Ознаки та види адміністративних послуг

1.Дослідження цієї проблематики в науці адміністративного права знаходяться на початковій стадії. Ознаки та види адміністративних послуг досліджує, зокрема, І. Б. Коліушко. Він зазначає, що послуги, що надаються органами держави та місцевого самоврядування, складають сферу публічних послуг. За ознаками суб'єкта, що надає публічні послуги, розрізняють державні (надаються органами виконавчої влади та державними підприємствами, установами та організаціями) та муніципальні (надаються органами місцевого самоврядування та комунальними підприємствами, установами, організаціями) послуги. До державних належать також послуги, які надаються органами місцевого самоврядування та недержавними установами, організаціями, підприємствами в порядку виконання делегованих державою повноважень, а до муніципальних послуг — послуги, які надаються за рахунок місцевих бюджетів та під відповідальність органів місцевого самоврядування.

Адміністративні послуги  — це ті публічні (тобто державні та муніципальні) послуги, що надаються  органами виконавчої влади, виконавчими органами місцевого самоврядування та іншими уповноваженими суб'єктами, і надання яких пов'язане з реалізацією владних повноважень.

Зокрема, І. Б. Коліушко виділяє  такі ознаки адміністративних послуг:

1. Адміністративна послуга надається за зверненням фізичної або юридичної особи.

2. Надання адміністративних  послуг пов'язане із забезпеченням  юридично значущих умов для  реалізації суб'єктивних прав  конкретної приватної особи.

3. Адміністративні послуги  надаються виключно адміністративними органами через реалізацію владних повноважень.

4. Право на отримання  особою конкретної адміністративної  послуги та відповідне повноваження  адміністративного органу має  визначатися лише законом.

5. Результатом адміністративної  послуги є адміністративний акт — рішення чи юридично значуща дія адміністративного органу, яким задовольняється звернення особи.

Адміністративні послуги  є провідним засобом реалізації прав громадян у сфері виконавчої влади, адже абсолютна більшість  справ, що вирішуються органами публічної адміністрації, ініціюються самими громадянами і стосуються їхніх суб'єктивних прав.

Закон визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання  адміністративних послуг.

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче  терміни вживаються в такому значенні:

1) адміністративна послуга  - результат здійснення владних  повноважень суб’єктом надання  адміністративних послуг за заявою  фізичної або юридичної особи,  спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до закону;

2) суб’єкт звернення - фізична особа, юридична особа,  яка звертається за отриманням  адміністративних послуг;

3) суб’єкт надання адміністративної  послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

2.види:Класифікацій адміністративних послуг може бути багато. Наприклад, за критерієм платності адміністративні послуги можуть поділяти на платні й безоплатні для особи. Залежно від суб'єкта, який надає адміністративні послуги, їх можна поділити на державні адміністративні послуги і муніципальні адміністративні послуги. Важливими є насамперед ті класифікації, які мають практичне значення, тобто дають можливість давати рекомендації щодо покращення системи надання адміністративних послуг.

 Одним із таких критеріїв  класифікації можна назвати рівень встановлення повноважень щодо надання адміністративних послуг та правового регулювання процедури їх надання, зокрема: 1) адміністративні послуги з централізованим регулюванням (закони, акти Президента, Кабінету Міністрів та центральних органів виконавчої влади); 2) адміністративні послуги з локальним регулюванням (акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади); 3) адміністративні послуги зі «змішаним» регулюванням (коли здійснюється водночас і централізоване, й локальне регулювання). Така класифікація дає змогу виробити кілька правил щодо впорядкування системи надання адміністративних послуг, особливо щодо послуг з локальним регулюванням. По-перше, необхідно зважено підходити до запровадження нових видів послуг і зважати на людські, фінансові та технічні ресурси для надання якісних послуг. Не повинно бути ситуацій, коли орган влади вирішив видавати дозволи на шось, хай і обгрунтовано, але при цьому іще не розв'язав питання процедури надання цієї послуги і не створив матеріально-організаційних умов для її надання. По-друге, стосовно «локальних» адміністративних послуг найбільшу активність у частині перегляду та вдосконалення організації їх надання можуть проявити органи місцевого самоврядування. Як показує практика, в багатьох випадках у локальних актах недостатня увага приділяється процедурному аспекту регулювання. Приміром, у Львові в Положенні про порядок приєднання нежитлових приміщень не визначено строків розгляду даної категорії справ, є нечіткими положення щодо вартості та порядку оплати цієї послуги. Прямо не визначено навіть суб'єкта, який приймає рішення у справі, бо це може бути або міськвиконком, або районна адміністрація, але критеріїв для розмежування повноважень немає. Щодо послуг зі змішаним регулюванням, то тут також є можливості більш чітко виписати процедуру їх надання. У деяких «змішаних» послугах за наявності локального регулювання пріоритет надається саме останньому. Наприклад, у разі затвердження місцевими радами міст обласного значення місцевих правил забудови не застосовуються типові регіональні правила забудови.

