Землі рекреаційного призначення

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

Кафедра адміністративного права

 

 

 

САМОСТІЙНА РОБОТА

З дисципліни: «Земельне право»

на тему : «Землі рекреаційного призначення»

 

 

 

 

Виконав:

Студент 3-го курсу,

групи П-10з-2

Мірошниченко  А.І.

Перевірив:

к.ю.н., доцент

Брунько А.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк – 2013

План

Вступ

1. Склад і правовий режим земель рекреаційного призначення

2.  Використання земель рекреаційного призначення

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Особливе місце  у складі земельного фонду України  займають землі рекреаційного призначення, значущість яких полягає в їх здатності  благодатно впливати на здоров'я людини, у можливості їх використання для  організації відпочинку, дозвілля, туристичної діяльності тощо. Проте, незважаючи на значення земель рекреаційного призначення, вперше на законодавчому рівні як окрема категорія земель вони були закріплені саме в Земельному кодексі (далі -ЗК) України від 25.10.2001 р.

Однією з категорій земель, визначених ст. 19 ЗК України, є землі рекреаційного призначення. Ці землі можна віднести до більш широкого поняття земель, що підлягають особливій охороні відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (від 25 червня 1991 р). А Закон України «Про екологічну мережу України» включив землі рекреаційного призначення до складових екомережі (п. «д» ст. 5). Детальніше зміст відповідних понять розкривається у Законі України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. (в редакції від 18 листопада 2003 р.); «фізичної культури» та «спорту» - в Законі України «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р.

Землі рекреаційного  призначення - це землі, призначені та використовувані для відпочинку, відновлення життєвих сил і працездатності людини, забезпечення її оздоровчих, пізнавальних, культурно-розважальних потреб.

 

 

 

 

 

1. Склад і правовий режим земель рекреаційного призначення

 

Слово «рекреація» в перекладі  з латині означає відновлення  сил, з французької - перерву, відпочинок, розвагу, зміну дій, що не пов'язана з трудовою діяльністю, і характеризує місце, простір, де відбуваються ці дії. Рекреація - це система заходів, пов'язана з використанням вільного часу для оздоровчої, культурно-пізнавальної, спортивної ді­яльності людей на спеціалізованих територіях, що розташовані поза місцями їх постійного мешкання. Рекреація характеризується величиною часу, потрібного для відновлення сил, і діяльністю, спрямованою на це відновлення.

Також під рекреацією розуміють  галузь господарства, пов'язану з освоєнням рекреаційних ресурсів, формування санаторно-курортних, туристичних, оздоровчо-пізнавальних зон; галузь невиробничої сфери, пов'язану з наданням різноманітних послуг; систему заходів, сукупність явищ і відносин пов’язану з заповненням вільного часу; діяльність чи поведінку людей, спрямовані на відтворення своїх фізичних, психічно-моральних сил, розвиток; сам процес відтворення, реабілітації, відпочинку, оздоровлення; наслідок задоволення рекреаційних потреб.1

 Правовий режим земель  рекреаційного призначення представляє собою порядок поведінки суб’єктів правовідносин з приводу їх використання.

Виділяють загальний і  спеціальний правовий режим земель рекреаційного значення.

Загальний правовий режим  рекреаційного призначення —  це правовий режим, загальний для всіх земель зазначеної категорії, незалежно від того, які рекреаційні ресурси на них розташовані. Спеціальні правові режими — це правові режими окремих видів земель рекреаційного призначення, які відзначаються специфікою правового регулювання.

Загальний правовий режим  земель рекреаційного призначення  не обов’язково передбачає постійне використання їх для рекреаційних цілей.

Землі рекреаційного призначення  можуть використовуватися як для  довгострокового, для короткострокового  відпочинку населення. Короткостроковий відпочинок організовується, як правило, на землях, не маючи спеціального створених умов для довгострокового відпочинку. Це легкодоступні окультурені природні рекреаційні ресурси: зелені зони, парки і лісопарки, живописні ландшафти і т.д. На землях призначених для довгострокового відпочинку, як правило, розміщуються різноманітні соціально-культурні, туристичні, спортивно0оздоровчі і інші рекреаційні заклади, в яких забезпечені умови для довготривалого відпочинку відпочиваючих. По характеру використання земель рекреаційного призначення можуть бути моноваріантними (тільки для одного виду рекреаційної діяльності), поліваріантними (можуть почергово використовуватися для декількох видів рекреаційної діяльності), і комплексними (можуть одночасно використовуватися для декількох видів рекреаційної діяльності).

