Особисті немайнові права фізичної особи, її характеристика

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

 

 

 

 

Кафедра _______________________________

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

з дисципліни: «Право (правознавство)»

 

Варіант № 7

 

 

 

 

 

Перевірив:

 

 

 

 

Виконала:

студентка 2 курсу

групи БФЗБ-13

Христенко Катерина Євгенівна

Номер залікової книжки № 23053

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Балаклія 2014

 

ПЛАН

1. Особисті немайнові права фізичної особи, її характеристика.
2. Поняття та склад злочину
3. Задача
4. Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Особисті немайнові права фізичної особи, її характеристика.

Цивільне право регламентує два види суспільних відносин - майнові та немайнові. Якщо майнові пов’язані із власністю, то немайнові (нематеріальні блага) позбавлені економічного змісту.

Відповідно до ст. 269 ЦК України характерними ознаками особистих немайнових прав є те, що вони:

- належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

-  не мають економічного змісту.

- тісно пов'язані з фізичною особою, фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

- особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Види особистих немайнових прав

Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Цивільним Кодексом України та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, Цивільним Кодексом України та іншим законом, не є вичерпним.

У ЦК України особисті немайнові права, поділені на два види:

1) особисті немайнові права, що  забезпечують природне існування  фізичної особи (ст. 281-293 ЦК України);

2) особисті немайнові права, що  забезпечують спеціальне буття  фізичної особи (ст. 294-315 ЦК України).

До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, законодавець відносить: право на життя; право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю, право на охорону здоров’я; право на таємницю про стан здоров’я, права особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні; право на свободу та особисту недоторканність; право на донорство; право на сім’ю, опіку і піклування, право на безпечне для життя здоров’я довкілля.

Головним фундаментальним правом людини є право на життя. Фізична особа не може бути позбавлена життя і має право захищати його від протиправних посягань будь-яким засобом, не забороненим законом.

Право на життя складається із двох повноважень: право на збереження життя і право на розпорядження життям.

Право на власне життя в аспекті розпорядження життям розглядається як можливість піддавати його ризику і самостійно вирішувати питання про припинення життя (категорична відмова від операції).

Право на охорону здоров’я. Право на охорону здоров’я тісно пов’язане з правом на життя. Згідно зі статутом Світової організації охорони здоров’я, здоров’я - це «стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів». Складовими частинами права на охорону здоров’я є право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров’я; право на таємницю про стан свого здоров’я; право на медичне страхування.

Право не безпечне для життя і здоров’я довкілля. Кожна фізична особа має право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання і поширення.

Право на свободу та особисту недоторканність - це особисте немайнове право, яке складається з двох взаємопов’язаних складових: право на свободу та право на особисту недоторканність.

Право на свободу включає заборонену будь-якої форми психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення дій, що порушують дане право.

Право на особисту недоторканність - передбачена законом заборона фізичного, психічного чи будь-якого іншого посягання на особу з боку іншої особи (фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню). Зміст права на особисту недоторканність включає і право фізичної особи (на випадок смерті) розпоряджатися своїми органами та анатомічними матеріалами, тілом, кістяком, наприклад, передати їх науковим, медичним або навчальним закладам.

Право на сім’ю, опіку і піклування. Фізична особа, яка досягла шлюбного віку, незалежно від стану здоров’я має право на сім’ю. Право на сім’ю охоплює: право на створення сім’ї; право на підтримання зв’язків із членами своєї родини; заборона розлучення із сім’єю проти волі фізичної особи; заборона на втручання у сімейне життя фізичної особи.

Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи включають в себе такі права: це право на ім’я; право на повагу до честі, гідності та ділової репутації; право на індивідуальність; право на особисте життя та його таємницю; право на інформацію; право на особисті папери та таємницю кореспонденції; право на недоторканність житла; право на місце проживання; право на свободу пересування; право фізичної особи на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Право на ім’я - це особисте немайнове право, яке забезпечує особі правову індивідуалізацію та надає юридично забезпечену можливість мати ім’я і вимагати від оточуючих, щоб її називали власним іменем.

Право на повагу часті, гідності та ділової репутації.

Честь - це об’єктивна оцінка особи, оцінка моральних та інших її якостей з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян.

Гідність - це внутрішня самооцінка власних якостей особою.

Ділова репутація - це громадська оцінка професійних якостей особи.

Громадян маж право вимагати у судовому порядку спростування відомостей, які ганьблять його честь, гідність чи ділову репутацію.

Право на індивідуальність полягає у тому, що фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Право на особисте життя та його таємницю - юридично забезпечена можливість вимагати від оточуючих не розголошувати відомості про обставини особистого життя фізичної особи за умови, що вони не містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду. Відповідно особа має право на таємницю медичну, нотаріальну, банківську, адвокатську, переговорів, усиновлення та інші.

