Правове регулювання ринку оренди сільськогосподарських земель

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТім. ВЕРНАДСЬКОГО

 

Юридичний факультет заочногонавчання

 

 

 

 

Реферативне дослідження

на тему:

«Правове регулювання ринку оренди сільськогосподарських земель»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент 4-го курсу

юридичного факультету заочногонавчання

Гілевич В. В.

 

 

 

 

Заступник декана юридичного факультету з навчальної роботи

 Старший викладач кафедри  господарського і екологічного  права

 Голова Ради молодих  вчених юридичного факультету 

ЄлькінС.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Сімферополь

2012 р.

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………

1.Особливості правового режиму  земель сільськогосподарського  призначення.

2.Загальні положення та  правові засади оренди сільськогосподарських  земель

З.Погляди щодо надання  оренди та продажу земель сільськогосподарського призначення.

Висновок…………………………………………………………

Список використаної літератури………………………

 

 

 

Вступ

 

Конституція України однозначно проголошує землю об’єктом права  власності українського народу (ст. 13 КУ). З іншого боку, спеціально наголошено: земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14 КУ). Зміни і новації, які вніс у земельні відносини  Земельний кодекс, можемо побачити, що: 1) земля поступово перестає бути об’єктом права власності народу, а стає об’єктом права власності  фізичних і в перспективі –  юридичних осіб; 2) держава не розробила  засобів “особливої охорони” землі, понад те – успішно проштовхує спроби перетворити землю на звичайний  товар.

Враховуючи що на сьогоднішній час  залишається не врегульованими питання,  щодо оренди та продажу земель сільськогосподарського призначення, в своєму реферативному  повідомленні хочу висвітлити наступні питання які необхідно з’ясувати.

Для кращого сприйняття положень Конституції  України та Земельного кодексу України  необхідно розкрити  глибокий зміст  поняття «української землі» та для  всіх і кожного окремо    визначити правовий режим сільськогосподарських  земель нашої держави. Визначити  нині діючі та перспективні питання, щодо положення  та правових засад  регулювання оренди сільськогосподарських  земель. Висвітити свої загальнолюдські  думки, щодо свого бачення регулювання  ринку оренди земель сільськогосподарського призначення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Особливості  правового режиму земель сільськогосподарського  призначення.

Визнання землі нерухомим майном і залучення її до цивільного обігу  спричинює потребу докладно проаналізувати взаємозв'язок правового режиму такої  найважливішої категорії земель, як землі сільськогосподарського призначення, і правомочностей громадянина-власника щодо цих земель і, як наслідок, уточнити сфери застосування цивільного і  земельного права в регулюванні  відносин власності на землі сільськогосподарського призначення.

Поняття "режим" означає сукупність правил, заходів, норм для досягнення будь-якої мети. Під правовим режимом  розуміють встановлені законодавством порядок використання об'єкта, припустимі межі та способи розпорядження ним.

"Правовий режим" земель  сільськогосподарського призначення  є теоретичним поняттям, яке узагальнює  правову характеристику земель  цієї категорії як об'єкта земельних  відносин і містить вказівку на коло найважливіших правових відносин, що складаються з приводу земель сільськогосподарського призначення. У радянський період розвитку земельного права й законодавства основним складовим і головним елементом правового режиму земель був примат виключної державної власності на землю, в тому числі і на землі сільськогосподарського призначення.

Безпосереднім об'єктом правового  режиму є конкретне земельне угіддя — земельна ділянка, незалежно від її площі, яка надана й використовується за безпосереднім цільовим призначенням. Це — перший елемент правового режиму.

Правовий режим різних ділянок  земель сільськогосподарського призначення  неоднорідний. Така неоднорідність зумовлена: видами земель сільськогосподарського призначення, їх економічними й екологічними властивостями; юридичним статусом суб'єктів, які використовують ці землі; іншими об'єктивними обставинами. Тому зазвичай розрізняють загальний, особливий і спеціальний правові режими земель сільськогосподарського призначення.

Об'єктом загального правового  режиму є вся площа земель, придатних для потреб сільського господарства. Основне цільове призначення цих земель — бути засобом виробництва продуктів харчування і кормів для тварин, а також сировини для промисловості. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізничних і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, згідно зі ст. 23 Земельний Кодекс , надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Особливий правовий режим установлюється законодавством для сільськогосподарських угідь із кадастровою оцінкою вище середньо районного рівня. До сільськогосподарських угідь у такому правовому значенні належать рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища й перелоги (ст. 22 Земельний Кодекс ). Правовий режим цих земель полягає в пріоритетному використанні їх для сільськогосподарських цілей.

Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цінних сільськогосподарських угідь. До таких земель, відповідно до ст. 150 ЗК, належать землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, землі природно-заповідного фонду, землі історико-культурного призначення. Вилучення (викуп) особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб допускається тільки у виняткових випадках, а саме: під час будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Причому таке вилучення (викуп) здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, які, в свою чергу, повинні попередньо погодити його з Верховною Радою України.

У літературі зазначається, що правовий режим земель сільськогосподарського призначення спрямований на виконання двох головних завдань: забезпечення ґрунтової родючості земель, тобто охорони якості сільськогосподарських угідь, і збереження кількості цих земель, запобігання зменшенню площ сільськогосподарських угідь.

