Судове управління на регіональному рівні

1.Судове управління на  регіональному рівні.

В останнє десятиліття минулого століття у світовій літературі обнародувано безліч результатів фундаментальних досліджень,  покликаних істотно підвищити ефективність роботи організацій, установ. Існують конкретні напрацювання щодо застосування досягнень науки управління в діяльності правоохоронних органів та окремих аспектів менеджменту в роботі спеціалізованих судів.

З метою підготовки висновків  і пропозицій щодо побудови регіональної моделі управління судами,що не посягає  на ці постулати правової держави,необхідно  вдатися до додаткового вивчення рекомендацій науки управління з  одночасним порівняльним аналізом діючої нормативно-правової бази.

Аналіз існуючої ситуації свідчить про наявність декількох  негативних факторів, що впливають  на узгодженість діяльності двох керівників основної регіональної ланки,які обумовлені:

1. Падіння авторитету начальників управлінь юстиції серед всіх суддів, особливо в останні 2-3 роки перед передачею цієї функції структурам судової адміністрації, що за інерцією відбилося і на нових формуваннях, і на ставленні до керівників;
2. Законодавчим завкріплення у період 1992-1996 років більш активної ролі в управлінських процесах голів обласних судів;
3. Тривалим перехідним періодом становлення територіальних органів Державної судової адміністрації та невизнання суддівським співтовариством авторитету більшості керівників цих органів.

Загальновизнвно, що найбільша ефективність у реалізації покладених функцій конкретною судовою структурою досягається системою управління,за своїми параметрами близькою до харизматичної.

Виходячи з розуміння  соціальної системи як сукупності людей, що здійснюють певну цілеспрямовану діяльність, слід розуміти. Що організаційний розвиток у такому контексті регіональної судової системи пов'язаний двома  основними складовими -  структурою і системою функцій.

Багаторічний особистий  досвід координації діяльності голів  районних судів дозволяє дійти висновку,що у сфері судового управління застосовані  абсолютно всі основні критерії оцінки ефективності праці керівника, вироблені міжнародною наукою менеджменту:

• Невміння управляти собою
• Розмитість особистих цінностей
• Нечіткі особисті цілі
• Зупинений саморозвиток
• Недостатність навичок вирішувати проблеми
• Недооцінка і недостатнє розуміння управлінської праці
• Слабкі навички керування
• Низька здатність сформувати колектив однодумців.

Цю систему варто доповнити  такими параметрами:

• Неповажне ставлення до співробітників
• Нездатність особистим прикладом довести належне ставлення до виконання обов’язку
• Розбіжність слів зі справою.

В аспекті дослідження  дійсно треба звенути увагу на характерну відмінність побудови судової системи, ієрархія в якій базується не на адміністративній підпорядкованості , а на процесуальній підконтрольності.

Практично всі загальновідомі теорії управління декларують, що найвищій рівень ефективності виконання функціональних обов’язків всіма структурними підрозділами організацій досягається при  наявності чіткої системи централізованого управління, що розумно сполучається з принципами єдиноначальності і колегіальності.

З урахуванням цього систему організаційного забезпечення суду необхідно будувати при дотриманні принципів, розроблених сучасною наукою управління, зважаючи на специфіку судової діяльності.

Відповідно до рішення  розширеного спільного засідання  президії Верховного Суду України, Ради суддів і колегії Державної судової  адміністрації від 18 квітня 2008 року керівництву Верховного Суду України  доручено розробити та ініціювати розгляд  Верховною Радою України законопроектів, спрямованих на подолання розрізненості  органів судової влади.

Варто втзнати,що, як і раніше,залишаються актуальними пропозиції, висловлені протягом 2000-2006 років.

Наведений аналіз дає підстави для класифікації функцій і повноважень  голів судів другого рівня, які  тією чи іншою мірою реалізуються у системі регіонального управління судами, на п’ять груп:

1.кадрова функція.

2.функція фінансового  та матеріально-технічного забезпечення  діяльності судів(суддів).

3.функція організаційного  забезпечення здійснення правосуддя, судового контролю.

4.удосконалення нормативної  бази, що регулює судову діяльність.

