Проблематика відповідальності у сімейному праві

Міністерство освіти та науки України

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

 

Кафедра цивільного та трудового права

 

 

 

 

Реферат з дисципліни сімейне право

на тему:

«Проблематика відповідальності у сімейному праві»

 

 

 

 

Виконала:

 студентка 4 курсу 5 групи

спеціальність 6402

Корнійчук О.А.

Перевірила: Кравець Н.І.

 

Київ 2013

План:

 

Вступ

1. Заходи захисту у сімейному праві
2. Заходи відповідальності у сімейному праві

Висновки

Список використаних джерел та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На сьогоднішній день звідусіль чути про кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність, але рідко коли почуєш про відповідальність у сімейному праві. Чомусь з даним видом відповідальності люди найчастіше зустрічаються не на сторінках книжки чи періодики, а на практиці, коли це стосується їхнього особистого життя. Але відповідальність  у сімейному праві теж існує. Тому в даному рефераті, я б хотіла звернути увагу, саме на такий аспект сімейного права, як відповідальність. Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, яка закріплена у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать. В загальній правовій науці відповідальність поділяється на два типи: позитивну юридичну відповідальність, яка полягає у сумлінному виконанні своїх обов'язків перед громадянським суспільством, державою, колективом чи окремою особою та ретроспективну юридичну відповідальність, яка полягає у засудженні протиправного діяння і правопорушника і покладання на останнього обов'язку понести несприятливі наслідки особистого чи майнового характеру, що забезпечується засобами державного примусу.[2;198] Згадуючи поняття «юридична відповідальність» неможливо оминути поняття «юридичні засоби захисту», адже ці поняття тісно взаємодіють між собою. Отже, юридичні засоби захисту, це закріплені в законодавстві способи, які захищають осіб права та законні інтереси яких порушено та знаряддя відновлення порушених прав громадян. В сучасному сімейному праві не існує поняття сімейно-правової відповідальності, та існує поняття захисту сімейних прав та інтересів, саме заходи захисту сімейних прав та інтересів закріплені в статті 18 Сімейного кодексу України (далі – СК). А знаряддям відновлення порушених прав та інтересів є відповідальність. СК передбачає найчастіше застосування цивільно-правової відповідальності.[3;275] Але поняття «засоби захисту» і «заходи відповідальності» необхідно розрізняти.        1. Заходи захисту у сімейному праві      Особа має право на захист свого сімейного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суб'єктивне сімейне право на захист — це законодавчо забезпечена можливість уповноваженої особи використовувати правоохоронні засоби для відновлення свого порушеного права або його визнання. Існують дві основні форми захисту сімейних прав: юрисдикційна та не-юрисдикційна (самозахист).    Юрисдикційна форма захисту — це діяльність уповноважених державою органів щодо захисту сімейних прав та інтересів учасників сімейних відносин. До органів, які здійснюють такий захист, належать: суд, органи опіки та піклування, нотаріус та прокурор.     Основною формою захисту сімейних прав є судова. Відповідно до ч. 10 ст.7 СК кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.[5;5]Конкретні способи отримання такого захисту залежать від віку особи, яка його потребує. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду. Захист прав та інтересів малолітніх у першу чергу здійснюють їхні батьки. Вони мають право звертатися до суду як законні представники дитини без спеціальних на те повноважень (ч. 2 ст. 154 СК). Батьки вправі звертатися за захистом навіть і в тому разі, коли відповідно до закону діти самі мають право звернутися за таким захистом (ч. З ст. 154 СК).[5;33] Якщо дитина позбавлена батьківського піклування та в деяких інших випадках звертатися до суду в її інтересах мають право й інші особи (родичі дитини, які визначені законом, опікун, піклувальник, патронатний вихователь, орган опіки та піклування, прокурор).     Суд застосовує способи захисту, встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Відповідно до ч. 2 ст. 18 СК способами захисту сімейних прав та інтересів є: встановлення право-відношення; примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; припинення правовідношення, а також його авалювання; припинення дій, які порушують сімейні права; відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено СК або договором.[5;7] Указаний перелік способів захисту сімейних прав не є вичерпним, тому суд може застосовувати й інші способи (визнання права, стягнення неустойки, визнання правочину недійсним тощо).             Захист сімейних прав здійснюється також органами опіки та піклуванняя. У випадках, передбачених законом, особа має право на попереднє звернення до цих органів, рішення яких є обов'язковим (ч. 1, 2 ст. 19 СК). Участь органу опіки та піклування є обов'язковою при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним (ч. 4 ст. 19 СК). Важливою функцією органів опіки і піклування є захист прав та інтересів дітей при розгляді спорів, пов'язаних з їх вихованням.          Відповідно до ст. 18 ЦК захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.[6;9] Таким шляхом нотаріус здійснює захист і сімейних прав. Нотаріус робить на борговому документі виконавчий напис, який є підставою для примусового стягнення заборгованості. Такий правовий механізм діє і в інших випадках (ст. 78 СК).  Функції захисту сімейних прав здійснює також прокурор. Прокурор має право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК); позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); відібрання дитини без позбавлення батьківських прав (ч. 2 ст. 170 СК); скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК) тощо. В деяких випадках прокурор здійснює захист сімейних прав безпосередньо, без звернення до суду. Так, відповідно до ч. 2 ст. 170 СК у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини прокурор має право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.    Неюрисдикційна форма захисту сімейних прав — це дії фактичного характеру, які учасник сімейних відносин вчиняє для захисту свого права та інтересу або права та інтересу іншої особи без звернення до відповідних юрисдикційних органів. У СК є спеціальна вказівка на те, що батьки мають право на самозахист своєї дитини (ч. 1 ст. 154 СК).[5;33] Якщо, на думку батьків, дитині загрожує небезпека, вони можуть здійснити певні фактичні дії, спрямовані на її захист: змінити місце проживання дитини, припинити її спілкування з певною особою, здійснити конкретні заходи щодо охорони дитини на вулиці, під час її повернення додому тощо. Немає підстав відкидати можливість застосування в процесі самозахисту сімейних прав і деяких способів, які передбачені Цивільним кодексом України, зокрема, необхідної оборони (ст. 1169 ЦК), притримання речі (ст. 594—597 ЦК), односторонньої відмови від зобов'язання (ст. 615 ЦК)[6;151]

