Загальна характеристика виборчих прав громадян України

 

 

 

 

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика виборчих прав громадян України.
2. Відповідальність за порушення виборних прав громадян України:

а) адміністративна  відповідальність;

б) кримінальна  відповідальність;

в) конституційно-правова  відповідальність

Висновок

Список використаних джерел та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Вибори як політико-правовий інститут відіграють досить важливу  роль «каталізатора» демократичних  перетворень у суспільстві. Хоча виборчі процеси в Україні  відбуваються протягом досить короткого  відрізку часу, проте й за цей  час, спостерігаючи за процедурою їх проведення, можна робити чіткі висновки про стан дотримання основних прав та свобод громадян, про рівень розвитку загальносвітових стандартів проведення безпосереднього народовладдя, про  рівень демократизації країни загалом  протягом останніх 4—5 років. Недаремно  серед науковців та практиків  виборчого процесу, політичних та громадських  діячів усе частіше ведеться мова про гарантування виборчих прав громадян протягом відповідного виборчого процесу. І хоча гарантії виборчих прав усе  ж слід розуміти як систему правових норм, організаційних засобів, форм, за допомогою яких Конституцією та іншими законодавчими актами держави встановлюється порядок організації та проведення виборів, забезпечується їх охорона, а  в разі порушення встановленого  порядку — відновлюється їх конституційність та законність, проте переважна більшість українських та міжнародних спостерігачів за виборчим процесом, висловлюючи рекомендації щодо підвищення рівня гарантування конституційних прав громадян під час проведення виборів, наголошували в основному на покращанні реалізації юридичної відповідальності за порушення виборчих прав громадян.

Вибори, які проводилися  в Україні за період її незалежності, вказали на низку проблем, пов’язаних, насамперед, із законодавчим закріпленням юридичної відповідальності.

 

 

 

 

          1. Загальна характеристика виборчих прав громадян України

В правовій літературі прийнято розрізняти активне і пасивне  виборче право. Активне виборче  право, знайшло своє відображення в  тому, що зараз майже в усіх державах світу утвердилася традиція, згідно з якою право голосувати на виборах  мають усі громадяни даної  держави, що досягли 18 років, за деякими  нечисленними винятками. До цих винятків (тобто тих, хто позбавляється  права голосу), як правило, зараховують  громадян, визнаних судом недієздатними  унаслідок психічних хвороб. Іноді  позбавлення виборчих прав може зумовлюватися  скоєнням злочину; зокрема, часто закон  передбачає, що не беруть участі в голосуванні  ув'язнені громадяни. Коли йдеться про  місцеві органи влади, то зрозуміло, що їх вибирають лише мешканці даної  місцевості; але натомість часто  буває, що в цьому випадку не вимагається  громадянство, тобто люди, що мешкають у державі, громадянами якої вони не є, можуть голосувати на виборах  місцевих органів влади тієї держави, в якій вони живуть. Разом з тим, такі громадяни не можуть обирати  місцеві органи влади своєї держави; але їм надається право обирати  її загальнодержавні органи влади, і таке голосування організовується при відповідних посольствах або консульствах. У минулому право обирати суттєво обмежувалося багатьма чинниками. Традиційно політика вважалася суто чоловічою справою, так що жінки довгий час не мали виборчих прав. У суспільствах, де існувало узаконене рабство або кріпацтво, але проводилися вибори, раби чи кріпаки зазвичай не мали права голосу. Були й інші обмеження, які прямо чи опосередковано встановлювали домінування вищих верств населення щодо впливу на результати виборів. Усі факти, про які згадується в цьому абзаці, піддавалися критиці з боку демократично налаштованих громадських діячів і рано чи пізно скасовувалися, так що до середини 20-го століття перестали бути характерними. Проте ще й зараз від окремих представників української інтелігенції можна почути думку про доцільність встановлення цензу освіченості для допуску до голосування. Прихильники такої думки нарікають на недостатньо свідомий вибір більшості громадян, яких політики легко вводять в оману. Головним аргументом проти такої думки є думка про складність вироблення справді надійної та вільної від корупції процедури оцінки рівня освіченості. Слід також зазначити, що такий ценз суперечив би стандартам Ради Європи та іншим широко визнаним міжнародним стандартам, так само, як і цензи, про які йшлось у попередньому абзаці. Слід також зазначити, що в минулому вік, якого треба досягти для отримання активного виборчого права, часто був більшим за 18 років. Наприклад, нерідко це був вік 21 рік.