5.координація діяльності, керування апаратами судів.

Системний аналіз перших чотирьох груп функцій дає підстави для  висновків про необхідність подальших  законодавчих кроків для унормування  співвідношення повноважень керівників територіальних управлінь Державної судової адміністрації з повноваженнями і функціями голів апеляційних судів, місцевих судів, і органами суддівського співтовариства.

 

2.Судове адміністрування.

Конституції і судоустрій не законодавство країн СНД не передбачають використання таких термінів, як « судове адміністрування» або  « судовий адміністратор».

Аналіз численних проблем  в умовах незавершеної судової реформи  свідчить про те, що вони  багато в чому обумовлені відсутністю наукових рекомендацій щодо механізмів реалізації функцій керівників судів і, найголовніше, будь-яких кваліфікаційних вимог  до претендентів на заняття цих посад  у судах, особливо регіонального  рівня, а також відсутністю конституційних основ для більш детального врегулювання статусу голів судів.

Відсутність повного законодавчого  внормування додаткових вимог до особистості керівників судів може бути компенсована на відомчому рівні шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів. Однак для цього необхідно мати відповідні рекомендації. Отримані на доктринальному рівні.

Слід мати на увазі, що через  відсутність чіткого законодавчого  визначення терміну « судове адміністрування» найчастіше воно ототожнюється з  діяльністю судових адміністраторів.

У зв’язку з цим виникло  завдання виробити основні критерії. Що розкривають значеннєвий зміст  цього поняття, детально проаналізувати систему завдань, що стоять перед  уповноваженими органами та посадовими особами, покликаними здійснити  організаційне забезпечення судової  діяльності.

Судоустрійне законодавство країн СНД, оперуючи терміном 2 судове адміністрування», виходить із його загальнодоступності для розуміння і фактично не розкриває суть.

Багаторічний досвід функціонування цієї системи свідчить про те, що фактично у даному процесі значна роль належить головам судів, особливо на регіональному рівні.

Незважаючи на наявність  законодавчого визначення, що в Україні  діє єдина система забезпечення функціонування судової влади –  судів загальної юрисдикції та Конституційного  Суду України, є всі підстави. Виходячи з фактично сформованої ситуації, класифікувати її на два самостійних види:

1.організаційне забезпечення  конституційного, Верховного і  Вищих Судів;

2.організаційне забезпечення  судів загальної юрисдикції з  підсистемами;

а) загальних судів

б)спеціалізованих

Абсолютно невиправданою  є ситуації, коли після закінчення п’ятирічного строк перебування  на посаді сотні суддів протягом від  декількох місяців до двох років  і більше не здійснюють правосуддя, чекаючи на безстрокового наділення  повноваженнями,справно одержуючи  при цьому повну заробітну  плату.

Бракує в судоустрійному законодавстві України й норми,  що дає змогу тимчасово, з метою розвантаження, переводити суддів із суду з оптимальним навантаженням до суду, де це положення є критичним. Позитивне значення мала б можливість залучення суддів місцевих судів для виконання тимчасової роботи в судах другого рівня.

В Україні практично не внормована і процедура належного  наділення статусом виконуючого  обов’язки голів судів. У випадках непередбаченого  припинення повноважень попереднього керівника суду і до офіційного призначення нового минає у середньому не менше року.

 

3.Підбір і розстановка  судових адміністраторів.

Відповідно до загальноприйнятої  класифікації за характером повноважень  у системі управління розрізняють  три види працівників – фахівці,допоміжно-технічний  персонал і керівники, що входять  до групи державних посад.

Розробка переліку вимог  до керівника судової структури нині як ніколи актуальна з урахуванням реально сформованої ситуації в судовій системі України, відсутності цілісного вчення про психотип керівників у цій сфері державно-владної діяльності.

Вивчення процесів, пов’язаних з  наділенням повноваженнями голів  судів в Харківській області  протягом  1980- 2006 років, дає підстави для висновків про чотири типи людей,які претендували на ці посади:

1. карєристи- з амбіційною зрозумілістю і підвищеною самооцінкою та з нестримним прагненням до влади;

2. лідери – судді, що користуються заслуженим авторитетом у колективі і в цілому регіоні – як за професійними, так і за особистими якостями;

3.призначенці зверху –  особи покликані, образно кажучи, «навести порядок»;

4.випадкові люди –  оскільки більше нікого не  було.

