Предмет і система земельного права

Для характеристики сутності права важливо виявити  основні принципи у відповідності з якими будується система права.

Принципи  земельного права — це вихідні  засади, які визначають основні напрямки його розвитку. З урахуванням принципів розробляються нормативно-правові акти земельного права, регулятивні та охоронні земельно-правові норми.

Принципами  права є керівні ідеї, які виражають сутність, основні властивості, внутрішню єдність та розвиток правових норм в межах системи права або окремих його галузях.

Принципи  права діють протягом тривалого  періоду часу і по своїй природі  вони більш незмінні ніж норми. Але  і принципи права не залишаються незмінними, як і саме право вони розвиваються, збагачуються новими зв'язками та властивостями.

Під принципами земельного права потрібно розуміти закріплені п діючому земельному законодавстві основоположні керівні засади, які висловлюють сутність норм земельного права і головні напрямки в області правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним використанням і охороною земель.

В системі  основних принципів земельного права  слід виділити такі з них:

1) принцип  правової рівності форм власності на землю. Згідно чинного законодавства в Україні встановлено три форми власності: державна, колективна та приватна. Всі названі форми власності визнаються рівноправними. Звідси походить принцип рівності прав всіх суб'єктів земельного права, тобто всі суб'єкти права власності на землю рівні між собою, чи Держава, чи колектив, чи приватна особа, що володіє землею на праві власності. Кожен із власників має однаковий об'єм повноважень з приводу належного йому майна — землі. При необхідності суб'єкти права власності застосовують однакові методи і способи захисту свого права власності на землю;

2) принцип державного управління земельним фондом. Об'єктивна необхідність державного управління земельним фондом обумовлена економічним значенням землі для життєдіяльності суспільства, просторовою обмеженістю земельного фонду, незамінністю в сфері матеріального виробництва та інших сферах господарської діяльності. Право держави 
здійснювати управління, регулювання використання і охорони земель не залежить від форм власності на них. Державне управління здійснюють уповноважені на це державні органи;

3) принцип багатоманітності форм землекористування. Землекористування може здійснюватись на основі придбання землі в приватну або колективну власність, земля також може надаватись в користування або в оренду згідно правил, встановлених чинним законодавством;

4) принцип раціонального використання і охорони земель. Він 
полягає в забезпеченні одночасно ефективного використання земель і їх охорони. Передбачаються спеціальні вимоги щодо збереження родючості ґрунтів, підвищення врожайності, запобігання негативного впливу на стан земель, всього навколишнього природного середовиша. Цей принцип 
втілюється в багатьох нормах земельного права;

5) принцип цільового використання землі. Суть цього принципу в тому, що ні власник земельної ділянки, ні його володілець чи орендатор не вправі міняти цільове призначення земельної ділянки за своїм розсудом. Вони зобов'язані використовувати землі згідно їх цільового призначення. Зміна цільового призначення землі допускається тільки в установленому 
порядку спеціально уповноваженими на це органами;

6) принцип  платності землеволодіння та  землекористування. Згідно Закону України від 19 вересня 1996 року «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку (для власників землі та землекористувачів, крім орендарів) або орендної плати (за земельні ділянки, надані в оренду). Використання практично всіх земель в країні є платним за деяким виключенням (звільняються від плати за землю заповідники, заказники, ботанічні сади, пам'ятки природи і т.ін.);

7) принцип  пріоритетності сільськогосподарського  використання земель, тобто землі, придатні для потреб сільськогосподарського використання, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарських цілей. Для несільськогосподарських цілей надаються землі не придатні для ведення сільського господарства або гірші угіддя. Сільськогосподарські угіддя охороняються законом, їх вилучення допускається лише в виняткових випадках.

4. Система земельного права та її роль у впорядкуванні земельних відносин.

Задача

На основі Закону України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” від 17 жовтня 1990 р. “Міжрайшляхбуд” після виділення йому земельної ділянки для добування кам’яного щебеню розпочав роботу: провів розкривні роботи родючого ґрунту і відвезення його на ближні поля господарства, почав добувати щебінь для проведення дороги від села Нове до села Богданівка і далі по селу до тваринницької ферми господарства “Білоусівка”, на території якого збудовано кам’яний кар’єр.

У зв’язку  з реорганізацією господарств поступово  роботи в кар’єрі  і на спорудженні  дороги припинилися на стадії її будівництва  до ферми.

Новий керівник приватно-орендного підприємства вирішив  рекультивувати ділянку кар’єру  і звернувся з цього приводу  до керівництва “Міжрайшляхбуд”. Останнє заявило, що проводити рекультивацію не буде, оскільки держава не розрахувалася за роботи, які вони провели ще в 1998 р.

До юридичної  служби району звернувся підприємець  ПОСП допомогти йому розв’язати  це питання.

Запитання:

1. Проаналізуйте Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві».

Правове регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі будівництва  житла в сільській місцевості, здійснюється Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», нормами земельного, цивільного та містобудівного законодавства.