Як правило, множина громадян, які мають право бути обраними до певного органу влади, є частиною множини тих, хто може голосувати на виборах цього органу влади. Тобто, як правило, для пасивного виборчого  права зберігаються обмеження, притаманні активному виборчому праву, але  накладаються ще додаткові обмеження. При цьому обсяг і характер обмежень може дуже суттєво залежати від того, до якого саме органу влади (чи на яку саме посаду) обирається громадянин. Так, наприклад, мінімальний вік для пасивного виборчого права часто буває більшим за 18 років. Він залишається на рівні 18 років здебільшого для місцевих органів влади (в деяких державах - також і для парламенту). Натомість від кандидатів на посаду президента часто вимагається набагато більший мінімальний вік, наприклад, 35 років. Для кандидатів у депутати національного парламенту мінімальний вік зазвичай розташовують у межах між 18 та 30 роками. За двопалатного парламенту часто для верхньої палати встановлюється вищий мінімальний вік, ніж для нижньої. Зрідка буває, що для якоїсь посади встановлюється не тільки мінімальний, а й максимальний вік (наприклад, кандидат має бути не старшим за 70 років). Нерідко від кандидатів вимагається відсутність судимості за злочини або за якусь категорію злочинів (наприклад, за навмисні злочини). Часто застосовується ценз осідлості: вимога проживати в даній державі протягом певної кількості років тощо. Досить характерною є також вимога володіти державною мовою. У державах, де населення обирає суддів чи прокурорів, закон може містити професійні вимоги до кандидатів на ці посади, як, наприклад, вища юридична освіта, певний стаж роботи за фахом тощо. У минулому на пасивне виборче право накладалися приблизно такі ж дискримінаційні обмеження, як і на активне. Для реалізації пасивного виборчого права потрібно мати певний рівень підтримки виборців. Цей рівень підтримки може виявлятися не тільки під час голосування, а й на етапі висування кандидатур, так що той факт, що вищезгаданій особі не вдалося навіть стати кандидатом на дану посаду, теж не свідчить про порушення його пасивного виборчого права. Непрості процедури для висування кандидатури можуть встановлюватися законом з метою уникнення надмірної кількості імен у виборчому бюлетені. Для висування кандидатури може вимагатися певна кількість підписів потенційних виборців або рішення деяких зборів. Часто (а при пропорційній виборчій системі обов'язково) накладається умова, щоб кандидата було висунуто органом деякої політичної партії. Дехто вважає, що несправедливо замість з'ясування волі виборців з'ясовувати волю партій, але справа в тому, що існуючі партії мають віддзеркалювати існуючі в суспільстві ідеології; якщо нема партії, яка висуває певну особу кандидатом, то цій особі можна запропонувати створити нову партію, а якщо їй це не вдається, то отже суспільна підтримка особи все-таки недостатня. У США має місце певна формальна нерівноправність політичних партій: традиційні дві партії - Демократична та Республіканська допускаються до участі у виборах автоматично, а решта партій мають окремо реєструватися для участі в кожній виборчій кампанії. Це дає привід для критики американського виборчого законодавства, але, з іншого боку, існує думка, що ця нерівноправність щодо пасивного виборчого права має лише формальний характер, адже ідеологія кожної зі згаданих двох партій справді має широку підтримку в американському суспільстві, так що вимагати від них підтверджувати своє право називатися партіями було б навіть зайвою бюрократією. Ще одна поширена вимога для реєстрації кандидата - сплата застави, яка повертається після підбиття підсумків виборів, якщо за кандидата проголосувала частина виборців, не менша, ніж певна частина, визначена законом для цієї мети. Захищаючи таку норму, можна зауважити, що при достатній підтримці виборців знайдуться виборці, які зуміють зібрати потрібну суму для застави. Проте виникає елемент нерівноправності: достатньо багата людина має можливість сплатити заставу, незалежно від рівня підтримки виборців; багато хто вважає це серйозним аргументом проти такої норми. Але інші звертають увагу на те, що сам факт реєстрації кандидатом неважливий, важливий результат виборів, і якщо хтось хоче профінансувати експеримент щодо свого кандитування, то можна надати йому таку можливість. Роль матеріального стану кандидата виявляється також і в тому, що успішна агітаційна кампанія часто неможлива без серйозного фінансування. Дехто вбачає в цьому несправедливість будь-якої виборчої системи. Часто виборче законодавство передбачає норми, які дещо пом'якшують цей ефект: обмеження коштів, що витрачаються на агітацію; запровадження певних квот безкоштовної агітації тощо. Але повністю урівняти агітаційні можливості бідних і багатих кандидатів практично неможливо, хіба що повністю заборонити їм витрачати на агітацію власні кошти, але це було б дуже важко проконтролювати. Втім, існує думка, що ця особливість виборів є природною та корисною, оскільки людина, яка сама зуміла розбагатіти, мабуть, має добрі організаторські здібності, так що підходить на керівні посади.