2. Заходи  відповідальності у сімейному  праві     Заходи відповідальності у сімейному прав спрямовані на захист прав потерпілого, наприклад стягнення аліментів, а також на відшкодування шкоди завданої порушенням прав та свобод, наприклад відшкодування моральної шкоди.          Заходи сімейно-правової відповідальності можуть застосовуватись лише до членів даної сім'ї. Треті особи у разі порушення сімейних прав учасників сімейних правовідносин несуть перед ними не сімейно-правову, а цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність. Суб'єктами права на захист є самі учасники сімейних правовідносин.     Більшість науковців розглядають сімейно-правову відповідальність як самостійний вид останньої. Але деякі наводять іншу тезу, що поняття відповідальності у сімейному праві ідентичне цивільно-правовому і що аналіз відповідальності та заходів захисту в цьому праві не дає підстав твердити про наявність якоїсь сімейно-правової специфіки. З цією думкою важко погодитись. Під цивільно-правовою відповідальністю треба розуміти передбачені законом або договором майнові наслідки, що настають для особи, яка вчинила цивільне правопорушення, і дістають вияв у виникненні додаткових майнових обтяжень або у позбавленні цієї особи суб'єктивних цивільних прав. Для цивільно-правової відповідальності характерне застосування виключно майнових санкцій. А у сімейному праві переважають санкції особистого характеру. Згідно з нормами чинного законодавства при цьому не можна вимагати відшкодування збитків. Водночас ч. 1 ст. 196 СК передбачає, що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.[4;87]           Крім того, цивільно-правова відповідальність може реалізовуватись і у добровільному порядку (наприклад, добровільне відшкодування правопорушником збитків), а сімейно-правова — лише у примусовому порядку. Відповідно до ч. 1 статті 18 СК кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Ч. 2 цієї статті передбачає, що способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є: встановлення правовідношення; примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; припинення правовідношення, а також його анулювання; припинення дій, які порушують сімейні права; відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.[5;7]            Водночас не всі способи захисту сімейних прав, перелічені у статті 18 СК, є засобом реалізації санкцій. Так, не є таким засобом встановлення правовідношення, наприклад, встановлення батьківства, материнства, та відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права, наприклад, поновлення батьківських прав (ст. 169 СК). Для сімейного права характерні такі санкції, як витребування у судовому порядку дитини, позбавлення батьківських прав, визнання шлюбу недійсним, скасування усиновлення, визнання усиновлення недійсним, стягнення аліментів тощо. Внаслідок застосування сімейно-правових санкцій можуть наставати такі наслідки: 1) сімейні правовідносини повністю анулюються з моменту їх виникнення (наприклад, при визнанні усиновлення недійсним) або на майбутнє (наприклад, під час припинення опіки, зумовленого поведінкою опікуна);            2) сімейні правовідносини зберігаються, але у зміненому вигляді, втрачаючи свій двобічне зобов'язальний характер; право залишається лише у однієї сторони (наприклад, право на аліменти матиме лише той з подружжя, хто не винний в укладенні недійсного шлюбу);      3) скорочується обсяг права або тривалість його існування в учасника сімейного правовідношення (наприклад, при розподілі сімейного майна суд може зменшити частку одного з подружжя);      4) зростає обсяг обов'язку одного з учасників правовідношення (наприклад, за умисного ухилення від сплати аліментів останні можуть стягуватися і за минулий час, тоді як у противному разі — лише за майбутній);            5) учасник правовідношення позбавляється на певний час можливості здійснювати своє право (наприклад, один з батьків, що проживає окремо, а також дід або баба можуть бути позбавлені права спілкування з дитиною, якщо це заважає її нормальному вихованню). [1;152]      Способом захисту сімейних прав та інтересів, як зазначено у п. 6 ч. 2 статті 18 СК, є також відшкодування матеріальної та моральної шкоди, що можна розглядати, як засіб сімейно-правової відповідальності. Раніше снувала думка деяких науковців, моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо потерпілий водночас зазнає й матеріальної шкоди. Питання ж про можливість майнового відшкодування суто моральної шкоди має вирішуватися негативно насамперед тому, що цей вид шкоди не може оцінюватися у грошовому виразі. Треба зазначити, що ця думка була висловлена у 1972 р., коли не існувало інституту відшкодування моральної немайнової шкоди (в Україні положення про можливість відшкодування цієї шкоди (ст. 440-1 ЦК 1963 р.) було встановлене Законом України від 6 травня 1993 р. "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій". Більш слушною варто визнати думку сучасних правознавців, які допускають можливість відшкодування моральної шкоди і за відсутності матеріальної.[3;385]           Навряд чи можна повністю погодитися з положенням п. 6 ч. 2 статті 18 СК, що передбачає можливість відшкодування матеріальної та моральної шкоди лише у тому разі, якщо це встановлено СК або договором. Варто врахувати, що у ст. 8 СК закріплена можливість субсидіарного застосування норм ЦК до майнових сімейних відносин, якщо це не суперечить суті останніх. Наявність між суб'єктами сімейних правовідносин особистих, родинних зв'язків не повинна ставити їх у гірше порівняно з іншими громадянами становище. Якщо право або інтерес громадянина порушується, суспільство має захищати їх незалежно від ступеня близькості стосунків, що пов'язують суб'єктів.[2;478] Тому треба вважати, що суб'єкт сімейних правовідносин, який зазнав моральної шкоди внаслідок протиправних дій іншого суб'єкта цих правовідносин, має право на відшкодування цієї шкоди незалежно від відшкодування матеріальної шкоди.      Треба зазначити, що у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" підкреслено, що спори про відшкодування моральної шкоди, заподіяної фізичним або юридичним особам, розглядаються судами у тих випадках, коли право на таке відшкодування передбачене спеціальним законодавством. Уявляється, що таке обмеження є невиправданим і не відповідає змісту ст. 440-1 ЦК 1963 р. і ст. 1167 ЦК 2003 р., які не передбачають жодних обмежень при відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди. Більш слушним є положення п. 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди", яка діє згідно зі змінами внесеними рекомендацією Вищого господарського суду від 18.11.2003, № 04-5/1429, де зазначено, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за наявності яких юридична особа може вважати, що їй завдано моральної шкоди. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки            Сучасне законодавство України не передбачає такого виду відповідальності, як сімейно-правова, вона найчастіше ототожнюється з цивільно-правовою, хоча ототожнювати її не бажано. Сімейно-правову відповідальність можна виокремити, як окремий підвид цивільно-правової, яка застосовується виключно до членів однієї сім'ї, що є її особливістю. Також поняття «сімейно-правова відповідальність» нерозривно пов'язана з поняттям «засобів захисту» у сімейному праві, можна навіть говорити про те, що ці поняття є нерозривно зв'язані між собою, тобто одне витікає з іншого. В цілому засоби захисту сімейних прав визначають які заходи відповідальності застосувати до особи порушника охоронюваних законом прав та інтересів осіб. З прийняття нового Цивільного кодексу відбулися зміни і у сімейному законодавстві, тепер частіше застосовується такий вид відповідальності, як відшкодування моральної шкоди, що тепер незалежна від наявності матеріальної.           Отже, у своєму рефераті, я розглянула юрисдикційні і неюрисдикційні способи захисту прав у сімейному праві, а також дослідила існування такого виду відповідальності, як сімейно-правова, виокремила її особливості, та навела приклади санкцій, які застосовуються на підставі притягнення до даної відповідальності.

 

 

 

 

 

 

Список  використаних джерел та літератури:

1. Основи сімейного права // Світ права: Навч. посіб.- К., 2004.- 230 с.
2. Основи сімейного права України // Правознавство: Підруч.- К., 2003.- 673 с.
3. Котюк І. Сімейне право України // Котюк І. Основи правознавства.- К., 2002.- 458 с.
4. Правила і закони в житті твоєї сім'ї // Пометун О. Практичне право: 8 кл.: Навч. посіб. /О.Пометун, Т.Ремех, І.Гейко. - К., 2003.- 142 с.    
5. Сімейний кодекс України//ВВР.-10.01.2002.-№2947-ІІІ.-63 с.
6. Цивільний кодекс України//ВВР.-16.01.2003.- №435-IV.-397 с.