Основні поняття, принципи та організаційні форми діяльності адвокатури

 

 

Зміст

 

Вступ 2

Розділ 1. Історія виникнення адвокатури та поняття

“адвокатська таємниця” 5

1.1. Адвокатська таємниця 5

1.2. Охорона адвокатської таємниці: етика, деонтологія, право 8

1.3. Начерк історії адвокатури 15

Розділ 2. Основні поняття, принципи та організаційні форми діяльності адвокатури 19

2.1. Види адвокатської діяльності 22

2.2. Вимоги, що пред’являються до адвоката 23

2.3. Права та обов’язки адвоката 27

Розділ 3. Гарантії адвокатської діяльності 31

3.1. Оплата праці адвоката та його помічника 34

Висновок 35

Список використаної літератури 38

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Адвокатура в Україні виступає одним із найважливіших правозахисних інститутів. Її діяльність має на меті захист прав, свобод та законних інтересів всіх громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також юридичних осіб. Однак, для здійснення адвокатом своїх обов’язків є необхідною охорона його прав, захист незалежності адвоката та гарантування невтручання в його професійну діяльність, встановлення такого поняття, як адвокатська таємниця. Ці умови є важливими для кожної демократичної правової держави. Тому, що тільки при їхньому дотриманні можна в повній мірі говорити про належний захист прав і свобод в цій державі. Адже саме адвокатура виступає проміжною ланкою між державою і суспільством, і без реального закріплення цих гарантій, адвокати не зможуть в повній мірі надавати юридичну допомогу. Світовий досвід адвокатської практики був узагальнений у підсумковому документі VIII Конгресу 00Н із запобігання злочинам, який відбувся у серпні 1990 року. В «Основних положеннях про роль адвокатів» на основі принципових засад Статуту 00Н, Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права, ряд інших загальновизнаних документів детально висвітлено всі сторони діяльності адвокатів, їх права, обов'язки, а також зобов'язання урядів, судових та адміністративних органів щодо забезпечення ефективної роботи адвокатів з консультування та надання допомоги всім, хто її потребує в судах, трибуналах та адміністративних органах. Це знайшло своє відображення в Законі України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року, який безпосередньо регулює правове положення адвокатури в нашій державі.

Отже, мета даної роботи полягає в розкритті поняття адвокатської діяльності, визначенні її основних принципів, розгляді гарантій діяльності адвоката, їх закріпленні в Законі України «Про адвокатуру», а також в інших нормативно-правових актах України.

Нормативною основою роботи стали такі правові акти, як, безперечно, Конституція України та Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року, а також Указ Президента України від 30 вересня 1999 року «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» та Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року.

У розділі І розглядається загалом адвокатська діяльність, її поняття та сутність, положення в державі, а також визначаються основні принципи організації та діяльності адвокатури.

У розділі ІІ детально розглянуто закріплення гарантій адвокатської діяльності в Законі України «Про адвокатуру» та в інших нормативно правових актах, розкрито їх значення та місце в діяльності адвокатури.

Світовий досвід адвокатської практики був узагальнений у підсумковому документі VIII Конгресу 00Н із запобігання злочинам, який відбувся у серпні 1990 року. В "Основних положеннях про роль адвокатів" на основі принципових засад Статуту 00Н, Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права, ряд інших загальновизнаних документів детально висвітлено всі сторони діяльності адвокатів, їх права, обов'язки, а також зобов'язання урядів, судових та адміністративних органів щодо забезпечення ефективної роботи адвокатів з консультування та надання допомоги всім, хто її потребує в судах, трибуналах та адміністративних органах.

Законодавчі акти України враховують міжнародний досвід. Так у статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесені ряд положень, які сприяють діяльності адвокатури і перш за все це пункт, згідно з яким звинувачуваному забезпечується право на захист. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права у статті 14 проголошує право кожної людини в разі її звинувачення у вчиненні протиправної дії захищати себе особисто або через посередництво обраного нею захисника. Це ж положення закріплене і в статті 59 Конституції України. Варто вказати, що адвокатура представлена і у Вищій раді юстиції трьома представниками, рекомендованими з'їздом адвокатів України.

Безпосередня діяльність адвокатури в Україні регламентується Законом України "Про адвокатуру" від 9 грудня 1992 року, перша стаття якого дає визначення адвокатури як добровільного професійного громадського об'єднання, покликаного згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод й представляти законні інтереси громадян України та інших країн, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, зазначеним та іншими законами України, статутами об'єднань адвокатів і здійснюється на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

 

 

Розділ 1. Історія виникнення адвокатури та поняття “адвокатська таємниця”

 

1.1. Адвокатська таємниця

Адвокатська таємниця як прийнято вважати, за якісними ознаками є професійною таємницею, зміст та поняття якої визначено в ст. 9 Закону України „Про адвокатуру". Основним змістом поняття „адвокатська таємниця" є відомості, одержані адвокатом при здійсненні  ним своїх професійних обов’язків, а саме; питання, з яких громадянин або юридична особа зверталась до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень, даних попереднього слідства тощо.

В той же час, визначення адвокатури як правового інституту надало б адвокатський таємниці тобто вона набрала б державного статусу.

В такому підході в Законі „Про адвокатуру" не повною мірою реалізується Закон „Про інформацію". Зокрема ст. 39 останнього Закону визначає інформацію як товар, і йдеться, по суті, про товарні відносини. Він також визначає і об’єкт інформаційних відносин. Згідно з ст. 8 ним є документована або публічно оголошувана інформація про події  та явища в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, економічній, міжнародній та інших сферах.

