Шляхи формуванння правовоъ держави в Украъны

 Отже, в умовах правової держави  мова йде не про те, чи повинні не повинні існувати поряд із законами і підзаконні, відомчі акти. Існування їх неминуче. Як зазначав П.М. Рабинович, воно обумовлено самою природою і характером регульованих ними суспільних відносин[16].

 Мова йде лише про те, щоб  ці акти не домінували в кількісному і якісному відношенні в загальній системі нормативно-правових актів. А головне, щоб, розвиваючи і деталізуючи положення, що містяться в законах, підзаконні акти не спотворювали суті і змісту самих законів.

 В Україні й інших країнах,  що ставлять своєю метою формування правової держави, питома вага підзаконних, відомчих актів цілком можливо і потрібно змінити. У противному випадку заклики й установки про державотворення неминуче залишаться нереалізованими закликами й установками,

 Серед інших рис і особливостей правової держави варто вказати на такі, як повна гарантованість і непорушність в умовах його існування прав і свобод громадян, а також встановлення і підтримка принципу взаємної відповідальності громадянина і держави. Як громадяни несуть відповідальність перед державою, так і державна влада повинна нести відповідальність перед громадянами.

 Однак чи завжди це мало  місце в наший державі? Чи  гарантувалися раніш і чи гарантовані  повною мірою зараз права і  свободи громадян України? Значною  мірою — так.  Гарантовані політично, юридично і почасти економічно. Хоча і не у відношенні всіх громадян. Гарантії діяли і діють в основному  у   відношенні “осіб влади”.

 Разом з тим визначені  гарантії зберігалися і зберігаються  у носінні прав і свобод  інших, «рядових» громадян. У колишній УРСР і в сучасній Україні аж ніяк не завжди формальною декларацією були і є конституційні положення, що закріплюють рівність громадян перед законом, також їхні соціально-політичні й особисті права і свободи. Це стає особливо очевидним тоді, коли мова йде про гарантії права на працю, на відпочинок, на одержання освіти, медичне обслуговування, користування досягненнями культури й ін. Дані права значною мірою гарантувалися в УРСР. У визначеній мері вони гарантуються для всіх громадян і в сучасній Україні.

 У той же час очевидним  є і те, що в силу економічних  соціальних причин, росту цін  і інфляції, посилення бюрократизму  і корупції в управлінському  апараті гарантії прав і свобод  громадян значною мірою послабляються.  Як раніше, так і тепер рядовий громадянин нерідко змушений виступати в ролі ходка по «коридорах влади» і бути прохачем навіть у тих випадках, коли мова йде про задоволення його законних прав і інтересів.[17]

 Зрозуміло, при такім положенні  справи, коли в державі в особі її різних органів і безлічі чиновників переважними є привілеї і права, а в рядових громадян — переважно обов'язки, не може бути і мови про реалізацію принципу взаємної відповідальності держави по відношенню до громадянина. Протягом всієї історії розвитку України спочатку піддані, потім громадяни несли і несуть усілякі повинності і відповідальність перед державою. Однак ні держава в цілому, ні його окремі  органи чи чиновники за багато своїх діянь, включаючи самі катастрофічні по своїх наслідках, фактично ніякої відповідальності ні перед суспільством, ні перед окремими громадянами не несуть.[18]

 У сфері теорії держави  і права відбулася досить значна  зміна політичних і ідеологічних  орієнтирів. Однак у практичному  політико-правовому житті, що  стосується правової держави і принципу поділу влади, за останні роки не відбулося яких-небудь істотних змін. Наявність їх без сумніву свідчило б про рух держави і суспільства по шляху не декларованої, а реальної для всіх громадян Української демократії.

 У числі найважливіших ознак і рис правової держави виступає не тільки створення, але і підтримка в суспільстві режиму демократії, законності і конституційності, запобігання спроб узурпації влади, зосередження її в одних чи декількох руках.

 Саме на наш погляд, у  правовій державі (як один з головних ознак його існування) повинно бути досягнуте реальне забезпечення прав і свобод рядових громадян. Повинний бути створений механізм їхньої повної гарантованості і всебічної захищеності; послідовно проводитися в життя принцип оптимального сполучення прав і свобод громадян з їх конституційними обов'язками.

     Крім названих,  є  й інші ознаки і риси, що  характеризують правову державу  і принципово відрізняють її  від не правової держави. Їх  досить багато і вони дуже  різноманітні. У своїй сукупності вони дають загальне уявлення про те, що є правова держава, яка її сутність зміст, основні цілі її створення і призначення. Нарешті, які умови її формування і функціонування.