Особливістю правового режиму земель рекреаційного призначення  є те, що він у багатьох випадках визначається локальними землевпорядними  і проектними актами, а тому має  певну специфіку при встановленні для кожної конкретної земельної ділянки. Цей режим багато в чому визначається ініціаторами створення рекреаційних зон чи об'єктів рекреації у проектах організації останніх. За необхідності власники земель рекреаційного призначення можуть доручати землевпорядним організаціям розроблення проектів внутрішньогосподарського устрою земельних ділянок. Згідно з ч. І ст. 186 ЗК такі проекти підлягають затвердженню власниками земель рекреаційного призначення і державній землевпорядній експертизі. Проекти внутрішньогосподарського устрою земельних ділянок рекреаційного призначення можуть передбачати їх функціональне зонування з виділенням зон особливої охорони, пізнавальних зон, зон короткострокового відпочинку, обслуговування відвідувачів, господарського призначення та інших зон, пе­редбачених проектами землеустрою.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 ЗК землі рекреаційного призначення  можуть знаходитись у державній, комунальній та приватній власності. Це істотна новела законодавства, якщо врахувати, що ст. 4 ЗК 1992 р. забороняла передачу цих земель у приватну власність. Оскільки приватні власники можуть створювати будинки відпочинку, туристичні комплекси, ігрові центри, розважальні й інші рекреаційні об'єкти, законодавче закріплення їх права на приватну власність на землі рекреаційного призначення є цілком виправданим. Проте треба мати на увазі, що згідно з п. "а" ч. З ст. 83 ЗК землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари тощо) не можуть передаватися з комунальної у приватну власність, що означає заборону приватизації цих земель. Однак вони можуть знаходитись у приватній власності у тому разі, коли відповідні ре­креаційні об'єкти створюються на землях приватної власності без їх вилучення (викупу). Суб'єкти права власності повинні володіти, користуватися і розпоряджатися землями рекреаційного призначення з додержанням встановленого законодавством і землевпорядною документацією їх правового режиму.

 До земель рекреаційного  призначення належать різні за характером і організаційно-правовою формою землі. Рекреаційні зони можуть мати свого землекористувача чи входити до складу інших видів землекористувань, наприклад земель лісового фонду (ліси населених пунктів), природно-заповідного фонду статус останньої з наведених категорій земель вимагає спеціальної уваги, оскільки землі окремих категорій природно-заповідного фонду мають, так би мовити, «подвійне громадянство»: вони є одночасно землями природно-заповідного фонду і землями рекреаційного призначення. Саме тут найчастіше облаштовуються навчально-туристичні та екологічні стежки марковані траси. Це стосується:

- біосферних заповідників, до зон антропогенних ландшафтів  яких, поряд із територіями традиційного  землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселений, належать і рекреаційні зони;

- національних природних  парків, у межах яких відхиляється  зона регульованої рекреації  (тут організовується короткостроковий  відпочинок та оздоровлення населений)  огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок; одночасно тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони) і зони стаціонарної рекреації (призначена для розміщення готелі її, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувач і її парку);

- регіональних ландшафтних  парків, що є одночасно природоохоронними і рекреаційними установами, одним з основних завдань яких є створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах із додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;

- дендрологічних парків, що створюються з метою збереження  і вивчення у спеціально створених  умовах різних видів дерев  і чагарників та їх композицій  для використання, у тому числі  в рекреаційних цілях;

- зоологічних парків, у  межах яких виділяється рекреаційна зона, призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;

- парків — пам'яток  садово-паркового мистецтва загальнодержавного  значення, що є і природоохоронними,  і рекреаційними установами.

