Ордер на житлове приміщення, його правове значення

Варіант № 1 (А-В)

 

1. Ордер на житлове приміщення, його правове значення.

2. Порядок забезпечення житловими приміщеннями громадян, які проживають у будинках, котрі підлягають знесенню у зв’язку з вилученням земельної ділянки для державних і громадських потреб

3. Розвиток житлового законодавства, характеристика його особливостей.

4. Дати визначення:

Виселення – це

5. Розв’язати задачу.

Громадянин  В.П. звернувся до районної державної  адміністрації за місцем проживання із заявою про надання його родині окремої квартири. Прохання було обумовлено тим, що житловий будинок, в якому  він мешкає, непридатний для подальшого проживання. На квартирному обліку він та члени його сім’ї не перебувають.

Дайте характеристику конкретній ситуації з  урахуванням вимог Конституції  України. Перерахуйте державні гарантії реалізації громадянами права на житло.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Ордер  на житлове приміщення, його правове  значення

На підставі рішення про надання  житлового приміщення в будинку  державного або громадського житлового  фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові  ордер, який є єдиною підставою для  вселення в надане житлове приміщення. Його може бути видано лише на вільне, як фактично, так і юридично, житлове приміщення.

Тобто це є правовстановлюючий документ індивідуального характеру, що видається  виконавчим органом місцевої ради, компетентним приймати рішення про надання житлової площі, та є підставою для вселення громадян у надане житлове приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або фонду житлово-будівельного кооперативу. Ордер породжує два види правовідносин: з одного боку, це адміністративно-правові відносини між виконавчим органом ради і житлово-експлуатаційною організацією, куди він здається, а з другого – це цивільно-правові відносини між громадянином та зазначеною житлово-експлуатаційною організацією, яка зобов’язана укласти з ним договір найму житлового приміщення.

Дані правовідносини породжує сам  ордер, а не рішення про надання громадянину житла. Окрім того, на підставі лише самого рішення громадянин не має права вимагати здійснення будь-яких дій щодо надання йому приміщення, вказаного в рішенні.

Ордер безпосередньо пов’язаний з  особою, якій він виданий, і не може передаватися іншим. Ордер дійсний протягом 30 днів. У деяких випадках, за наявності поважних причин, цей термін може бути продовженим.

Вручається ордер громадянинові, на ім’я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред’являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім’ї, включених до ордера. При вселенні громадянин здає ордер до житлово-експлуатаційної організації, а за її відсутності – відповідному підприємству, установі, організації, отримуючи одночасно при цьому паспорти всіх членів сім’ї з відміткою про виселення з попереднього місця проживання.

У надане житлове приміщення переселяються  члени сім’ї, які включені в ордер. Підставою виникнення в члена сім’ї наймача, включеного до ордера, права користування житловим приміщенням є сам факт включення до ордера, а не вселення в приміщення.

Ордер на житлове приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку в таких випадках:

1. подання громадянами відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, що не відповідають дійсності (неправдиві відомості відносно членів сім’ї, котрі включені в ордер, відносно розміру раніше займаної житлової площі, що послужило підставою для взяття на квартирний облік та ін.);
2. порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері житлове приміщення (видача ордера на житлове приміщення, право на яке зберігає інший громадянин, порушення порядку заселення та ін.);
3. неправомірні дії службових осіб при вирішенні питання про надання житлового приміщення (порушення встановленого порядку розгляду і вирішення питань про взяття громадян на квартирний облік і надання житлових приміщень та ін.);
4. інші випадки порушення порядку й умов надання житлових приміщень (видача ордера на нежитлове приміщення, на частину кімнати чи суміжну кімнату, на житлове приміщення, що не відповідає санітарним і технічним вимогам та ін.).

Вимогу про визнання ордера недійсним  може бути заявлено протягом трьох  років з дня його видачі. У разі визнання ордера недійсним громадяни, на ім’я яких був виданий ордер, позбавляються права на займання житлової площі, вказаної в ордері.

У проекті ЖК України поняття «ордер» взагалі немає.

Згідно з проектом, надання громадянам житла з житлового фонду загального призначення здійснюється на підставі рішення власника цього житла або уповноваженого ним органу. Підставою для заселення житла є укладений договір найму житла. Власник державного та комунального житлового фонду надає наймачеві житло у строкове користування для проживання відповідно до договору найму житла. Тобто, в даному випадку, підставою укладення договору найму є рішення власника житла, а підставою для вселення – сам договір найму житла.

Надання громадянам житла з житлового  фонду соціального призначення здійснюється за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування. Таке рішення є підставою для укладення відповідного договору найму соціального житла на термін, визначений зазначеним рішенням.

2.Порядок  забезпечення житловими приміщеннями  громадян, які проживають у будинках, котрі підлягають знесенню у  зв’язку з вилученням земельної  ділянки для державних і громадських  потреб

Стаття 171 Житлового Кодексу України. Забезпечення жилими приміщеннями громадян, будинки яких підлягають знесенню у зв'язку з вилученням земельних ділянок  
У разі знесення жилих будинків, що є в приватній власності громадян, у зв'язку з вилученням земельних ділянок для державних або громадських потреб зазначеним громадянам, членам їх сімей, а також іншим громадянам, які постійно проживають у цих будинках, надаються за встановленими нормами квартири в будинках державного або громадського житлового фонду. Крім того, власникам жилих будинків на їх вибір або сплачується вартість будинків,

будівель та пристроїв, що зносяться, або надається право використати  матеріали від розбирання цих будинків, будівель та пристроїв за своїм розсудом. За бажанням громадян виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів забезпечують їм (замість надання квартир) можливість позачергового вступу до членів житлово-будівельних кооперативів і одержання в них квартир.

