництва,та особливо це відчувається в молокопродуктовому підкоплексі країни. Виникнення нових організаційних форм господарювання вимагає адекватних ринковій економіці внутрігосподарських відносин з поглибленням спеціалізації, розширенням кооперації та інших інтеграційних процесів в молочному скотарстві. За таких умов важливо визначити шляхи більш ефективного виробничого потенціалу при виробництві молока.

Економічна криза в  аграрному секторі супроводжується  значним зменшенням поголів'я корів, зниженням продуктивності худоби, зростанням собівартості продукції молочного скотарства. В результаті обсяги виробництва та споживання продукції молока з року в рік скорочуються та, як наслідок, знижується ефективність та конкурентоспроможність вітчизняного молочного скотарства.

Збільшення виробництва  молока вимагає значного підвищення рівня зоотехнічної і ветеринарної роботи на фермах та комплексах. Необхідно  прослідкувати не лише процес організації  галузі молочного скотарства на підприємстві, а й механізм його подальшого збуту (канали реалізації, методи позиціонування власної продукції та ціна), що є  чи не найголовнішим питанням для  успішного функціонування та прибутковості. Процеси доїння, зберігання, транспортування  молока, умови утримання, годівлі, догляду  за коровами також є головними  та визначальними в якості продукції.

В останні роки відбувається тенденція до різкого скорочення поголів'я великої рогатої худоби та й взагалі галузі тваринництва. На сьогоднішній день підприємцю сільського господарства, а саме так називається  новий господар землі у більшості  господарств згідно новим формам власності, не вигідно займатися  тваринництвом. Галузь рослинництва більш  менш переживає скрутне становище. Нарешті уряд почав розуміти, що кінцеве слово про долю тваринництва стоїть саме за ним. Що ж роблять  урядовці? На проблему нестачі продукції  цієї галузі відповідають наче б то переконливо - дозволено ввіз великого об'єму м'яса (яловичини та свинини) з-за кордону для задоволення  внутрішніх потреб населення країни. Проте чи це є виходом з даної  проблеми. Тут потрібне чітке прослідковування та контроль з боку держави стану ринку тваринництва, регулювання цін на ньому, бо навіщо ж тоді Україна має такі родючі землі, яких не має чим і удобряти, наприклад органічні добрива. Тому в даному дипломному проекті я хоч трішечки намагатимусь доторкнутись цієї проблеми. Хто як не аграрії повинні давати пропозиції уряду щодо сільського господарства. Я вважаю проблему ефективності виробництва молочного скотарства чи не найактуальнішою в наш час.

Актуальність даного дослідження  звісно що розглядають ще під кутом  доцільності як такого, його корисності для суспільства. Молокопродукти посідають  друге місце у споживчій корзині  населення, дають висококалорійні  для харчування продукти, забезпечують легку і харчову промисловості  цінною сировиною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1.Перспективні  типи виробництва молока на  промисловій основі

 

