Загальносистемні методологічні принципи публічного адміністрування

2. Поняття «звернення громадян».

 

 Поняття «звернення» іноді  тлумачиться надто вільно і  широко. Однак не на всі звернення  поширюється дія Закону. Законодавець  під зверненням (ст.. 2) розуміє будь-які  викладені в письмовій або  усній формі пропозиції, заяви  і скарги.

Пропозиція – це звернення громадян, де висловлюється порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, депутатів всіх рівнів, посадових осіб. Тобто, такі пропозиції, що мають громадський інтерес і значення, а їх реалізація дає змогу вдосконалити суспільні відносини, впливати на них.

Заява – це як правило, письмове звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки у діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Заява, що подається на ім’я офіційної особи, установи чи організації, оформлюється за певними правилами.

Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за собою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів, порушених діями, рішеннями державних органів і органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об’єднань громадян, підприємств, посадових осіб

 Якщо питання, щодо яких може  бути подана пропозиція чи  заява, законодавцем чітко не  окреслені, то рішення, дії чи  бездіяльність, на які громадянином може бути подана скарга, регламентовані статтею 4 Закону. Вона дає вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені у випадку, якщо:

 Ø Порушено права і законні  інтереси чи свободи громадянина.

 Ø Створено перешкоди для  здійснення громадянином його  прав і законних інтересів  чи свобод;

 Ø Незаконно покладено на  громадянина обов’язки або його  незаконно притягнуто до відповідальності.

 Звернення повинно відповідати  вимогам, передбаченим Законам. Стаття 5 передбачає вимоги, які є обов’язковими для звернення, і їх дотримання тягне за собою правові наслідки, а саме : повернення звернення заявникові з відповідними роз’ясненнями протягом 10 днів з дня надходження. Для уникнення такої ситуації заявникові необхідно:

1)    Адресувати звернення  тим органам, установам, підприємствам, організаціям чи посадовим особам, до повноважень яких належить  вирішення порушених у звернені  питань;

2)   Вказати у звернені  своє прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання;

3)   Викласти у зверненні  суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання  або вимоги;

4)   Підписати письмове звернення  особисто із зазначенням дати.

3. Порядок, терміни подання і  розгляду звернень, права громадянина  і обов’язки органів державної влади, їх керівників.

 Законом встановлено порядок  розгляду кожного з видів звернень-пропозицій, заяв, скарг. Ті з них, авторами  яких є Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, Герої  України, інваліди Великої Вітчизняної Війни. повинні розглядатись особисто першими керівниками державних органів.

 Посадові і службові органи  зобов’язані об’єктивно і вчасно  розглядати їх, перевіряти викладені  в них факти, приймати рішення  відповідно до чинного законодавства, забезпечувати їх виконання і обов’язково повідомляти громадян про наслідки розгляду звернень. Письмова відповідь дається за підписом керівника або особи, яка виконує його обов’язки.

 Закон встановлює права громадянина  при розгляді заяви чи скарги  та обов’язки органів, посадових й службових осіб  щодо розгляду заяв чи скарг. Так, автор звернення має право:

 Ø Особисто викласти аргументи  особі, що перевіряла заяву чи  скаргу, а також брати участь  у її перевірці;

 Ø Знайомитися з матеріалом  перевірки;

 Ø Подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядав заяву чи скаргу;

 Ø Буди присутнім при розгляді  заяви чи скарги;

 Ø Користуватися послугами  адвоката або представника трудового  колективу, організації, яка здійснює  правозахисну функцію, оформивши це повноваження у встановленому законом порядку;

 Ø Одержати письмову відповідь  про результати розгляду заяви  чи скарги;

 Ø Висловити усно або письмово  вимогу щодо дотримання таємниці  розгляду;

 Ø Вимагати відшкодування  збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

 Знання громадянами своїх  прав і вміле їх використання  мають велике значення, оскільки  це сприяє підвищенню ефективності  розгляду звернень, запобіганню  повторним зверненням, а також  є засобом профілактики бездіяльності та порушень, які породжують звернення.

 Органи державної вади, посадові  й службові особи у межах  своїх повноважень зобов’язані:

 Ø Об’єктивно, всебічно і  вчасно перевіряти заяви чи  скарги;

 Ø На прохання громадянина  запрошувати його на засідання органу, що розглядає заяву чи скаргу;

 Ø Скасовувати або змінювати  оскаржувані рішення у випадках, якщо вони не відповідають  законам та іншим нормативним  актам;

 Ø Невідкладно вживати заходи  до припинення неправомірних  дій;

 Ø Виявити, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

 Ø Забезпечувати поновлення  порушених прав, реальне виконання  рішень, що прийняті за заявою  чи скаргою;

 Ø Письмово повідомляти громадянина  про результати перевірки і  суть прийнятого рішення;

 Ø Вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадяни внаслідок  матеріальних збитків, якщо було  завдано громадянину внаслідок ущемлення його прав та законних інтересів;

 Ø Вирішувати питання про відповідність осіб, з вини яких було допущено порушення;

 Ø На прохання громадянина  не пізніше як у місячний  термін довести прийняте рішення  до відома органу місцевого  самоврядування, трудового колективу  чи об’єднання громадян за  місцем проживання автора звернення;

 Ø При визнанні заяви чи  скарги необґрунтованою роз’яснити  порядок оскарження прийнятого  за нею рішення;

 Ø Не допускати безпідставної  передачі заяв чи скарг іншим  органам;

 Ø Особисто організувати  та перевіряти стан розгляду  звернень, вживати заходів щодо усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

 Указом запроваджується з 2003 року періодичне особисте звітування  керівників центральних органів  виконавчої влади, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій перед президентом України, голів районних державних адміністрацій перед головами обласних держадміністрацій з питань роботи зі зверненнями громадян. Запроваджується особистий прийом громадян Главою Адміністрації Президента України та його заступниками з питань, що мають особливе суспільне значення.

