Профілактика та заходи боротьби з дерматомікозами дрібних тварин на базі ВЦ “Лапоус” міста Києва

                                                  УКРАЇНА

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  БІОРЕСУРСІВ І

ПРИРОДОКОРИТУВАННЯ УКРАЇНИ

 

ННІ ветеринарної медицини,якості та безпеки продукції тваринництва  

Кафедра епізоотології  та організації ветеринарної справи

 

 

КУРСОВА РОБОТА

                                                      на тему:

«Профілактика та заходи боротьби з

дерматомікозами дрібних  тварин на базі

ВЦ  “Лапоус” міста Києва»

Виконала:

Студентка 4 курсу 6 групи  _______________    Корольова В.П.

                                                         підпис

 

Керівник: _______________ Ткаченко В.В.

                           підпис

 

 

                                                               Здана на перевірку :

«______»____________20__р.

 

                                    

Київ 2013

 

 

ЗМІСТ

1. ВСТУП                                                                                                      4

2. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ                                                                             6

2.1. Мікроспорія                                                                                           6

2.1.1. Етіологія                                                                                              7

2.1.2. Епідеміологія                                                                                       8

2.1.3. Симптоми                                                                                             9

2.1.4. Діагноз                                                                                                  9

2.2. Трихофітія                                                                                              10

2.2.1. Епізоотологія                                                                                       10

2.2.2. Етіологія                                                                                               11

2.2.3.Симптоми                                                                                              11

2.2.4. Діагноз                                                                                                  11

2.3. Фавус                                                                                                       12

2.3.1. Етіологія                                                                                               12

2.3.2. Симптоми                                                                                             13

2.4. Висновки                                                                                                 13

3.   ВЛАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ                                                                     15

3.1. Матеріали і методи дослідження                                                          15

3.2. Результати власних досліджень                                                            16

4. ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ                                                                    29

5.СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ                   30                                                                  6. ДОДАТКИ                                                                                                  31

 

 

ВСТУП

         Актуальність теми. Дерматомікози – це інфекційні захворювання тварин і людей, які характеризуються ураженням шкіри та її похідних патогенними грибами – дерматофітами. Дерматомікози належать до групи мікозів з глобальним поширенням і є зоонозами (Ханис А.Ю., 2003; Segundo C., 2004 та ін.).

Провідне  місце у захворюваності на дерматомікози  тварин та людей  належить дерматофіту  зоофільної групи Microsporum canis, який є  збудником мікроспорії в 90–100 %  випадків у котів  і  в 50,0–92,6 %   собак. Інші випадки  захворювання  зумовлені Trichophyton mentagrophytes (Siesenop U., 1996; Pinter L., 1999;  Segundo C., 2004 та ін.). У поширенні мікозу важливу роль мають інфіковані коти та собаки (Carlotti D.N., 1998; Волкославская В.Н.,  2002; Кравець О.В., 2002; Кутасевич Я.Ф., 2003 та ін.).

В  Україні  недостатньо вивчені збудники дерматомікозів собак і котів  та рівень захворюваності цих тварин на мікози.

Розробка  першої живої вакцини проти трихофітії великої рогатої худоби (Саркісов А.Х., Петрович С.В., Нікіфоров Л.І. та ін., 1967) стала початком розвитку ефективної профілактики та терапії дерматомікозів. Впровадження протигрибних вакцин у  ветеринарну практику дало можливість практично ліквідувати трихофітію великої рогатої худоби, коней,  хутрових звірів та зменшити економічні збитки, зумовлені хворобою (Никифоров  Л.И., 1984; Литвинов А.М., 1999; Головина Н.П., 2003).

Проте дерматомікози  різних видів тварин все ще зустрічаються  досить часто,  тому пошук методів  отримання високоімуногенних вакцин проти цих інфекцій залишається  актуальним питанням (Ханис А.Ю., 2003).

Виробництво біопрепаратів проти дерматомікозів тварин здійснюється в Російській Федерації, Чехії, Польщі, Норвегії та інших країнах  світу (Gudding R., 1991;  Rybnikar A.,  1998; Панин  А.Н.,  Маноян М.Г., Овчинников Р.С., 2004 та ін.). В Україні виготовляється лише вакцина проти трихофітії великої  рогатої худоби (Триховак), а виробництво  засобів специфічної профілактики та терапії дерматомікозів  собак  і котів відсутнє.

