Конституційні принципи цивільного процесуального права

Також існує декілька підходів до систематизації принципів цивільного процесуального права:

за формою нормативного закріплення:

1. закріплені Конституцією України;
2. закріплені у законодавстві про цивільне судочинство;

за роллю в регулюванні процесуально – правового становища суб’єктів правовідносин:

1. які визначають процесуально – правову діяльність суду;
2. які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у справі, й інших учасників процесу;

за предметом регулювання:

1. організації правосуддя (судоустрою і судочинства);
2. функціональні – принципи процесуальної діяльності (судочинства);
3. які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність) і такі, що визначають процесуальну форму виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність);

за значимістю:

1. фундаментальні (абсолютні) – диспозитивність, рівноправність сторін, процесуальний формалізм;
2. конструктивні (відносні) – всі інші принципи.

Класифікацію принципів можна проводити на основі змішаних критеріїв, наприклад, за дією в системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але найбільш прийнятною та практичною вбачається класифікація принципів за формою нормативного закріплення [4].

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать:

1. Здійснення правосуддя виключно судами;

2. Територіальність і спеціалізація побудови системи судів загальної юрисдикції;

3. Участь народу у здійснені правосуддя через народних засідателів;

4. Виборність і призначуваність суддів;

5. Здійснення правосуддя суддею одноособово і колегіально;

6. Незалежність і недоторканість суддів та підкорення їх тільки законові;

7. Здійснення правосуддя професійними суддями та у визначених законом випадках народними засідателями і присяжними;

8. Законність;

9. Рівність усіх учасників процесу перед законом і судом;

10. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості;

11. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

12. Державна мова судочинства;

13. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень та ухвал суду  і випадків встановлених законом;

14. Ухвалення судами рішень іменем України і їх обов’язковість до виконання;

 15. Доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина;

16. Участь громадськості для захисту прав і свобод громадян;

17. Публічність;

18. Недоторканість людини;

19. Недоторканість житла;

20. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

21. Охорона особистого і сімейного життя людини.

 

 

Висновки до першого розділу

 

1. Аналіз наукової літератури  дозволив уточнити визначення  поняття «принципи цивільного  процесуального права». Отже, принципи  цивільного процесуального права  – це обумовлені соціально-економічними  умовами суспільного життя формально  закріплені засади здійснення  правосуддя в цивільних справах, які визначають завдання і  мету правосуддя в цивільних  справах, характер, зміст і побудову  цивільного судочинства, а також  повноваження та процесуальну  діяльність суду, учасників процесу, їх процесуально-правове становище.

2. З огляду на зазначене  можна стверджувати, що принципи  цивільного процесуального права  тісно пов’язані між собою, і  таким чином в сукупності становлять систему. Оскільки кожний з принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними.

3. Слід визнати, що зміст одних принципів розкривається з урахуванням змісту інших. Кількісний склад системи принципів цивільного процесуального права нормативно не закріплений і в науці цивільного процесу визначається   по-різному.

4. Слід зазначити, що принципи  сприяють правильному пізнанню  і застосуванню норм цивільного  процесуального права, є основою  для законодавчої практики, для  підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістом правових норм та їх удосконалення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРИНЦИПІВ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

 

 

Принцип здійснення правосуддя виключно судами.

Правосуддя в цивільних справах виступає однією з форм державної діяльності — судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і вирішення цивільних справ у встановленому законом порядку. Стаття 124 Конституції України визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі [9].

Правосуддя здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції — територіальними і спеціальними. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 КУ).

Здійснення правосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу державної влади України на три відокремлені державні влади — законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 КУ), які урівноважують одна одну. Цей принцип означає недопущеність втручання в здійснення правосуддя органів законодавчої і виконавчої влади як у формі вирішення і перевирішення судових справ, так і у формі впливу на суддів.

Але захист цивільних прав здійснюється також в адміністративному і громадському порядку (ст. 6 ЦПК.) Вирішення цивільних справ адміністративними органами, третейськими і товариськими судами, іншими органами не є здійсненням правосуддя. Спільність мети по захисту прав і виконання аналогічних правосуддю завдань не може бути достатньо об'єднуючою ознакою для конструювання єдиного поняття правосуддя, оскільки форми і методи діяльності державного суду і квазісудових органів є різними. Суд загальної юрисдикції в системі органів, які здійснюють захист цивільних прав, посідає окреме місце і має пріоритет [23].