Залежно від обсягів реалізації продукції, розміщення господарства та виробничих умов тваринницькі ферми, міжгосподарські  підприємства, об'єднання та інші сільськогосподарські формування можуть бути різних виробничих типів. Більшість сільськогосподарських формувань мають молочно-м'ясний або м'ясо-молочний напрямок.   Молочне скотарство розвивається в приміській зоні, де висока густота населення і великі потреби в безперервному постачанні незбираного молока  протягом усього року. М'ясне скотарство в Україні поширене в менших масштабах. Воно розвивається при замкнутому виробничому циклі переважно в районах, де є можливість утримувати тварин тривалий період на природних кормових угіддях. Цим умовам більше відповідає Поліська грунтово-кліматична зона. Слід зазначити, що такий  поділ і розміщення галузі за основними  напрямками є умовним. Залежно від конкретних умов господарств та їх виробничої діяльності в одному адміністративному районі вони можуть мати різний напрямок. Доведено, що як у процесі міжгосподарського  кооперування, так і в конкретних підприємствах спеціалізовані ферми  з виробництва молока, відгодівлі молодняку  більш ефективні порівняно із змішаними фермами.    У зв'язку з поглибленням спеціалізації, переведенням виробництва  продукції на промислову основу у  скотарстві склалися такі виробничі  типи підприємств: 1. Приміські молочні. Доцільність їх організації полягає в необхідності постійного постачання незбираного молока населенню міст і промислових центрів. Виробництво продукції тут здійснюється на інтенсивній основі і, як правило, у спеціальних комплексах чи фермах з високим рівнем механізації і автоматизації виробничих процесів та прогресивними способами утримання тварин і догляду за ними. Цьому сприяє застосування системи рівномірного одержання приплоду протягом року. В таких господарствах надремонтний та ремонтний молодняк реалізують у 20-денному віці в інші спеціалізовані господарства для подальшого дорощування. Корів у стаді більше 60%. Ремонт і розширення стада здійснюються за рахунок нетелей та корів-первісток, вирощених в інших спеціалізованих господарствах; 2. Молочно-м'ясного (м'ясо-молочного) напрямку. Розміщені в більш віддалених районах. Їх розвиток поєднується з молочно-консервною промисловістю зони. Оскільки  ці господарства займаються переважно вирощуванням ремонтного, а нерідко і відгодівлею надремонтного молодняку, частка корів у стаді тут не більша 50–60%; 3. Спеціалізовані з вирощування і відгодівлі худоби м'ясних порід. Такі підприємства доцільно створювати у районах з великими площами природних кормових угідь. Дорощування і відгодівля молодняку здійснюються безпосередньо в господарстві. Доведено, що найвищої ефективності досягають при живій масі молодняку 18-місячного віку 450–500 кг. У цей період тварини найбільш інтенсивно ростуть, більший вихід продукції належної якості, висока віддача кормів. У таких господарствах скотарство ведеться за замкнутим циклом, тобто відтворення стада здійснюється за рахунок ремонтного молодняку, вирощеного безпосередньо в господарстві; 4. Спеціалізовані з вирощування ремонтного молодняку. Породний молодняк вирощують з 20-денного (або 3–місячного) віку, а в 6–7 міс. тільності реалізують у господарства для ремонту і поповнення стада. Більш доцільно реалізувати корів-первісток після 4 міс. лактації. Комплексну оцінку кожної голови за опрацьованими тестами здійснює спеціальна комісія. Головну увагу звертають на рівень продуктивності тварин. Добовий надій молока від корови має становити не менше 15 кг, або 4500 кг за рік; 5. Спеціалізовані з дорощування надремонтного молодняку. До цих підприємств, як правило, надходить поголів'я  післямолозивного (20–денного) періоду (загалом до 6 місячного віку) на вирощування і дорощування до 7–8 та 12 міс. Для заключної відгодівлі цей молодняк передають у спеціалізовані підприємства. Вона здійснюється тут на інтенсивній основі. Термін реалізації тварин визначають за їх фізіологічними особливостями.  За даними наукових досліджень, що підтверджені практикою, період заключної  відгодівлі має становитиза 4–6 міс., а вік відгодівельного молодняку на період реалізації — 14–18 міс. У цей період відмічається найбільш інтенсивний ріст тварин, нарощування цінної м'ясистої тканини, високий приріст живої маси на одиницю корму, тобто висока його окупність. В наступні фази росту й розвитку спостерігається накопичення в організмі жирової тканини, необхідної для відтворення, та кісткової маси, але якість продукції погіршується, знижується віддача корму. Реалізаційна маса однієї голови худоби віком 14–18 міс. має становити 450–500 кг, тобто необхідно забезпечити добові її прирости 900–1200 г. Такі спеціалізовані господарства повинні забезпечувати тваринництво власними кормами. Практика показує, що доцільно створювати спеціалізовані підприємства з вирощування і відгодівлі худоби м'ясних порід з використанням природних кормових угідь і побічної продукції зернових та інших культур. Як уже зазначалося, виробничий процес у цих господарствах доцільно організувати за замкнутим циклом. Крім перелічених спеціалізованих  підприємств, у розвитку тваринництва важливу роль відіграють також племінні заводи і племінні господарства-репродуктори. На племінних заводах ведеться робота з виведення нових порід тварин, розмноженням яких потім займаються племінні господарства-репродуктори, звідки тварин передають товарним підприємствам для виробництва відповідних видів тваринницької продукції. Скотарство як галузь раціонально  поєднується з рослинництвом, оскільки при цьому ефективно використовується на корм побічна продукція рільництва. Організаційно й технологічно воно також пов'язане  з іншими галузями тваринництва, наприклад, із свинарством, оскільки ця галузь не є конкурентом, у ній переважає концентратний тип годівлі, а в скотарстві — силосно-сінажний. Важливу роль у розв'язанні проблеми збільшення виробництва продукції  скотарства відіграють особисті господарства населення. Поряд із задоволенням особистих  потреб значну частину продукції  вони можуть виробляти для реалізації на ринку. Позитивним є досвід вирощування  тварин в особистих господарствах  за договорами з підприємствами. Останні  надають корми, особливо концентровані, виділяють кормові угіддя, на яких працівники особистих господарств  самостійно заготовляють корми, організують  випасання тварин як вільним способом, так і на прив'язі. Ціни на продукцію  визначають здебільшого на рівні  ринкових. При цьому із загальної  суми витрат віднімають вартість кормів, наданих особистим господарствам. Така форма господарювання сприяє більш  раціональному використанню трудових ресурсів на селі

