Права батьків і дітей

Щодо питання свободи віросповідання, то законодавством України встановлено, що батьки мають право за взаємною згодою подружжя виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Також закріплено право навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту. Зазначимо, що церква та релігійні організації відокремлені від держави, а школа від церкви.

Частина 1 ст. 52 Конституції  України передбачає рівність дітей у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Правовий статус дитини, окрім Конституції України, визначають ряд законів і підзаконних  нормативних актів, які забезпечують розвиток дітей, встановлення гарантій і пільг для “маленьких громадян”  нашої держави.

В Законі України “Про громадянство України” від 18.01.2001 року зазначено, що “дитина – особа віком до 18 років”.

В цивільному та сімейному  законодавсті України поняття особи, що не досягла 18 років визначається поняттями “малолітньої” та “неповнолітньої”.

Відповідно до Цивільного кодексу України малолітньою є особа, яка не досягла 14 років та наділена частковою дієздатністю.

Малолітні мають право:

а) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

б) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Неповнолітньою є фізична  особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та наділена неповною дієздатністю.

Неповнолітні особи крім правочинів, що можуть вчиняти малолітні особи, мають право:

- самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами;

- самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи дохід, за винятком нерухомих речей і транспортних засобів;

- з 16 років вправі влаштуватись на роботу;

- самостійно здійснювати права автора творів науки, літератури, мистецтва, права на об’єкти промислової власності чи власності на інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом;

- бути учасниками та засновниками юридичних осіб;

- за нотаріально посвідченою згодою батьків здійснюють угоди стосовно транспортних засобів або нерухомого майна, яке їм належить;

- за згодою батьків розпоряджатися коштами, що внесли інші особи на їхнє ім’я в банківські установи.

Закон України “Про охорону  дитинства”, прийнятий Верховною Радою України 26.04.2001 року на виконання Конвенції про права дитини, завданням якого є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дитини в Україні, забезпечує кожній дитині право:

а) на житло – діти-члени сім’ї наймача чи власника житлового приміщення – мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником чи наймачем;

б) на майно – кожна дитина в тому числі і усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку у спадщину майна і коштів батьків чи одного з них, у випадках їхньої смерті або визнання їх за рішенням суду померлими, незалежно від місця проживання; дитина, батьків якої позбавлено батьківських прав, не втрачає права на наслідування їхнього майна у випадку визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісті відсутніми, дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.

Батьки або особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати угоди, що зачіпають майнові та житлові права дітей та належать нотаріальному посвідченню чи спеціальній реєстрації.

Окрім вищезгаданих, дитина має й інші, передбачені Сімейним кодексом України, Законом України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”, Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, Законом України “Про освіту” права, а саме:

- бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім’ї;

- власності на майно, придбане батьками або одним з них для забезпечення розвитку, навчання та виховання (одяг, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання);

- висловити свою думку щодо способу управління її майном та на відшкодування матеріальних збитків за шкоду, завдану її майну;

- з 14 років брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання, а також і на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними;

- з 16 років змінити своє прізвище та ім’я у порядку, встановленому законом;

- з 14 років вільно самостійно пересуватися по території України і вибирати місце перебування;

- з 16 років вільно  самостійно виїжджати за межі  України;

- з 6 до 18 років об’єднуватись у дитячі громадські організації;

- з 14 до 35 років об’єднуватись у молодіжні організації;

- противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї;

- звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а з 14 років – безпосередньо до суду.

У Конституції України  обов'язки громадян зафіксовані в  статтях 51, 52, 64, 66, 67, 68 та ін. Зокрема, у ст. 51 записано: "Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків".   

 Стаття 51 Конституції України  закріплює обов’язок повнолітніх  дітей піклуватися про своїх  непрацездатних батьків. Турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо. Згідно із СК України дитина також має певні обов’язки, зокрема: дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування. Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень.Так, якщо судом буде встановлено, що мати, батько, що заявляють вимоги про надання їм утримання, ухилялися від виконання батьківських обов’язків, діти можуть бути звільнені від обов’язку надавати їм утримання. Вважається, що повнолітні діти виконують свої обов’язки щодо утримання непрацездатних батьків добровільно.

Отже, правовий статус кожної дитини включає в себе певні права та обов’язки, які, до речі, не є вичерпними. Їх використання і дотримання сприяє всебічному розвитку маленької людини як особистості, розвитку її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей і національної свідомості.

 

ВИСНОВКИ

 

Батьківські права і  обов’язки регулюються насамперед Конституцією України, СК України, Конвенція ООН про права дитини та Законом України “Про охорону дитинства”, ін. нормативно-правовими актами України.

Отже, на підставі вищевикладеного, можна дійти наступного висновку, що в цілому, українське законодавство в частині регламентації прав та свобод дітей відповідає міжнародним зобов’язанням України, що випливають з членства нашої держави в ЮНІСЕФ та вимог Конвенції про права дитини, 1989 р.

Незважаючи на чітку  регламентацію законодавства України в частині позбавлення батьківських прав, ми повинні усвідомлювати, що дитина потребує сім’ї і виховання її рідними батьками, адже ніщо і ніхто не замінить їй родинного затишку, любові батьків, рідних, близьких. Законодавство України чітко регламентує підстави позбавлення батьківських прав і встановлює юридичні наслідки такого юридичного факту.

В якості рекомендацій з  метою удосконалення українського сімейного законодавства в сфері правового регулювання особистих немайнових прав батьків та дітей, можна запропонувати більш ретельніше вивчати позитивний досвід зарубіжних країн та міжнародного співтовариства в цілому.

Адже, як відомо, Україна  є стороною багатьох міжнародних конвенцій в галузі сімейних правовідносин, в тому числі, й особистих немайнових відносин між батьками та дітьми.

А, це, в свою чергу, вимагає  від нашої держави приведення у відповідність українського законодавства й практики із міжнародними та європейськими стандартами.

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.
2. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. – К.: Атіка, 2002. – 79 с.
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№40-44. – Ст.356.
4. Баранов Л.М. Сімейне право України: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2003. – 210 с.
5. Гопанчук В.С. Сімейне право України. Підручник. – К.: Істина, 2002. – 258 с.
6. Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. / За ред. В.В. Копейчикова. – К.: ЦУЛ, 2003. – 258 с.
7. Логвинова М., Кафарський В. Основи правознавства. Навчальний посібник. / За ред. В.П. Нагребельного. – К.: ЦУЛ, 2005. – 410 с.
8. Савченко Л.А. Особисті права та обов’язки батьків і дітей за сімейним законодавством України: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / КНУТШ. – К., – 2003. – 258 с.
9. Терещенко О. Права та обов’язки дітей і дорослих. / О. Терещенко. // Історія України. – 2009. – № 3. – С. 6-13.
10. Фурса С.Я. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. Серія “Цивілістика”. /За заг. ред. С.Я. Фурси. – К.: КНТ, 2008. – 1248 с.
11. http://zakon3.rada.gov.ua/ Офіційний сайт Верховної Ради України.