Трудовое право

ДОНЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

НА ТЕМУ:

 

 

 

 

                                                       Виконала:

Студентка II курсу групи МО-10 В

                                                                   Ибрагимова Тамила

                                                        Перевірив:

                                                             Кіріяджи В.В.

 

 

 

 

 

 

ДОНЕЦЬК 2011

Зміст:

1. Вступ

2. Зміст та поняття трудового договору.

3. Загальний порядок прийняття на роботу.

4. Види трудового договору.

5. Переведення на іншу роботу.

6. Підстави припинення трудового договору.

7. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

8. Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи. власника або уповноваженого ним органу.

9. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи. власника або уповноваженого ним органу.

10. Порядок звільнення з роботи.

11. Порядок оформлення звільнення працівника з роботи.

12. Висновок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Право на працю є основним контституційним правом громадян України. Воно проголошене ст. 43 Конституції  України, визначається за кожною людиною  і становить собою можливість заробляти на життя працєю, яку  людина вільно обирає або на яку  погоджується.

Право на працю реалізується різними шляхами. Одні громадяни  займаються індивідуально-трудовою діяльністю, інші - створюють або влаштовуються  в кооперативні чи акціонерні товариства. Переважно більшість громадян влаштовуються  на работу шляхом укладення трудового  договору як наймані працівники на підприємства, незалежно від їх форм власності.

Для реального здійснення цього права держава створює  певні умови, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми створення  робочих місць, професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки працівників відповідно до суспільних потреб.

Влаштування на роботу є  одним із життєвих рішень, що доводиться приймати майже кожній людині хоча б один раз у житті. І від  того, наскількі вибір робити є  вдалим, залежить зміст життя конкретної людини.Але це не означає, що проблема вибору професії та місця робити носить особливий характер. У вирішення  цієї проблеми зацікавлене також  суспільство, оскільки чим повніше  використовуються особливості та знання кожного працівника, тим вище ефективність праці, більше простору для подальшого розвитку особи. З другого боку, чим  швидше зайняті всі робочі місця  здібними працівниками, тим вище суспільна  продуктивність праці.

Переважна більшість громадян влаштовуються на роботу, укладаючи  трудовий договір. Термін "договір" має багато значень, що передбачається різними нормами цивільного, трудового, земельного, міжнародного права. Кожна  з цих та інших галузей права  розглядає договір як різновид угод, що визначаються природою відносин, які  становлять предмет регулювання  цієї чи іншої галузі права.

Як юридичний факт договір  належить до числа правомірних дій, які спрямовуються його учасниками на виникнення, змінення або припинення правових відносин. Будь-який договір  є угодою не менш як між двома  сторонами. В той же час деякі  договори можуть бути багатосторонніми угодами.

В остаточній редакції ст. 21 КЗпП України 1971 р. дає легальне визначення поняття трудового договору як угоди  між працівником і власником  підприємства або уповноваженим  ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов"язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник  підприємства, установи, організації  або уповноважений ним орган  чи фізична особа зобов"язується виплачувати працівникові заробітну  плату і забезпечувати умови  праці, необхідні для виконання  роботи, передбачені законодавставом  про працю, колективним договором  або угодою сторін.

 

Працівник має право реалізувати  свої здібності до продуктивної і  творчої праці шляхом укладення  трудового договору на одному або  одночасно на декількох підприємствах.

Працівник укладає трудовий договір з власником тоді, коли останній безпосередньо управляє, але  не можна погодитись з тим, що уповноважений  власником орган на управління майном і виробничим процесом виступає стороної трудового договору, особливо тоді, коли праця застосовується на засобах  виробництва державної власності. Влаштовуючись на роботу, працівник  укладає трудовий договір не з  державою як власником і не з уповноваженою  службовою особою, що управляє підприємством, яке само перебуває з власником  у відносинах найму поряд з  іншими найманими працівниками, а  із створюваним власником підприємством  як юридичною особою.