                  Промислова основа виробництва молока

Найважливішими елементами технології виробництва молока є  утримання, годівля, доїння корів та видалення гною.

Від звичайних ферм спеціалізовані підприємства з виробництва молока відрізняються концентрацією поголів'я, взаємозв'язаністю технологічних процесів, комплексною механізацією та автоматизацією виробничих процесів.

Вони бувають павільйонного типу, де тварин розміщують в окремих приміщеннях, імоноблокові з розміщенням поголів'я під одним дахом. Кращим варіантом організації промислової технології виробництва молока є спорудження підприємств павільйонного типу.

Будівництво підприємств  із моноблоковою системою утримання значно складніше. Технології молочних підприємств розроблені на 400, 800, 1200 і 1600 голів та як експериментальні на 2000 корів. Проте найдоцільніша концентрація 800 - 1200 голів.

Основний показник, за яким відбирають корів — їхня продуктивність. Підприємство з промисловою технологією молока ефективне тоді, коли надої не нижчі 4000 кг молока на одну корову на рік. Корови повинні мати придатне до машинного доїння вим'я з чашоподібною й округлою формую. Тварини з козячим вим'ям для машинного доїння не придатну оскільки частки такого вим'я розвинуті нерівномірно.

Способи утримання корів. На молочних підприємствах промислового типу застосовуютьприв'язний і безприв'язний способи утримання корів. Прив'язний спосіб вимагає значних затрат праці по догляду за тваринами і не дає можливості ефективно використовувати засоби механізації.

● Найпоширеніший на молочних підприємствах промислового типу безприв'язний спосіб утримання корів. Із його застосуванням зростає ефективність використання засобів механізації, збільшується навантаження на одного працівника, підвищується продуктивність праці, збільшується рухова активність тварин і реакція їх на споживання корму. Проте ці переваги мають значення тоді, коли в господарстві створена міцна кормова база. Адже витрати кормів на одиницю виробленого молока при безприв'язному утриманні більші на 10- 15 %.

При безприв'язному способі корів утримують у  секціях. Групи формують залежно  від віку та фізіологічного стану  тварин. Годують корів у приміщенні або на вигульно-кормових майданчиках. Доїння здійснюють у доїльних залах, обладнаних доїльними установками  «Ялинка», «Тандем», «Карусель».

Залежно від організації  відпочинку та годівлі тварин безприв'язне утримання має чотири варіанти.

Безприв'язно-боксове утримання корів — найпоширеніша технологія безприв'язного утримання. Вартість будівництва приміщень такого типу дещо більша, але вона компенсується зменшенням затрат праці і одержанням дешевшого молока. Безприв'язно-боксове утримання застосовують у різних кліматичних зонах із мінімальною витратою підстилки або ж повною її заміною різними синтетичними матеріалами.

Для відпочинку тварин приміщення обладнують боксами завдовжки Підлога має бути вищою від гнойового проходу на 20 — 30 см. Якщо застосовують підстилку, то її вносять один раз на тиждень із розрахунку 2 - 3 кг на бокс або 0,3 - 0,5 кг на одну голову на день.

