Предмет і система адміністративного права

Одеський  регіональний інститут державного управління

Національна академія державного управління

при Президентові України

 

Кафедра права та законотворчого процесу

 

Модуль „Адміністративне право”

 

ТВОРЧА    РОБОТА

 

«Предмет і система  адміністративного права»

 

 

 

 

Виконав:

слухач І-го курсу І групи, факультету державного управління

заочної форми  навчання

Корбат

 

Викладач: ст.викл.Криницька О.О.

 

 

 

 

Одеса 2011

 

План

 

 

Вступ

Предмет правового  регулювання – це та сфера, на яку  поширюється право. Це матеріальний критерій розподілу права на структурні елементи, він відповідає на питання, що регулює право.

До аналізу  проблем предмету адміністративного  права звертались видатні адміністративісти  минулого й сучасності. Найбільш вагомий  вклад в розробку теорії адміністративного  права у зазначеній сфері здійснили В.Б Авер’янов, Д.Н. Бахрах, Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, Г. Брэбан, В.М. Гаращук, В.М. Гессен, І.С. Гриценко, А.І. Єлістратов, С.В. Ківалов, Є.В. Курінний, В.К. Шкарупа та ін. Але попри динамічний розвиток вітчизняної науки адміністративного права вченим не вдалось виробити єдиного підходу до розкриття його змісту. Вочевидь, значний масив різноманітних адміністративноправових норм об’єктивно призводить до багатогранного трактування предмету основоположної галузі публічного права.

У творчій роботі розглянемо предмет та систему адміністративного права.

 

1. Предмет адміністративного права

Адміністративне право – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що формуються під час забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесу державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку.

Адміністративне право  є самостійною галуззю права, яка характеризується надмірною мобільністю, комплексним характером, тернистим шляхом свого становлення. Вона посідає своє чільне місце в системі права й відрізняється від інших галузей права предметом і методом правового регулювання.

Говорячи  про предмет правового регулювання  слід зосередити увагу на тих суспільних відносинах, на врегулювання яких спрямовані норм відповідної галузі. Якщо раніше адміністративне право традиційно розглядалося як система норм, спрямована на врегулювання відносин у галузі державного управління, то на сьогоднішній день її роль і призначення істотно змінилися. Перехід від державоцентристських до людиноцентристських пріоритетів адміністративно-правового регулювання зумовили зміну акцентів у спрямуванні адміністративно-правового регулювання, виділили у системі суб’єктів адміністративно-правових відносин на перший план особу з її правами, законними інтересами, свободами. Головне ж призначення держави в особі органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування забезпечити належний рівень реалізації особою своїх права, свобод та законних інтересів у виконавчо-розпорядчій сфері відносин. Все це і обумовило істотну зміну предмету адміністративного права.

Предметом адміністративного права (що вона регулює) є суспільні відносини, що формуються:

• у процесі державного управління економічною, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами, а також реалізації повноважень виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та деяким іншим недержавним інституціям;
• у процесі діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо забезпечення реалізації та захисту в адміністративному порядку прав і свобод громадян, надання їм, а також юридичним особам різноманітних адміністративних (управлінських) послуг;

- у процесі внутрішньої організації та діяльності апаратів усіх 
державних органів, адміністрацій державних підприємств, установ та 
організацій, а також у зв’язку з проходженням державної служби або в органах 
місцевого самоврядування;

- у зв’язку з реалізацією юрисдикції адміністративних судів і 
поновлення порушених прав громадян та інших суб’єктів адміністративного 
права;

- під час застосування заходів адміністративного примусу, включаючи 
адміністративну відповідальності, щодо фізичних і юридичних осіб.

Будь-яку галузь характеризує і своєрідний метод правового регулювання як сукупність способів, засобів, прийомів, що використовуються законодавцем для забезпечення регулюючої дії норм адміністративного права.

В адміністративному  праві використовуються способи  регулювання, що властиві обом загальним  методам правового регулювання  – імперативному та диспозитивному. Для адміністративного права характерні такі методи правового регулювання:

• метод влади – підпорядкування (субординації) або метод прямого розпорядництва, коли одна сторона відносин є юридично владною, а інша – юридично підвладною (наприклад, відносини між податковою адміністрацією та платниками податків, між інспектором ДАІ та учасниками дорожнього руху).
• метод рекомендацій – рекомендації суб’єкта відносин здобувають правову силу за умови прийняття її іншим учасником;

- метод узгодження (координації) – він регулює відносини між 
учасниками, які не перебувають між собою у підпорядкуванні;

- метод рівності – означає, що суб’єкти, які знаходяться на одному рівні 
державного механізму, здійснюють спільні дії у формі адміністративного 
договору.

Сутність  методів адміністративного права  полягає у:

- встановленні певного порядку дій – приписи до дій за відповідних 
умов і належним чином, передбачених відповідною адміністративно-правовою 
нормою;

- заборона певних дій під страхом застосування відповідних 
юридичних засобів впливу (заборона направлення скарг громадян на розгляд тим посадовим особам, чиїх дії є предметом скарги, за порушення даної заборони винні посадові особи несуть дисциплінарну відповідність);

- надання можливостей вибору одного із передбачених 
адміністративно-правовою нормою варіантів належної поведінки 
(наприклад, надання посадовим особам можливості прояву самостійності при 
вирішенні питання про застосування до особи, яка вчинила адміністративне 
правопорушення, того чи іншого адміністративного стягнення або звільнення 
його від відповідальності);

- надання можливості чинити або не чинити дії, передбачені 
адміністративно-правовою нормою у визначених нею умовах (громадянин сам 
вирішує питання, чи варто оскаржувати дії посадових осіб, які він оцінює як 
протиправні).