У більшості держав ті, хто  має право голосу, мають також  цілковите право і не скористатися цим голосом, тобто не проголосувати  на виборах. Але натомість деякі  держави (наприклад, Австралія та окремі держави континентальної Європи) розглядають участь у голосуванні  не тільки як право, а і як обов'язок виборця. За неучасть у виборах на громадян цих держав накладають штрафи чи інші санкції.

Зараз у світовій практиці є загальновизнаним, що голосування  під час виборів має бути таємним. Це унеможливлює тиск на виборців з  боку різних осіб, від яких виборець почувається залежним. Таємність, як правило, забезпечується вимогою заповнювати  виборчі бюлетені у спеціальних  кабінках, у яких не може знаходитися  більше однієї людини одночасно (крім випадків, коли виборець не може заповнити  бюлетень самостійно внаслідок стану  здоров'я). Слід зазначити, що таємниця голосування має означати не тільки право, а й обов'язок виборця не показувати іншим особам, як він  проголосував. Інакше особа, яка має  можливість тиснути на виборця, могла  б попросити його показати бюлетень після заповнення, а це означало б той самий недолік, що й при  відсутності таємниці. Вимога таємності  голосування досить важка для  цілковитої буквальної реалізації: досить важко проконтролювати, щоб ніхто  не розкрив свій бюлетень перед опусканням його у виборчу скриньку, а в  разі суттєвих черг на виборчій дільниці важко також проконтролювати, щоб  виборці заповнювали бюлетені лише в кабінках. Проте порушення таємниці голосування призводить до істотного  спотворення волі виборців лише тоді, коли деякі впливові посадові особи  ставлять за мету порушити таємницю для  отримання певного результату виборів. Порушення виборчих принципів –  це серйозне порушення виборчих конституційних прав громадян і може мати дуже серйозні правові наслідки – як до визнання виборів не дійсними, а також притягнення  винних до кримінальної відповідальності. Яскравим прикладом цього виступають вибори Президента України в 2004 році. Безпосереднім об'єктом цих злочинів є передбачене ст. 38 Конституції  право громадян України брати  участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним  до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. По суті це є правом громадян на вільне волевиявлення в сфері управління державними справами.

 

               2. Відповідальність за порушення виборчих прав громадян

 За порушення виборчих  прав громадян України передбачена  юридична відповідальність, сутність  якої полягає у застосуванні  до правопорушників (фізичних  або юридичних осіб) передбачених  законодавством санкцій, що забезпечуються  силою державного впливу. За порушення  виборчих конституційно-правових  норм, закріплених у Конституції  і законах України, чинним законодавством  передбачена адміністративна, кримінальна,  конституційна та інші види  відповідальності.

