Фермерське господарство: поняття та юридичні ознаки

ФГ може стати суб'єктом права  власності на землю лише з моменту  державної реєстрації і придбати земельну ділянку виключно на підставі цивільно-правових угод, а щодо такої процедури не прийнято вживати термін "надання у власність для ведення фермерського господарства". Ймовірно, що йдеться про земельні ділянки, передані безоплатно у приватну власність членам ФГ із земель, раніше переданих їм у користування, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Таке "наділення землею" здійснюється в адміністративному порядку, однак є підставою для виникнення у члена ФГ права приватної власності на землю.

Земельний кодекс України [11] серед  підстав припинення права власності  на земельну ділянку передбачає звернення  стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора (п.2 ст.140 Земельного кодексу), а п.1 ст.143 Земельного кодексу  уточнює, що примусове звернення стягнень на земельну ділянку відбувається лише по зобов'язанням власника цієї земельної ділянки. Враховуючи це, доходимо висновку, що на вимогу кредитора може бути звернено стягнення на земельну ділянку, яка є власністю самого ФГ, а не членів цього господарства.

Земельні ділянки, транспортні  засоби, сільськогосподарська техніка, інвентар, інші засоби виробництва, грошові  засоби, які є власністю окремих  членів фермерського господарства, майнові  права передаються ними до складеного капіталу ФГ і використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на термін, визначений у Статуті. Ці майнові об'єкти і майнові права не переходять у власність ФГ як юридичної особи, однак у результаті їхнього використання ФГ отримує дохід, який вже стає його власністю.

Зважаючи на суб'єктну характеристику складеного капіталу ФГ, строковий  і поворотний характер вкладів членів ФГ для його формування, вважаємо за помилку включення його до складу цілісного майнового комплексу  фермерського господарства. На наш погляд, до цілісного майнового комплексу фермерського господарства повинно входити усе майно, яке є власністю господарства як юридичної особи і його майнові та інші права й зобов'язання. Це майно може бути відчужене за рішенням членів фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод, а п.2 ст.22 Закону України "Про фермерське господарство" чітко визначає тих суб'єктів, які вправі його придбати.

Придбати цілісний майновий комплекс фермерського господарства можуть лише громадяни України, що мають право  на створення фермерського господарства, або юридичні особи України для  ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Таке обмеження кола набувачів майна фермерського господарства повинно створити умови для збереження цільового використання цього майна в новоствореному фермерському господарстві або в іншому сільськогосподарському підприємстві.

Відповідно до п.3 ст.22 Закону України "Про фермерське господарство," громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової угоди, "подають у встановленому порядку статут фермерського господарства на державну реєстрацію". Ця норма не витримує критики – адже державній реєстрації підлягає не Статут, а фермерське господарство як юридична особа і крім Статуту для державної реєстрації ФГ подаються інші засновницькі документи, реєстраційна картка встановленого зразка, копія документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а також документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства.

Крім того, треба пам'ятати, що право  на створення фермерського господарства мають дієздатні громадяни України, які пройшли професійний відбір на право створення фермерського господарства (п.1 ст.5 Закону України "Про фермерське господарство"), і тому цілісний майновий комплекс фермерського господарства може бути відчужений лише громадянам України, які мають позитивний висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств, що свідчить про наявність у цієї особи достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації. Враховуючи юридичні ознаки цілісного майнового комплексу ФГ, є підстави зробити висновок про його тотожність із майном ФГ як юридичної особи, тому немає потреби в його окремому правовому регулюванні.

Підсумовуючи проведені дослідження  деяких аспектів правового режиму майна, що використовується фермерськими господарствами, виділимо його основні положення у вигляді висновків.

1. Правова регламентація майнових  відносин фермерських господарств  здійснюється нормами Закону  України "Про фермерське господарство", а не Цивільного кодексу України.

2. З прийняттям Закону України  "Про фермерське господарство" відбулися такі зміни в правовому  режимі майна, яке використовується  фермерським господарством:

• на відміну від права спільної сумісної власності членів ФГ запроваджено право власності фермерського господарства як юридичної особи;
• з переліку майнових об'єктів, які використовуються в процесі господарської діяльності ФГ, вилучені предмети особистого користування та домашнього господарства.

3. У структурі правового режиму майна, яке використовується фермерським господарством, виділимо два елементи:

майно, власником якого є фермерське господарство (відокремлене майно юридичної  особи);

майнові об'єкти, які передаються  членами фермерського господарства до складеного капіталу фермерського господарства на визначений у Статуті термін.

4. Оскільки фермерське господарство  є юридичною особою і суб'єктом  права, то помилково ототожнювати  його із цілісним майновим  комплексом – об'єктом майнових  правовідносин.

5. Недоцільним є законодавче закріплення і окреме правове регулювання цілісного майнового комплексу фермерського господарства, адже в процесі діяльності фермерського господарства цілісний майновий комплекс фактично складається із складеного капіталу членів фермерського господарства і майна фермерського господарства як юридичної особи, однак не має самостійного юридичного значення, а на момент відчуження цілісний майновий комплекс збігається із відокремленим майном фермерського господарства.