 Останнє є принципово важливим, особливо для сучасної України, так само як і для інших країн, що ставлять перед собою завдання формування на базі існуючих державних структур правової держави. Тому що якщо в країні немає реальних — об'єктивних і суб'єктивних умов для створення, а потім — нормального функціонування правової держави, то не може бути і мови про успішне рішення даної проблеми.

 Що ж собою являють ці  умови чи передумови? З чим  вони зв'язані? Насамперед, вони  асоціюються з необхідністю досягнення  високого рівня політичної і  правової свідомості людей,  з виробленням у них необхідної для активної участі в політичному і громадському житті загальнолюдської культури.

 Принципово важливими передумовами  державотворення в нашій країні  є також: вироблення в широких  шарів працюючого населення навичок,  потреб і досить високого рівня компетентності для свідомої участі їх у керуванні державними і суспільними справами: наявність у суспільстві міцного правопорядку, непорушної законності і конституційності; ствердження принципу плюралізму думок і суджень у всіх сферах   життя суспільства і держави; розвиток системи самоврядування народу в центрі і на місцях; послідовне розширення і поглиблення в сфері економіки, політики, культури, науки, у соціальній сфері життя суспільства принципів реальної демократії.

 Важливими умовами і передумовами формування правової держави в Україні є також створення внутрішньо єдиного, несуперечливого законодавства. Існуючі нині протиріччя в правовій системі, що виникає час від часу боротьба діючих законів і законодавчих актів, видаваних на місцях, не тільки не наближають країну до правової держави, але, навпаки, ще більше віддаляють[19].

 Ця боротьба руйнівно позначається  на економіці, суспільстві і  самій державі. Зневажливе відношення  до існуючих законів автоматично  породжують таке ж відношення і до місцевих актів, це веде до трагічних наслідків для багатьох мільйонів людей.

 Аксіомним, не підлягаючому  ніякому сумніву є той факт, що закони, поки вони діють  в інтересах усіх шарів і  класів суспільства, життєво важливо  їх — дотримувати, а не порушувати. Домагатися у випадку їхньої застарілості, явного чи удаваного консерватизму і відсталості від життя їхнього негайного скасування конституційним шляхом, а не переступати їхньої границі і не руйнувати тим самим регульовані ними господарські, соціальні, культурні, політичні й інші зв'язки між різними інститутами і людьми.

 Серед існуючих умов і  передумов успішного формування  і функціонування правової держави  варто назвати наявність у  країні громадянського суспільства.  Як зазначала М.І.Матузова ідея правової держави є ідея взаємоуправління громадянського суспільства і держави, що припускає руйнування монополії держави на владу з одночасною зміною співвідношення волі держави і суспільства на користь останнього й окремої особистості».[20]

 В даний час Українська дійсність характеризується невисоким рівнем політичної і парламентської культури, правовим нігілізмом, слабістю демократичних традицій і навичок. Якщо і можна для України визнати концепцію правової держави, то, зрозуміло, з цілим рядом застережень, з огляду на відношення громадян України до права як соціального інструменту, історичну прихильність до сильної держави, низьку «природну» правову активність і ініціативу.

 

ВИСНОВКИ 

 Правове держав-багатомірне  явище, що розвивається. У ході  суспільного прогресу воно здобуває нові властивості, наповняється новим змістом, що відповідають конкретним умовам існування суспільства і рівню його розвитку. Неминучим загальним початком будь-якої правової держави є її зв'язаність з правом. Саме на наш погляд, правова держава — це така форма організації і діяльності державної влади, що будується у взаєминах з індивідами і їхніми різними об'єднаннями на основі норм права. При цьому право грає пріоритетну роль лише в тому випадку, якщо воно виступає засобом волі всіх і кожного, якщо діючі закони реально служать інтересам народу і держави, а їхня реалізація є втіленням справедливості. Розвинуте законодавство ще не свідчить про наявність у суспільстві правової державності.

 На нашу думку, економічною  основою правової держави є виробничі відносини, що базуються на багатоскладності, на різних формах власності як рівноправних і однаковою мірою захищених юридично. У правовій державі власність належить безпосередньо виробникам і споживачам матеріальних благ, індивідуальний виробник виступає як власник продуктів своєї особистої праці. Правовий початок державності реалізується тільки при наявності самостійності і волі власності, що економічно забезпечують панування права, рівність учасників виробничих відносин, постійний ріст добробуту суспільства і його саморозвиток.

 Саме тому, на наш погляд, соціальну основу правової держави  складає саморегулююче громадянське  суспільство, що поєднує вільних  громадян-носіїв суспільного прогресу. У центрі уваги такої держави  знаходиться людина, її різноманітні інтереси. Через систему соціальних інститутів, суспільних зв'язків створюються необхідні умови для реалізації кожним громадянином своїх творчих, трудових можливостей,  забезпечується плюралізм думок, особисті права і свободи. Перехід від тоталітарних методів керування до правової державності пов'язаний з різкою переорієнтацією соціальної діяльності держави, з відмовленням від пріоритету «знеособленого» виробництва над соціально-економічними, політичними і духовними інтересами громадян. Міцна соціальна основа держави визначає стабільність його правових підвалин.  Правова держава — це одночасна і соціальна держава.

