Юридическое особы как субъекты гражданско-правовых отношений (Украина)

Суб’єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які

вступають між собою в цивільно-правові  відносини з приводу майна  та

особистих немайнових благ. В окремих  випадках суб’єктом зазначених

відносин може бути держава, Автономна  Республіка Крим, територіальні

громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

 

Цивільною правоздатністю називається  здатність особи мати цивільні права

і нести цивільні обов’язки. Правоздатність у громадянина України виникає

у момент його народження і припиняється з його смертю (або визнання

громадянина померлим). Цивільна правоздатність як суспільно-правова

якість визнається за всіма громадянами, які повинні бути рівними перед

законом. Цивільна правоздатність закріплюється  в цивільному

законодавстві як рівна для всіх і для кожного незалежно від  походження,

соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі,

освіти, мови, релігійних поглядів, роду і характеру занять, місця

проживання тощо. Жоден громадянин за своє життя не може бути позбавлений

цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній.

 

Цивільна дієздатність — це здатність  фізичної особи своїми діями

набувати для себе цивільних  прав і самостійно їх здійснювати, а  також

здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки,

самостійно їх виконувати та відповідати  у разі їх невиконання. Обсяг

цивільної дієздатності залежить від  віку та психічного здоров’я фізичної

особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види:

повна дієздатність; неповна дієздатність; часткова дієздатність;

обмежена дієздатність; визнання громадянина  недієздатним.

 

Юридичні особи як суб’єкти цивільних  правовідносин

 

Сучасне суспільство неможливо  уявити без таких його учасників, як

колективні утворення, об’єднання громадян у різноманітні спілки, ективні утворення, об’єднання громадян у різноманітні спілки,

товариства і т. ін. з метою досягнення того чи іншого суспільно

корисного результату. Саме вони забезпечують високу результативність

людської діяльності в економічній  сфері. Правовою формою такого

об’єднання осіб для участі в  цивільному (економічному) обороті  є

юридична особа. Проте будь-яке  об’єднання громадян ще не є юридичною

особою.

 

У цивільному праві юридичною особою визнається організація, створена

шляхом об’єднання осіб та (або) майна, яка наділяється правоздатністю і

може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і

нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді (Цивільний кодекс

України, далі — ЦКУ).

 

Юридична особа може бути створена однією особою, якщо це не заборонено

законом щодо конкретного виду юридичних  осіб. Вона має певні додаткові

ознаки (юридична адреса, печатка, рахунок  у банку тощо),

індивідуалізована в цивільному обороті  та наділена правоздатністю.

 

Як суб’єкт цивільного права  юридична особа характеризується певними

ознаками, відсутність хоча б однієї з яких у характеристиці певної

організації ставить під сумнів можливість визнання за нею статусу

юридичної особи. До цих ознак належать:

 

— організаційна єдність. Юридична особа має свою структуру, яка включає

певні елементи. Всі елементи у  цій структурі діють як єдине  ціле для

того, щоб досягти єдиної мети. Структура  та організаційна єдність

закріплені в документі, на основі якого діє конкретна юридична особа

(статуті, установчому договорі, положенні). Наприклад, науково-дослідний

інститут включає дирекцію, відділ кадрів, бухгалтерію, економічний

відділ, наукові відділи, відділи інформаційно-технічного забезпечення та

господарський відділ. Кожен з цих  елементів виконує свої, чітко

визначені функції, однак усі разом  вони діють для досягнення єдиних

цілей, визначених у положенні про  цей інститут;

 

— наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має майно, яке є

матеріальною основою її діяльності. Це майно належить юридичній особі  на

праві власності або на праві  повного господарського відання (державні

підприємства) чи оперативного управління (державні установи,

організації). Це майно виокремлене в суспільному майні, відмежоване від

іншого: майна членів трудового  колективу цієї юридичної особи, її

засновників, майна інших юридичних  осіб, держави тощо;

 

— самостійність та участь у цивільному обороті від свого імені. Юридична

особа виступає в цивільних правовідносинах, укладає різноманітні угоди

як окремий суб’єкт від свого  імені, а не від імені своїх  засновників чи

органу, що її створив. Для цього  вона наділена певними засобами

індивідуалізації: найменування, юридична адреса, рахунок у банку.

 

Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію

про її організаційно-правову форму, характер її діяльності. Юридична

особа, крім повного, може мати скорочене  найменування. Юридична особа,

що є підприємницьким товариством, повинна мати фірмове найменування

(фірму), яке зазначається в установчих  документах і вноситься до  Єдиного

 

державного реєстру юридичних  осіб. У разі зміни свого найменування

юридична особа, крім виконання  інших вимог, встановлених законом,

зобов’язана помістити оголошення про це в друкованих органах, в  яких

публікуються дані про її державну реєстрацію, та сповістити про це всіх

осіб, з якими вона перебуває  у договірних відносинах. Вона не вправі

використовувати найменування іншої  юридичної особи;

 

— здатність нести самостійну майнову відповідальність. Юридична особа як

самостійний суб’єкт несе самостійну майнову відповідальність за своїми

зобов’язаннями всім належним їй майном. Засновники (учасники) не несуть

відповідальності за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа  не

відповідає за зобов’язаннями засновників (учасників), якщо це не

передбачено законодавством або установчими документами юридичної особи;

 

— здатність виступати позивачем та відповідачем в суді. Юридична особа є

самостійним учасником і всі  свої права та обов’язки здійснює як право- і

дієздатний суб’єкт, у тому числі  захищає порушені права та інтереси і

відповідає за виконання своїх  зобов’язань, виступає стороною в судовому

процесі як позивач або відповідач.