Наступним критерієм класифікації адміністративних послуг, який може мати і теоретичне, і практичне значення, є зміст адміністративної діяльності щодо надання адміністративної послуги. Це зокрема, реєстрація, надання дозволу (ліцензії), сертифікація, атестація, верифікація, нострифікація, легалізація, встановлення статусу тощо. Але часто навіть за однією назвою криється різне змістове навантаження. Так, при реєстрації державного акта про право власності на земельну ділянку первинним є інтерес держави щодо обліку землевласників та гарантування прав останніх, а при реєстрації суб'єктів діяльності первинним є бажання особи отримати дозвіл на зайняття підприємницькою діяльністю. І хоча в усіх справах вчиняється або приймається індивідуальний адміністративний акт, для особи принципово важливим є його остаточне оформлення, наприклад, отримане на руки свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. Тому у визначенні процедури надання адміністративної послуги необхідно орієнтуватися саме на кінцевий результат, якого очікує споживач.

 Можна класифікувати адміністративні  послуги за галузями законодавства, точніше, за предметом (характером) питань, за розв'язанням яких звертаються особи до адміністративних органів. Серед них можна виділити підприємницькі (або господарські), соціальні, земельні, будівельно-комунальні, житлові та інші види адміністративних послуг. При цьому під соціальними адміністративними послугами розуміються послуги, пов'язані з реалізацією владних повноважень, приміром, призначення державної соціальної допомоги тощо. Прикладом земельних адміністративних послуг може бути прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у користування, а прикладами підприємницької адміністративної послуги — реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, видання ліцензій тощо. Такий підхід не вступає в жодну суперечність із загальним поняттям «адміністративні послуги», оскільки всі ці відносини належать до галузей законодавства, які «виросли» з адміністративного права і мають адміністративний характер. У процедурному аспекті також не видно жодних суттєвих відмінностей між цими послугами: надають їх адміністративні органи, процедурний результат той самий — рішення адміністративного органу. Аналіз виділених вище груп послуг засвідчує наявність у них і деяких власних формальних та змістових ознак.

Наприклад, нормативна база щодо соціальних питань характеризується надзвичайною «рухливістю», наявністю  багатьох змін та доповнень, хоча здебільшого  є досить детальною. Соціальні послуги, як правило, надаються на найнижчих рівнях влади, що цілком виправдано, адже коло споживачів таких послуг досить широке і для останніх зручно, коли відповідні служби стоять якнайближче до них. Скажімо, дуже зручно, якщо за призначенням житлових субсидій можна звертатися через житлово-експлуатаційні організації. До речі, із прикладу призначення житлових субсидій можна запозичити інший позитивний досвід надання адміністративних послуг: порівняно велика кількість прийомних годин, обгрунтований перелік документів, що вимагаються, тощо. Реальне надання деяких соціальних послуг тісно пов'язане з наявністю відповідних ресурсів, адже для особи важливо, щоб допомогу не лише призначили, а й виплатили, і бажано вчасно. Тому необхідно бути обережним із запровадженням додаткових соціальних послуг, оскільки це іноді може призводити до протилежних наслідків.

Наприклад, встановлення додаткової матеріальної допомоги місцевою владою може, навпаки, призводити до соціальної несправедливості, якщо в місцевому  бюджеті немає достатніх ресурсів, щоб надавати таку допомогу не вибірково, а певному колу осіб за чіткими критеріями. Зважаючи, що у більшості соціальних послуг вимоги досить схоже: довідки з житлово-експлуатаційної контори, довідки про доходи тощо, доцільно розглянути питання про можливість встановлення ефективного документообігу, наприклад, між соціальними відділами і житлово-експлуатаційні організаціями та податковими органами.

Порядок надання більшості  адміністративних послуг, пов'язаних із підприємництвом, також доволі детально прописаний на загальнодержавному рівні, а сама процедура виглядає досить виваженою і оперативною. Щоправда, у цій сфері адміністрація проявляє часто невиправдану «активність», запроваджуючи нові послуги. Приміром, у Львові передбачено обов'язок отримання «паспорта на озвучення об'єкта» для об'єктів торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, якщо їх власники бажають використовувати звуковідтворюючі засоби, тобто хочуть, щоб у їхніх закладах грала музика. У такому паспорті повинна міститися навіть назва технічного засобу (магнітофону тощо), назви радіо— і телепрограм та деяка інша інформація. Проте варто зважати, що кожна така «послуга» зайвим тягарем лягає на підприємця і може використовуватись для необгрунтованого тиску при перевірках.

Щодо послуг, пов'язаних із землею, то фактично існує три види таких  послуг: надання земельної ділянки у власність або користування, реєстрація прав власності на земельні ділянки, видача різних довідок.

Питання будівництва та благоустрою  регулюються переважно актами локального рівня, тому і можливостей для  спрощення процедур тут не бракує. Скажімо, можна спростити процедури витребування документації від бюро технічної інвентаризації, якщо створити ефективну систему документообігу.

