Поняття адміністративного процесу

- порядок та строки  звернення до адміністративних судів;

- порядок здійснення адміністративного  судочинства в адміністративних  судах І інстанції;

- види та вимоги до  судових рішень адміністративного суду;

- особливості провадження  в окремих категоріях адміністративних справ;

- порядок перегляду судових  рішень;

- порядок виконання судових  рішень в адміністративних справах та інші питання.

 Завданнями адміністративного  судочинства є захист прав, свобод  та інтересів фізичних осіб, прав  та інтересів юридичних осіб  у сфері публічно- правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

 Кодексом адміністративного  судочинства встановлено основні  принципи адміністративного судочинства,  тобто вихідні, кардинальні засади  його здійснення: верховенство права;  законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; гласність і відкритість адміністративного процесу; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду; обов'язковість судових рішень.

 Для звернення до  адміністративного суду за захистом  прав, свобод та інтересів особи  встановлюється річний строк (1 рік), який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору (мається на увазі оскарження в адміністративному порядку шляхом подання скарги) і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

 До адміністративного  суду має право звернутися  особа, яка вважає, що

 порушено її права,  свободи чи інтереси у сфері  публічно-правових відносин. Право  на звернення до адміністративного  суду реалізується шляхом подання  адміністративного позову. Позивачем  в адміністративній справі можуть  бути громадяни України, іноземці  чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень, причому суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Кодексом адміністративного судочинства (наприклад, про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.

 Адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства (це стосується окремих категорій адміністративних справ, де строк розгляду справи є більш стислим). Судові рішення адміністративного суду викладаються у

 формі постанови (вирішуються  спір по суті) та ухвали (вирішуються всі процесуальні питання).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АДМІНІСТРАТИВНИЙ  ПРОЦЕС

Адміністративний процес — це узагальнена назва нормативно регламентованої діяльності публічної адміністрації щодо реалізації владних повноважень. Її зміст полягає у застосуванні процесуальних норм у випадках, коли виникає необхідність врегулювати відносини матеріальними нормами адміністративного права. Вони впроваджують матеріальні норми в конкретну практику правового регулювання. Об'єктивація впровадження матеріальних норм в конкретну практику правового регулювання виявляється в адміністративних провадженнях.

Кожний факт конкретного  адміністративного провадження  матеріалізується у формі адміністративної справи.

Виділення адміністративного  процесу в окремий спеціальний навчальний курс обумовлено, по-перше, необхідністю опанування студентами змісту процесуальних форм, у яких знаходить вираз адміністративне право; по-друге, з’ясуванням його зв’язків з теорією держави і права, конституційним правом, цивільним правом, цивільним процесом, кримінальним правом, кримінальним процесом, кримінологією, трудовим правом та іншими.

Оволодіння спецкурсом передбачає здобуття необхідних знань на лекціях, семінарських і практичних заняттях, а також в процесі самостійної  роботи. При підготовці до семінарського чи практичного заняття кожному студенту необхідно вивчити запропоновану літературу та ознайомитись з відповідними нормативними джерелами. Найважливіші з них необхідно законспектувати. Наявність конспектів (лекцій, літературних та нормативних джерел), поряд з іншими даними, враховуються викладачем при оцінюванні знань предмету.

Семінарські заняття проводяться  шляхом обговорення питань, які сформульовані відповідно до кожної теми, а також заслуховування доповідей чи рефератів з подальшим їх обговоренням. Під час практичних занять студенти, спираючись на положення чинного адміністративного законодавства, вирішують запропоновані задачі, аналізують конкретні ситуації і дають їм правову оцінку.

Підготовка реферативних повідомлень здійснюється за питаннями, яки винесені для обговорення на аудиторних заняттях або окремо узгоджені з кафедрою адміністративного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ  НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Адміністративна послуга ― 1) юридичне оформлення суб’єктом публічної адміністрації результатів розгляду справи, яка виникла за зверненням фізичної, юридичної або іншої колективної особи щодо реалізації своїх прав, свобод, законних інтересів; 2) результат здійснення владних повноважень уповноваженим суб’єктом, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними та юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрації тощо).

Адміністративна справа (справа адміністративної юрисдикції) — 1) форма об’єктивізації (зовнішній вираз, матеріальна оболонка) будь-якого питання, яке вирішується шляхом застосування норм адміністративного права і прийняття владного рішення компетентним суб’єктом; 2) переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб’єкт, який основі законодавства здійснює владні функції.

Адміністративна юрисдикція — 1) у широкому розумінні це юридично оформлене право компетентного суб’єкта здійснювати свої функції щодо об’єктів, структур, сфер. Наприклад: юрисдикція України щодо штучних островів; реєстрація банку в юрисдикції, де він фактично не знаходиться; 2) у вузькому розумінні це підсудність (підвідомчість) справ.

Адміністративне судочинство — 1) діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішенню публічно-правового спору, у якому однією зі сторін є суб’єкт владних повноважень; 2) діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства.

Адміністративний  процес — це узагальнена назва нормативно регламентованої діяльності публічної адміністрації щодо реалізації владних повноважень.

Заява (клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Звернення громадян — викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Провадження (адміністративне) — розгляд і вирішення справи (однорідної сукупності справ) компетентним суб’єктом; сукупність процесуальних дій компетентного суб’єкта, які здійснюються у межах справи з метою її вирішення.

Пропозиція (зауваження) — звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Публічна  адміністрація — 1) сукупність органів, які утворюються для здійснення (реалізації) публічної влади; 2) система організаційно-структурних утворень, які на законних підставах набули владних повноважень для реалізації публічних інтересів.

Публічне  управління — цілеспрямований, владний, в рамках правових установлень і обов’язковий для виконання вплив уповноважених суб’єктів на суспільну систему з метою її удосконалення відповідно до публічних інтересів. Як правило такий вплив здійснюється публічною адміністрацією шляхом прийняття управлінських актів.

Скарга — звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Стадія  провадження (адміністративного) — складова частина провадження; відносно самостійні сукупності процесуальних дій, які вирішують локальні завдання в межах провадження (наприклад, порушення справи).

Суб’єкти  адміністративного процесу – це носії прав і обов’язків по реалізації процесуальної діяльності у сфері публічного управління, які здатні надані права щодо процесуальної діяльності реалізовувати, а покладені обов’язки щодо процесуальної діяльності виконувати.

Суб’єкт владних повноважень — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.