Контрольная работа по "Административному праву"

 

ПЛАН

 

1. ДОШКІЛЬНА  ОСВІТА

2. ЗАГАЛЬНА  СЕРЕДНЯ ОСВІТА

3. ПОЗАШКІЛЬНА  ОСВІТА

4. ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНА  ОСВІТА

5. ВИЩА ОСВІТА

6 OCBІTA УКРАЇНИ  В МІЖНАРОДНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ. МІЖНАРОДНІ ЗВ'ЯЗКИ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ

ВИСНОВКИ

 

1. ДОШКІЛЬНА ОСВІТА

Законодавство України визнає дошкільну освіту первинним елементом загальної структури освіти в державі. Водночас, цей рівень освіти законодавче не визначається як обов'язковий і надається дитині за бажанням батьків. Тим самим фактично знімається питання про державні гарантії дошкільної освіти, ставиться під сумнів її роль у системі неперервної освіти, від початку створюються передумови неоднакової підготовки дітей до навчання в школі.

Кількісні показники, що характеризують мережу та контингент дошкільних навчальних закладів, мають стійку тенденцію до зниження. Поза сумнівом, на скорочення мережі установ дошкільної освіти впливає такий об'єктивний чинник, як зменшення народжуваності та, відповідно, чисельності дітей дошкільного віку. Але впливом цього чинника не можна пояснити стійке зниження показника охоплення дітей дошкільною освітою.

Скорочення мережі дошкільної освіти зумовлене рядом чинників соціально-економічного характеру: (1) падіння виробництва на початку 1990-х років зумовило вимушену передачу відомчих дошкільних закладів у підпорядкування органам місцевого самоврядування, які не в змозі забезпечити достатній рівень їх фінансування; (2) недостатнє бюджетне фінансування освіти зумовлює його недостатність і на рівні дошкільної освіти; (3) низький рівень доходів не дозволяє багатьом сім'ям оплачувати освіту дітей у дошкільних закладах і не сприяє розвиткові мережі приватних дошкільних закладів освіти; (4) високий рівень безробіття серед молоді знімає потребу значної частки молодих сімей у перебуванні дітей в дошкільних закладах.

Слід відзначити також появу  в освітньому просторі України сектору домашньої освіти. Скористатися з неї можуть лише сім'ї з високими доходами, тому чинник домашньої освіти суттєвим чином на динаміку мережі дошкільних закладів освіти не впливає.

Протягом 1990-2000рр. мережа дошкільних закладів скоротилася на третину (33,5%); чисельність дітей, які відвідують дошкільні заклади, — на 40,1%; показник охоплення дітей дошкільного віку зменшився з 57% у 1990р. до 37% на початок 2001р..

Якщо врахувати лише заклади, що реально працюють⁶, то скорочення мережі дошкільних закладів становитиме 46,5%, зменшення місць у цих закладах — 51% (з 2,277 млн. у 1990р. до 1,117 млн. на початок 2001р.).

Особливо помітного  скорочення зазнала мережа сільських  дошкільних навчальних закладів. Кількість закладів зменшилася лише на 29,4%, але кількість місць у них — на 53,7%; показник охоплення дітей впав більш ніж у два з половиною рази — із 43% до 16%.

У містах кількість дошкільних навчальних закладів скоротилася на 37,8%; кількість місць — вдвічі; показник охоплення дітей зменшився з 69% до 49%.

Подібним до ситуації в Україні є становище дошкільної освіти в Росії, де тенденція падіння показника охоплення теж до цього часу не подолана. Протягом 1995-2005 рр. він знизився з 55,5% до 54,9% , — залишаючись при цьому значно вищим, ніж в Україні.

Розподіл дошкільних навчальних закладів за формами власності

Переважна частка дошкільних закладів перебувають у комунальній (58%) і колективній (40%) власності; держава утримує лише 7,4% закладів; приватні дошкільні заклади складають 2,3% загальної мережі.

Заклади дошкільної освіти для  дітей з особливими потребами

За даними Державного комітету статистики України, у 2004 р. працювали 183 заклади дошкільної освіти компенсуючого  типу для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку; в них перебували 16,2 тис. дітей. При цьому, в сільській місцевості не було жодного закладу компенсуючого типу.

Працювали також близько 4000 груп спеціального призначення, що охоплювали 58,1 тис. дітей.

 

 

 

2. ЗАГАЛЬНА  СЕРЕДНЯ ОСВІТА

Згідно з Конституцією України, повна загальна середня  освіта є обов'язковою для всіх громадян держави¹³. Законодавством України загальна середня освіта визнається обов'язковою основною складовою неперервної освіти¹⁴.