Між рядами боксів розміщені  двосторонні годівниці з кормовим проїздом посередині. Для роздавання кормів використовують мобільні кормороздавачі типу КТУ-10А, КТУ-10Б, РСП-10, АРС-10. Доять корів у доїльних залах.

Прохід для корів і  видалення гною завширшки не менше 250 см влаштовують між годівницями  та рядами боксів. Застосовують різні  способи видалення гною через  щілинну підлогу: в підвальні  гноєсховища, у канали, де розміщені скребкові транспортери. Якщо прохід бетонований, то гній видаляють скреперною установкою чи бульдозером, начепленим на колісний трактор (МТЗ-80, ЮЗМ-6 та ін.).

При безприв 'язному комбібоксовому утриманні передбачається поєднання місць відпочинку та годівлі, а доїння корів — у доїльному залі. В приміщеннях, обладнаних комбібоксами, можна розмістити більшу кількість тварин, оскільки немає потреби в широкому кормовому проході.

Корми роздають мобільними і стаціонарними кормороздавачами, а гній видаляють дельта-скреперною установкою, бульдозером, начепленим на колісний трактор, через щілинну підлогу. Порівняно з прив'язною системою комбібоксове утримання дає можливість підвищити продуктивність праці в 2 рази.

Безприв 'язне змінно-групове утримання корів. Його суть полягає в тому, що окремі приміщення мають певні призначення. Відпочивають тварини у корівниках, обладнаних боксами, або їх утримують без боксів на підлозі з підстилкою. Приміщення розподіляють на секції, які обладнують груповими напувалками АГК-4.

Між рядами боксів підлога  бетонована. Гній видаляють бульдозером, начепленим на колісний трактор, у період, коли тварини відсутні. Влітку корів утримують на вигульних майданчиках, а взимку використовують їх для прогулянок.

Згідно з черговістю виконання  технологічних операцій групи корів по обгороджених прогінних дорогах переганяють у інші приміщення, де їх годують та доять.

Одну технологічну групу (80 корів) годують протягом 1,5 — 2 год і переміщують її в доїльно-молочний блок, обладнаний установками «Ялинка» або «Тандем». Під час доїння тваринам залежно від продуктивності роздають концентровані корми. Після доїння їх переганяють у приміщення для відпочинку або на вигульно-кормові майданчики.

Цей варіант безприв'язного утримання дає можливість тваринам активно рухатися на свіжому повітрі, підвищити продуктивність праці  в 1,5 — 2 рази, збільшити кількість  головомісць на 15 — 20 %, підвищити  оплату корму молоком на 5-6% порівняно  з прив'язною системою утримання. Проте зазначена технологія не знайшла широкого застосування.

Безприв 'язне утримання з відпочинком корів на глибокій підстилці. Технологія передбачає відпочинок корів у приміщенні на глибокій підстилці, годівлю на вигульно-кормових майданчиках, доїння у доїльних залах, видалення гною бульдозером, начепленим на трактор. Приміщення для відпочинку корів розділяють на секції, де розмішують групи тварин різного фізіологічного стану. Для підстилки використовують солому, яку додають щоденно з розрахунку З кг на кожну корову.

До приміщень приєднують вигульно-кормові майданчики з бетонним покриттям, де корів годують і напувають протягом року. На них споруджені навіси для грубих кормів, які тварини поїдають через спеціальні решітки. Вигульно-кормові майданчики обладнують годівницями для згодовування соковитих і зелених кормів.

Доять корів у доїльних залах на установках «Ялинка», «Тандем» чи конвеєрного типу, одночасно згодовуючи концентровані корми. Гній видаляють  з приміщення раз на рік, а з  вигульно-кормових майданчиків —  один раз у 2 - 3 дні.