Перше завдання вирішується здійсненням  заходів: щодо збереження і підвищення родючості ґрунтів; щодо захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до деградації земель (меліорація); щодо захисту від зараження сільськогосподарських угідь бактеріально-паразитичнйми та карантинними шкідниками й хворобами рослин, заростання бур'янистими рослинами, чагарником і дрібноліссям, від інших видів погіршення стану земель; щодо рекультивації порушених земель, відновлення їх родючості, своєчасного залучення до господарського обігу (ст. 166 Земельний  Кодекс); щодо збереження і використання родючого шару ґрунту та консервації земель (ст. ст. 171, 172 ЗК).

Розв'язання другого завдання забезпечується регулюванням надання й вилучення земель, встановленням обмежень для їх переведення в несільськогосподарські. Забезпеченню виконання цього завдання сприяють основні принципи, закріплені в Земельному Кодексі: пріоритет використання земель сільськогосподарського призначення (ст. 23), планування використання земель (гл. 30) і відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва (глави 23, 24).

Проблема  збереження й підвищення родючості  земель вирішується здебільшого на рівні управління використанням і охороною земель. Це управління здійснюється спеціально уповноваженими державними органами, основними функціями яких є: облік; планування; розподіл і перерозподіл земель; регулювання порядку експлуатації земель; контроль і правове забезпечення правового режиму використання земель; охорона земель. Наявність системи спеціально уповноважених державних органів, які здійснюють функції управління в галузі охорони й використання земель, є другим елементом правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Однак усе це не зменшує значущості таких обов'язків громадян — власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення, як використання цих ділянок за цільовим призначенням, підвищення родючості грунтів і збереження інших корисних властивостей землі (ст. 91 Земельний Кодекс ). Громадяни України входять у коло суб'єктів правовідносин з використання земель сільськогосподарського призначення. Суб'єкти, які здійснюють господарську діяльність на сільськогосподарських угіддях, є третім елементом правового режиму цієї категорії земель.

Слід зауважити, що права та обов'язки суб'єктів правовідносин із використання земель залежать як від правового  статусу цих суб'єктів, так і  від особливостей конкретної земельної  ділянки. Отже, четвертим елементом правового режиму земель сільськогосподарського призначення є наявність прав і обов'язків суб'єктів правовідносин.

П'ятим елементом правового  режиму земель учені вважають наявність ефективного правового механізму, який забезпечує належний правовий режим використання земель. До елементів такого механізму належать:

— наявність правових норм, виконання  яких запобігає порушенню правового режиму земель і забезпечує пріоритет земель сільськогосподарського призначення перед землями не сільськогосподарського призначення, а також норм, що не дозволяють вилучення цінних сільськогосподарських земель;

• наявність правових норм, застосування яких усуває умови, що спричинюють порушення правового режиму земель.
• наявність покарань за порушення правового режиму земель. Так, відповідальність у вигляді штрафів передбачена за знищення межових знаків земельних ділянок, за самовільне зайняття землі, за псування і знищення родючого шару землі тощо;
• наявність правових норм, виконання яких дозволить відновити порушення режиму використання земель..

Отже, під правовим режимом земель сільськогосподарського призначення розуміється спеціальний порядок використання земель, встановлений законодавством для найбільш цінної категорії земельного фонду України.

Усі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва, мають пріоритетний режим  використання. Це означає, що:

По-перше, вони надаються, насамперед, для сільськогосподарського використання (ст. 23 Земельний Кодекс). Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, здійснюється на підставі даних державного земельного кадастру.

По-друге, земельним законодавством встановлені певні обмеження на угоди із земельними ділянками, призначеними для сільськогосподарських цілей. Вимоги полягають передусім у встановленні земельним законодавством переліку видів земель сільськогосподарського призначення, цілком вилучених із цивільного обігу, тобто тих, котрі не можуть бути об'єктами права приватної власності. До них належать, зокрема, техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає установленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), а також деградовані й малопродуктивні землі, які вилучаються з цивільного обігу (ст. ст. 170, 172 Земельний Кодекс).

По-третє, господарське використання земель сільськогосподарського призначення має не тільки не погіршувати стан земель внаслідок виробничої діяльності, але й сприяти відновленню та поліпшенню родючості грунтів, їх корисних властивостей. У цьому зв'язку власники земельних ділянок і землекористувачі повинні виконувати заходи щодо захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплень, заболочування, вторинного засмічення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними й радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів. Вони зобов'язані також провадити рекультивацію порушених земель, вживати заходів щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі..

По-четверте, при вилученні (викупі) земель сільськогосподарського призначення для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом, при тимчасовому зайнятті сільськогосподарських угідь для інших видів використання, при обмеженні використання або погіршенні якості сільськогосподарських угідь тощо власникам землі й землекористувачам відшкодовуються збитки і втрати сільськогосподарського виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Загальні положення  та правові засади оренди сільськогосподарських  земель.

Завданням оренди землі є  регулювання відносин з метою  створення умов для раціонального  користування земельною ділянкою.

Оренда землі – це засноване  на договорі строкове платне володіння  і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів  діяльності.