Трудовий договір впливає  на динаміку трудових відносин, породжуючи їх, змінюючи чи припиняючи. Він визначає і обсяг кореспондуючих прав та обов"язків  сторін (виконувати роботу, виплачувати  заробітну плату), регулює поведінку  сторін при здійсненні трудових відносин(дотримуватись  правил внутрішнього розпорядку, забезпечувати  належні умови праці).

За допомогою погодженого  з власником або уповноваженим  ним органом волевиявлення і  самозобов"язання працівника абстрактні права і обов"язки, що випливають з права на працю, перетворюються у конкретні права і обов"язки з трудових відносин між працівником  і власником підприємства або  уповноваженим ним органом чи фізичною особою.

2. Зміст  та поняття трудового договору.

Сукупність умов, які визначають взаємні права і обов"язки сторін, становлять зміст трудового договору. Такі умови можуть визначатись законодавчими  або іншими нормативними актами і  встановлювати, наприклад, мінімальний  розмір заробітної плати, мінімальну тривалість трудової відпустки, максимальну тривалість робочого часу тощо. Одночасно значна кількість умов трудового договору визначається сторонами трудового  договору при його укладненні.

Умови трудового договору можуть бути обов"язковими, і факультативними, тобто необхідні та додаткові.

Обов"язковими умовами  вважаються такі, без яких трудовий договір не може бути визнано укладеним. До них відноситься взаємне волевиявлєння  сторін про прийняття -влаштування  працівника на роботу, визначення трудової функції працівника, встановлення моменту  початку виконання роботи.

Громадяни добровільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі й  не пов"язані з виконанням оплачуваної  роботи, а також професію, місце  роботи відповідно до своїх здібностей. Примушення до праці в будь-якій формі не допускається. Добровільна  незайнятість громадян не є підставою  для притягнення їх до адміністративної чи кримініальної відпоповідальності.

 

Угода про прийняття - влаштування  на роботу є проявом вольового  характеру трудового договору. Без  волевиявлення працівника, бажаючого  влаштуватися на роботу, і роботодавця, якому необхідний працівник для  виконання певної роботи, трудові  правовідносини виникнути не можуть.

Робота, яку виконуватиме працівник, коло його трудових повноважень  і обов"язків, прийнято називати трудовою функцією. Її встановлення є  виключною компетенцією сторін. При  укладанні трудового договору вони визначають професію, спеціальність, кваліфікацію або посаду.

Професія є широкою  сферою трудової діяльності, що відображає галузевий або родовий поділ  праці, в якій працівник може застосувати  свої трудові здібності відповідно до наявних у нього знаннь, навичок  та вміння. Виконання роботи певної професії вимагає спеціалізації  професійних навичок або знань  за якимось визначеним профілем. Тому виконувана робота однієї професії може мати різні спеціальності.

Спеціальність є частиною трудової діяльності в межах певної професії, що найбільш глибоко та всебічно опановано працівником. Спеціальність  є основною ознакою, що характеризує трудову функцію працівника, оскільки вона містить у собі спеціалізацію  працюючих за професіями із спеціифікою  роботи в умовах певного виду діяльності. Однак сама по собі спеціальність  працівника не завжди є тією конкретну  роботу, для виконання якої він  був найнятий. Необхідно враховувати  також кваліфікацію працівника.

Кваліфікація - це рівень теоретичних  та практичних знань за відповідною  професію та спеціальністю, який відповідає тарифному розпорядку, класу, категорії, вченому ступеню тощо. Кваліфікаційний  розряд дозволяє власнику або уповноваженому ним органу доручати працівнику роботу відповідної складності.

У той же час присвоєний працівникові розряд, клас або категорія  визначає обсяг деяких істотних правомочностей працівника - таких, як розмір тарифної ставки. Коло трудових обов"язків  працівника та їх кваліфікаційні характеристики містять в тарифно-кваліфікаційних  довідниках та в деяких нормативних  актах.

Конкретний зміст, обсяг  та порядок виконання роботи на конкретному  робочому місці встановлюються на підприємстві технологічними картками, робочими інструкціями та іншими нормативними актами, в тому числі локальними.