 

1.2 Коротка характеристика  породи

 

 

Червона датська  порода

 

 

Червона датська порода Створенню  та удосконаленню червоної датської породи сприяла добре налагоджена  система племiнної роботи, головною метою якої було досягнення високих надоїв з пiдвищеним вмiстом жиру в молоцi при достатньо великiй живiй масi корiв. Hайбiльш видатних тварин записували до племiнної книги, яка видається з 1885 року. Червона датська порода виведена в Данiї методом схрещування мiсцевої острiвної худоби з бугаями-плiдниками, завезеними iз Пiвденної Ютландiї, головним чином, ангельською, пiвнiчно-шлезвiгською, а також балумською породами. Масове схрещування проводилось iз 40-х до 70-х рокiв ХIХ столiття. З 1870 року в основному розводили помiсей “в собi”, а з 1880 року червона датська худоба iснує як самостiйна порода з високими молочною продуктивнiстю i вмiстом жиру в молоцi, добрими м’ясними якостями, стiйкістю до захворювання на туберкульоз. Уперше партiя червоної датської (фiонської) худоби була завезена iз Данiї на царську ферму пiд Петроградом у 1906 роцi. У подальшому ця ферма пiсля революцiї була передана Дєтськосiльськiй зоотехнiчнiй станцiї ЛСГI. У 1925 роцi на цiй станцiї було 46 чистопорідних фiонських корiв i 3 бугаї-плiдники (записи Дєтськосiльської зоотехнiчної станцiї, 1925 р.), де рiчна продуктивнiсть корiв у 1926—1927 рр. становила 3893 кг молока з 3,54% жиру. Тварини червоної датської породи характеризуються масивнiстю, гармонiчнiстю тiлобудови, мають добре виражений тип молочного напряму продуктивностi, хоча зустрiчаються тварини, що “ухиляються” в молочно-м’ясний тип. У Данiї великого значення надають покращанню м’ясних якостей худоби та розведенню тварин молочно-м’ясного типу, оскiльки там майже немає худоби м’ясних порiд. Тому проблему виробництва яловичини вирiшують методом iнтенсивного вирощування молодняку молочних порiд. Червона датська худоба має червону масть рiзної iнтенсивностi забарвлення. Тварини цiєї породи середнього зросту (висота в холцi 127—130 см), з видовженим тулубом (коса довжина тулуба 155—157 см), голова легка, груди глибокi (65—69 см) i достатньо широкi (42—45 см) з добре вираженим пiдгрудком, шия довга, щiльна, спина пряма й широка, крижi iнодi злегка провисають, задня частина тулуба широка i довга, вим’я добре розвинене, чашеподібної форми, дiйки цилiндричнi, правильно розставленi, шкiра тонка, еластична. Жива маса телят при народженнi 33—37 кг, дорослих корiв — 500—550 кг, жива маса бугаїв 800—900 кг. Тварини червоної датської породи характеризуються високою iнтенсивнiстю росту та раннiм статевим дозрiванням. Перше отелення проходить у вiцi 29 мiсяцiв, середьодобовi прирости молодняку становлять 1002—1021 г, забiйний вихiд — 54%, окупність корму — 3,2 датських кормових одиниць. Генетичне покращання молочних порiд бiльш нiж на 90% здiйснюється за рахунок iнтенсивного використання бугаїв-полiпшувачiв, оцiнених за якiстю нащадкiв. Вiдбiр племiнних бугаїв у Данiї проводиться за iндексом не менше 106, який включає 10 ознак. За останнi 10 рокiв племiннi iндекси у бугаїв i корiв червоної датської породи зросли з 108 до 116. З 1972 року з метою покращання червоної датської породи, у масивi якої проявляються ознаки iнбредної депресiї внаслiдок тривалого спорiдненого розведення, проводиться експериментальне прилиття кровi швiцької, фiнської, айрширської та голландської червоно-рябої порiд. При створеннi худоби iнтенсивного молочного типу датськi скотозаводчики застосовують ввiдне схрещування корiв червоної датської породи з бугаями швiцької американської селекцiї та червоно-рябими голштинами. За даними Europen Red Dairy Breed, частка генiв у популяцiї червоної датської породи становить: бурої швiцької — 35%, червоно-рябої