Чинне законодавство  України передбачає, що селу має  надаватися перевага над містом (із розрахунку на душу населення) у спорудженні  житла та інших об’єктів соціально-культурного та побутового забезпечення. Ці переваги мають полягати в матеріально-технічному й ресурсному забезпеченні, оподаткуванні, кредитуванні індивідуальних забудовників тощо. Згідно зі ст. 11 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації покликані сприяти розвитку індивідуального житлового будівництва на землях сільських населених пунктів, створювати сільським забудовникам (як місцевому населенню, так і громадянам, які переселяються на постійне місце проживання в сільську місцевість), у тому числі працівникам соціальної сфери та сфери обслуговування сільського населення, які проживають у селі, пільгові умови щодо забезпечення будівельними матеріалами та обладнанням, надання їм послуг і пільгових довгострокових державних кредитів. Під час спорудження житла в сільській місцевості підрядним способом за рахунок власних коштів індивідуального забудовника йому компенсується з державного бюджету частина кошторисної вартості житлового будинку і господарських будівель, що не належать до прямих витрат підрядних будівельних організацій і включається до кошторисів будівництва згідно з чинними нормативними актами.

Індивідуальні забудовники, які споруджують житлові  будинки і господарські споруди, не користуються кредитами і працюють у сільському господарстві, переробній галузі або соціальній сфері села, отримують компенсацію за рахунок  держави у розмірі 35% їх кошторисної  вартості. Зазначені пільги зберігаються також за вказаними особами в  разі спорудження житла та господарських  будівель на кооперативних засадах.

Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» передбачено, що особи, які переселяються у трудонедостатні населені пункти, та місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних і обслуговувальних галузях агропромислового комплексу або в соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями з державного бюджету. Житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в особисту власність цим громадянам за умови їхньої постійної роботи в зазначених галузях.

Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» передбачається збереження і розвиток поселенської мережі. Зокрема, ст. 10 Закону України зазначає, що держава захищає сільську поселенську мережу незалежно від категорії, розміру та місця розташування сільських населених пунктів. Будь-які перетворення сільських поселень (об’єднання, роз’єднання, перейменування в іншу категорію тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад лише за волею жителів цих поселень. В Україні запроваджуються постійне обстеження та паспортизація сільської поселенської мережі (моніторинг). Порядок здійснення моніторингу встановлює Кабінет Міністрів України.

Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» всі шляхи, що зв’язують сільські населені пункти (в тому числі в межах цих населених пунктів) із мережею шляхів загального користування, належать до категорії шляхів загального користування і разом з усіма під’їзними шляхами до сільських населених пунктів передаються на баланс корпорації Укравтодор.

Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування селян. Пріоритетність соціального  розвитку села передбачає також забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого  обслуговування сільських жителів.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» будівництво об’єктів освіти, охорони здоров’я, культури та спорту, служби побуту, благоустрій територій здійснюються за рахунок державного та місцевого бюджетів. Ці об’єкти споруджуються як підрядним, так і господарським способами.

Збудовані сільськогосподарськими товаровиробниками  за рахунок їхніх власних коштів об’єкти культурно-побутового призначення та спортивно-оздоровчого характеру належать останнім на праві власності, якщо інше не передбачено законом чи договором.

З метою  залучення підприємств промисловості  та інших галузей народного господарства, що безпосередньо не пов’язані з сільськогосподарським та агропромисловим виробництвом, до участі в розвитку соціальної сфери села чинне законодавство застосовує відповідні економічні стимули. Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», непрофільні промислові підприємства, що виконують державне замовлення на проектування та виготовлення машин, обладнання й запчастин для агропромислового комплексу, зокрема об’єкти соціально-культурного призначення, забезпечуються матеріалами централізовано.

Доходи  будівельних, монтажних, проектних  та інших підприємств і організацій, одержані внаслідок спорудження  в сільській місцевості житла, об’єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров"я, фізкультури й спорту, освіти, зв’язку, шляхів, енергетичних, газових і водорозподільних систем, тваринницьких приміщень, інженерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку та інших об’єктів, які впливають на поліпшення соціального становища села, не оподатковуються.

2. Як має бути розв'язане питання щодо продовження будівництва дороги?

Ст. 6 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" держава повинна була розрахуватися з «Міжрайшляхбуд» бо будівництво в сільській місцевості об'єктів освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, водопроводів, каналізаційних систем та споруд, мережі газо- та електропостачання, шляхів, об'єктів служби побуту, благоустрій територій, а у трудонедостатніх селах, крім цього, спорудження житла здійснюється за  рахунок державного і місцевого бюджетів, а у випадках, коли спорудження зазначених об'єктів здійснюється за власні кошти суб'єктів господарювання, то понесені ними витрати  
відшкодовуються з Державного бюджету України і місцевих бюджетів. Тож виходить що претензії власника «Міжрайшляхбуд» є не без підставними.

Для вирішення  цієї ситуації, держава повинна розрахуватися  з власником «Міжрайшляхбуд» або запропонувати інші вигідні умови, наприклад пільги в податку, чи надати гарантії «Міжрайшляхбуд» після чого будуть всі підстави для проведення рекультивації.