Житлові питання залишають враження радянського анахронізму, і очевидно, що у цій сфері існує нагальна потреба оновлення законодавства, причому зі зміною принципів державної житлової політики. Фактично послуг тут не так багато, адже крім взяття на квартирний облік та видачі ордерів у громадян мало інших причин звертатися до адміністративних органів. Багато житлових питань вирішуються колективним методом (тобто не індивідуально), і не завжди за ініціативою осіб, яких стосуватиметься рішення. Це, зокрема, стосується таких справ як ремонт житлового фонду, зняття з балансу міської ради капітальний приватизованих будинків, зміна статусу гуртожитку тощо. Але доки частка державної та комунальної власності в житловому фонді буде суттєвою, і порядок вирішення цих питань теж потрібно вдосконалювати.

3.питання

Для системи надання адміністративних послуг можуть бути застосовані такі тлумачення: 
- якість послуги – це те, що визначає корисність, новизну; 
- критерій якості послуги – це інструмент, за допомогою якого можна визначити процес вироблення та надання послуг; 
- показник оцінювання якості послуг – це згруповані дані, за допомогою яких можна виміряти потенціал структур та посадових осіб, які стають чинниками стимулювання роботи державних службовців органів виконавчої влади та посадових осіб органів місцевого самоврядування. 
В Концепції розвитку системи адміністративних послуг в Україні, схваленої розпорядженням Кабміну від 15.02.2006 р. № 90-р, зазначається, що оцінка якості надання адміністративних послуг повинна здійснюватися на основі наступних критеріїв: 
- результативність – задоволення потреби фізичної або юридичної особи в адміністративній послузі; 
- своєчасність – надання адміністративної послуги в установлений законом строк; 
- доступність – фактична можливість фізичних та юридичних осіб звернутися за адміністративною послугою: територіальна наближеність адміністративного органу до отримувачів послуг, наявність транспортного сполучення, безперешкодне одержання бланків тощо; 
- зручність – урахування інтересів та потреб отримувачів послуг у процесі організації надання адміністративних послуг. Критерій зручності передбачає можливість вибору способу звернення, у тому числі поштою, електронною поштою тощо, запровадження принципу «єдиного вікна», установлення адміністративним органом графіка приймання фізичних та юридичних осіб з урахуванням їх інтересів, установлення порядку оплати адміністративної послуги; 
- відкритість – безперешкодне одержання необхідної для отримання адміністративної послуги інформації, яка розміщується на інформаційних стендах в адміністративних органах, на їх веб-сайтах, друкується в офіційних виданнях та буклетах; 
- повага до особи – ввічливе ставлення до отримувача адміністративної послуги; 
- професійність – належний рівень кваліфікації працівників адміністративного органу. 
На основі зазначених критеріїв встановлюються стандарти надання адміністративних послуг. 
Стандарти надання послуг повинні бути науково обґрунтовані, та здійснюватись з урахуванням результатів соціальних досліджень – так зазначається в Програмі розвитку державної служби на 2005 – 2010 роки. 
Для забезпечення виконання функцій держави з урахуванням громадської думки, проведення оцінки якості надання послуг державними органами та їх апаратом з 2007 року Програмою започатковано дієвий моніторинг ефективності надання послуг, який включає проведення контент-аналізу засобів масової інформації щодо оцінки результативності діяльності державних органів, вивчення результатів щорічної оцінки діяльності державних службовців, соціологічні дослідження щодо оцінки громадянами порядку надання послуг та їх якості, періодичне проведення «гарячої лінії» з метою визначення проблем, які виникають у процесі надання послуг, проведення громадських слухань. 
Якщо поняття «критеріїв» є певною мірою зрозумілим, то поняття «показники» в системі державного управління, як правило, застосовується тільки для економічних характеристик. За результатами досліджень вітчизняних науковців встановлено, що критерії надання адміністративних послуг можуть бути основою для формування «показників», за якими можна виміряти кількісно: 
- наскільки є задоволеними потреби та інтереси споживачів/громадян; 
- наскільки професійною та адекватною є діяльність адміністративного органу та посадових осіб, які надають послуги тощо. 
Задоволення потреб користувачів адміністративних послуг, на думку деяких дослідників, може визначатися показником ефективності-результативності, основу якого можуть складати п’ять критеріїв якості та дванадцять показників оцінювання якості надання послуг. Так, доступність визначається наявністю даних про суб’єкта вироблення та надання адміністративних послуг, територіальним доступом для отримання послуг, достатністю аналогових форм для вироблення послуг; зручність – зосередженням видів послуг у мінімальній кількості структур, упорядкованістю способів надання послуг (безпосередньо чи на відстані); своєчасність – тривалістю часу для вироблення послуг, дотриманням встановлених строків надання послуг, повага до особи – врахуванням інтересів груп користувачів послуг (за віком, достатком тощо), етикою поведінки, динамікою розкриття корупційних діянь під час надання послуг; відкритість – обгрунтованістю інформації про плату за послуги, розвитком форм надання послуг, прозорістю інформативності про вироблення послуг. 
Важливим засобом аналізу й оцінки ефективності надання послуг виступає громадська думка, де практично проходить зіставлення, порівняння рівня й результатів управління з потребами й інтересами, ідеалами й очікуваннями людей»