Вакцини, як засіб етіотропної терапії  дерматомікозів тварин, сприяють швидкій  елімінації збудника з організму  тварин та формуванню напруженого  імунітету.  При застосуванні з  профілактичною метою – попереджують виникнення інфекції та контамінацію грибами довкілля (Саркисов А.Х., 1972;   Литвинов А.М.,   1999, 2001;   Головина Н.П.,   Колодиев Ч.Б., 1999, 2003;  Ханис  А.Ю.,  2003;  Панин А.Н., Маноян М.Г., 2004  та ін.). Профілактичне щеплення собак і котів проти дерматомікозів (трихофітії, мікроспорії) дає змогу  регулювати рівень захворюваності серед  цих тварин (Carlotti D.N., 1998).

Виходячи  з цього, є актуальними  вивчення видового складу збудників і  розробка сучасних засобів специфічної профілактики та ефективної терапії  дерматомікозів собак і котів.

 

 

2. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

         Дерматомікози дрібних домашніх тварин займають на сьогоднішній день одне з провідних місць в патології шкірного покриву. Дерматомікози (різновиди: мікроспорія, трихофітія, фавус) – група зооантропонозних грибкових захворювань різних видів сільськогосподарських, дрібних домашніх та диких тварин. Захворювання характеризується появою на шкірі різко обмежених  ділянок шкіри на яких відбувається лущення шкіри, обламування волосся, розвитком локального запалення шкіри та її похідних з виділенням серозно-гнійного ексудату.     

         Збудниками хвороби є гриби з роду Trichophyton, Microsporum, Achoreon  та інші з групи Dermatophytes. Кожен з цих збудників викликає самостійне захворювання: трихофітію, мікроспорію та фавус. Згідно з опублікованими даними, 50 – 70 % грибкових хвороб шкіри собак і більше 90 % грибкових хвороб  шкіри котів спричинено збудником Microsporum canis. Решта грибкових хвороб шкіри собак і котів викликані збудниками Trichophyton mentagrophytes і Microsporum gypseum. Зазначені збудники дуже стійкі в зовнішньому середовищі і можуть зберігати свою вірулентність в ураженому волоссі протягом 5 – 10 років. У грунті дерматофіти зберігаються до 3 місяців .(6)

2.1 Мікроспорія

            Мікроспорія - Грибкове захворювання з групи дерматофітів, при якому уражаються шкіра і волосся, а в окремих випадках і нігтьові пластинки. Назва цього мікозу походить від імені його збудника - гриба роду Microsporum, що відноситься до дерматофітів. Захворювання відомо також як "стригучий лишай" (термін об'єднуємікроспорію і трихофітія), що обумовлено особливостями його клінічної картини.

2.1.1 Етіологія

          Збудника мікроспорії вперше описав Gruby в 1843 р. Вчений виявив на поверхні ураженого волоса чохлик зі спорою і дав грибу назву Microsporum audouinii на честь покійного доктора Аudouin. Втім відкриття автора не було оцінено гідно, і дерматологи, що користувалися великим авторитетом (зокрема, Bazin), ототожнили мікроспорію з трихофітією. Відновити істину вдалося Sabouraud в 1893 р., який, ретельно вивчивши біологію збудника мікроспорії , вказав ознаки, що відрізняють цей мікоз від трихофітії.

         В даний час відомо понад двадцять видів гриба Microsporum. З них в якості патогенів виділяють наступні:

• M. distorum, M. rivalieri, M. langeronii.

 Зоофільная группа:

• M. canis, M. nanum, M. persicolor.

  Геофільнимі група:

• M. gypseum, M. cookeii, Keratynomyces ajelloii.

        З перерахованихвидів лише M.canis  в останні роки став практично єдиним збудником мікроспорії. Не випадково його називають грибом-космополітом.(8)

         Потрапивши на шкіру, збудник впроваджується в неї і починає розмножуватися. При розташуванні поблизу гирл волосяних фолікулів спори гриба проростають, приводячи до ураження волоса. Досить швидко поширюючись по поверхні останнього, гіфи міцелію руйнують кутикулу, між лусочками якої скупчуються спори. Таким чином, гриб оточує волосся, формуючи чохол, і щільно заповнює фолікулярний апарат.