 Моральну основу правової  держави утворять загальнолюдські  принципи гуманізму і справедливості, рівності і свободи особи, її  честі і гідності. Режим правової державності реально затверджує вищі моральні цінності людини, забезпечує їхній визначальну роль у житті суспільства, виключає свавілля і насильство над особистістю. Конкретно це виражається в демократичних методах державного керування, справедливості правосуддя, у пріоритеті прав і свобод особи у взаєминах з державою, захисту прав меншості, терпимості до різних релігійних поглядів і т.п. Духовна насиченість державного життя зі значного ступеня визначає моральну зрілість суспільства в цілому, рівень його цивілізованості, гуманізм у соціально-економічних і політичних, відношеннях.

 Правова держава — це суверенна  держава, що концентрує в собі  суверенітет народу, націй і народностей,  що заселяють країну. Здійснюючи  верховенство, загальність, повноту і винятковість влади, така держава забезпечує волю природних відносин, заснованих на засадах справедливості, для усіх без винятку громадян. Примус у правовій державі здійснюється на основі права. Примус, будучи важливим показником державного суверенітету, обмежено правом, виключає беззаконня і свавілля. Держава застосовує силу в розумних (правових) рамках і тільки в тих випадках, коли порушується його суверенітет, інтереси його громадян. Воно обмежує волю окремої людини, якщо її поведінка загрожує волі інших людей.

 Політична природа держави,  найбільше чітко виявляється  в її суверенітеті. Саме в суверенітеті  концентрується вся гама потреб  і інтересів різних ланок політичної  системи суспільства. Завдяки  суверенітету координуються інтереси державні і недержавні організації, забезпечується їх справедлива правова рівновага і вільний розвиток.

 Не ідеалізуючи ролі права,  варто реальніше відноситися  до самої ідеї правової держави,  тому що «у дійсності політична  влада завжди прагне вирватися  з правових рамок і «правова держава» – це, скоріше, ідеальний тип…»[21]

 

ЛІТЕРАТУРА 

1.   Алексеев С. С. Теория  права. - М.: Издательство БЕК, 1994.

2.   Андрусяк Т. Г. Теорія  держави і права. - Львів: Право  для України, 1997.

3.   Вишневский А. Ф. Общая теория государства и права / А. Ф. Вишневский, Н. А. Горбаток, В. А. Кучинский; Под общ. ред. А. Ф. Вишневского, 2-е изд., исправ. и доп. - Мн.: Тесей, 1999.

4.   Гладун 3. С., Кравчук М.  В., Бармак М. В. Основи правознавства; 

5.   Навчальний посібник. - Тернопіль: Економічна думка, 1999.

6.   Давид Р., Жоффре-Спинозі  К. Основні правові системи  сучасності. -Міжнародні відносини, 1999.

7.   ДмитрукВ. И. Теория государства  и права / Учеб. пособие. - Мн.: Амалфея, 1998.

8.   Жеругов Р. Т. Теория государства и права. - М., 1995.

9.   Загальна теорія держави  і права / За ред. академіка  АПрН України, доктора юридичних  наук, професора В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997.

10.               Кельман М. С. Словник термінів  та визначень з курсу правознавства. - Львів, 1997.

11.               Кельман М. С. Теорія держави. - Львів, 1997.

12.               Кельман М. С. Теорія права:  Навч. посібник. — Тернопіль, 1998.

13.               Котюк О. В. Основи держави  і права. - К.: Вентурі, 1998.

14.               Кравчук М. В. Теорія держави і права: Навчально-методичні матеріали для студентів Юридичного інституту ТАНГ. - Тернопіль: ТАНГ, 2000.

15.               Общая теория государства и  права. Академический курс в  2-х томах. Отв. ред. проф. М.  Н. Марченко. - М., 1998.

16.               Общая теория права и государства:  Учебник / Под ред. В. В. Лазарева. -М.: Юристь, 1996.

Окіншевич Л. Вступ до науки про право  і державу. - Мюнхен, 1987.

Проблемы  теории государства и права: Учебное  пособие. Под редакцией доктора юридических наук, профессора М. Н. Марченко. - М.:Проспект, 1999.

Рабінович П. М., Шмельова Г. Г., Луць Л. А. Загальна теорія права і держави: Учбовий  посібник для студентів юридичних  факультетів. -Чернівці: Український  вільний інститут менеджменту і бізнесу, 1992.

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права  і держави. - К.: ІСДО, 1995.