Трудова функція службовців визначається найменуванням посад, які передбачені структурою і  штатним розписом державного органу чи підприємства, установи, організації.

Посада характеризується певним колом службових обов"яків, повноважень відповідністю, що настає в разі невиконання обов"язків. У найменуванні посади знаходить  свій вираз поділ праці, що склався  у певній галузі, на підприємстві чи в установі.

Трудові обов"язки службовців конкретизуються в посадових  інструкціях, що розробляються та затверджуються на підприємствах за погодженням  з профспілковим органом на основі галузевих посадових інструкції і положень про відділи та служби підприємства, галузевих кваліфікаційних характеристиках, положеннях про окремі категорії працівників.

Місця роботи, як правило, визначається місцем знаходження підприємства як сторони трудового договору. Залежно  від структурної організації  підприємства працівник може бути використаний на роботі в будь-якому структурному підрозділі. Але коли структурні підрозділі знаходяться поза межами певної адміністративно-територіальної одиниці, де укладався трудовий договір, то місця роботи обов"яково повинно  бути конкретизованим.

Істотне значення для здійснення трудових відносин має час початку  виконання роботи. Саме з цього  моменту фактично розпочинається реалізація громадянином права на працю. У більшости  випадків початок роботи настає зразу  ж після укладення трудового  договору. Але сторони можуть домовитись і про більш пізніший час початку  роботи, що може бути викликано необхідністю оформлення звільнення з попереднього місця роботи, переїздом з іншої  місцевості, перевезенням сім"ї та майна тощо. Для педагогічних працівників  час початку виконання роботи може бути пов"язаний з початком навчального року, початком заннять.

Факультативні умови є  додатковими. Їх відсутність не свідчить про неповний зміст трудового  договору. Але коли сторони побажали їх встановити і включити в трудовий договір, вони є обов"язковими для  сторін за умови, що вони не суперечать законодавству і нормативними угодами. Невиконання факультативних умов може призвести до трудового спору  та їх захисту з боку держави.

До дадоткових умов слід віднести угоду надання житлової площі, забезпечення дитини працівника місцем в дошкільному закладі, що є на підприємстві, встановлення випробувального  строку при прийомі на роботу.

До факультативних умов трудового  договору необхідно віднесити й  строк дії трудового договору. Переважно трудові договори укладаються  на невизначений строк. У разі, коли трудові відносини не можуть встановлюватись  на невизначений строк з урахуванням  характеру наступної роботи, або  умов її виконання, або інтересів  працівника, то можуть укладатись строкові договори. Вони укладаються на строк, обумовлений сторонами, або на час виконання певної роботи.

Трудові договори, що були переукладені один або кілька разів, за винятком випадків, коли трудові відносини  не можуть бути встановлені на невизначений строк, вважаються такими, що укладені на визначений строк.

Сфера факультативних умов праці залежить від ступеня їх деталізації в нормативних актах  про працю і передбачення між  договірного регулювання трудових відносин. Так, найбільша деталізація  умов договору проводиться в разі прийняття на роботу надомних працівників, позаштатних працівників тощо.

Якщо умови трудового  договору, передбачені сторонами, погіршують становище працівника порівняно  з чинним законодавстом, то такі умови  є недійсними(ст. 9 КЗпП). Умова, що погіршує становище працівника, проводиться  у відповідності із зіконодавством з умовами, що відповідають законодавству  про працю.

3. Загальний  порядок прийняття на роботу.

 

Трудовий договір вважається укладеним, коли сторони досягли  згоди з усіх умов трудових відносин. Договір може укладатись з особою, що досягла шістнадцяти років.

У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть прийматися на роботу особу, які досягли п"ятнадцяти  років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних закладів для виконання  легкої роботи, що не завдає шкоди здоров"ю  і не порушає процесу навчання, у вільний від навчання час  по досягненні ними чотирнадцятирічного  віку за згодою дного з батьків або особи, що його замінює.