 

Статусу юридичної особи відведено  в ЦКУ окремий підрозділ «Юридична

особа», в якому докладно виписано як загальні положення щодо всіх

юридичних осіб, так і положення, що стосуються їх конкретних видів, у

тому числі різноманітних господарських  товариств.

 

Як будь-який суб’єкт цивільних  правовідносин юридична особа наділена

правоздатністю та дієздатністю, тобто  здатністю мати цивільні права та

обов’язки та набувати їх для себе своїми діями. З моменту введення в дію

нового ЦКУ юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та

обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть

належати тільки людині. Це означає, що юридичні особи наділені загальною

правоздатністю. Однак таке положення  юридичних осіб існувало не завжди.

Протягом тривалого часу у правовій системі України юридичні особи  були

наділені так званою спеціальною  правоздатністю — відповідно до

встановлених цілей діяльності. Це означало, що юридична особа могла

виконувати лише такі дії, укладати лише такі угоди, які не суперечать

цілям, визначеним у статуті чи положенні про неї.

 

Тому на практиці засновники юридичної  особи (підприємства) були вимушені

штучно закріплювати в установчих документах якомога ширше коло

повноважень, якнайповніший перелік  видів діяльності, що входять до її

цілей. Якщо ж юридична особа порушувала це правило, укладала угоду, яка

виходить за межі визначених цілей, то така угода була недійсною і  не

призводила до тих правових наслідків, яких прагнули сторони, що її

укладали.

 

Слід відмітити, що така спеціальна правоздатність юридичних осіб була

притаманна багатьом правовим системам світу, а не лише Україні. Разом з

тим, в останні роки спостерігається  тенденція до розширення можливостей

юридичних осіб, визнання за ними загальної  правоздатності, відповідно до

якої вони можуть укладати будь-які  правомірні угоди. Таке положення іожуть укладати будь-які правомірні угоди. Таке положення і

знайшло своє відображення в новому Цивільному кодексі України.

 

Окремими видами діяльності, перелік  яких визначається законом, юридична

особа може займатися після одержання  нею спеціального дозволу

(ліцензії).

 

Правоздатність юридичної особи  виникає з моменту її створення

(затвердження її статуту або  положення, видання компетентним  органом

постанови про її утворення, державної  реєстрації) і припиняється з

моменту внесення запису до Єдиного  державного реєстру про припинення

юридичної особи. Правоздатність і  дієздатність юридичної особи

збігаються за обсягом та у часі.

 

Юридична особа набуває для  себе цивільних прав та обов’язків через свої

органи, які утворюються і діють  відповідно до закону та установчого

документа. У деяких встановлених законом випадках юридична особа  може

набувати цивільних прав та обов’язків через своїх учасників.

 

Розрізняють вищі органи юридичної  особи та органи управління. Вищим

органом, який може вирішувати будь-які  питання, є загальні збори

засновників (власників майна). Органи управління є одноособові

(директор, генеральний директор, президент,  керуючий і т. ін.) та

колегіальні (дирекція, рада директорів, правління). На деяких видах

підприємств діють спостережні  ради.

 

Юридична особа вважається створеною  з моменту її державної реєстрації.

Всі юридичні особи підлягають державній  реєстрації у порядку,

встановленому законодавством, в Єдиному  державному реєстрі юридичних

осіб. До цього реєстру вносяться  відомості про організаційно-правову

форму юридичної особи, її найменування (фірмове найменування),

місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету

установи, а також інші відомості, якщо цього вимагає закон. Державна

реєстрація юридичних осіб проводиться  відповідними компетентними

державними органами залежно від  виду юридичної особи.

 

Порушення встановленого законом  порядку створення юридичної  особи або

невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови

у державній реєстрації юридичної  особи. Відмова у державній реєстрації

за іншими мотивами (недоцільність  тощо), а також зволікання з її

проведенням не допускаються і можуть бути оскаржені в суді.

 

Учасники юридичної особи або  орган, що прийняв рішення про  припинення

юридичної особи, зобов’язані негайно  письмово повідомити про це орган,

що здійснює державну реєстрацію юридичних  осіб, який вносить до Єдиного

державного реєстру відомості  про те, що юридична особа перебуває  у

процесі припинення.

 

Учасники юридичної особи або  орган, що прийняв рішення про  припинення

юридичної особи, призначають за погодженням  з органом, який здійснює

державну реєстрацію юридичних  осіб, комісію щодо припинення юридичної

особи (ліквідаційна комісія, ліквідатор тощо) та встановлюють порядок і

строки припинення. Виконання функцій  такої комісії може бути покладено

на орган управління юридичної  особи. З моменту призначення  відповідної

комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами

юридичної особи. Комісія від імені  юридичної особи, яка припиняється,

виступає у суді. Вона ж поміщає  в друкованих органах повідомлення про

припинення юридичної особи  та про порядок і строк заявлення вимог її

кредиторами. Цей строк не може бути меншим двох місяців з моменту

публікації повідомлення про припинення юридичної особи.