Осушувальна гідротехнічна система

1.  
 Для нормального росту та розвитку сільськогосподарських культур необхідно оптимальне співвідношення вологи, тепла, повітря, світла і живильних речовин. Проте, наявність у ґрунті надлишку вологи негативно впливає на врожай сільськогосподарських культур, навіть якщо решта факторів життя рослин є в оптимальних межах.

Згідно з ДБН В.2.4.-1-99 [1, п.3.15], вологість шару ґрунту в кореневмісному шарі у вегетаційний період повинна підтримуватися: для зернових культур від 55% до 75% повної вологомісткості; для овочів, картоплі та коренеплодів від 60% до 80%; для трав від 65% до 85%. Така вологість забезпечує необхідний водно-повітряний режим ґрунту та одержання великих врожаїв сільськогосподарських культур. З цією метою при близькому заляганні ґрунтових вод до поверхні землі їх необхідно понизити до оптимальної глибини, яку називають нормою осушення.

У табл. 1 [1, табл.3.1] наведено норми осушення (оптимальну глибину залягання підземних вод) залежно від сільськогосподарського використання земель і періоду розвитку культур.

Таблиця 1

Норми осушення

Якщо глибина залягання рівня ґрунтових вод у період збирання врожаю, що часто збігається з дощовою, погодою буде не вище 70 см, то несуча здатність ґрунту забезпечується.

На підставі топографічного плану заболоченої території, аналізу рельєфу місцевості і географічного місцязнаходження дається опис природних умов об'єкту: кліматичні (середньорічні значення атмосферних опадів, температура повітря, випаровування, тривалість вегетаційного періоду сільськогосподарських культур); гідрогеологічні (глибини залягання ґрунтових вод, наявність напірних вод і значення їх п'єзометричних рівнів щодо поверхні ділянки); геологічна будова (товщина і коефіцієнти фільтрації складових порід). Спосіб осушення заболоченої території – вибрати як відкритими каналами, так і закритим дренажем.

План осушувальної системи.

2.

При осушенні заболочених земель осушувальні та провідні канали, як правило, трасують по найглибших місцях залягання торфу і низьких ділянках рельєфу. По можливості траси каналів розміщують по межах землекористувачів і посівних оборотів, враховують розташування існуючих інженерних комунікацій (доріг, трубопроводів, мостів і ін.), перетини з якими повинні здійснюватися під прямим кутом або близьким до нього.

При осушенні рівнинних масивів необхідно, по можливості, забезпечувати двостороннє впускання колекторів і дотримуватися прямолінійністі паралельності трас каналів і колекторів, сполучення приймальних і впадаючих каналів виконують під прямим або близьким до нього кутом із закругленням. Рекомендовані відстані між відкритими осушувальними каналами залежно від ґрунтів наведені в табл. 2.

Таблиця 2

Відстані між відкритими осушувальними каналами для безнапірної (ґрунтової) води

Згідно нормативних вимог [1], для ефективного використання землеобробної техніки, мінімальна відстань між відкритими осушувально–регулювальними каналами приймається 200м. Водоприймачами осушувальних систем можуть бути річки, струмки, озера, водосховища, стави [1, п.3.82]. Водоприймач повинен пропускати розрахункові витрати передпосівно-посівного періодів води весняної повені і літніх паводків при відповідних рівнях води.

Для перехоплення поверхневих, делювіальних, а також ґрунтових і ґрунтово-напірних вод, які надходять з площі водозбору, слід проектувати захисну осушувальну мережу (нагірні, ловильні, нагірно-ловильні канали, ловильні дрени, свердловини вертикального дренажу) [1, п.3.63]. Нагірні канали перехоплюють поверхневі води, що стікають з водозбору під час сніготанення та дощів. Ловильні і нагірно-ловильні канали перехоплюють ґрунтові і ґрунтово-напірні води. У плані нагірні канали проектують по межі осушуваної території. За наявності розораних ерозійних схилів відкритий захисний канал слід зміщувати на 30...50 м нижче до підошви схилу.

     Позначення каналів, колекторів і дрен на плані осушувальної мережі (додаток А) наведено в додатку Б. Глибину захисних каналів призначають у межах 1,0…3,0 м залежно від геологічних і топографічних умов з врахуванням осідання та спрацювання торфу.                  Мінімальні похили захисної мережі приймають рівними 0,0003. Як виняток, для рівнинних територій допускається приймати похил 0,0002. Укладання вийнятого ґрунту слід передбачати на низовий бік каналу. При цьому висота кавальєрів не повинна перевищувати 2 м, а підошва його повинна бути на відстані не менше, ніж 5 м від бровки каналу.