Контрольна робота "Цивільне право"

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

 

Харківський економіко-правовий університет

 

Кафедра цивільно-правових дисциплін  та правового забезпечення підприємницької  діяльності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни “Цивільне право ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2012

 

Варіант №9

Теоретичне  питання. Поняття зобов’язального  права України та його система.

Відповідь:

      Зобов'язальне право - це найбільша за обсягом підгалузь цивільного права, норми якої регулюють переважно відносини майнового обороту (товарообміну), тобто відносини, що виникають при переході матеріальних та інших благ, які мають економічну форму товару, від однієї особи до іншої. 
      Предметом зобов'язального права, як підгалузі цивільного права, є майнові відносини. У зв'язку з цим виникає питання про співвідношення зобов'язальних правовідносин з правовідносинами влас-ності. 
Слід мати на увазі, що хоча вони тісно пов'язані між собою, з урахуванням того, що саме відносини власності складають передумову товарообміну, але між ними існують і суттєві відмінності. Так, якщо правовідносини власності мають характер абсолютних, у яких власнику протистоїть необмежене коло осіб, то зобов'язальні правовідносини належать до відносних правовідносин, у яких конкретній управомоченій особі (кредитору) протистоїть також конкретна зобов'я-зана особа - боржник. Отже, зобов'язальні правовідносини характеризуються чіткою персоніфікацією суб'єктного складу. Вони юридично пов'язують лише конкретних осіб. Є відмінності і в юридичному об'єкті зазначених правовідносин. Зобов'язальні правовідносини відрізняються від правовідносин власності і за сутністю відповідного суб'єктивного права. 
Якщо сутністю суб'єктивного права у абсолютних правовідно-синах є право на власні дії, то у відносних правовідносинах - право на дії іншої особи (боржника). 
      Характеризуючи відносини майнового обігу, які регулюються нормами зобов'язального права, слід підкреслити, що вони охоплюють, перш за все, ринкові відносини, які виникають як при здійсненні підприємницької діяльності, так і при задоволенні фізичними особами власних потреб. Цим відносинам притаманна така ознака як багатоманітність, оскільки майновий оборот (товарообмін) може здійснюватися як шляхом відчуження особою свого майна у власність іншій особі (наприклад, при купівлі-продажу), так і через передачу його іншій особі у тимчасове оплатне чи безоплатне користування (наприклад, при оренді або позичці). 
      Предметом такого обороту можуть бути не тільки речі, а й інші предмети, що мають товарну, хоча і не завжди матеріальну (уречевлену) форму. Йдеться, зокрема, про результати послуг (наприклад, наданих при перевезенні або зберіганні речей), що споживаються замовником (у процесі вчинення виконавцем певної дії або здійснення певної діяльності, майнові права та певні нематеріальні блага (наприклад, інформація). Оскільки норми зобов'язального права у цій частині мають своєю метою врегулювання відносин майнового обігу в їх непорушеному стані, дані зобов'язання є регулятивними. Значна більшість регулятивних зобов'язань виникає на підставі договорів, тобто є договірними зобов'язаннями. Однак деякі недоговірні зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (односторонніх правочинів або юридичних вчинків), теж слід віднести до регулятивних. Йдеться про зобов'язання з публічної обіцянки винагороди, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення та рятування здоров'я і життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Певна група норм зобов'язального права спрямована на усунення негативних наслідків, що виникають в результаті порушення однією особою суб'єктивних цивільних прав іншої.

      Метою вказаних норм є охорона, у тому числі й захист суб'єктивних цивільних прав, а зобов'язання, що виникають при цьому, йменуються охоронними. До них належать зобов'язання з відшкодування шкоди, створення загрози життю, здоров'ю чи майну іншої особи, набуття або збереження майна без достатньої підстави. 
       Зобов'язальне право, як підгалузь цивільного права, складається з низки правових інститутів, норми котрих спрямовані на закріплення положень, що стосуються як усіх зобов'язань, так і окремих їх видів. Враховуючи це, зобов'язальне право поділяється на загальну та спеціальну частини. 
       Отже, все зобов'язальне право може бути поділене на: 
1) загальну частину; 
2) спеціальну частину (окремі види зобов'язань). 
1. У свою чергу, загальна частина зобов'язального права включає: 
1.1. Універсальні загальні положення, що стосуються всіх видів зобов'язань. Вони містять характеристику зобов'язань, його елементів, визначають загальні правила виконання і припинення зобов'язань і т.п.; 
1.2. Загальні положення договірного права, які містять правила, що стосуються тільки договорів, як головної підстави виникнення зобов'язань. Це визначення поняття договору і принципів договірного права, змісту договору, порядку його укладання, зміни, виконання і припинення, тлумачення договору і ін. 
        Слід зазначити, що якщо в ЦК УРСР 1963 р. загальні положення договірного права були розміщені серед інших загальних положень зобов'язань (ст.ст. 153-160 ЦК 1963 р.), то в ЦК України 2003 р. поміщений спеціальний розділ (розділ II книги п'ятої, ст.ст. 626-654) „Загальні положення про договір”. До речі, подібний підхід має місце і в багатьох інших європейських країнах. Наприклад, в Німецькому цивільному кодексі загальним положенням договору присвячений глава 3 третього розділу першої книги („Загальна частина”) і другий розділ другої книги („Зобов’язальне право”). Такий підхід здається цілком виправданим, оскільки відповідає значенню договірного права в опосередковуванні цивільного обороту.

