Управління охороною здоров’я

 

3. Функції і компетенція органів управління охороною здоров’я

Державні функції у галузі охорони здоров'я здійснюють також інші органи, які мають у своєму віданні установи охорони здоров'я. До таких органів, зокрема, належать Міноборони України, МВС України, Служба безпеки України, Мінтранс України. Ці органи визначають структуру управління відомчими установами охорони здоров'я.

Відповідні функції в управлінні охороною здоров'я громадян МОЗ України реалізує шляхом здійснення контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів і виробів медичного призначення. Діяльність МОЗ України в цьому напрямі зводиться до реалізації державної політики в сфері державного контролю за якістю та безпекою окремих видів продуктів харчування (спеціальних харчових добавок, лікарських засобів, лікарської рослинної сировини та лікувальної косметики тощо), забезпечення інтересів держави в цій сфері та міжвідомчої координації із зазначених питань.

Виконання основних принципів державної політики в сфері організації та розвитку виробництва лікарських засобів і забезпечення цією продукцією населення, закладів охорони здоров'я й тваринництва, які реалізовував Державний комітет України з питань медичної та мікробіологічної промисловості, Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. покладено на МОЗ України.

 

 

 

 

 

4. Практична частина:

Громадянин Грузії К. був затриманий при намаганні незаконно перетнути державний кордон України. При ньому не було документів, що посвідчують особу, однак він повідомив працівникам Адміністрації державно-прикордонної службу України, що у країні свого громадянства є жертвою переслідування за свої політичні переконання і тому має намір набути статус біженця в Україні.

Чи підлягає громадянин Грузії К. відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України? У чому особливості відповідальності іноземців та осіб без громадянства?

 

"Біженець" - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

Відповідно до ч. 6 ст. 5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для отримання статусу біженця повинні бути обставини зазначені в п. 1 та 13 ст. 1 вищевказаного закону, а саме:

-внаслідок  побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

-потребує  додаткового захисту, - особа, яка  не є біженцем відповідно до  Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу  біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки  така особа змушена була прибути  в Україну або залишитися в  Україні внаслідок загрози її  життю, безпеці чи свободі в  країні походження через побоювання  застосування щодо неї смертної  кари або виконання вироку  про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує  гідність, поводження чи покарання;

Відповідно до ч.1 ст. 5:

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців (державна міграційна служба).

Згідно з абзацом 2. ч.2 ст. 5 вищезазначеного закону:

У разі якщо особа під час незаконного  перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців (державна міграційна служба України). Також важливо зазначити, що особа не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем.

Особливості відповідальності іноземців та осіб без громадянства?

Іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

(У редакції Закону України  від 05.04.2001 р. № 2342-ІІІ)

(1) Іноземці та особи без громадянства  є особливими суб'єктами адміністративних  правопорушень.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

(2) Розділ Ш Закону "Про правовий  статус іноземців та осіб без  громадянства" встановлює відповідно  до положень цього Кодексу  особливості відповідальності іноземців  та осіб без громадянства за  правопорушення.

Згідно загальної норми статті 23 Закону, а також норми статті 16 цього Кодексу, іноземці та особи без громадянства, які вчинили адміністративні правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону в загальному порядку, тобто на рівні з громадянами України.

(3) Про особливості застосування  видворення іноземців та осіб  без громадянства за межі України  див. коментар до статті 24 цього  Кодексу.

Стаття 17. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності

(1) Стаття 17 КУАП наводить вичерпний  перелік обставин, які виключають  можливість притягнення особи  до адміністративної відповідальності  у разі вчинення нею адміністративного  правопорушення:

1) крайня необхідність (див. статтю 18 КУАП);

2) необхідна оборона (див. статтю 19 КУАП);

3) неосудність (див. статтю 20 КУАП).

 

 

Список літературних джерел:

1. Адміністративне право України:Підручник/ Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 544 с.
2. Адміністративне право: навч. посіб. / З. Р. Кісіль, Р. В. Кісіль. – 3-тє вид. – К. : ЦУЛ, 2011. – 696 с.
3. Курс адміністративного права України [Текст] : підручник / Колпаков В. К. та ін. ; за ред. В. В. Коваленка ; Національна академія внутрішніх справ. - К. : Юрінком Інтер, 2012. - 805 с.