Якщо правові режими земель природно-заповідного фонду і земель рекреаційного призначення у певних випадках можуть «накладатися», то конфлікт режимів земель рекреаційного і оздоровчого призначення виключається, оскільки землі рекреаційного призначення завжди розташовані поза межами земель оздоровчого призначення. Тобто належність природної території до курорту чи лікувально-оздоровчої зони виключає її належність до рекреаційної зони. Однак остання може бути продовженням земель оздоровчого призначення, перебуваючи поза їх межами. В усіх випадках охоронний режим земель оздоровчого призначення більш жорсткий, містить більше обмежень господарської діяльності і забезпечений більш суворим контролем, ніж режим земель рекреаційного призначення.

Рекреаційне призначення  мають здебільшого зелені зони і пелені насадження міст та інших населених пунктів.

За межами міст та інших  населених пунктів до складу земель рекреаційного призначення належать землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують  захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.

Земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових  туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих  туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, також входять до складу земель рекреаційного призначення. При цьому межі рекреаційних зон, функціональне зонування та планувальна організація їх територій мають відповідати чинним містобудівним і гігієнічним нормативам та вимогам до планування і забудови зон відпочинку ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», розділ 5, а також Санітарних правил і норм «Планування та забудова населених місць», розділ 6. Погодження вибору земельної ділянки під будівництво закладів відпочинку і туризму та відповідної проектної доку­ментації покладається на державну санітарно-епідеміологічну службу України. Ділянки земель рекреаційного призначення можуть виділятися у складі земель лісогосподарського призначення. Користування такими ділянками регулюється Лісовим кодексом України. Воно може здійснюватися на засадах як загального, так і спеціального природокористування. Згідно зі ст. 74 Лісового кодексу України використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафті 11 із додержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог. У лісах, що використовуються для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх благоустрою.

Новелою ст.. 51 ЗК України є віднесення до земель рекреаційного  призначення земельних ділянок, наданих для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

2. Використання земель рекреаційного призначення

 

Використання  земель рекреаційного призначення  відповідно до ст. 38 Закону України  «Про охорону навколишнього природного середовища» може бути загальним і спеціальним. Так, громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами та надання відповідних дозволів за винятком обмежень, передбачених законодавством України. При цьому можуть бути встановлені збори за надання рекреаційних послуг. Загальне користування такими землями — це користування парками, скверами, бульварами у населених пунктах; користування водами в оздоровчих цілях у місцях, що створюються місцевими радами згідно ст. 64 Водного кодексу України; користування сприятливим кліматом.

У порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або в оренду природні ресурси на підставі відповідних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої й іншої діяльності. Земельні ділянки рекреаційного призначення мають змішаний (подвійний) правовий режим, що характеризується порядком закріплення їх за визначеними законом суб'єктами (власниками, землекористувачами) та можливим використанням на праві змагального користування. Останнє здійснюється з урахуванням цільового призначення земель і можливих обмежень (заборон), що встановлюються на законодавчому рівні. Як при загальному, так і при спеціальному Використанні земель рекреаційного призначення до користувачів пред'являються такі основні вимоги:

 • використання  земель рекреаційного призначення  згідно з цільовим призначенням;

 • заборона  діяльності, що перешкоджає чи  може перешкоджати використанню  їх за цільовим призначенням  або негативно впливає чи може  вплинути на природний стан цих земель.

Разом із тим  деякі види земель рекреаційного  призначення характеризуються спеціальними вимогами щодо їх використання, що пов'язано  з їх складом.

Оскільки до земель рекреаційного призначення  належать землі, що використовуються для організації відпочинку фізичних осіб, туристами та для зайняття фізичною культурою і (або) спортом, то слід погодитися із тим, що за­гальний правовий режим земель рекреаційного призначення не обов'язково передбачає їх безперервне використання для рекреаційних цілей. Проте має бути забезпечена можливість такого використання, що передбачає наявність на зазначених землях природних об'єктів і комплексів, що роблять їх придатними для організації відпочинку населення, або створення відповідних штучних об'єктів. Лише землі, призначені для організації відпочинку населення, можуть бути віднесені до категорії земель рекреаційного призначення. Дотримання принципу цільового використання земель рекреаційного призначення гарантується можливістю розташування на них лише зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, територій будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристичних оздоровчих та борів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, об'єктів дачного будівництва та стаціонарної рекреації, що використовуються для рекреаційних цілей.