Основні напрями державного регулювання економікою

14.Основні напрями  державного регулювання економікою. Останнім часом держава вже не безроздільно та одноособово управляє економікою країни, а лише бере участь разом з іншими об’єктивними факторами, що впливають на економіку. Таким чином, держава є суттєвим, але не єдиним фактором, що впливає на економічну складову та визначає її подальший розвиток. Основною метою впливу держави на економічні процеси є створення найбільш прийнятних умов для розвитку економіки.

Одним з головних напрямів державного управління економікою є удосконалення системи органів виконавчої влади у цій сфері, встановлення їх правового статусу на всіх рівнях. Процес формування системи цих органів і законодавства про них відбувається під впливом розмежування предметів відання між центром і місцями, підприємствами, установами, організаціями, підвищення управління в галузях економіки.

Визначальне місце серед органів управління економікою посідає Кабінет Міністрів, який розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку, забезпечує проведення фінансової, цінової, податкової та інвестиційної політики, здійснює керівництво об’єктами державної власності, координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Розглядаючи основні напрями державного регулювання економіки, слід зазначити, що це є фактично узагальнена картина процесів, що здійснюється державою щодо впливу на економічні явища та економіку України в цілому.

До основних напрямів державного регулювання у сфері економіки відносять:

· Забезпечення легітимності підприємницької діяльності;

· Захист економічної конкуренції (антимонопольна діяльність);

· Створення спеціальних (вільних) економічних зон;

· Інвестування економіки.

В умовах ринкової економіки та інформатизації суспільства, особливого значення набуває питання легалізації підприємницької діяльності в Україні. Саме виходячи з цього обов’язком держави, як правового регулятора підприємницької діяльності є забезпечення легітимності підприємницької діяльності в Україні. Загалом під легітимацією підприємницької діяльності слід розуміти дії з боку компетентних державних органів і посадових осіб із надання дозволу на підприємництво. Все це досягається у спосіб:

1) Державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 58 Господарського кодексу України 2003 року суб’єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа – підприємець.

Під державною реєстрацією юридичних та фізичних осіб – підприємців розуміють засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також учинення інших реєстраційних дій, передбачених законодавством, через внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно до Закону України від 15 травня 2003 р. № 755 – І V «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» державна реєстрація проводиться державним реєстратором тільки у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи – підприємця.

2) Ліцензування.

Ліцензування є одним з видів зовнішньої перманентної легалізації діяльності підприємця. Вона визначається законом, який дає перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Варто зауважити, що ліцензування не є остаточним та безстроковим. Ліцензія видається лише на певний строк.

Ліцензування контролюється Законом України від 1 червня 2000 р. №1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Що стосується захисту економічної конкуренції (антимонопольна діяльність), то тут треба звернути увагу на те, що конкуренція є однією з найголовніших складових ринкової економіки, коли відомий принцип «попит породжує пропозицію» втілюється в життя.

Серед законів України, положення яких присвячені регулюванню питань захисту економічної конкуренції, необхідно назвати такі:

- від 26 листопада 1993 р. № 3659 – ХІ «Про Антимонопольний комітет України»;

- від 7 червня 1996 р. № 236/96 – ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції»;

- від 20 квітня 2000 р. № 1682 – ІІІ «Про природні монополії»;

- від 11 січня 2001 р. № 2210 – ІІІ «Про захист економічної конкуренції».

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. Пріоритетним вважається Антимонопольний комітет України.

Одним зважливих напрямків державного регулювання економіки України є створення і функціонування вільних економічних зон. Нормативно-правовим підґрунтям їх діяльності є Господарський кодекс України 2003 р., Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» тощо. Основною метою створення таких зон є стимулювання структурних перетворень в економіці через залучення іноземних інвестицій, створення сучасної ринкової інфраструктури.

Інвестиційну політику держави, як один із напрямків регулювання економіки, спрямовано на створення суб’єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ними. Нормативно-правову базу цієї діяльності складають: Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про режим іноземного інвестування» тощо.

Висновки: Держава завжди присутня у процесі регулювання економіки. Її адміністративно-правові аспекти спрямовані на захист економічної конкуренції, державну підтримку невиробничих і соціально важливих сфер, сприяння покращенню добробуту громадян.