Загальна середня освіта в Україні має досить розвинуту  інституційну мережу, що загалом здатна задовольнити освітні потреби дітей і підлітків шкільного віку. Створюються загальноосвітні заклади нового типу; скорочується кількість шкіл, що працюють у дві-три зміни; набувають поширення приватні школи. Водночас, близьким до критичного є стан середньої освіти на селі; скорочується мережа вечірніх шкіл за одночасного підвищення протягом останніх років числа учнів.

З 1 вересня 2001р. в Україні розпочався перехід до 12-річної середньої загальної освіти, що будується за триступеневим принципом: початкова, неповна та повна загальна середня освіта¹⁵. Відповідно, загальноосвітні навчальні заклади поділяються на: заклади І ступеню (початкова школа; чотири роки навчання); II ступеню (основна школа; п'ять років навчання); III ступеню (старша школа; три роки навчання). Старша школа має функціонувати переважно як професійна, у якій незалежно від профілю реалізується в повному обсязі загальноосвітня підготовка.

Мережу загальної середньої  освіти складають загальноосвітні  навчальні заклади всіх типів  і форм власності, у т.ч. для дітей  і підлітків, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації.

До мережі загальної  середньої освіти відносять також позашкільні навчальні заклади, міжшкільні навчально-виробничі комбінати та ті професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ) й вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, які надають повну загальну середню освіту.

Контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів формується, як правило, з дітей від 6 до 18 років, за винятком учнів вечірніх (змінних) навчальних закладів.

Розподіл   навчальних   закладів   за   типами

До загальноосвітніх навчальних закладів належать заклади різних типів, їх класифікація і кількість, станом на початок 2000/2001н.р. наведені на врізці "Типи загальноосвітніх навчальних закладів ".

Денні навчальні  заклади складають переважну більшість (близько 98,9%) загальноосвітніх навчальних закладів: станом на 2004/2005н.р., їх налічувалося 21 965.

Відзначається стійка тенденція  до зменшення частки денних навчальних закладів, що працюють у дві-три зміни: у 1990/1991н.р. вона становила 20%; частка учнів, які вчилися в дві-три зміни, скоротилася з 15% у 1990/1991н.р. до 8% у 2000/200Ін.р.; 87% із них ведуть заняття в одну зміну; 13% — у дві або три зміни.

У денних навчальних закладах працюють 572 тис. вчителів. Співвідношення числа вчителів та учнів складає 1:11,6.

Вечірні (змінні) навчальні заклади становлять лише близько 1,1% загальної мережі загальноосвітніх навчальних закладів. Відзначається тенденція скорочення їх кількості за одночасного збільшення числа учнів. Як видно з діаграми "Вечірні (змінні) навчальні заклади ", мережа вечірніх шкіл скоротилася більш ніж удвічі; водночас, з 1998/1999н.р. число учнів зросло на 5,4%.

У вечірніх (змінних) школах працюють 4600 вчителів. Співвідношення числа вчителів та учнів складає 1:25,4. Це більш ніж удвічі перевищує  середній показник по Україні та показник денних шкіл.

Заклади нового типу. До закладів нового типу відносять гімназії, ліцеї, колегіуми та навчально-виховні комплекси. Станом на початок 2000/2001н.р., їх налічувалося загалом 1832 одиниці, що складало 8,3% загальної кількості денних загальноосвітніх закладів. З 1995 р. мережа закладів нового типу демонструє досить високі темпи зростання: так, у 2003/2004 н.р. кількість гімназій зросла, порівняно з 1995/1996 н.р., майже вдвічі (зі 150 до 296), кількість ліцеїв — більш ніж удвічі (зі 138 до 283).

Загальноосвітні навчальні заклади для дітей з особливими потребами. Мережа шкіл для дітей з особливими потребами налічує 402 заклади, що на дев'ять одиниць менше, ніж було на 1990/1991н.р. Число дітей, які навчаються в цих закладах, протягом 1995-2005 рр. залишається практично сталим — на рівні 68-69 тис.

Розподіл  навчальних закладів за формами власності. Переважна більшість (99%) загальноосвітніх середніх навчальних закладів є державними; в них навчаються 6743,7 тис. учнів (99,7% загального числа); працюють 571,5 тис. (99,1%) вчителів. Співвідношення числа вчителів та учнів становить 1:11,8.

Більшість — 99,7% — державних  загальноосвітніх навчальних закладів підпорядковані Міністерству освіти і науки України. Інші перебувають у підпорядкуванні різних міністерств, відомств та організацій.

Сектор приватних загальноосвітніх навчальних закладів складає лише 1% загальної мережі. Всі приватні заклади належать до денних; переважна більшість — до закладів нового типу.