6. Зміна правового режиму майна фермерського господарства потребує внесення адекватних змін до законів, окремі норми яких також регулюють фермерські майнові відносини. Першою чергою це стосується Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в якому варто передбачити, що до ліквідаційної маси фермерського господарства вилучається лише те майно, яке є власністю фермерського господарства як юридичної особи, а звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерському господарстві немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. В умовах радикальних  змін, що відбулися в українському  суспільстві наприкінці ХХ –  початку ХХІ століть, зокрема переходу на ринкові умови економіки, виникнення різних форм власності та господарювання, появи таких соціально-економічних явищ, як конкуренція, ринок праці, безробіття, інфляція, фінансова та економічна криза, особливої актуальності набуває проблема правового регулювання трудових відносин у фермерському господарстві.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про фермерське господарство» [1], трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучити до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором.

Трудовий договір (контракт) укладається з найманими працівниками у письмовій формі. В ньому  необхідно зазначити термін дії  договору, умови праці та відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо) [2]. Сторонами в договорі слід вважати: фермерське господарство (в особі його голови) і особу, яка залучається до роботи в господарстві. Це підтверджується ч. 2 ст. 4 Закону України «Про фермерське господарство» [1], в якій зазначено, що голова представляє інтереси господарства перед підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами. Крім того згідно з ч. 5 ст. 27 вказаного Закону, голова фермерського господарства також несе відповідальність за створення безпечних умов праці, забезпечує дотримання вимог техніки безпеки, виробничої гігієни та санітарії, пожежної безпеки як для членів свого господарства, так і для громадян, з якими укладено трудовий договір.

Таким чином, сторонами  трудових відносин у фермерському господарстві можуть бути як члени  господарства, так і наймані працівники. Трудові  відносини між найманими працівниками та роботодавцем – фермерським господарством, що базуються на трудовому договорі, є предметом правового регулювання трудового права. Трудові відносини за участю членів фермерських господарств регулюються аграрним правом. Це пояснюється тим, що до предмету правового регулювання трудового права належать відносини з використання найманої праці. Якщо ж особа є одночасно і членом фермерського господарства, і працівником, то в такому разі наймана праця відсутня, тобто немає підстав для поширення трудового права, окрім функцій охорони праці та захисту трудових прав [3, с. 61].

Найманими працівниками у фермерському господарстві визнаються ті особи, що подали заяву про прийняття  на роботу. На них видається наказ  про прийняття на роботу, з ними укладається трудовий договір, робиться відповідний запис у трудовій книжці [2].

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство» [1] членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

Чинне трудове законодавство  передбачає, що особливості праці  членів кооперативів та їх об’єднань, колективних сільськогосподарських  підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами [2]. Тобто законодавством, що регулює діяльність фермерського господарства, та статутом господарства визначаються лише «особливості», а основні питання праці в них повинні регулюватися трудовим правом.

Це пояснюється тим, що трудове право як основна галузь права, визначаючи загальні засади регулювання  трудових відносин, не може врахувати  специфічні особливості таких відносин у сфері сільськогосподарського виробництва.

Законодавством про  працю визначаються гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді та інвалідів, а особливості трудової діяльності членів фермерського господарства регулюються законодавством щодо вказаного  підприємства та його статутом [2]. Тобто держава на законодавчому рівні закріпила певний мінімум вимог, які мають бути дотримані при здійсненні трудової діяльності у фермерському господарстві.

Важливе значення в забезпеченні спеціалізованого правового регулювання  трудових відносин у фермерському господарстві мають норми Галузевої угоди між Міністерством аграрної політики та продовольства України, галузевими об’єднаннями підприємств та Профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2011 – 2013 роки [4], де визначено особливості режиму праці та відпочинку, нормування та оплати праці, охорони праці та забезпечення соціальних пільг для працівників АПК. Угодою визначено основні напрями нормотворчої діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України у сфері регулювання трудових відносин в агропромисловому комплексі [5].

Варто зазначити, що специфічні особливості трудових відносин у  фермерському господарстві мали би відображатись  у статуті фермерського господарства. Оскільки статут фермерського господарства – це звід правил локально-нормативної дії, які регулюють перш за все внутрішні різноманітні відносини, а також відносини з іншими суб’єктами господарювання, що випливають з внутрішніх, та відносини з державою [6]. Це внутрішній локально-правовий акт, за допомогою якого можна максимально врахувати специфіку трудової діяльності на локальному рівні.

Однак, у статутах фермерських  господарств недостатньо повно  враховуються особливості трудових відносин. Вирішення цих та інших  проблем, пов’язаних з трудовою діяльністю у фермерських господарствах, має як теоретичне, так і практичне значення.

Тому слід погодитися з Н.О. Багай, що на сьогодні існує  невідкладна потреба у доповненні нормативно-правових актів аграрного  законодавства, що приймаються за суб’єктним принципом, нормами, які б забезпечували спеціалізоване правове регулювання трудових відносин [5].

В даний час доцільним видається розробка і затвердження типового статуту фермерського господарства, який би затверджувався Міністерством аграрної  політики та продовольства України, як спеціально уповноваженим органом управління агропромисловим комплексом. Це сприяло б ефективному і якісному регулюванню особливостей трудової діяльності у фермерському господарстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Фермерське господарство є  формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Правовий статус фермерського господарства визначається Господарським кодексом України, Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року  і його статутом. 
Ознаки фермерського господарства:

1. правову основу господарства, як правило, становить окрема сім’я;
2. фермерське господарство утворюється для виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції;
3. фермерське господарство має статус юридичної особи;
4. члени господарства підтримують між собою трудові зв’язки, беруть особисту участь у фактичному господарюванні. Відносини, що виникають при цьому регулюються  правовими нормами, які в сукупності утворюють правовий інститут членства у фермерському господарстві.