 

15. Антимонопольна діяльність. Забезпечення цивілізованих засад конкуренції. Антимонопольна діяльність - це здійснювана державою та її органами політика, спрямована на стримування монополізму (переважання на ринку одноосібного виробника, постачальника, продавця) й одночасно на розвиток конкуренції, шляхом сприяння створенню та існуванню конкуруючих підприємств, фірм, компаній тощо, задля забезпечення стабілізації кон'єктури ринку, провадження розумної цінової політики та гарантування вільного підприємництва.

Демонополізація економіки і розвиток конкуренції  в Україні забезпечуються згідно із спеціальною програмою, яка розробляється  Кабінетом Міністрів України  та затверджується Верховною Радою  України (Державна програма демонополізації  економіки і розвитку конкуренції).

Мета  антимонопольної політики   полягає  у підвищенні ефективності суспільного  виробництва а також розвитку конкуренції як найважливішого регулятора ринкових процесів в економіці.

Захист  конкурентного середовища і суб'єктів, що господарюють, від монополізму  здійснюється на основі Закону від 18 лютого 1992 року "Про обмеження монополізму  та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій  діяльності". Цей Закон визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій  діяльності та здійснення державного контролю за дотриманням норм анти монопольного законодавства.

До найбільш небезпечних порушень антимонопольного законодавства належать:- по-перше, зловживання монопольним становищем на ринку;- по-друге, неправомірні угоди  між господарюючими суб'єктами;- по-третє, дискримінація підприємців органами влади та управління;

по-четверте, недобросовісна конкуренція.

Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства здійснюються Антимонопольним  комітетом України. Він діє згідно із Законом від 26 листопада 1993 року "Про Антимонопольний комітет  України".

Антимонопольний комітет України  в межах наданої йому компетенції  має право:

—визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище підприємців на ньому;—сигналізувати підприємців про обов'язкові для виконання розпорядження стосовно припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення неправомірних угод між підприємцями;—давати центральним та місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевого самоврядування обов'язкові для виконання розпорядження про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також господарюючими суб'єктами;—вносити у відповідні державні органи обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у разі порушення ними анти монопольного законодавства;—накладати штрафи у випадках, передбачених чинним законодавством;—розробляти і затверджувати з питань, що належать до його компетенції, нормативні акти, обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємцями, їх об'єднаннями, контролювати їх виконання. Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених. З числа державних уповноважених призначається перший заступник та два заступники Голови Антимонопольного комітету України.

Антимонопольний комітет України і його територіальні  відділення становлять систему органів  Антимонопольного комітету України, яку  очолює Голова Комітету.

З метою  координації діяльності у питаннях розвитку конкуренції та демонополізації  економіки Антимонопольний комітет  України взаємодіє з центральними та місцевими органами державної  виконавчої влади, органами місцевого  самоврядування.Вони  зобов'язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України рішення щодо демонополізації економіки, розвитку конкуренції та антимонопольного регулювання, а також одержувати згоду Комітету у визначеному ним порядку на створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію господарюючих суб'єктів та господарських товариств, створення асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'єднань підприємств, перетворення органів управління в зазначені об'єднання.

У реалізації Державної програми демонополізації  економіки та розвитку конкуренції  важливе місце належить Міжвідомчій  комісії з питань демонополізації  економіки.Ця комісія є колегіальним постійно діючим державним органом, утвореним для координації дій міністерств, відомств, інших органів державної виконавчої влади та відповідних органів місцевого самоврядування, спрямованих на реалізацію заходів щодо демонополізації економіки і розвитку конкуренції на ринках України, виконання завдань Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції.Головою Міжвідомчої комісії є за посадою віце-прем'єр-міністр України.Відповідно до покладених на неї завдань Комісія:—аналізує хід реалізації Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції, заслуховує звіти керівників центральних органів державної виконавчої влади про її виконання;—здійснює експертизу та погоджує проекти найважливіших законодавчих та інших нормативних актів з питань демонополізації економіки та розвитку конкуренції;—аналізує стан ринків України з метою підготовки пропозицій щодо формування конкурентного середовища;—дає висновки про доцільність утворення фінансово-промислових груп, холдінгових компаній, транснаціональних об'єднань, які створюються відповідно указами Президента України або за рішеннями Кабінету Міністрів України, маючи на увазі вплив таких груп, компаній, об'єднань па етап конкуренції на внутрішніх ринках України;

—приймає рішення з питань демонополізації галузей народного господарства, ринків та окремих господарюючих суб'єктів.