Інститут адміністративної відповідальності в Україні: сутність та правове регулювання

Ст. 53-2 КУпАП передбачено  відповідальність за перекручення даних  державного земельного кадастру та приховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду. Державний земельний кадастр являє собою єдину державну систему державно-кадастрових робіт, що встановлює процедуру визначення виникнення, припинення права власності і права користування земельними ділянками. Державний земельний кадастр має забезпечувати необхідною інформацією органи державної влади та органи місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установи і організації, а також громадян задля регулювання земельних відносин. Порушення, передбачене розглянутою статтею, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення  штрафу  на  посадових осіб  від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідальність за приховування, перекручення або відмову  від надання повної та достовірної  інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки, передбачена у ст. 82-3 КУпАП.

Згідно п. 1 ст. 50 Конституція  України від  28.06.1996 кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері поводження з відходами, державна санітарно-епідеміологічна служба України, їх органи на місцях та інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері поводження з відходами згідно ст. 30 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998 мають забезпечувати заінтересовані органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадян та їх об'єднання

інформацією про розташування місць чи об'єктів зберігання і  видалення відходів, їх вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Відповідальність за правопорушення в зазначеній сфері тягне  за собою накладення штрафу на посадових осіб від  трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 91-4 КУпАП передбачено відповідальність у разі відмови від надання або несвоєчасного надання за запитами повної й достовірної екологічної інформації. Інформація про стан навколишнього природного середовища  – це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі. Відомості про навколишнє природне середовище є інформацією довідково-енциклопедичного характеру і відповідно

має бути систематизованими, документованими та публічно оголошеними [17, с. 137]. Закон України «Про охорону  навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 закріплює за громадянами право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища, а також вільного одержання, використання, поширення та зберігання такої інформації, крім обмежень, що встановлені цим Законом. Згідно Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998  інформаційне обслуговування органів державної влади, місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій здійснюється суб’єктами моніторингу. Таким чином ненадання або несвоєчасне надання за запитами повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, що входить в тому числі і до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої  влади  з  питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу на службових та посадових осіб від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративна відповідальність, що настає у разі порушення законодавства  про захист прав споживачів, регламентується  ст. 156-1 КУпАП. В разі відмови працівників  торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), у навчанні безпечного та правильного їх використання, а так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів, настає адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім розглянутих вище статей в КУпАП міститься ще багато положень щодо відповідальності в разі порушення прав в інформаційній  сфері. Серед них ст. 96, 148-5, 163-5, 163-9, 163-11, 164, 164-3, 164-12, 164-14, 166-4, 166-9, 166-10, 184-2, 186-3, 188-5, 188-11, 188-14, 188-18, 188-32, 188-35, 188-36 тощо.

Суб’єктами правопорушень  у сфері інформаційних відносин, за якими настає адміністративна  відповідальність, є, як правило, посадові та службові особи, що мають доступ до відповідної інформації; громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю; працівники торгівлі, громадського харчування, сфери послуг; посадові особи підприємств, установ, організацій; суб'єкти первинного фінансового моніторингу тощо.

Слід зазначити, що досить важливим у реалізації права на інформацію є її повнота та достовірність, а  у разі надання інформації ще й  своєчасність. Відсутність цих факторів є в багатьох випадках підставою вчинення адміністративних правопорушень посадовими особами, в тому числі і шляхом зловживання свого посадового становища.

Аналіз законодавства  дає зробити висновок, що адміністративна  відповідальність за правопорушення у  сфері інформаційного права має  наслідки у вигляді штрафу, який встановлюється для кожного окремого випадку і в тих межах, що визначені відповідною нормою. Адміністративне стягнення накладається лише на фізичних осіб.

Особливістю юридичної  відповідальності за правопорушення в  інформаційній сфері є те, що більшість  нормативно-правових актів законодавства України про інформацію містить лише загальні підстави доступу до інформації, гарантії і процедури, а також положення про її використання. Зазначеним правовим актам притаманний відсильний характер, підтвердженням чого є і те, що адміністративна відповідальність регламентується КУпАП. Вирішення такої ситуації можливо лише шляхом систематизації та вдосконалення законодавства України про інформацію за умови відсутності дублювання правових норм в різних нормативно-правових актах. Сьогодні це питання потребує особливої уваги, адже право на інформацію громадян залишається важливою гарантією забезпечення прав і свобод людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

У цій роботі розглянуті основні  аспекти інституту адміністративної відповідальності в Україні, загальнотеоретичні питання та специфіка відповідальності деяких окремих категорій осіб. На сьогоднішній день цей правовий інститут є досить розвиненим і нормативно регульованим, про що свідчить високий рівень індивідуалізації відповідальності, передбачення обставин, що виключають адміністративну відповідальність, можливість звільнення від адміністративної відповідальності за певних умов. Проте, як показала практика, колізії та неузгодженості в правовому забезпеченні адміністративної відповідальності ще досі існують. Це, наприклад, неоднозначність ставлення науковців до існування адміністративної відповідальності юридичних осіб, можливість застосування адміністративного видворення до іноземців та осіб без громадянства як засобу примусового впливу в контексті адміністративної відповідальності, удосконалення системи адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб, що дало б змогу здійснювати позитивний виховний вплив на психіку молодих осіб шляхом застосування відповідальності, підвищувати їх правове виховання й культуру, поважне ставлення до права. Отже, можна стверджувати, що нинішня система адміністративної відповідальності не є остаточно сформованою і потребує відповідних змін та доповнень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Водний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 24. – Ст. 189.

2.  Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.

3.  Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.

4.  Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Указ Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973 р.

5.  Повітряний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 25. – Ст. 274.

6.  Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 22. – Ст. 303.

7.  Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 04.02.1994 // ВВР. – 1994. – № 23. – Ст. 161.

8.  Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства “Всеукраїнський Акціонерний Банк” щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) від 30.05.2001 // Офіційний Вісник України. – 2001. – № 24. – Ст. 1076.

9.  Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356.

Наукові статті:

11.  Демський Е. Співвідношення адміністративної і господарської відповідальності // Юридична Україна. – 2005. – № 9. – С. 24-29.

12.  Ковальчук Ю. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх // Право України. – 2003. – № 6. – С. 111-114.

13.  Колпаков В.К. Адміністративна деліктоздатність іноземців: проблеми регулювання відповідальності. // Право України. – 2004. – № 1. – С. 2

14.  Колпаков В.К. Адміністративно-деліктне право у юридично-галузевій парадигмі // Право України. – 2002. – № 4. – С. 17-21.

15.  Левицька О. Визначення адміністративної відповідальності // Вісник податкової служби України. – 2008. – № 7. – С. 71-79

Підручники:

16.  Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Битяка: Х., Право, 2000. – 527 с.

17.  Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова). — К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. – 584 с.

18.  Адміністративне право України: Навчальний посібник / За заг. ред.

Т.О. Коломоєць, Г.Ю. Гулєвської. — К.: Істина, 2007. – 216 с.

19.  Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР: Учеб. пособие. – Свердловск: Урал. ун-т, 1989. — С. 21-36

20.  Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.

21.  Плахотный А.Ф. Свобода и ответственность (социологический аспект). – Харьков: Право, 1972.

22.  Поляков А.В. Общая теория права: Феноменолого-коммуникативный подход. – СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 2003.

23.  Скакун О. Ф. Теорія держави і права. − Харків: Консум, 2001.