Вплив виду кримінального покарання на правовий статус засудженого

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

 

 

 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

 

з курсу «Кримінально – виконавче право»

 

на тему:

 

«Вплив виду кримінального покарання на правовий статус засудженого»

 

 

 

 

Виконала 

студентка ІІ курсу 212 групи

Удовик Яна 

Перевірив:

канд.юрид.наук, доцент

І.В. Іваньков

 

 

 

 

 

 

Чернігів 2013р.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..…..…3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ  ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЗАСУДЖЕНИХ ….……..…5

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСІБ, ЗАСУДЖЕНИХ ДО ОКРЕМИХ ВИДІВ ПОКАРАНЬ.....................................................................................................8

2.1. Правовий статус осіб, засуджених до кримінального покарання у вигляді штрафу, арешту, громадських робіт та виправнх робіт………….……….….……..8

2.2. Правовий статус осіб, засуджених до кримінального покарання у вигляді позбавлення волі……………………………………………………………..….…….10

2.3. Загальногромадянські  та спеціальні права та обов’язки  засуджених…...……16

ВИСНОВКИ…………………………………………………….……....……...……..23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………….……….….….…….24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Правовий статус засудженого  є досить складним соціально-правовим явищем є сукупністю передбачених різними  галузями законодавства України  прав і обов'язків засудженого під час виконання і відбування кримінального покарання.

Необхідно відзначити, що актуальність вивчення даної теми обумовлена, по-перше, тим, що норми Кримінально-виконавчого  кодексу України, багато в чому по-новому регулюють різні аспекти правового статусу засуджених, а по-друге, необхідністю проведення порівняльно-правового аналізу правового статусу засудженого відповідно до міжнародно-правових стандартів поводження з ув'язненими.

Вивчення правового  статусу засуджених передбачає розгляд проблем, розв'язання яких забезпечить дотримання в Україні принципу верховенства права, закріпленого в Конституції України.

Проблемами правого  статусу засуджених займалися такі провідні українські вчені в галузі кримінально-виконавчого права, як І. Г. Богатирьов, О. М. Джужа, В. П. Севастянов, А. X. Степанюк, В. М. Трубников, Ю. В. Чоботарьова та ін., які в своїх дослідженнях звертали увагу, що суперечливими положеннями є зв'язок і взаємообумовленість правового статусу особи, громадянина з одного боку, і правового регулювання застосування покарання до особи, громадянина - 8 іншого, тобто реалії не завжди відповідають положенням загальної теорії права.

Недостатня теоретична розробка проблем правового статусу  засуджених є однією з причин того, що в чинному законодавстві та відомчих нормативних актах деякі обов'язки і права засуджених формулюються нечітко; права засуджених визначаються так, що їх реалізація інколи ставиться в залежність від розсуду адміністрації.

Ось чому працівники цих  органів та установ є виконавцями найгострішої форми державного примусу, учасниками вирішення найважливішого політичного завдання — виправлення та ресоціалізації осіб, які стали на шлях злочину, зміцнення дисципліни і законності. Вони зобов'язані добре знати правовий статус засуджених, оскільки від чіткого знання і уміння застосовувати відповідні норми законодавства залежить фактична реалізація засудженими своїх прав і виконання покладених на них обов'язків. Ця вимога є неодмінною умовою встановлення правильних (заснованих на законі) взаємовідносин між персоналом установ виконання покарань і засудженими, а також підвищення ефективності роботи пенітенціарної установи.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЗАСУДЖЕНИХ.

Загальноприйнятими є  виділення трьох видів правових статусів особи (людини): загальний правовий статус громадян, спеціальний правовий статус будь-якої категорії громадян і індивідуальний правовий статус громадянина. Правовий статус засуджених являє собою різновид спеціального правового статусу, що в свою чергу, поділяється на правові статуси осіб, які відбувають різні види покарань (позбавлення волі, виправні роботи і та ін.).