Він проявляється в перевазі над іншими формами, зокрема: а) суд приймає завершальне рішення по спору, якщо такий спір був розглянутий у попередньому позасудовому порядку (трудові спори, спори з договору перевезення з транспортною організацією та ін. (п. 2 ст. 136 ЦПК); б) суд перевіряє законність рішень товариського і третейського суду при розгляді питання про видачу виконавчого листа для примусового їх виконання (ст. 18 Положення про третейський суд); в) суд перевіряє законність і обгрунтованість рішень і постанов державних органів і посадових осіб, які були прийняті з державних, адміністративних, податкових та інших правовідносин у галузі управління; при об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі судові, а інші — арбітражному судові, всі вимоги підлягають розглядові у суді (ст. 26 ЦПК); г) тільки органові судового виконання надано право вживати заходів державного примусу, спрямованих на реалізацію суб'єктивних прав і виконання обов'язків, визначених рішеннями третейського і товариського суду, Комісії по трудових спорах адміністративних органів та ін. (ст. 348 ЦПК) [7].

Юрисдикційні функції по розгляду цивільних справ, що здійснюються несудовими органами, становлять самостійну адміністративну і громадську процесуальні форми захисту суб'єктивних прав громадян. За існуючим положенням, процесуальні норми, що врегульовують вирішення трудових, адміністративних спорів, включені до системи відповідного матеріального права, але виділення їх у самостійні галузі права є прогресивним і перспективним. Специфіка трудових, адміністративних та інших спорів у галузі управління, а також діяльності різних органів, наділених повноваженнями вирішувати такі спори, потребують певних відмінностей у правових нормах, які врегульовують процесуальний порядок її розгляду.

Виділення процесуальних норм, якими врегульовані інші форми захисту прав, у самостійній галузі відповідає подальшому поліпшенню і удосконаленню діяльності механізму державного апарату по управлінню суспільством, а всебічне нормативне врегулювання їх діяльності створює одну з важливих передумов функціонування демократичної правової держави.

 

Принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів

загальної юрисдикції.

Принципи територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції проголошені ст. 125 Конституції України. Територіальними судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виступають: Верховний Суд України, Київські міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Спеціалізованими судами будуть господарські суди, які здійснюють правосуддя в господарських відносинах (ст. 1 Закону України «Про господарські суди») [17]. В Україні діють Вищий господарський суд України, господарські суди областей та міста Києва (ст. 5 Закону України «Про господарські суди») [14].

Ознаки спеціалізованих судів мають міжобласні суди, які розглядають справи, підвідомчі цивільному судочинству, на особливо режимних об'єктах, розташованих на території України, а також військові суди гарнізонів, регіонів, Військово-Морських Сил, які розглядають цивільні справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, прав та законних інтересів військових частин, установ, організацій (ст. 123 ЦПК). Вони ще не становлять окремої системи судів і не мають своїх вищих судових органів, які характеризують спеціалізовані суди і якими мають бути відповідні вищі суди, про що зазначено в ч. 3 ст. 125 Конституції України, тому їх тільки умовно можна віднести до спеціалізованих.

 

Принцип участі народу у здійснені правосуддя через народних засідателів.

Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних закріплений ст. 124 Конституції України, в цивільному процессуальному праві не реалізований. Розгляд цивільних справ у порядку цивільного судочинства провадиться професійними суддями, тоді як залучення народних засідателів до здійснення правосуддя надавало б судові України народного характеру, свідчило б про його демократизм, було б надійною гарантією встановлення об'єктивної істини у справі і правильного вирішення справ, забезпечувало б законність, переконливість, обгрунтованість і виховне значення судових рішень .

Участь засідателів посилює довір'я до суду суспільства, є одним з інститутів оплоту свободи особи і пріоритету права, є тим демократичним ідеалом, при якому громадянин бере участь у здійсненні судової влади, яка не повинна цілком повністю перебувати в руках професіоналів, незалежно від їх кваліфікації і ступеню освідомленої відповідальності.

 

Принцип виборності і призначуваності суддів.

Принцип виборності і призначуваності суддів визначений ст. 128 Конституції України, за якою перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстрокове, в порядку, встановленому законом.

Перехідними положеннями Конституції України передбачено, що судді всіх судів України, обрані чи призначені до дня набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені. Судді, повноваження яких закінчилися в день набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати повноваження свої протягом року.

Принцип виборності і призначуваності суддів розширює існуючі правові системи заміщення суддів. Зарубіжним законодавством передбачено дві системи заміщення суддів — шляхом виборів і призначення. Вибори здійснюються: всім населенням, загальнополітичними виборними зборами, судовими колегіями верховних судів, спеціальними виборними органами. Призначення реалізується: центральним урядом і низовими місцевими органами влади з попереднім вибранням кандидатів населенням або судовими колегіями Верховного суду за результатами конкурсної оцінки. В юридичній літературі підкреслюється, що з усіх способів заміщення суддів найбільш демократичною є виборна система.

 

Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ.

Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ відтворений в ч. 2 ст. 129 КУ, за якою судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.