2.1.2. Епідеміологія

         Як вже було зазначено, найпоширенішим збудником мікроспорії є Microsporum canis - зоофільний гриб, який виявляється у 90-97% хворих. Основне джерело захворювання - кішки (зазвичай кошенята), рідше собаки. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворою твариною або предметами, інфікованими шерстю або лусочками. Потрапивши в грунт з ураженим волосом або лусочкою, M.canis зберігає життєздатність тільки протягом 1-3 міс. Таким чином, грунт є лише фактором передачі інфекції і не служить її природним резервуаром. Нерідко зустрічається внутрішньо-сімейне поширення інфекції. При цьому зараження відбувається, як правило, від однієї тварини. Можлива передача зоонозної мікроспорії і від хворих членів родини, але це зустрічається досить рідко. Є поодинокі спостереження сімей, в яких цим мікозом були хворі три покоління.Слід підкреслити, що в подібних ситуаціях найбільшій небезпеці зараження піддаються жінки і діти молодших вікових груп, включаючи новонароджених.(1)

2.1.3. Симптоми

         Інкубаційний період триває 20-45 днів. Розрізняють поверхневу, глибоку, стерту та приховану форми хвороби. У собак, котів та хутрових звірів реєструється прихована форма хвороби, рідше поверхнева. При прихованій формі хвороби ураження волосся можна виявити лише за допомогою мікроскопічного та люмінісцентного дослідження. При поверхневій формі хвороби у собак і кошенят виявляють плями округлої форми, вкриті лусочками, іноді білувато-сірими кірочками на морді, спині, тулубі, хвості, рідко – на лапах. У коней частіше спостерігається поверхнева форма хвороби, що характекризується утворенням безволосих плям. При глибокій формі розвивається чітко виражений запальний процес з утворенням на поверхні шкіри кірок із засохлого ексудату. При атиповій формі виявляються безволосі ділянки шкіри та осередкове злущення поверхневого шару. У поросят хвороба спостерігається у молодняку до        4-місяного віку і характеризується ураженням шкіри голови, вух, ніг, лопаток, спини.

2.1.4. Діагноз

         Встановлюють на основі епізоотологічних,клінічних та мікроскопічних даних. Чітко виражені клінічні симптоми підтвержують мікроскопічними дослідженнями (так як при трихофітії). При огляді кореневої частини волосся, округленого білуватим чохлом, видно дрібні спори, мозаїчно розташовані навколо волосся. Для діагностики прихованої та стертої форм мікроскопії застосовують люміністентний метод. Під впливом ультрафіолетових променів ртутно- кварцевої лампи з фільтром “Вуда” вражене спорами волосся тварин дає яскраво-зелене освітлення.(10)

 

2.2. Трихофітія

Трихофітія (Trichophitia, трихофітоз, стригучий лишай) – хронічна грибкова хвороба тварин і людини, що характеризується свербіжем, утворенням на шкірі безволосих, різко обмежених круглих плям, вкритих жовто-сірими лусочками або запальною реакцією шкіри і фолікулів з утворенням товстих висівкоподібних кірок (3). 2.2.1. Епізоотологія          Трихофітією хворіють всі види сільськогосподарських тварин, гризуни, собаки, хутрові, хижі звірі і птахи, а так само людина. Найбільш сприйнятливий молодняк - цуценята та кошенята у віці до 1 року. Джерелом збудника інфекції є хвора тварина, яке заражає здорових тварин шляхом прямого і непрямого контакту. Факторами передачі збудника можуть бути інфіковані приміщення, підстилка, предмети догляду, грунт, спорядження (нашийники, шлейки, намордники, повідці) та ін.(5). Можлива передача збудника і мишоподібними гризунами. Особливу небезпеку для тварин і людини представляють інфіковані бездомні собаки і кішки. У сільськогосподарських тварин частіше проявляється в осінньо-зимовий період, у собак - липень-серпень, у кішок - у червні. Цьому сприяє зниження резистентності організму і внаслідок погіршення умов утримання та годівлі, авітаміноз. Розвитку захворювання сприяють травми шкіри(12). 2.2.2. Етіологія          Основні види роду Trichophiton: Tr. verrycosium (викликає тріхофітію у коней, собак), Tr. gypseum (викликає тріхофітію у гризунів, м'ясоїдних, можуть у коней і великої рогатої худоби), Tr. equinum (викликає тріхофітію у коней), Tr. sauquisavi (викликає тріхофітію у верблюдів) та інші.