Отже, все зобов'язальне право  може бути поділене на: 
2. Спеціальна частина зобов'язального права (окремі види зобов'язань) ділиться на: 
2.1. Окремі види договорів (глави 54-77 ЦК України);

2.2. Окремі види недоговірних  зобов'язань (глави 78-83 ЦК України). 
У свою чергу, окремі види договорів з урахуванням мети, суті і змісту угод, можуть бути об'єднані в такі групи договорів: 
- договори про передачу майна у власність; 
- договори про передачу майна в тимчасове користування; 
- договори про надання послуг; 
- договори про виконання робіт; 
- договори в кредитно-розрахункових відносинах; 
- договори про реалізацію (використовуванні) прав інтелектуальної власності; 
- договори про реалізацію особистих немайнових прав; 
- договори про спільну діяльність; 
- договори про забезпечення зобов'язань; 
- договори у сфері спадкоємства. 
        Окремі види недоговірних зобов'язань можуть бити розділені на зобов'язання, що виникають унаслідок правомірних дій, і зобов'язання, що виникають унаслідок правопорушень. 
Правомірними діями можуть бути односторонні операції, юридичні вчинки, акти цивільного стану. Наприклад, рятування майна, життя і здоров'я громадян; ведення справ без доручення, публічна обіцянка винагороди, укладання шлюбу і т.п. (глави 78-80 ЦК України і ін.). 
Правопорушення породжують зобов'язання унаслідок створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи; спричиненню шкоди, безпідставного збагачення і т.п. (глави 81-83 ЦК України). 
Значна більшість цих норм розрахована на регулювання зобов'я-зальних відносин, що виникають на підставі договору. Дані норми у своїй сукупності складають договірне право. Останнє має свою внутрішню диференціацію і складається з низки субінститутів, які об'єднують правові норми, розраховані на регулювання окремих груп, видів та підвидів договорів, що породжують відповідні договірні зобов’язання. 
         Інші норми спеціальної частини зобов'язального права розраховані на регулювання зобов'язальних відносин, що виникають з односторонніх правомірних чи неправомірних дій (деліктів). Вони теж об'єднуються у відповідні субінститути зобов'язального права і розраховані, відповідно, або на регулювання недоговірних зобов'язальних відносин усунення негативних наслідків, що виникають внаслі-док порушення однією особою суб'єктивних цивільних прав іншої. 
         Норми зобов’язального права містяться переважно у Книзі п'ятій ЦК та у інших актах цивільного законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Практичне завдання 1. 
      Умова:

   Уніговський помістив у телепрограмі оголошення про продаж автомобіля ВАЗ-2109 за 9 тис. грн. Ввечері, в день виходу реклами, до нього зателефонував Кісельов і висловив бажання купити автомобіль. Уніговський погодився і вони домови-лися, що через два дні укладуть договір купівлі-продажу та переоформлять автомобіль на Кісельова в підрозділі ДАІ. Коли Кісельов прийшов до Уніговського, то з'ясувалося, що той продав автомобіль Гриценко. Кісельов звернувся в суд із позовом про визнання за ним права власності на автомобіль і витребування його від Гриценко. У судовому засіданні Уніговський не заперечував факту домовленості з Кісельовим і пояснив, що оскільки Гриценко запропонував більшу ціну, то він і продав автомобіль йому, а усна домовленість не має ніякої юридичної сили. 
Який порядок укладення договору? Яке рішення повинен винести суд? 
       Рішення: Оскільки договір є спільним юридичним актом двох чи кількох осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії: шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір, яка має назву оферти, і прийняття пропозиції другою стороною, або акцепту. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її, - акцептантом. 
Загальний порядок укладення цивільно-правових договорів визначено в статтях 638-654 ЦК України. Існують певні особливості укладення біржових угод (договорів), проведення торгів на аукціонах, у порядку конкурсу тощо. 
        Для того, щоб вступити в договірні відносини, один із учасників повинен виявити ініціативу, тобто виступити з пропозицією укласти договір (офертою). Чинний ЦК України не містить ознак оферти, хоча вони можуть бути виведені з загальних положень цивільного законодавства шляхом доктринального тлумачення. 
       Офертою визнається пропозиція укласти договір, яка адресована одній чи кільком особам, містить вказівку на істотні умови договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв'язаною договором у разі її прийняття (ст. 638 ЦК). 
Отже, оферта характеризується такими рисами: по-перше, вона адресується конкретно одній чи кільком особам. Коли пропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, у рекламах), то вона розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не зазначено в цій пропозиції.По-друге, оферта має містити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто ті, що визнані такими за законом, або необхідні для договорів даного виду, або в погодженні яких зацікавлений оферент. По-третє, пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе зв'яза-ним договором і запропонованими умовами в разі їх прийняття (акцепту) другою стороною. 
        Оферта може бути зроблена із зазначенням або без зазначення строку для відповіді. Пропозицію укласти договір можна змінити або взагалі відкликати (скасувати), але не пізніше, як до моменту або в момент її одержання адресатом. У цьому разі раніше зроблена оферта втрачає свою значимість, отже, і не зв’язує оферента. Оферта, яку одержав адресат, не може бути відкликана протягом строку для її акцепту, якщо інше не застережено в самій оферті або не випливає із суті пропозиції чи з обстановки, в якій інша зроблена. 
Відповідь особи, якій адресовано оферту, про прийняття нею пропозиції визнається акцептом.Акцепт має бути повним і безумовним. Це означає, що акцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента. Якщо пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним за умови, що особа, яка зробила пропозицію, одержала від другої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку (ст. 643 ЦК). 
      У пропозиції укласти договір, яка адресується другій стороні, строк для відповіді може й не зазначатись. У цьому разі укладення договору залежить від того, в якій формі зроблено пропозицію - усній чи письмовій. Коли оферта зроблена усно, без зазначення строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила оферентові про прийняття нею пропозиції. Якщо ж таку пропозицію зроблено в письмовій формі, договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально-необхідного для цього часу (ст. 644 ЦК). При цьому враховуються встановлені строки для пробігу корес-понденції певного виду в обидва кінці. 
      Іноді замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договір контрагент у встановлений для акцепту строк вчиняє дії по виконанню зазначених в оферті умов договору: відвантажує товари, надає послуги, сплачує відповідні суми тощо. Такі дії слід вважати акцептом, якщо інше не передбачено законодавчими актами або не зазначено в оферті. Вчинення таких конклюдентних дій означає і згоду на укладення договору, і водночас його виконання. Як і оферта, акцепт може бути відкликаний акцептантом і втратити чинність, якщо повідомлення про його скасування оферент одержав до моменту або в момент одержання самого акцепту В разі відкликання акцепту або неодержання відповіді від акцептанта протягом встановленого для цього часу оферент вважається вільним від тих обов'язків, що пов'язані з раніше зробленою ним пропозицією. 
       Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов'язань. Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено своєчасно, але одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зобов'язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направлено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням. Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією, 
За згодою особи, яка зробила пропозицію, договір може вважатись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із запізненням ст. (644 ЦК). 
Як відзначалося, акцепт має бути повним і безумовним, і тільки тоді він свідчитиме про згоду сторін щодо істотних умов договору. 
      Але нерідко, погоджуючись у принципі укласти договір, друга сторона висуває свої умови або пропонує укласти інший за характером договір. Згода, яка супроводжується застереженнями та контрпропозиціями, не може вважатися акцептом. Тому згідно з ч. 1 ст. 646 ЦК України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і в той же час є новою пропозицією. Сторони в цьому разі міняються місцями: акцептант стає оферентом, а оферент - акцептантом, бо на нову пропозицію потрібна згода колишнього оферента. Переговори або обмін листами між сторонами можуть тривати довго і завершитись або досягненням згоди щодо умов договору, або не дати бажаного результату. 
       Важливим є встановлення моменту, з якого договір вважається укладеним. Визначити цей момент можна на основі аналізу статті 640 ЦК України. Договір вважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту. Якщо ж для укладення договору, крім згоди сторін, потрібні передача майна або вчинення іншої дії (реальний договір), то він вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії. 
      Договір укладається в певній формі: усній, письмовій чи шляхом вчинення конклюдентних дій. Коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не була передбачена. Якщо згідно із законом або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надіслала. У передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення. У нинішніх умовах розширилися технічні можливості вияву волі сторін на укладення договору, зокрема за допомогою факсимільного, електронного чи іншого зв'язку. Можливе використання й інших засобів оформлення договірних відносин, які дають можливість достовірно встановити, що документ виходить від сторони за договором. 
     Певні відмінності від зазначеного загального порядку має укладення господарських договорів між юридичними особами. Чинне цивільне законодавство виходить з вимоги письмового оформлення угод (договорів), що укладаються між організаціями. Ініціативу в укладенні договору може виявити будь-яка сторона. При цьому складається проект договору або лист (телеграма, телефонограма тощо), які виконують роль пропозиції укласти договір (оферти). Найчастіше це здійснює постачальник, підрядник тощо, які в широкому розумінні є послугонадавачами.

