Форми закінчення досудового розслідування

 

План:

Вступ

1. Форми закінчення досудового розслідування.
2. Закінчення досудового розслідування складанням обвинувального акту, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Ознайомлення учасників провадження з матеріалами досудового розслідування.

2.1. Поняття та характеристика обвинувального акту. Процесуальний порядок звернення до суду з обвинувальним актом.

2.2. Клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Ознайомлення учасників провадження з матеріалами досудового розслідування.

3. Підстави та процесуальний порядок закриття кримінального провадження.
4. Звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Необхідною умовою реалізації конституційного принципу законності (п.1 ч. 3 ст. 129 Конституції України) [1,ст.129] в кримінальному судочинстві і здійсненні поставлених перед ним завдань є правильне встановлення фактичних обставин справи з метою досягнення об’єктивної істини. Попереднє розслідування являє собою процесуальну діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури щодо виявлення, закріплення й оцінки доказів з метою розкриття злочинів і викриття осіб, що їх заподіяли, тобто воно й покликано практично здійснювати зазначений принцип. Це - друга стадія українського кримінального процесу, яка слідує за порушенням кримінальної справи та передує виданню обвинуваченого до суду або закриттю справи. Необхідність існування цієї стадії у кримінальному процесі на відміну від процесу цивільного зумовлена  ступенем суспільної  небезпеки діянь, що переслідуються у кримінальному порядку та необхідністю практично гарантувати додержання вимог законності та принципів Конституції і кримінального закону.

Законне й обґрунтоване прийняття  рішення про закінчення досудового розслідування забезпечує реалізацію таких завдань кримінального  провадження, як захист особи, суспільства  та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів  учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного  та неупередженого розслідування з  тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне  правопорушення, був притягнутий  до відповідальності в міру своєї  вини, жоден невинуватий не був  обвинувачений або засуджений і  жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

Мета роботи полягає у  вивченні поняття закінчення досудового розслідування, з’ясуванні його особливостей, аналізі кожної з основних форм закінчення досудового розслідування.

Відповідно до поставленої  мети були визначені наступні завдання:

• визначення поняття та сутності закінчення досудового розслідування;
• визначення особливостей процесуального порядку закінчення досудового розслідування;
• аналіз та характеристика форм закінчення досудового розслідування;
• розглянути процесуальний порядок ознайомлення учасників з матеріалами кримінального провадження.

Об’єктом роботи виступає закінчення досудового розслідування.

Предмет роботи – особливості  та характеристика форм закінчення досудового розслідування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Форми закінчення досудового розслідування

 

Закінчення кримінального  провадження полягає у прийнятті  уповноваженим органом рішення  про припинення кримінального провадження. Досудове розслідування являє собою  процесуальну діяльність уповноважених  осіб, зокрема, щодо швидкого, повного  та неупередженого розслідування. Це стадія кримінального провадження, яка  передує судовому провадженню, починається  з моменту внесення відомостей про  кримінальне правопорушення до Єдиного  реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального  провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів  медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи  від кримінальної відповідальності. Необхідність існування цієї стадії у кримінальному процесі на відміну  від процесу цивільного зумовлена  ступенем суспільної небезпеки діянь, що переслідуються у кримінальному  порядку та необхідністю практично  гарантувати додержання вимог законності та принципів Конституції і кримінального  закону. Досудове розслідування закінчується тоді, коли вирішені всі його задачі. Визнати досудове розслідування  закінченим – значить визнати, що немає необхідності проведення яких-небудь ще слідчих (розшукових) чи інших процесуальних  дій, спрямованих на збирання, перевірку  і дослідження доказів: усі необхідні  докази для ухвалення підсумкового рішення зібрані, перевірені, досліджені і належним чином оцінені.

Особа має право на розгляд  обвинувачення проти неї в  суді в найкоротший строк або  на його припинення шляхом закриття провадження [2]. 

Стаття 283 КПК [2] визначає загальні положення щодо закінчення досудового розслідування. У ній указується, що особа має право: а) на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк; б) на закінчення досудового розслідування шляхом закриття провадження.