Право на інформацію - це передбачена законом можливість збарати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (зазначені дії не стосуються інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом). Фізична особа, яка поширює інформацію, повинна переконатися в її достовірності.

Право на особисті папери та таємницю кореспонденції. Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, записники, особисті архівні матеріали) фізичної особи є її власністю і без її згоди (а у разі її смерті зі згоди близьких родичів) ніхто не має права володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Водночас, якщо особисті папери передані до фонду бібліотек або архівів, то з ними вже можна вільно знайомитися, публікувати, якщо є згода осіб, особистого життя якого вони стосуються.

Право на недоторканність житла - особисте немайнове право, згідно з яким уповноважена особа може діяти у своєму житлі на свій розсуд і перешкоджати будь-яким спробам вторгнення у нього поза волею осіб, які у ньому проживають, крім випадків, прямо передбачених у законі.

Право на місце проживання - це особисте немайнове право фізичної особи, яке включає у себе такі повноваження, як: вільно обирати місце проживання та вільно змінювати місце проживання.

Право на свободу пересування - гарантована законом можливість фізичної особи, яка досягла 14 років, вільно пересуватися по території України, а при досягненні 16 років - вільно поїхати за її межі і безперешкодно повернутися до України. фізичні особи, які не досягли зазначеного вище віку, мають право пересуватися по території України чи виїжджати за її межі лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів чи піклувальників та в їх супроводі чи у супроводі осіб, уповноважених ними.

Право фізичної особи на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості надає особі можливість на вільний вибір сфер, змісту та форм (засобів, прийомів) творчості. Гарантією здійснення даного права є заборона проводити цензуру процесу творчості та результатів творчої діяльності. Водночас, творча діяльність не повинна суперечити інтересам публічним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Потяття та склад злочину

Поняття злочину та його ознаки

Стаття 11 КК України дає таке визначення злочину: "Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину".

Таким чином, злочин як свідомий вольовий вчинок людини повинен бути виражений у конкретній дії або бездіяльності. Думки, погляди, переконання, що не знайшли свого вираження в актах дії або бездіяльності, навіть якщо вони суперечать інтересам суспільства, злочином визнаватися не можуть. Разом з тим і конкретна дія або бездіяльність, позбавлена психологічної основи діяння — свідомого і вольового елементів (це, наприклад, рефлекторні, інстинктивні вчинки), — не є злочином, тому що в ст. 11 вказується, що злочином є лише діяння, вчинене суб'єктом злочину, яким відповідно до ч. 1 ст. 18 КК є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, тобто особа, що діє з свідомістю і волею, є достатніми для того, щоб поставити їй у вину вчинене діяння.

У ч. 1 ст. 11 КК вказані три ознаки злочину: суспільна небезпечність діяння, винність і передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність.

Наука кримінального права відмічає ще таку ознаку як караність.

З урахуванням цих ознак можна дати наукове визначення поняття злочину: злочином визнається суспільне небезпечне, винне, протиправне і кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду відносинам, які охороняються кримінальним законом, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди.

Другою обов'язковою ознакою злочину є винність. Частина 2 ст. 2 КК закріпила цей принцип, вказавши, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Обов'язковою ознакою злочину є також його протиправність. Протиправність означає передбачення його в кримінальному законі. Виділення законом кримінальної протиправності як обов'язкової ознаки злочину являє собою конкретне вираження принципу законності в кримінальному праві: кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, яка вчинила таке суспільне небезпечне діяння, яке передбачено законом як злочин. Кримінальний закон дає вичерпний перелік злочинів. Тому, якщо навіть діяння становить небезпеку для суспільства, але не передбачене законом про кримінальну відповідальність, воно не може розглядатися як злочин.

З ознакою протиправності пов'язана четверта обов'язкова ознака злочину — його караність. Під караністю розуміють погрозу застосування покарання за злочин, що міститься в кримінально-правових санкціях.

З урахуванням викладеного, підкреслюючи єдність ознак злочину, можна зробити висновок, що тільки наявність сукупності розглянутих чотирьох ознак — суспільної небезпечності, винності, протиправності, караності — характеризує діяння, вчинене суб'єктом злочину, як злочин.

Склад злочину

Термін "склад злочину" (латинською мовою- corpus delicti) вперше ввів в обіг в 1581 р. Проспер Фаринацій. Склад злочину - це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак (елементів), які утворюють і характеризують суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

Значення (функції) складу злочину.

1. Фундаментальна функція полягає в тому, що склад злочину:

а) є законною підставою кримінальної відповідальності (склад злочину описано в КК);

б) є єдиною підставою кримінальної відповідальності (будь-яка інша підстава не породжує кримінальну відповідальність, інакше кажучи, аналогія закону заборонена);