2.2.3. Симптоми          Інкубаційний період триває 6-30 діб. У собак і котів уражується шкіра голови, шиї, біля основи хвоста й на кінцівках. В більшості випадків спостерігається глибока форма з різко вираженою запальною реакцією і ексудативними явищами, з появою міхурців, які швидко лопаються. Окремі плями, зливаючись, утворюють широкі поверхневі ураження, при натисканні на які із волосяних фолікулів виділяється гній.                                                  2.2.4. Діагноз           Встановлюється на підставі характерних клінічних ознак хвороби та мікроскопії ураженого волосся й кірочок, відібраних з країв ураженої ділянки, яка не піддавалась лікуванню, а також культуральний метод для визначення роду і виду грибка. Для мікроскопії відібрані з уражених ділянок шкіри волосся , кірочки розміщують на предметне скло і заливають 10%-м розчином їдкого натрію. Витримують 20-30 хв в термостаті або злегка підігрівають на полум’ї горілки. Потім препарувальною голкою переносять відокремлене волосся на інше предметне скло в каплю 50%-го розчину гліцерину  і накривають покровним склом. Препарат досліджують під мікроскопом. Для виділення культури патматеріал висівають на глюкозний агар МПА з глюкозою або бульйон Сабуро і культивують на протязі місяця(9). 2.3.Фавус         Інфекційне нашкірне захворювання, викликане грибами дерматоміцетами, частіше вражаюче кішок, зрідка - собак; передається людині. 2.3.1. Етіология.          Збудник захворювання належить до роду Ахоріон (Achorion). За властивостями нагадує збудників стригучого лишая. Збудник Ф. у птиць – Trichophyton gallinae (син. Achorion gallinae), у ссавців T. quinckeanum, останній патогенний для людини.           Эпизоотологические дані такі ж, як і за стригучого лишаю. 2.3.2. Симптоми          Інкубаційний період від 1 до 5 тижнів. Гриби з цієї родини Ахоріон вражають глибше волосяні мішечки і епітеліальні клітини рогового шару шкіри, тому захворювання паршою протікає важче, ніж стригучим лишаєм. Виразки розташовуються найчастіше навколо пазурів, на голові (у кішок особливо у вухах), рідше - на безволосих ділянках живота, стегон, на грудях. В цих місцях утворюються круглі плями, покриті товстими сірувато-жовтого кольору кірками - ськутули, поступово набуваючи форми блюдця чи щитка з піднятими краями. При тривалих процесах кірки можуть зливатись у суцільні нашарування, видаючи характерний гнильний "мишачий" запах. Волосяні мішечки і сальні залози руйнуються, волосся не відновлюються(4).          Діагноз, перша допомогу, лікування та профілактика таку ж, як і за стригучого лишаю. Фавус особливого діагностичного значення в даній роботі не має ,але як окреме захворювання , котре зустрічається не так часто як трихофітія та мікроспорія, але все ж діагностується в Україні, був коротко розглянутим. 2.4. Висновок          Останнім часом є актуальною проблема захворюваності шкірного покриву у собак та котів. В умовах міста захворювання шкіри виявляють у 20 – 70% тварин, які поступають на прийом до лікаря ветеринарної медицини. З них більше половини – дерматити різної етіології. Лікування патології шкіри набуває особливу важливість у зв’язку з збільшенням тяжких, резистентних до терапії форм захворювань. У зв’язку з цим актуальним питанням залишається те, на скільки ж ефективні препарати та вакцини, що існують на ринку України, котрі направлені на боротьбу з дерматомікозами.