Досудове розслідування  визнається закінченим, якщо немає  необхідності у проведенні ще будь-яких слідчих (розшукових) або негласних  слідчих (розшукових) дій, спрямованих на збирання, перевірку та оцінку доказів, коли жодна з версій, які виникли, не залишилась неперевіреною, тобто коли виконані вимоги ст. 91 КПК про встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Прокурор зобов'язаний у  найбільш короткий строк після повідомлення особі про підозру (ст. 283 ч.2 КПК):

1) закрити кримінальне  провадження, або

2) звернутися до суду  з клопотанням про звільнення  особи від кримінальної відповідальності, або

3) звернутися до суду  з обвинувальним актом, клопотанням  про застосування примусових  заходів виховного характеру  або клопотанням про застосування  примусових заходів медичного  характеру.

Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться  прокурором до Єдиного реєстру досудових  розслідувань.

Закінчуючи досудове розслідування  необхідно систематизувати і  технічно оформити матеріали кримінального  провадження. Практикою вироблено  дві основні форми систематизації матеріалів кримінального провадження, тобто послідовності їх розташування: хронологічну і тематичну. При хронологічній систематизації послідовність розташування документів у матеріалах визначається датою їх складання або одержання слідчим. Ця форма найбільш поширена у невеликих за обсягом і кількістю епізодів матеріалах. Тематична систематизація означає групування матеріалів за підозрюваними або за епізодами злочинної діяльності у багатотомних і багатоепізодних матеріалах. У межах кожної такої групи документи можуть розташовуватись у хронологічному порядку, тобто можливе таким чином поєднання обох форм систематизації (змішана форма) [25].

Систематизувавши документи, слідчий підшиває їх в папку стандартного зразка, пронумеровує аркуші. На перших аркушах складається опис документів, які містяться в матеріалах кримінального  провадження. На титульному аркуші зазначається відомство, до якого належить орган  розслідування, найменування цього  органу, повна назва матеріалів із зазначенням прізвищ підозрюваних і відповідних статей (частин, пунктів статей) кримінального закону, дати початку і закінчення провадження. За технічними правилами в одному томі матеріалів зосереджується не більше 250 аркушів. Вдало систематизовані і правильно оформлені матеріали створюють зручність для вивчення і користування ними як самим слідчим, зокрема при складанні підсумкового документа, так і підозрюваним та іншими учасниками провадження, прокурором, суддями, присяжними [25].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Закінчення досудового розслідування складанням обвинувального акту, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Ознайомлення учасників провадження з матеріалами досудового розслідування.

 

2.1 Поняття та характеристика  обвинувального акту. Процесуальний  порядок звернення до суду  з обвинувальним актом.

 

Зміст кримінально-процесуальної діяльності слідчого на завершальному етапі розслідування полягає в аналізі зібраних матеріалів кримінальної справи, остаточному вираженні внутрішнього переконання за кожною з обставин справи та кожним зібраним доказом у процесуальних документах. Прокурор або слідчий, за погодженням з прокурором, закінчує досудове розслідування в кримінальному провадженні складанням обвинувального акту тоді, коли він дослідив усі обставини справи, зібрав докази, що переконують його у винності обвинуваченого у вчиненні злочину, і пересвідчився у відсутності обставин, що виключають кримінально-процесуальне провадження.

Практика свідчить, що направлення до суду обвинувального акту є найпоширенішим різновидом закінчення досудового провадження. У 2011 р. із закінчених слідчими 185 490 справ 93,6 % (173 572 справ) направлено з обвинувальним актом, лише 0,6 % (1048 справ) – з постановою про застосування примусових заходів медичного характеру, 2,6 % (4889 тис.) – з постановою для вирішення судом питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, 3,2 % (5981 справ)  було закрито [26].