Відмінною рисою спеціального правового статусу засуджених є  те, що він базується на загальному правовому статусі громадян України, оскільки засудження особи до покарання не позбавляє її громадянства, а також загальний правовий статус також зберігається. Збереження громадянства за особами, які вчинили злочини, відповідає міжнародним актам, що закріплюють принципи поводження із засудженими, і є яскравим зразком реалізації принципів демократизму і гуманізму в сфері виконання покарань.

Крім цього, значення збереження полягає в тому, що воно, по -перше, сприяє забезпеченню законності під час виконання покарання. Порушення останньої в будь-яких формах їх прояву неминуче пов'язане з порушенням його прав, законних інтересів засуджених, у тому числі й належних їм як громадянам держави. Наведене положення, дістає конкретного вираження, у вимозі виключного закріплення у законі обмежень загально цивільних прав засуджених. Внаслідок цього засудженим гарантується користування правами громадян, які не піддані обмеженням, у протилежному випадку (внаслідок їх обмеження) - тими правами і законними інтересами, які збереглися у засуджених в остаточному обсязі.

По-друге, зберігаючи за засудженими громадянство, держава  переслідує мету підвищення виховного  потенціалу покарання, оскільки дозволяє не формально, а по суті звертатися до громадянських почуттів засуджених, що підсилює виховну функцію покарання. Приклади звернення до громадянських почуттів засуджених були під час Великої Вітчизняної війни. Є такі приклади й сьогодні. Про це свідчать численні випадки добровільного перерахування засудженими пожертвувань до Дитячого фонду, Фонду миру, допомога під час ліквідації наслідків стихійних лих і за інших надзвичайних обставин.

По-третє, збереження громадянства визначає і те, що засуджений до кримінального  покарання користується загально цивільними правами, а також має обов'язки, які покладені на громадян України. Так, засуджені до позбавлення волі користуються без будь-яких суттєвих обмежень правами у сфері спадкоємних, шлюбно-сімейних, трудових та інших відносин. Особи, які відбувають покарання без ізоляції від суспільства, як суб'єкти правовідносин майже повною мірою володіють загально цивільними правами і мають юридичні обов'язки.

Засуджені є суб'єктами як загальних, громадянських, так і  спеціальних, властивих лише умовам відбування покарання, відносин. Внаслідок  цього з'являються спеціальні права, законні інтереси і обов'язки засуджених. Механізм їх появи зумовлюються призначеним засудженому покаранням, яке є своєрідним засобом самозахисту суспільства проти порушень умов його існування. Покарання, як різновид державного примусу, виражається в заподіянні винному певних втрат і обмежень (кари) з метою його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Крім цього, державно-примусовий характер мають як порядок і умови  відбування покарання, так і застосування до деяких із засуджених заходів виправно-трудового впливу. У правовій формі державний примус проявляється у вигляді обмежень прав і свобод людини та громадянина. Наприклад, для засуджених до покарання у виді позбавлення волі встановлюються обмеження щодо свободи пересування, виборі місця проживання і місця перебування, для засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, — обмеження щодо свободи вибору об'єктів праці, заборона виїзду з країни без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

Особливістю державного примусу, що застосовується до засуджених, є те, що він нерідко виходить за рамки покарання, порядку і умов його виконання, а також здійснення заходів профілактично-виховного впливу. В нормах цивільного, трудового, сімейного та інших галузей права є положення, що обмежують для засуджених права і свободи громадян України.

В умовах відбування покарання  відбувається не лише обмеження стосується не лише загальних прав громадян, але  і їх конкретизація та доповнень. Конкретизація являє собою деталізацію  прав, свобод, обов'язків громадян в умовах відбування покарання. При цьому конкретизація може проявлятися як в уточненні суб'єкту прав, свобод і обов'язків, так і в деталізації їх змісту.

Прикладом можуть бути права  і обов'язки засуджених до позбавлення  волі, які виникають у зв'язку з отриманням загальної та професійної освіти. Доповнення загальних прав і свобод громадян з урахуванням умов відбування покарання здійснюється через регулювання законом специфічних відносин, які не мають аналогів у суспільному житті і притаманні лише відбуванню покарання того чи іншого виду.