А) Адміністративна відповідальність за порушення виборчих прав громадян України встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП) від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х 1.

Підставою для адміністративної відповідальності в конституційному  праві є ті адміністративні правопорушення, що посягають на об'єкти, які безпосередньо  охороняються чинним конституційним законодавством України, Так, глава 15-А КпАП "Адміністративні  правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення" передбачає такі види покарання:

• порушення вимог закону про виготовлення нового примірника списку виборців для повторного голосування з урахуванням уточнень, внесених до списку виборців у день голосування, тягне за собою накладення штрафу на членів виборчої комісії від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. З ст. 212-7 КпАП);
• порушення передбаченого законом порядку ведення передвиборної агітації, агітації під час підготовки і проведення референдуму з використанням друкованих, електронних (аудіовізуальних) засобів масової інформації або надання переваги в інформаційних телерадіопередачах чи друкованих засобах масової інформації будь-якому кандидату, політичній партії (блоку), їх передвиборним програмам власниками, посадовими чи службовими особами, творчими працівниками засобів масової інформації тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 1 ст. 212-9 КпАП);
• супроводження офіційних повідомлень у період виборчого процесу коментарями, що мають агітаційний характер, а також в іде о-, аудіозаписами, кінозйомками, фотоілюстраціями про дії посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування як кандидатів у депутати та на посади сільських, селищних, міських голів тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 3 ст. 212-9 КпАП);
• виготовлення або замовлення виготовлення під час виборчого процесу друкованих матеріалів передвиборної агітації, які не містять відомостей про установу, що здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск, або у яких така інформація означена неправильно чи неповно, тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб від п'ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 1 ст. 212-13 КпАП);
• замовлення або виготовлення виборчих бюлетенів понад встановлену рішенням відповідної виборчої комісії кількість тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 212-16 КпАП);
• звільнення члена виборчої комісії з роботи або переведення його на нижчу посаду з підстав, пов'язаних із виконанням його обов'язків у виборчій комісії, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 2 ст. 212 -19 КпАП);
• порушення встановленого законом порядку опублікування документів та іншої інформації, пов'язаних з підготовкою і проведенням виборів, референдуму виборчою комісією чи засобом масової інформації, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 212-20 КпАП).

Кодекс адміністративного  судочинства України (далі - КАСУ) від 6 липня 2005 року, удосконалив механізм адміністративної юридичної відповідальності за порушення норм конституційного  права України. Так, глава 6 визначила  особливості провадження у справах  щодо оскарження рішень, дій або  бездіяльності виборчих комісій, комісій  з референдуму, членів цих комісій. Проте КАСУ не визначив механізм адміністративного  провадження у справах із застосуванням  адміністративної відповідальності до інших видів конституційних правопорушень.

Б) Кримінальна відповідальність за порушення виборчих прав громадян України встановлена Кримінальним кодексом України (далі -ККУ), що набув чинності 1 вересня 2001 року. ККУ встановлює кримінально-правову відповідальність за окремі види конституційно-правових правопорушень. Зокрема розділ V "Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина" ККУ передбачає кримінальну відповідальність за:

• втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом, вчинене шляхом незаконної вимоги чи вказівки з метою вплинути на рішення виборчої комісії чи комісії з референдуму, карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років (ч. 4 ст. 157);
• викрадення чи приховування виборчого бюлетеня, виборчого протоколу або скриньки з бюлетенями або незаконне знищення чи псування скриньки з бюлетенями караються штрафом від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років (ч.4ст. 157);
• умисне надання членом виборчої комісії громадянину можливості проголосувати за іншу особу чи проголосувати більш ніж один раз у ході голосування або надання виборчого бюлетеня особі, яка не включена до списку виборців на відповідній виборчій дільниці, або надання виборцю заповненого виборчого бюлетеня караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років (ч. 8 ст. 158);
• умисне порушення таємниці голосування під час проведення виборів або референдуму, що виявилося у розголошенні змісту волевиявлення громадянина, який взяв участь у виборах або референдумі, карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років (ч. 1 ст. 159) та ін.