Cудовий захист прав авторів та виконавців

За  злочин до відповідальності притягаються за таких умов:

1) об’єкт  авторського права чи суміжних  прав, на який було звернуто  посягання, охороняється законом;

2) якщо  злочинні дії завдали матеріальної  шкоди суб’єкту авторського права  чи суміжних прав у великому  або в особливо великому розмірі.  Стаття 176 КК України чітко визначає, що слід розуміти під цими поняттями. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо вартість примірників незаконно відтворених чи розповсюджених творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації або сума доходу, отриманого внаслідок незаконного опублікування, виконання, показу чи публічного оприлюднення творів, комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, продажу аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, матеріальна шкода є завданою в особливо великому розмірі, якщо їх вартість або сума доходу у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стаття 177 КК України «Порушення прав на об’єкти промислової власності» має своїм призначенням кримінально-правовий захист патентних прав. Використання об’єктів промислової власності, що охороняються патентами або іншими охоронними документами (свідоцтвами), також може мати місце лише з дозволу патентовласника. Будь-яке використання об’єкта промислової власності без дозволу патентовласника вважається незаконним (крім випадків, передбачених законом). Незаконним використанням об’єкта промислової власності вважається виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого об’єкта промислової власності без дозволу патентовласника. Однак при цьому слід мати на увазі, що чинне законодавство України про промислову власність передбачає випадки використання об’єктів цієї власності, які не визнаються порушеннями патентних прав. 
Незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, географічного зазначення походження товару, компонування інтегральної мікросхеми, сорту рослин, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення.

Суб’єктивна сторона зазначених злочинів характеризується умислом. Мотиви порушення прав промислової  власності для кваліфікації злочину  значення не мають. Спонукати до злочину  можуть корисливість, кар’єризм або  інша особиста зацікавленість.

 Недосвідченість авторів

Актуальною проблемою  є недосвідченість самих авторів. Інформаційний вакуум, що спостерігався  довгий час у цій сфері  спричинив ситуацію, коли автори не знайомі навіть с елементарним обсягом  своїх прав та не можуть самотужки оцінити - чи порушені їх права взагалі. Сьогодні можемо спостерігати поступове поліпшення ситуації. Зокрема, усвідомлення інтелектуальної праці, як реального капіталу та актуалізація його цінності стає важливим стимулом для авторів у  вивченні законодавчого забезпечення їх діяльності. Цьому сприяє і активна педалізація теми у засобах масової інформації; проведення організаціями, що працюють у сфері інтелектуальноі власності, спеціалізованих семінарів та конференцій тощо. 

Витрати, пов’язані із судовим процесом

Зазвичай, автори не здатні самотужки захистити свої права на належному рівні. Лише одиниці з них проходять всі етапи розгляду справи,  набуваючи у кінцевому результаті величезний досвід та  юридичну кваліфікацію. Решта, вже після першої зустрічі із відповідачами, озброєними “армією” юристів, опускають руки. Більшість українських авторів не мають коштів на кваліфікований захист, в той час як пірати використовуютьзароблені  на авторських творах  гроші для свого захисту. 

Збір  доказів порушення прав

Складним видається збір доказів злочину, адже часто інформацію про прибутки пірата за використання авторських творів може надати лише податкова служба, вимагати документацію, яка б свідчила про використання авторських творів може прокуратура, зібрати інші докази - органи внутрішніх справ. Всі вище зазначені органи влади  завантажені роботою та не мають ні бажання ні можливості допомогти авторові у зборі потрібної документації.  Щоправда, автор має можливість здійснити  вище зазначені дії через суд, але на той час пірати вже можуть зникнути, “ замести сліди”, які б свідчили про ті чи інші обставини справи. У цьому плані порівняно з процедурою цивільного судочинства, деякі переваги надає кримінальний процес. Зокрема, за умов притягнення порушників до кримінальної відповідальності, позивач не тільки не сплачує державного мита при поданні цивільного позову в кримінальній справі, але й може перекласти пошук доказів для обґрунтування пред’явлених до цивільного відповідача вимог на плечі представників державного обвинувачення. Також позивач отримує додаткові гарантії щодо забезпечення доказів, які потрібні для обґрунтування його вимог. Навіть поза відповідними нормами кримінального кодексу, згідно із частиною 2 ст. 53 Закону, за наявності достатніх даних про вивчення такого порушення авторського права, за яке передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства або суд зобов’язані вжити заходів для забезпечення розшуку і накладення арешту на примірники творів, щодо яких припускається, що вони є контрафактними. Порушниками авторських прав виступають як приватні фірми, так і державні (муніципальні) організації. Однак вирішити конфліктну ситуацію із приватними підприємствами нерідко простіше. Свої контрафактні дії державні й муніципальні організації виправдують тим, що в затверджених ними кошторисах навіть не передбачена стаття витрат на виплату авторської винагороди. Іншими словами,  діяльність багатьох бюджетних організацій, у тому числі філармоній, театрів, телерадіоканалів вже планується із  порушеннями авторських прав. Примусити такі організації отримати ліцензії або укласти  договори з  власниками авторських прав часто вдається лише через суд. 