У науковій літературі питанням закінчення досудового розслідування  складанням обвинувального акту приділяли значну увагу А. Я. Дубинський, С. П. Ефімічев, О. Ю. Гришин, О. В. Капліна, Н. С. Карпов, А. М. Ларін, Л. А. Маріупольський, М. А. Погорецький, М. С. Строгович, Л. Д. Удалова, М. А. Чельцов, С. А. Шейфер, А. В. Шуваткін та інші вчені, що свідчить про актуальність наукового розроблення цього питання. Проте деякі його аспекти досі залишилися недостатньо дослідженими. Зокрема, немає єдності поглядів щодо форми та структури обвинувального висновку (акта), а також його процесуальної сутності на досудовому провадженні тощо.

У цьому контексті доцільно врахувати досвід слідчої діяльності минулих років. Перші згадки про  обвинувальний висновок містяться  ще у Псковській і Новгородській  судових грамотах. Зокрема, у них  визначено, що відомості про діяння, у вчиненні якого звинувачують особу, і докази, які свідчать про її винуватість, мають зосереджуватися  в так званому порядку (підсумковому документі на кшталт обвинувального висновку) [27, с. 32–35].

Згодом у ст. 519 Статуту кримінального судочинства 1864 р. було закріплено, що “…висновок прокурора про віддання обвинуваченого до суду викладається у формі обвинувального акта”. Згідно зі ст. 520 Статуту, у цьому акті має бути зазначено: подія, що містила ознаки злочинного діяння, час, місце та інші обставини вчинення злочину, ім’я, по батькові та прізвище (або прізвисько) обвинуваченого, сутність доказів, зібраних у справі проти обвинуваченого, визначення за законом, якому саме злочину відповідають ознаки аналізованого діяння (тобто питання про кваліфікацію злочину). Також необхідно було складати список осіб, яких слід викликати до суду [28, с. 323–327].

У КПК УРСР 1922 р. вперше з’явилася  регламентація структури обвинувального висновку. Зокрема, відповідно до ст. 214, обвинувальний висновок складається з двох частин – описової та резолютивної. У першій ішлося про обставини вчиненого злочину, друга містила відомості про особу, яка вчинила злочин [29, с. 30–33]. Ці положення майже не зазнали змін у КПК УРСР 1927 р. [30] та КПК УРСР 1961 р. [31].

У теорії кримінального процесу  немає єдиного підходу щодо визначення поняття “обвинувальний акт”. Більшість авторів обвинувальний висновок (акт) розглядають не лише як підсумковий документ розслідування, а і як процесуальне рішення слідчого або прокурора про встановлення обставин, що становлять предмет доказування, а також наявність достатніх даних для передання справи до суду [32, с. 9–10].

На думку Л. А. Маріупольського, обвинувальний висновок – це процесуальний документ, що завершує розслідування, у якому відображені фактичні дані, установлені під час розслідування [33, с. 10]. Л. Д. Удалова стверджує, що обвинувальний висновок є підсумком досудового слідства, на підставі якого обвинувачений підлягає відданню до суду [34, с. 139]. Власні міркування з приводу природи обвинувального висновку висловлювали й інші вчені-процесуалісти [35, с. 42; 36; 37; 38, с. 220; 39].

Обвинувальний акт – це специфічне процесуальне рішення у кримінальному процесі, що має такі особливості:

1) містить результати оцінювання слідчим зібраних у справі доказів винності особи в учиненні злочину щодо їх допустимості, достовірності, достатності й об’єктивності;

2) є формою закінчення досудового розслідування;

3) є підставою для завершення кримінально-процесуальних відносин на стадії досудового розслідування;

4) його складають у чітко регламентованій законом процесуальній формі.

Унаслідок анкетування працівників  судових органів установлено, що в 30 % випадків судді не складають самостійно вирок, а використовують матеріали обвинувального акту. Опитані зазначають, що основною причиною цього є перевантаження суддів. Крім того, більшість респондентів (56,2 %) переконані, що саме в підсумковому документі органів досудового розслідування якнайповніше відображено всі обставини справи, необхідні для її розгляду по суті, що переважно робить недоцільним повторне дослідження суддею матеріалів справи.