голштинської — 9, червоно-рябої швіцької — 1,8%. Середня продуктивнiсть у 1997 роцi по пiдконтрольному поголiв’ю в 62,1 тис. голiв становила 6930 кг молока, 4,25% жиру та 3,56% бiлка (541 кг молочного жиру i бiлка). Перспективна племiнна робота з червоною датською худобою спрямована на селекцiю за iндексами маточного поголiв’я, iнтродукцiю окремих генiв мiсцевих i зарубiжних порiд худоби, використання трансплантацiї ембрiонiв, одержаних вiд видатних батькiв, а також за генетичними маркерами. Червона датська порода поширена у свiтi, iнтенсивно використовується при створеннi нових порiд та вдосконаленнi iснуючих. Для покращання своїх стад цю породу завозять до Сербiї, Польщі, Словаччини, Hiмеччини, України, Росiї, Балтії. Високi показники продуктивностi червоної датської худоби, одержанi в умовах рiзного клiмату багатьох країн свiту, в тому числi рiзних природних зон нашої країни, свідчать на її добру адаптацiйну здатнiсть. З 1957 по 1989 рiк в Україну було завезено 784 голови червоної датської худоби. Червона датська худоба України на теперiшнiй час являє собою нечисельну популяцiю тварин (2720 гол.), пристосованих до своєрiдних умов проживання — посушливого континентального клiмату пiвденного регiону. За даними бонiтування тварин, середня молочна продуктивнiсть корiв червоної датської породи в племiнних господарствах України становила 4099 кг з вмiстом жиру 3,96%. В Українi провiдними племiнними репродукторами із розведення червоної датської худоби є племзавод “Лiдiя” Херсонської областi, де зосередженоа найбiльшу кiлькiсть поголiв’я (321 гол.), племзавод “Славне” АР Крим (80 гол. з надоєм 6585 кг 4,6% жиру — це стадо є прикладом досягнення високих показникiв продуктивностi шляхом застосування iнтенсивних методiв селекцiї, оскiльки 80% корiв стада-репродуктора мають кров американських швiцiв та червоно-рябих голштинiв, племзавод “Малинiвка” Донецької та КСП “Hива” Одеської областей. Hадої корiв у цих господарствах становлять 4200—5769 кг з вмiстом жиру 3,8—4,21%. Рекордистками породи є Лiнза 422 з племзаводу “Лiдiя” Херсонської областi, вiд якої за 300 днiв третьої лактацiї одержано 9774 кг молока з вмiстом жиру 4,05%, Яра 2110 за другою лактацією, відповідно, — 11079—9295 — 3,89 — 362; Розетка 908 за третьою — 8041 — 4.25 — 342; Рима 1650 за третьою — 9107—8288 — 4,03 — 334 та М’ята 101 за другою — 9319—8685 — 4,02 — 349. Структура української популяцiї червоної датської худоби складається з двох генеалогiчних груп, 8 лiнiй та 7 спорiднених груп. Основними бугаями-плiдниками, якi вплинули на формування структури породи, були Хоягер Е 2168, Еске Брангструп Е 2240, Кертемiнде Тел 26726, Олдборг Вал Е 4344, Ганiбал Е 4776, Рудме Iдеал Е 4864, Мiдоу В’ю Дестiнi 118619. Hа 1 січня .2000 року в племоб’єднаннях Пiвдня України вирощували сiм’ю вiд 44 чистопорiдних i помiсних бугаїв-плiдникiв червоної датської породи. Загальна кiлькiсть замороженої сперми вiд цих бугаїв у спермобанках України становила 772,6 тис. доз із середньою продуктивнiстю матерiв 7011 кг молока з 4,45% жиру та 312 кг молочного жиру. Червона датська є полiпшуючою породою при вдосконаленнi червоної степової та при виведеннi українського жирномолочного типу червоної молочної худоби, апробованого в 1998 роцi. Hинi за участю цiєї породи в пiвденних та пiвденно-схiдних областях України створюється українська червона молочна порода з продуктивнiстю 5,5—6,0 тис. кг молока 3,8% жиру. Створення породи здiйснюється вiдповiдно до потреб народного господарства i рекомендується селекцiйною програмою, розробленою Iнститутом розведення i генетики тварин УААH у спiвпраці зi спецiалiстами виробництва i затвердженою Мiнагрополітики. Л. Пешук, д-р с.-г. наук, Iнститут розведення i генетики тварин УААH