Недосконалість  судової системи

Іншою, не менш важливою проблемою  є недостатня матеріальна і інформаційна база судів, які здійснюють судочинство  в нашій країні. За відсутністю  спеціалізованих судів, справи розглядають  у судах загальної юрисдикції, де серед загальної маси кримінальних, цивільних, адміністративних та інших  справ, позови про порушення авторського  права займають останнє місце. Представники вітчизняної Феміди, зазвичай, не мають  належної наукової та законодавчої літератури, щоб ознайомитися з самим поняттям “інтелектуальна власність”, осмислити  його, а це часто призводить до невірного  вирішення процесів, адже кожна сторона  по справі захищає суто свої інтереси і приводить досить суб’єктивні  доводи на свій захист. За таких умов при винесенні рішення судді  важко керуватися лише тими документами, які були надані сторонами в судове засідання. Іноді трапляються досить незрозумілі, з точки зору авторського права, рішення, які виносять судді. Наприклад, рішенням одного із районних судів міста Києва було винесено рішення, яким автором телепередачі було визнано лише одну особу (керівника творчого колективу), в той час, як телепередача містила в собі декілька авторських творів і у кожного окремого твору був свій автор. Це - і автор дизайну студії, і автор сценарію, це - і автори музики, яка виконувалася кожного разу під час проведення телепередачі.  Додамо також, що стаття 35 Закону “Про авторське право та суміжні права” визначає телепрограму – об’єктом суміжних прав. Згідно ж із рішенням судді, автора дизайну, який виступав позивачем по справі, було виключено із титрів телепередачі, а його свідоцтво про державну реєстрацію прав автора на твір визнано недійсним. І це лише один приклад.

Суттєві труднощі виникають  і в процесі розслідування  справи. Частково це можна пояснити тим, що злочини у сфері авторського і суміжних прав є відносно новим різновидом злочинів. Таким чином, слідчі позбавлені достатнього досвіду для проведення всебічного і повного розслідування. Ще одна проблема полягає в тому, що правоохоронні органи не мають можливості своєчасно отримувати необхідну інформацію щодо законних правовласників і продукції, яку вони тиражують і розповсюджують. У зв'язку з цим працівникам правоохоронних органів не завжди вдається встановити всі необхідні для розслідування факти.

Серед причин, що створюють  вище зазначені труднощі, можемо виділити:

- мінімальний досвід розслідування справ про злочинні порушення авторського  і суміжних прав;

- брак цілісної, дієвої методики розслідування кримінальних справ про порушення авторського і суміжного прав;

- недосконалість законодавства, яке регулює відносини у сфері авторського і суміжних прав;

-  постійне і безперервне збільшення кількості злочинних порушень авторського і суміжних прав, розширення кола об’єктів інтелектуальної власності;

- збільшення кількості міжнародних угод у цій галузі. 

Як бачимо, особливо відчутною  є відсутність належної інформаційної бази. З огляду на це, доцільним було б створення спеціальних баз даних або каталогів, у яких містилася б інформація про законних правовласників (юридична адреса, перелік творів, що тиражуються, номери ліцензійних угод тощо). Фірмам-правовласникам, у свою чергу, слід докласти зусиль до створення таких інформаційних баз. Все це значно прискорило і спростило б процес розслідування справ цієї категорії.  Наявність таких баз могла б забезпечити швидке і нескладне отримання інформації, яка цікавить орган дізнання та слідчого по кримінальній справі.

Необхідно також розглянути й узагальнити досвід країн, в яких проблема розслідування злочинних порушень авторського і суміжних прав найбільш ефективно розв'язується, щоб застосувати позитивний досвід цих країн при розслідування справ даної категорії в Україні. Адже у розвинутих зарубіжних країнах питання захисту та охорони авторського і суміжних прав почало розглядатися раніше, ніж у нас. Результатом цього став стрімкий розвиток ринку інтелектуальної власності у країнах, де авторське та суміжні права не залишились поза увагою законодавця. Тому саме тепер, у час, коли Україна стала на шлях розвитку ринку інтелектуальної власності важливо звернутись до позитивного досвіду деяких провідних зарубіжних країн з метою вивчення, узагальнення і аналізу такого досвіду. Це допоможе розв'язати багато складних проблем, зокрема, доцільність або недоцільність кримінального покарання за деякі види правопорушень у сфері інтелектуальної власності. 