      Згідно ч.1 ст. 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. З умов задачі нам відомо, що в телефонній розмові (ввечері, після виходу реклами у телепрограмі) з Кисельовим, Уніговський погодився продати автомобіль ВАЗ-2109, про що вони домовилися через два дні укласти договір купівлі-продажу та переоформити його в підрозділі ДАІ. Тобто в діях Уніговського є правила, які передбачені ч. 1 ст. 644 ЦК України, а саме: він негайно дав згоду на продаж автомобіля, чим прийняв пропозицію. Суд повинен прийняти рішення про розірвання договору купівлі-продажу і надати Кисельову першочергове право на купівлю автомобіля.

 

 

 

 

 

Практичне завдання 2.

 Умова:

ТОВ „Дормашсервіс” уклало з АТ „Регіональні телефонні мережі” договір найму землерийної машини терміном на один рік. Через 5 місяців машина вийшла з ладу і виникла необхідність у капітальному ремонті. 
АТ зробило ремонт, а крім того обладнало машину новим пристроєм. Протягом останніх 4-х місяців АТ не платило плати за користування машиною, вважаючи, що витрати на ремонт і вартість нового технологічного пристрою мають бути зараховані в таку плату. 
ТОВ з цим не погодилось, пояснивши, що АТ ремонт і поліпшення машини провело без його згоди. 
Як вирішити спір? 
Рішення:

         Згідно ч. 2 ст. 766 ЦК України капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, ТОВ „Дормашсервіс” повинно було за свій рахунок провести капітальний ремонт землерийної машини. 
         При застосуванні ст. 766 ЦК України найбільш складною проблемою є розмежування робіт, що належать до поточного ремонту, з одного боку, і до капітального – з іншого. Єдиного визначення поточного ремонту і капітального ремонту, яке можна було б використовувати стосовно всіх видів майна, яке передається в найм, не існує. У відповідних випадках слід використовувати ті нормативні їх визначення, які є більш близькими до предмету даного договору найму та є більш чітким. Так, стосовно дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту до капітального ремонту віднесені роботи, пов’язані з заміною кузова для автобусів та легкових автомобілів, рами – для вантажних автомобілів або з одночасною заміною не менше трьох базових агрегатів. До поточного ремонту транспортних засобів віднесені роботи, пов’язані з одночасною заміною не більше двох базових агрегатів (п.3.13; 3.16 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожно-транспортних засобів автомобільного транспорту).

          В додатку до цього Положення наводиться перелік базових агрегатів дорожно-транспортних засобів. ТОВ „Дормашсервіс” повинно було провести капітальний ремонт у строк, що встановлений договором. Якщо в договорі не встановлений строк або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт повинен бути проведений у розумний строк. 
          Згідно ч. 3 ст. 776 ЦК України якщо ТОВ „Дормашсервіс” не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, то АТ „Регіональні телефонні мережі” мають право відремонтувати землерийну машину, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, вимагати відшкодування вартості ремонту або вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (в нашому випадку – зарахування вартості ремонту в рахунок плати за користування річчю). 
          Що ж стосується обладнання землерийної машини новим пристроєм, то згідно ст. 778 ЦК України АТ „Регіональні телефонні мережі” може поліпшити її лише за згодою ТОВ „Дормашсервіс”. В нашому випадку ТОВ „Дормашсервіс” не давав згоди на поліпшення речі і АТ „Регіональні телефонні мережі” не мають права на відшкодування їх вартості. 
Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, АТ „Регіональні телефонні мережі” має право на їх вилучення. Якщо не можна відокремити поліпшення без шкоди для речі, то вони не мають права на відшкодування їх вартості. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

 
1.Конституція України від 28 червня 1996 року;

 
2.Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року;

 
3. В.І. В.І. Борисова, І.В. Спасибо-Фатеєва, В.Л.Яроцький, Цивільне право України, загальна частина, -К: Юрінком Інтер, 2004;

 
4. Я.М.Шевченко, Цивільне право України, загальна частина, -К:, 2003;

 
5. Е.О.Харитонов, Н.А.Саниахметова, Гражданское право Украины, -Х:, ”Одиссей”, 2005.