Адміністративне право, зберігаючи своєрідність, виражену в його предметі і методі, тісно взаємодіє практично з усіма існуючими галузями права. Воно охоплює своїм регулюючим впливом найрізноманітніші сфери суспільних відносин.

Спробуємо показати співвідношення адміністративного права з деякими галузями права.

1. Адміністративне та конституційне право. Конституційні норми є основоположними, базовими для адміністративного права, в сфері якого вони знаходять свою конкретизацію, практичне втілення. Спостерігаються відмінності у методі правового регулювання. Конституційне право регулює відносини, які перебувають у статичному стані. Адміністративне право – регулює відносини ті ж самі, але в їхньому розвитку, у стані реалізації.
2. Адміністративне та трудове право. Зближує правові галузі, нерівноправність статусу суб’єктів їх правовідносин: одна сторона наділена владно-організаційними повноваженнями щодо іншої. Отже, методи правового регулювання адміністративно-правових та трудових відносин є тотожними. Розбіжності спостерігаються у предметах правового регулювання. Трудове право регулює трудові відносини учасників, т.п. відносини трудового процесу.

Адміністративне право – управлінські аспекти  трудової діяльності, тобто управління та організація трудового процесу. Норми трудового права визначають статус службовців як учасників трудового процесу, а норми адміністративного права – державно-службові відносини.

3) Адміністративне та фінансове право. Спостерігається схожість у 
методах правового регулювання й розбіжність у предметах правового 
регулювання. Фінансове право регулює відносини, які складаються у процесі 
мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання коштів, що становлять 
національний дохід держави. Адміністративне ж право регулює державні 
процедурні правила розв’язання фінансових справ, організаційні структури, 
форми фінансових відносин тощо.

Таким чином, фінансове право регулює відносини  щодо розподілу фінансів, а адміністративне право – організаційні питання роботи фінансових органів, тобто фінансове право регулює фінансові відносини як особливий різновид економічних відносин, а адміністративне право – управлінські відносини в галузі фінансів.

4. Адміністративне право та цивільне право. Галузі різняться характером інтересу, що лежить в основі тих або інших правовідносин. Якщо переважає публічний інтерес, правовідносини відносяться до публічного права, якщо приватний – до приватного права. Адміністративне право складова публічного права, цивільне право - приватного права. Спостерігається деяка схожість у предметі правового регулювання, оскільки обидві галузі регулюють відносини майнового характеру. Проте, норми адміністративного права регулюють відносини майнового характеру по управлінню державним майном, адміністративно-правову діяльність з організаційно-владного розпорядження майном. Більш суттєві розбіжності спостерігаються у методах правового регулювання. Сторони цивільно-правових відносин рівноправні, сторони адміністративно-правових відносин підпорядковані одна одній.
5. Адміністративне право та земельне, аграрне, природоресурсне, митне, податкове право тощо. Співвідношення полягає в тому, що значна частина відносин, які регулюються нормами зазначених галузей, регулюється нормами адміністративного права і притаманними йому методами.

 

2. Система  адміністративного права

Система адміністративного права – це його внутрішня структура. Вчені-адміністративісти традиційно вважають, що адміністративне право складається із Загальної та Особливої частин.

Загальна  частина об’єднує норми, які регулюють (визначають):

–    загальні принципи державного управління;

–    правове становище суб’єктів  адміністративного права;

–    форми і методи управлінської  діяльності;

–    адміністративно-правові режими;

–    адміністративну відповідальність;

–    адміністративний процес;

– засоби забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні.

Особлива частина включає  норми, які регулюють управління у окремих галузях народного господарства (економіці, сільському господарстві, транспорті, підприємницькій діяльності, адміністративно-політичній діяльності, міжгалузеве управління тощо).

Останнім  часом в літературі виділяють  додатково й Спеціальну частину, яка об’єднує норми, що регулюють адміністративно-правову діяльність суб’єктів управління конкретними сферами (адміністративна діяльність органів митного контролю, органів внутрішніх справ тощо).

Зміст частин взаємопов’язаний й складає єдине  ціле.

Окрім того, в  науці адміністративного права  його систему розглядають й у іншому аспекті. Як сукупність:

– адміністративно-правових інститутів, тобто груп норм адміністративного права, які регулюють взаємопов’язані тісно однорідні суспільні відносини (інститут адміністративної відповідальності, інститут державної служби, інститут державного управління тощо);

– адміністративно-правових норм – конкретних формально-визначених загальнообов’язкових правил поведінки у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку.

Автори Академічного курсу з адміністративного права  виділяють додатково підгалузі адміністративного права як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в певній сфері, котра виокремлюється в межах загального предмета адміністративного права. До таких підгалузей вони відносять транспортне право, будівельне право, енергетичне право, адміністративно-деліктне право, адміністративно-процедурне право.

Велике значення мають  принципи адміністративного права, як основні наукові ідеї, об’єктивно зумовлені та стабільні підстави, згідно з якими сформована вся система адміністративного права. Принципи поділяються на загальні (законність, гуманізм, демократизм, рівність суб’єктів тощо) й спеціальні (спеціальне регулювання компетенції та взаємовідносин органів управління (посадових осіб) між собою; взаємозв’язок матеріальних і процесуальних норм тощо).

Джерела адміністративного  права – це зовнішні норми вираження адміністративно-правових норм.