Як бачимо. У цьому переліку  відсутня п’ята група – людей, що одержали посаду на «кумівській» основі або завдяки особистій відданості суб’єктам, від яких залежало рішення.

У діяльності керівника суду будь-якого рівня необхідно виділити два основних блоки:

1.Зовнішній – це весь  комплекс заходів із взаємодії  з вищестоящим керівництвом  системи,  регіональними владними структурами,  іншими державними органами й  у першу чергу правоохоронними  структурами. А також просто  з відвідувачами суду, які звертаються  до голови з найрізноманітнішими  питаннями.

2. Внутрішні – це все,  що окреслюється рамками конкретної  структури, - від суто особистих  відносин з  усіма членами  колективу до реалізації владних функцій як стосовно суддів, так і працівників апарату.

Багатоаспектність кожного із двох напрямів  закладає передумови для формування необхідних специфічних комунікативних якостей.

У цьому аспекті до судових  адміністраторів повною мірою застосовні висновки психологічної науки про  те, що надмірні амбіції людини, наділеної  владними повноваженнями, - це спосіб компенсації  низького рівня почуття власної  гідності.

Дуже важливе для початкуючого типу володіння прийомом формування позитивного іміджу. На підставі рекомендацій кратології, психології, теорії управління і з огляду на законодавчі основи судової діяльності є всі підстави вивести перелік додаткових особистих якостей судового адміністратора, здатного забезпечити здійснення справжнього правосуддя в масштабах конкретного структурного підрозділу єдиної судової системи.

Відповідно до конституційних основ побудови судової системи  та законодавчого забезпечення цього  процесу на нинішньому етапі визначальне  значення у виборі кандидатур, що представляються  до призначення на посади голів місцевих судів, має спільне рішення голів  апеляційних судів та начальників  територіальних управлінь Державної  судової адміністрації.

 

 

Висновки

Виходячи з вищезазначених проблем,що вказані в даній роботі,я  не з ними не погодитися, але також  як із проблемами треба погодитися і із шлязами іх вирішення,що запропоновує автор цієї статті.

Я цілком згодна з тим, що треба визначити місці Державної  судової адміністрації України  в загальній системі державної  влади; розвинути та закріпити на нормативному рівні, доктринальне положення  про те ,що вона є центральним  органом судової влади.

Вважаю за потрібним перегляд положення « про необхідність зменшення ролі голів судів» та закріплення  на доктринальному та на нормативному рівнях детального механізму реалізації управлінських функцій судовими адміністраторами всіх рівнів.

Також, дуже важливим рішенням є те,що у процесі розробки змін до Конституції України додатково обґрунтувати пропозиції та доповнити відповідну норму положенням про порядок призначення на адміністративні посади в судах регіонального рівня.

Неохідно внести концептуальні зміни до закону про судоустрій,і взагалі,закріпити діяльність Державної судової адміністрації на рівні спеціального закону.

Добре організований суд, в якому переважна більшість  несуддівських функцій виконується працівниками апарату суду і який дотримується стандартів доступності й ефективності, буде більш якісно надавати послуги правосуддя, ніж суд, який не відповідає всім цим критеріям. Крім того, добре організований суд буде користуватися більшою повагою з боку суспільства, хоча це й потребуватиме додаткових зусиль. Власне, керівництво і адміністративне управління роботою судів є надто важливою функцією, щоб її можна було дозволити виконувати непрофесіоналам або розглядати як другорядну функцію суддів. Ця функція потребує участі та уваги висококваліфікованого професійного персоналу, який має отримувати

підтримку і допомогу з боку самих суддів. Зрештою, високоякісне судове

адміністрування є суттєвою складовою процесу належного відправлення правосуддя, і саме тому це питання потребує уваги і зусиль як з боку суддів, так і з боку інших працівників судових установ, не говорячи про суспільство в цілому.