Згідно з ч. 5 ст. 41 Конституції України примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Реалізацією наведеного конституційного положення є ст. ст. 350 та 351 ЦК України, які, з огляду на застарілість норм ст. ст. 171 - 174 ЖК, мають братися за основу при регулюванні питань знесення жилих будинків. Ст. 350 ЦК встановлює, що викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю здійснюється за згодою власника або за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Ця норма дозволяє виділити два способи викупу землі: добровільний та примусовий.

Рішення про викуп ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю приймається в межах їх компетенції Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, місцевими (сільськими, селищними, міськими) радами (ч. 2 ст. 350 ЦК, ст. ст. 12, 13, 16, 17 ЗК України), які зобов'язані письмово повідомити власника про прийняте рішення не пізніше ніж за один рік до викупу земельної ділянки (ч. 3 ст. 350 ЦК).

За ч. 1 ст. 146 ЗК встановлює вичерпний перелік суспільних потреб, для яких здійснюється викуп земельних ділянок. До таких суспільних потреб належать: а) під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування; б) під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державної та комунальної власності; в) під об'єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) оборони та національної безпеки; ґ) під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо); д) під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій; е) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єкти загального користування, необхідні для обслуговування населення.

За змістом коментованої статті ЖК знесення жилих будинків, які є об'єктом права приватної власності громадян та розташовані на земельних ділянках, що вилучаються для суспільних потреб, обумовлює настання таких правових наслідків. По-перше, їх власникам, членам їх сімей та іншим громадянам, які постійно проживали у будинках, надаються квартири в будинках державного та громадського житлового фонду в межах встановлених норм (ст. 47 ЖК). На вимогу громадян замість надання квартир їм забезпечується можливість позачергового вступу до ЖБК. По-друге, власникам жилих будинків надається альтернативне право на їх вибір: або вимагати відшкодування вартості будинків, будівель та пристроїв, що зносяться (під "пристроями" слід розуміти споруди) або право використовувати матеріали від розбирання цих будинків, будівель та пристроїв.

Головним недоліком регулювання цього питання за ЖК є явна суперечність його нормам Конституції, які гарантують право власності, встановлюють його непорушність та імперативне правило про те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ч. 4, 5 ст. 41 Конституції). У ст. 171 ЖК, навпаки, йдеться про можливість примусового припинення права приватної власності і виникнення замість нього права користування житлом у будинках державного та громадського житлового фонду. Застарілим в сучасних умовах виглядає використання терміну "громадянин", яким звужується суб'єктний склад власників, яким надається право на забезпечення жилим приміщенням замість знесеного. Крім того, матеріальна компенсація власникам обмежується вартістю будинків, будівель та споруд, а відшкодування упущеної вигоди не передбачено.

Тому і в цьому випадку норми ЖК мають застосовуватись тільки в тій частині, в якій вони не суперечать правилам ЦК, які за ст. 351 зводяться до наступних:

1) право власності на жилий будинок, інші будівлі, споруди, насадження, які розташовані на земельній ділянці, що викуповується, може бути припинене лише за рішенням суду незалежно від того, в якому порядку - судовому або позасудовому - здійснюється викуп земельної ділянки;

2) позов про викуп нерухомого майна подається органами, які наділені правом приймати рішення про викуп земельної ділянки для суспільних потреб. При цьому позов підлягає задоволенню лише у разі, якщо позивач доведе, що використання земельної ділянки, викупленої у зв'язку з суспільною необхідністю, є неможливим без припинення права власності на це майно;

3) відшкодування збитків, завданих примусовим припиненням права власності на нерухоме майно, є попереднім і повним, що включає право на упущену вигоду;

4) знесення житлового будинку щодо особи, яка проживала у ньому як власник, та членів її сім'ї не допускається до забезпечення їх відповідним помешканням згідно з законом (на сьогодні такого спеціального закону не існує). Аналогічний обов'язок покладається і щодо забезпечення житлом наймача та членів його сім'ї.

Враховуючи те, що попри вказівку закону (ч. 5 ст. 350 ЦК), що при визначенні розміру збитків має братися до уваги ринкова вартість нерухомості, на практиці така вартість визначається за державними розцінками (див. пункт четвертий коментарю до цієї статті), а також посилаючись на вищевизначені конституційні гарантії та відсутність зазначеного у ч. 5 ст. 351 ЦК спеціального закону, вважаємо, що власник житла може вимагати надання йому нового житла замість знесеного саме у власність;

5) поряд із рішенням про знесення житлового будинку, інших будівель та споруд, насаджень суд може постановити рішення про перенесення їх, за бажанням власника, на іншу земельну ділянку та їх відбудову, якщо це можливо.

Згідно з положеннями Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. N 284, відшкодуванню підлягає вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи і незавершене будівництво (абзац перший пункту 3 Порядку).

Засади визначення вартості житлових будинків, будівель та споруд визначаються Порядком визначення вартості відтворення чи заміщення земельних поліпшень - будинків, будівель та споруд малоповерхового житлового будівництва, який затверджений наказом Фонду державного майна України та Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 23 грудня 2004 р. N 2929/227.

Оскільки особа не набуває права власності на об'єкти самочинного будівництва (ч. 2 ст. 376 ЦК), щодо будівель та споруд, збудованих з порушенням чинного законодавства, не поширюються правила, що регулюють відшкодування збитків власникам нерухомого майна.