Відшкодування збитків

Важливим фактором, що  не сприяє розповсюдженню судового методу захисту прав серед авторів є мала імовірність отримання грошової компенсації завданих збитків. Найчастіше автори звертаються до суду саме з вимогою про виплату їм грошової компенсації. Зручність  такої форми відшкодування збитків полягає у тому, що позивач, у даному випадку, не повинен обґрунтовувати заявлений ним розмір компенсації, достатньо лише довести сам факт порушення майнових прав. Натомість,  для стягнення прибутку відповідача, що був отриманий ним внаслідок порушення прав автора, необхідно, спочатку, довести наявність цих самих прибутків. А це не завжди так легко зробити.

Проте на шляху до отримання  грошової компенсації виникає ряд  труднощів. Теоретично, мати справу із відповідачем – юридичною особою перспективніше з точки зору реальності одержання компенсації. Однак на практиці, юридичні особи часто організують  свою роботу таким чином, щоб у  разі виникнення конфлікту перекласти відповідальність на плечі фізичної особи. Завдяки такому механізмові  юридичні особи уникають відповідальності і обходяться мінімальними затратами, отримуючи при цьому за незаконне  використання авторських творів прибутки.  До того ж  виграти справу у суді ще не означає – отримати грошову компенсацію збитків. Так, наприклад, у судовому позові до одної з телекомпаній України, після винесення судом рішення про необхідність виплати грошової компенсації, з’ясувалося, що необхідної суми на рахунку цієї організації на даний момент не має , що на невизначений термін затягнуло процес отримання грошей.

Всі вище зазначені обставини  говорять про необхідність реформування судової системи, введення спеціалізованих  судів, які першочергово могли б  забезпечуватися спеціальною літературою, матеріалами конференцій, семінарів, висновків міжнародних організацій з питань інтелектуальної власності. Система таких судів вже існує в багатьох країнах світу та діє досить ефективно.

Список використаної літератури:

1. Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10  грудня 1948  року. – К.: Правнича
2. Фундація, 1996. ПИТАННЯ  РОЗВИТКУ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 105
3. Указ Президента України  «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 року № 285/2001 //
4. Комп’ютерно-правова база «Нормативні акти України».
5. Макода В.Є. Правова охорона промислових зразків в Україні:
6. Автореф.  дис…  канд.  юрид.  наук: 12.00.03 /  Київськ.  нац.  ун-т ім.  Т. Шевченка – К., 2001. – С. 17.
7. Шевелева Т. Європейські стандарти захисту прав інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 3. – С. 56–57; Борохович Л. Н., Монастырская А. А., Трохова М. В. Ваша интеллектуальная собственность. – СПб., 2001. – С.108.; Бошицкий Ю. Л. Правовая реформа изобретательства. Проблемы и решения. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 62; Галянтич М. К. Патентний суд України – нагальна потреба створення єдиної системи захисту промислової власності // Інтелектуальна власність. – 1999. – № 1. – С. 3–7. 
8. Войцеховська Анна. Особисті авторські права та їх охорона за польським законом про авторське право і суміжні права // Інтелектуальна власність. – 2005.  – № 2. – С. 26.
9. Архів Шевченківського районного суду м.  Києва.  Справа № 2–1168. – 2003.
10. Зирін О. Авторське право в аудіовізуальних мистецтвах // Інтелектуальний капітал. – 2003. – № 1. – С. 15–24.
11. Архів Шевченківського районного суду м. Києва. Справа № 2–408. – 2003.
12. Борохович Л. Н.,  Монастырская А. А.,  Трохова М. В.  Ваша интеллектуальная собственность. – СПб.: Питер, 2001. – С. 108.
13. Оглядовий лист Вищого Господарського Суду України «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об’єкти авторського права і суміжних прав» (за матеріалами справ,  розглянутих у касаційному порядку Вищим Господарським Судом України) від 22. 01. 2007 р. № 01 – 8/25 // Комп’ютерно-правова база «Нормативні акти України».
14. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За ред. Ю. М. Капіци: кол. авторів: Ю. М. Капіца, С. К. Ступак, В. П. Воробйов та ін. – К., 2006. – С. 96.
15. Узагальнення Верховного Суду України застосування судами законодавства у справах про адміністративні правопорушення у сфері інтелектуальної власності  (статті 51–2, 164–9  КпАП)  від 01.01.2006 року // Комп’ютерно-правова база «Нормативні акти України».