На підставі аналізу лише двох статей Закону „Про інформацію" (статті 8, 39) можна стверджувати, що визначення адвокатської таємниці у Законі „Про адвокатуру" є неповним. Така ситуація може бути обґрунтована лише тим, що даний Закон є неповним та регламентує, по суті, професійну діяльність адвоката як члена громадського об єднання і аж ніяк не визначає принципи діяльності адвокатури. Виправдовує сказане і те, що функції адвокатури, як правового інституту, регулює не тільки Закон „Про адвокатуру" ,а й чинне законодавство.

Додержання принципу конфіденційності є необхідною найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом ,без яких неможливо належне палання правової допомоги . Отже збереження конфіденційності будь-якої  інформації; отриманої» адвокатом від клієнта, а також про клієнта або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності, є правом адвоката у відносинах з усіма суб’єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації; та обов’язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.

Дані вимоги викладені в Статті 9 «Адвокатська таємниця» Закону «Про адвокатуру».

Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю.

Предметом адвокатської  таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків.

Конфіденційність певної інформації; що охороняється правилами сг,4 Закону „Про адвокатуру" може бути скасована тільки особою, заінтересованою в 1Г додержанні (або спадкоємцями такої  фізичної  особи чи правонаступниками юридичної особи, у письмовій чи іншій зафіксованій формі. Проте, згідно зі ст. 9 того ж закону, лані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв’язку з виконанням ним своїх професійних обов’язків, можуть також бути розголошені з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Іншими словами адвокату, помічнику адвоката та посадовим особам адвокатських об єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської  таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах третіх осіб.

Адвокат не відповідає за порушення цього принципу в разі допиту його у встановленому законом порядку як свідка щодо обставин, які виходять за межі предмета адвокатської  таємниці, визначеного чинним законодавством, хоч і охоплюється предметом конфіденційної" інформації.

Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, попереднього слідства й суду допитати адвоката про обставини, що є адвокатською таємницею. Про це свідчить положення ст. 10 Закону «Про адвокатуру», а саме: документи, пов’язанні з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов у адвокатів у зв’язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної  Республіки Крим, області, міста Києва.

Відповідно до тієї статті професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об єднань відомостей що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути викликані і допитані як свідки про обставини, що стали їм відомі в зв’язку ЗІ зверненням до них за юридичною допомогою або в зв’язку з наданням.

У законодавстві Німеччини аналогічний медичній таємниці характер має і адвокатська таємниця. Адвокат, незалежно від волі клієнта, зобов’язаний зберігати її протягом 5 років після закінчення виконання доручення клієнта, якого стосується така Інформація. В Україні закон покладає на адвоката обов’язок тримати в таємниці інформацію, що стала йому відома у зв’язку з виконанням ним своїх обов’язків, що

стосується документованої Інформації) пов’язаної з виконанням адвокатом доручення (ч.2. ст.В законі України „Про адвокатуру очевидно, власником якої є адвокат - вона підлягає оглядові та розголошенню лише за згодою адвоката.

Присягнувши бути завжди справедливим І принциповим, чесним І уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди І завжди берегти чистоту звання адвоката, дана особа може нести відповідальність у разі їх порушення. Крім того, розголошення отриманих відомостей не є естетичним і справедливим щодо особи яка їх надала.

 

 

1.2. Охорона адвокатської таємниці:  етика, деонтологія, право.

 

Питання про адвокатську таємницю є важливим і принциповим, тому, вважаю, воно має бути розглянуте також з етично)  і морально-психологічно Г точок зору.

Не вдаючись до аналізу колізії моралі і права, обмежимося лише тим, що морально - етичні принципи , як загальнолюдські, дають опосередковано і можуть впливати чи виражати так звану ментальність національної культури. В сучасних умовах остання може тлумачитися на широкій базі як дії так і лише мотиву, наміру. Якщо, на погляд деяких вчених, російська ментальність ґрунтується, насамперед, на авторитарності то українську - слід базувати на колегіальності.

В українській істотко - правовій культурі значне місце займали принципи особливої моральності вони мали особистий характер. Г.С.Сковорода, наприклад, вважав, що „перемога" в судовому засіданні є абсурдом, оскільки „переможця" не існує.

Виникає відповідна етимологічна проблема: чи може бути поєднана морально-етична (екзистенцій на] та правова сторони суспільного життя? Зрозуміло , що українське право повинно мати і свою особливу філософію права. Якщо визнати це, то воно вимагає і особливого методу, тобто відповідної* логіки права.

Поширюючи загальні проблеми права на розуміння адвокатської таємниці, можна стверджувати, що остання не може розглядатися у відриві від соціально-економічних, політичних, духовних форм сучасного життя суспільства. 6 той же час, в сучасному праві виділяються дві основні тенденції", а саме; всі суспільні відносини регулювати через право: розмежовувати мораль і право. Розглядаючи професійну діяльність адвоката, бачимо, що ці дві тенденції призводять і до різного розуміння адвокатської  таємниці. Перша - намагається розширити розуміння її правових аспектів до морально-етичних норм і, звідси, відповідні форми адвокатської* відповідальності, тоді як друга тенденція виявляється у намаганні регламентувати будь-яку діяльність адвоката, передбачивши всі правові наслідки, що й складатиме сучасну адвокатську етику. Професія адвоката І постає і постає такою, в якій перехрещуються і морально-правові аспекти, і чисто правові. На цьому ґрунті й формується професійна етика адвокатів.