Автор работы: Пользователь скрыл имя, 28 Октября 2014 в 19:17, курсовая работа
Розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ у суді – це сфера органів кримінально-процесуальної діяльності. Процес доказування – це пошук, виявлення, фіксація, перевірка та оцінка доказів і їх процесуальних джерел, обґрунтування висновків з метою встановлення об’єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення.
Вступ 3
1. Поняття доказів та джерел доказів у кримінальному процесі 5
2. Класифікація доказів 11
2.1. Особисті та речові докази 11
2.2. Поняття первинних та похідних доказів 13
2.3. Обвинувальні та виправдувальні 15
2.4. Прямі та непрямі (побічні) докази 17
Висновок 22
Список використаної літератури 23
Отже, прямі докази своїм змістом підтверджують або спростовують факт вчинення злочину конкретною особою, а непрямі докази дозволяють зробити тільки припущення про можливу причетність певної особи до вчинення злочину і безпосередньо встановлюють деякі доказові (проміжні) факти. І тільки на підставі певної сукупності непрямих доказів із додержанням деяких умов можна буде зробити висновок про винність особи у вчиненні злочину. Так, наприклад, потерпілий та свідок-очевидець розповіли на допиті про обставини заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, вказали винну в цьому особу. Такі відомості, що містяться в протоколах допиту, є прямими доказами, тому що з їх змісту можна буде зробити безпосередній (одноступеневий) висновок про винність конкретної особи у вчиненні злочину (звичайно ж докази необхідно буде перевірити, оцінити, визначити їх достовірність). Якщо ж слідчий в справі про вбивство одержав показання свідка, який пояснив, що чув, як підозрюваний погрожував потерпілому, то такі відомості є непрямими доказами, з їх змісту неможливо зробити категоричний висновок про винність підозрюваного у вбивстві, але вони дають підстави для припущення про можливу причетність його до розслідуваного злочину. Такі докази також підлягають перевірці та оцінці для встановлення їх достовірності, після чого можна буде зробити висновок про те, що підозрюваний погрожував потерпілому. Коли слідчий матиме певну сукупність непрямих доказів, скажімо, відомості про те, що підозрюваного бачили, коли він заходив до оселі потерпілого, відомості про те, що підозрюваний пропонував свідкові купити у нього ювелірні прикраси, схожі на ті, що були викрадені у потерпілого після вбивства, у підозрюваного було вилучено зброю, яка була знаряддям вбивства потерпілого, т. ін., слідчий, перевіривши такі докази, переконавшись у їх достовірності, зможе зробити висновок, що саме підозрюваний вчинив вбивство потерпілого. Отже, використання непрямих доказів ускладнює процес доказування, інакше кажучи, потребує іншої структури процесу доказування в порівнянні з використанням прямих доказів, таке доказування є двуступеневим. Адже спочатку необхідно перевірити непрямі докази, визначити їх достовірність, на їх підставі встановити проміжні факти, а після цього визначити зв'язок між проміжними фактами і однією з обставин, які складають кінцеву мету доказування, а саме, встановити винність певної особи у вчиненні злочину.
Різновидом непрямих доказів є так звані «докази поведінки». Йдеться про фактичні дані про дії обвинуваченого після вчинення злочину, такі як спроба ухилитися від слідства та суду, вплинути на свідків, умовити їх давати неправдиві показання, приховання або знищення речей, які мають відношення до злочину, т.ін. Питання про доказове значення таких даних викликає суперечки серед науковців.29 Ми вважаємо, що можливо використовувати як непрямі докази дані про таку поведінку обвинуваченого, яка свідчить про «злочинну освідченість», тобто про знання обвинуваченим таких обставин, які могли бути відомі тільки особі, причетній до злочину. Так, наприклад, якщо обвинувачений докладно розповідав про обстановку на місці вчинення злочину, про розташування певних речей, а потім відмовився від своїх показань, стверджує, що він ніколи не бував на місці злочину, то така його обізнаність може розглядатися як непрямий доказ, що свідчить про причетність до злочину. Звичайно ж на підставі таких доказів не можна одразу зробити висновок про винність особи, але разом з іншими доказами такі дані можуть використовуватися в доказуванні.
Значення поділу доказів (а точніше — певної частини доказів) на прямі та непрямі в тому, що слідчий, прокурор, суд повинні чітко визначитися під час дослідження доказів, з якими саме доказами вони мають справу, якщо наявні докази можна віднести до непрямих, то на їх підставі не можна зробити однозначний висновок про винність або невинність особи у вчиненні злочину. Разом з тим, поділ доказів на прямі та непрямі не означає протиставлення прямих та непрямих доказів і тим більш не дозволяє зробити висновок про перевагу одних доказів перед іншими.
В багатьох справах прямі докази взагалі відсутні і доказування здійснюється тільки на підставі непрямих. В юридичній літературі пропонують певні правила доказування з допомогою непрямих доказів. До таких правил перш за все відносять необхідність мати певну сукупність доказів, які являють собою «ланцюг», всі ланки якого не протирічать одна одній.30 Зазначимо, що можна собі уявити і такі випадки, коли між непрямими доказами є деякі протиріччя, але вони повинні бути усунуті. Сукупність непрямих доказів повинна бути такою, щоб були перевірені та відкинуті всі можливі версії щодо осіб, які вчинили злочин, і лишилася тільки одна версія.31
Таким чином, підбиваючи висновки, необхідно зазначити, що доказами в кримінальному процесі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.65).
1 Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. — Тула, 2000.— С. 133.
2 Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском праве. — М., 1950. — С. 232.
3 Див.: Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. — М., 1951. — С. 134-135.
4 Див.: Якуб М.Л. Советский уголовный процесс. — М., 1953. — С. 50.