Правовий статус осіб, які відбувають покарання, можна визначити як закріплене нормами різних галузей права і виражене через сукупність прав, законних інтересів і обов'язків становище засуджених під час відбування того чи іншого виду кримінального покарання.

Крім того, правовий статус засуджених - це: різновид галузевого правового  статусу, який визначається нормами  кримінально-виконавчого законодавства  і, в свою чергу, поділяється на підвиди - правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань, призначених їм за вироком суду, що набрав законної сили.

- сукупність всіх встановлених  і нормативно-урегульованих прав  засуджених, якими вони володіють  і обов'язків, що покладені  на них під час відбування кримінального покарання.

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСІБ, ЗАСУДЖЕНИХ ДО ОКРЕМИХ ВИДІВ ПОКАРАНЬ.

2.1. Правовий статус осіб, засуджених до кримінального покарання у вигляді штрафу, арешту, громадських робіт та виправнх робіт.

 

Правовий статус засуджених до покарання певного виду є підвидом правового статусу засуджених і похідним від останнього. Між собою вони співвідносяться як окреме і загальне. Види покарань, закріплені у ст. 51 КВК України, розташовані у вигляді певної системи: від найменш суворого—до найбільш суворого. Чим нижче у системі покарань розташоване покарання, тим більшого обсягу правообмежень зазнає правовий статус засудженого і тим більший обсяг спеціальних обов'язків та заборон при його відбуванні покладає на засудженого кримінально-виконавче законодавство.

Так, виконання покарання  у виді штрафу майже не позначається на правовому статусі засудженого  до покарання цього виду - за ним  в повному обсязі зберігаються його конституційні та загальногромадянські права, а будь-яких спеціальних обов'язків чи заборон на таких засуджених кримінально-виконавче законодавство не покладає. Певні обмеження в правому статусі таких осіб (протягом строку, передбаченого кримінальним законом) може тягнути за собою лише наявна у них судимість. Такі види покарань, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські або виправні роботи передбачають для засудженого встановлення вже більшого обсягу право обмежень та заборон, які закріплюються у кримінально-виконавчому законодавстві України.

Зокрема, для засуджених до цих видів покарань обмежується  дія ст. 43 Конституції України  в тих її частинах, які передбачають, що кожен має право на працю, яку  він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава гарантує громадянам рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Так, засуджені до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не можуть перебувати на посадах та займатися тим видом діяльності, які заборонені їм згідно вироком суду.

Крім цього, нормами  ст. 34 КВК України для цих осіб встановлюються спеціальні обов'язки та заборони, обумовлені специфікою виконання  цього виду покарання. Засуджені  до громадських робіт відбувають покарання на тих роботах, вид яких визначається органами місцевого самоврядування. Оскільки цей вид покарання передбачає безоплатне виконання суспільно корисних робіт, то для цієї категорії засуджених обмежується також і дія ст. 45 Конституції України в тій її частині, яка передбачає, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Інші спеціальні обов'язки та заборони для засуджених до громадських  робіт закріплені у ст. 36, 37 КВК  України. Що стосується засуджених до виправних робіт, то протягом строку відбування покарання їм забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, а з їх заробітку здійснюються відрахування в доход держави. Спеціальні обов'язки та заборони для засуджених до виправних робіт встановлюються у ст. 41, 42 КВК України.

Крім того, для засуджених до всіх розглянутих вище ВИДІВ покарань обмежується дія ст. 33 Конституції, яка гарантує кожному, хто перебуває  на території України свободу пересування, вільний вибір місця проживання та право вільно залишати територію України, оскільки кримінально-виконавче законодавство (ст. 34, 37, 41, 42 КВК України) забороняє таким засудженим без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України та зобов'язує їх негайно повідомити про зміну місця проживання. Всі інші конституційні та загальногромадянські права цих засуджених зберігаються за ними в повному обсязі і не обмежуються. Правовий статус засуджених до покарання у виді арешту є майже аналогічним правовому статусу засуджених до позбавлення волі, так якч. 2 ст. 51КВК України передбачає, що на засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Отже, засуджені до арешту повинні користуватися таким самим обсягом прав, як і засуджені до позбавлення волі.