На початок 2004/2005 н.р. налічувалося 229 приватних шкіл, у яких навчалися 20,3 тис. дітей і підлітків (0,3% загального числа учнів); працювали 5125 учителів (0,9% учительського корпусу загальноосвітніх навчальних закладів).

Співвідношення числа  вчителів та учнів становило 1:4, що майже втричі перевищує показник денних державних навчальних закладів.

Найбільша кількість  приватних навчальних закладів — у Харківській (31), Одеській (29) областях; АРК (25); м.Києві (24); Дніпропетровській (23) та Донецькій (19) областях. Водночас, у Волинській і Тернопільській областях немає жодного приватного загальноосвітнього навчального закладу.

Розподіл загальноосвітніх середніх навчальних закладів за місцем розташування. Сільські школи

Понад дві третини (67,1%; 14,9 тис. одиниць) загальної кількості середніх навчальних закладів України розташовані в сільській місцевості. В них навчаються майже третина (32,4%; 2,2 млн.) школярів країни.

Сільські школи. Серед навчальних закладів, що працюють на селі, дуже невелику частку становлять заклади нового типу, більше того, відзначається тенденція їх зменшення.

Практично немає у  сільській місцевості приватних  шкіл. Внаслідок погіршення демографічної  ситуації зростає кількість малокомплектних  шкіл, утримання яких стає непосильним  для місцевих бюджетів. Наприклад, у  Чернігівській області (другій за територією, 18-й за чисельністю населення) у 2004/2005 н.р. працюють 147 малокомплектних шкіл, є райони (Ріпкинський, Новгород-Сіверський, де таких шкіл близько 40%.

На початок 2004/2005 н.р. кількість  вакансій вчительського складу в сільських школах становила близько 3000 (найбільше — в Херсонській, Миколаївській областях та АРК).

Внаслідок нестачі вчителів у частині шкіл виконується лише інваріантна частина навчальних планів, що зменшує не лише можливості отримання їх учнями якісної загальної освіти, але й їх шанси на продовження навчання у вищих навчальних закладах.

3. ПОЗАШКІЛЬНА ОСВІТА

Законодавством України  позашкільна освіта визнається складовою  системи неперервної освіти. Водночас, статистичні дані свідчать, що як інституційна мережа, так і чисельність учнів позашкільних закладів освіти зменшуються; найбільш відчутного скорочення зазнає мережа тих закладів, діяльність яких потребує значних фінансових витрат і порівняно складного обладнання.

До позашкільних навчальних закладів належать різноманітні структури, що здійснюють освітню діяльність поза межами обов'язкової шкільної програми навчання.

Станом на початок 2005 р., в системі Міністерства освіти і науки України діяли 1497 закладів позашкільної освіти, в яких навчалися 1,2 млн. дітей і підлітків; Зокрема, в Малій академії наук, що має 25 територіальних відділень, — близько 30 тис.

Протягом 1992-2004 рр. чисельність  учнів закладів позашкільної освіти зменшилася майже на чверть (на 362,5 тис. осіб, або 23%).

Крім закладів позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України, працює мережа шкіл естетичного виховання, підпорядкована Міністерству культури й мистецтв.

Протягом 1990-2000 рр. мережа цих шкіл зазнала не такого відчутного скорочення, як це сталося із закладами  Міністерства освіти і науки: загалом, вона зменшилася лише на 12 одиниць (з 1533 у 1999р. до 1521 у 2000р.). Проте, чисельність учнів у школах естетичного виховання зменшилася так само значно — майже на 20%.

Мережі позашкільної освіти в Україні притаманна стійка тенденція до скорочення. Перш за все, вона характерна для структур, діяльність яких потребує складного обладнання. Останнє свідчить про те, що падіння кількісних показників системи позашкільної освіти зумовлюється, скоріше, не зменшенням соціальної потреби в цій складовій освіти, а недостатнім її фінансуванням.

 

4. ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНА  ОСВІТА

Законодавством України  професійно-технічна освіта визначається складовою системи освіти, яка забезпечує первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації робітників.

Мережу професійно-технічної  освіти складають професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ). Фінансування ПТНЗ здійснюється з державного бюджету.

Визначено три атестаційні  рівні ПТНЗ: навчально-курсові комбінати (І рівень); професійно-технічні училища (II рівень); вищі професійно-технічні училища та центри професійно-технічної освіти (III рівень). ПТНЗ присвоюють випускникам кваліфікацію "кваліфікований робітник". Випускники

акредитованих вищих  професійних училищ III рівня можуть отримувати кваліфікацію "молодший спеціаліст"³⁹.