5 В КПК Української РСР 1927 року було зазначено: «Суд не обмежений ніякими формальними доказами, і від нього залежить з огляду на обставини справи, чи допустити ті або інші докази, чи витребувати їх від третіх осіб, для яких така вимога є обов'язковою (ст. 57). Доказами є показання свідків і потерпілих, висновки експертів, речові докази, протоколи оглядів та інші письмові документи, а також особисті пояснення обвинуваченого. Клятва та присяга як докази не допускаються (ст. 58). Уголовно-процессуальный кодекс Украинской ССР. Госюриздат. — М., 1955. - С. 17.
6 Див.: Дорохов В.Я. Понятие доказательств в советском уголовном процессе // Советское государство и право. — 1964. — № 9. — С. 108-114.; Теория доказательств в советском уголовном процессе / [Ред. коллегия: докт. юрид. наук И.В. Жогин (отв.ред.) и др.]. — Изд. 2-е, исп. и доп. — М.: Юрид. лит., 1973. — С. 207.
7 Див.: Карнеева Л.М., Кертэс И. Источники доказательств по советскому и венгерскому законодательству. — М., 1985. — С. 45.
8 Див.: Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. — К., 1984. — С. 80-82.
9 Див.: Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве. — М., 1995. — С. 12-13.
10 Див.: Теория доказательств в советском уголовном процессе. [Ред. коллегия: докт. юрид. наук И.В. Жогин (отв.ред.) и др.]. — Изд. 2-е, исп. и доп. — М.: Юрид. лит., 1973. — С. 198-207.
11 Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе. Научно-практическое пособие. — М.: Проспект, 2000. — С. 35.
12 Белкин А. Теория доказывания. — М., 2000. — С. 11.
13 Курс советского уголовного процесса. Общая часть. — М., 1989. — С. 557.
14 Див.: Вісник Верховного Суду України. — 1997.— №4. —С. 35.
15 Див.: Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За загальною редакцією В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна. — X.: ТОВ «Одіссей», 2008. — С 221; Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. — К.. 2007. — С 90.
16 Див.: Тертышник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств. — X., 1998. — С. 8; Таке ж визначення міститься і в підручнику В.М. Тертишника. Див.: Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України. — К.,2003. —С. 285.
17 Див.: Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. — К., 1984. — С. 77.
18 Зауважимо, що не всі науковці провадять поділ доказів на особисті та речові. Заперечення проти такого поділу наведено в роботі: Курс советского уголовного процесса. Общая часть / Под ред. А. Д. Войкова, И.И. Карпеца. — М.,1989. — С.567.
19 Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі: Науково-практичний посібник. — К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. — С. 100.
20 Деякі автори заперечують можливість існування похідних речових доказів. Докладно суперечки з цього питання та аргументи щодо існування похідних речових доказів наведено в роботі: Теория доказательств в советском уголовном процессе / [Ред. коллегия: докт. юрид. наук И.В. Жо-гин (отв.ред.) и др.]. — Изд. 2-е, исп. и доп. — М.: Юрид. лит., 1973. — С.642-644.
21 Зазначимо, що деякі автори вважають, що поділ доказів на обвинувальні та виправдувальні провадиться тільки щодо тези про винність певної особи у вчиненні злочину, а також наявності обтяжуючих та пом'якшуючих обставин. Див.: Курс советского уголовного процесса. Общая часть. — М., 1989. — С. 562. Інші науковці провадять такий поділ стосовно всього обвинувачення, вважаючи обвинувальними докази, які підтверджують сам факт вчинення злочину, а також вчинення злочину певною особою. Див.: Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе: Научно-практическое пособие. — М.: Проспект, 2000. — С. 68. Остання думка є, на наш погляд, більш слушною.
22 Див.: Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе: Научно-практическое пособие. — М.: Проспект, 2000. — С. 69.
23 Див.: Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С, Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. — Воронеж, 1978. — С. 127.
24 Див.: Теория доказательств в советском уголовном процессе. [Ред. коллегия: докт. юрид. наук И.В. Жогин (отв.ред.) и др.]. — Изд. 2-е, исп. и доп. — М.: Юрид. лит., 1973. — С. 268.
25 Див.: Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе: Научно-практическое пособие. — М.: Проспект, 2000. — С. 64.
26 Див.: Грошевий Ю.М., Стахівський СМ. Докази і доказування у кримінальному процесі: Науково-практичний посібник. — К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. — С. 104.
27 Див.: Курс советского уголовного процесса. Общая часть. — М., 1989. — С. 564. Аналогічна думка міститься в працях: Теория доказательств в советском уголовном процессе. — М., 1973. — С.268-272; Грошевий Ю.М., Стахівський СМ. Докази і доказування у кримінальному процесі: Науково-практичний посібник. — К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. — С 104.
28 Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе: Научно-практическое пособие. — М.: Проспект, 2000. — С. 66-67.
29 Докладно питання про використання в доказуванні «доказів поведінки», «подібних фактів» розглянуті в роботі: Теория доказательств в советском уголовном процессе / [Ред. коллегия: докт. юрид. наук И.В. Жогин (отв. ред.) и др.]. — Изд. 2-е, исп.идоп. — М.: Юрид. лит., 1973. —С. 274-279.
30 Див.: Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі: Науково-практичний посібник. — К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. — С. 106.
31 Цікаві приклади використання непрямих доказів у доказуванні наводить М.П. Шаламов. Див.: Шаламов М.П. Теория улик. — М., 1960. Звичайно ж автор посилається на справи, розглянуті кілька десятків років тому. Але сутність непрямих доказів з того часу аж ніяк не змінилася, а звернення до вказаної роботи дозволяє ще й відчути дух того часу.