3. Основні напрямки державної  регіональної політики на сучасному  етапі.

1. Регіональна економічна політика 

Регіональна економічна політика – це така система заходів, яка спрямована на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів і внутрішніх інтересів кожного з них.

 З огляду на це регіональна  політика не повинна повторювати  загальнодержавну, бути похідною  від неї і не повинна бути  первинною по відношенню до неї. Це має бути цілісна, самодостатня ланка політичної основи держави, без якої не може нормально існувати суспільство, кожна людина, природа.

 Значення регіональної політики  полягає в тому, що вона виконує  роль зв’язуючою ланкою між макро- і мікроекономікою.

Регіональна політика охоплює частину території країни, але розв’язує широкий комплекс цілей, які мають забезпечити нормальні умови життя людей даного регіону. Цілі регіональної політики більш консервативні і сталі – це пояснюється тим, що регіон має функціонувати стабільно, незалежно від того, які зміни відбуваються “наверху”.

 Регіональна політика виступає, як альтернатива до загальнодержавної, разом з тим доповнює, конкретизує  її, з’єднує загальні і конкретні  цілі, сприяє комплексному підходу до розв’язання соціально-економічних проблем. Регіональна політика на сучасному етапі набирає все більшого значення, тому що державі з центру стає важче розв’язувати різного роду локальних проблем, доходити до кожної людини. Тому в розвинутих країнах центр передає все більше повноважень на місця, сприяє розвитку самоврядування, самостійному розв’язанню економічних і соціальних проблем мікро рівня. Досвід цих країн засвідчує позитивні результати такого поділу влади, бо місцеві органи управління швидше розв’язують визначені цілі, повніше враховують особливості регіону, ефективніше використовують природні ресурси.

 В Україні до цього часу  немає виваженої регіональної  політики. В одних областях скупчена  промисловість(схід, південь), а в  інших сільське господарство(захід, північ).В областях, де слабше розвинута промисловість, слід організувати виробництво кінцевої продукції.

2. Регіональне планування.

   Особливої уваги заслуговує  еволюція регіонального планування. Починаючи з 70-х років, традиційною формою регіонального планування у вітчизняній практиці були комплексні плани економічного і соціального розвитку регіонів(областей, міст, сіл). За своїм змістом вони були системою показників економічного і соціального розвитку території з охопленням усіх суб’єктів господарювання, розміщених на ній, незалежно від підпорядкування.

    Сучасні індикативні  плани областей(районів)теж є  набором показників(прогнозних, директивних, розрахункових) розвитку галузей, підприємств, видів діяльності з охопленням  усіх форм власності.

    Хаотичний характер інвестиційної  діяльності в умовах розвитку  різних форм власності вимагає  впровадження бізнес-планування  як на рівні підприємств, так  і на рівні регіонів(стратегічного  планування економічного розвитку  регіонів).Якщо перший уже зароджується в практиці виробничого менеджменту, відпрацьовані рекомендації щодо складання бізнес-планів підприємств, то методологія і організація стратегічного планування економічного розвитку регіонів, незважаючи на їх актуальність, в Україні невідпрацьовані.

    Разом з тим стратегічне  планування економічного розвитку  регіонів, міст, широко застосовується  в практиці регулювання розвитку  і розміщення бізнесу в США  і Канаді.

    Вперше в Україні така  робота почалась в 1995році за  ініціативою та методикою спеціалістів з економічного розвитку з США в трьох містах України: Львові, Тернополі, Дніпропетровську.

    Велика роль в аналізі  і прогнозній оцінці економічного  зростання відводиться аналізові  робочої сили. Аналіз акцентується  на таких аспектах: зайнятість, дисбаланс робочих місць, основні місця зайнятості і прогноз зайнятості у виробничій та невиробничій сферах, стан безробіття і його динаміка.

    Для вироблення стратегії  економічного розвитку до уваги  береться інформація про освоєння  нових мікрорайонів, яке є складовою місцевої та регіональної економіки. При цьому враховується житлове будівництво і нежитлове будівництво і його темпи в різні роки досліджу вального періоду.

    Під час розробки стратегій  економічного розвитку слід враховувати, що різні економічні умови породжують різні потреби. В зв’язку з цим місто поділяється на сектори і кожен з них аналізується за такими показниками: кількість членів сімей, середній доход сім’ї, процент безробітних, процент з середньою освітою, кількість сімей з доходом нижче прожиткового мінімуму, відсутність власного транспорту, питома вага інвалідів, відсутність домашнього телефону, кількість випускників середніх шкіл.

    Прийняття стратегії  економічного розвитку є загальним  керівництвом у діяльності новообраних працівників адміністрації міста по забезпеченню постійної і скоординованої політики з питань економічного розвитку. Оскільки її реалізація вимагає значних фінансових ресурсів і адміністративних практичних дій від міських служб, було передбачено такі заходи, як створення фонду оборотного кредиту(за відсутності початкового капіталу).

   За роки перехідного періоду  в Україні відбулась суттєва  трансформація як в самому  змісті, так і в принципах, логіці, і методології прогнозування  і планування регіонів. Все це вимагає оволодівання працівниками апарату державного управління новими методами і прийомами розрахунків. Роботи в рамках суцільного використання комп’ютерної техніки, нового мислення щодо ролі і свого впливу на суб’єктів ринкових відносин.