Поняття договору

Поняття договору

Незважаючи на те значення, яке  має цивільно-правовий договір в економічній сфері, ні ЦК 1922 р., ні ЦК 1963 р., ні, навіть, ЦК 2003 р. не дають його визначення та достатньо детальної характеристики. Законодавець лише обмежився вказівкою на деякі характерні ознаки договору. Так, ст. 626 ЦК 2003 р. визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Проте слід враховувати, що договір може розглядатися як багатозначне явище: як підстава виникнення правовідношення; як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, яку відповідне правовідношення приймає.

При цьому найбільш важливим значенням  терміна "договір" є якраз розуміння його як підстави виникнення правовідношення (цивільних прав і обов'язків). Саме такий підхід дозволяє визначити суть, значення і характерні риси договору. Тому найбільш вдалим здається визначення договору як домовленості 2 або кількох суб'єктів цивільного права, спрямованої на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин.

Звідси випливає, що характерними рисами договору як юридичного факту є те, що в ньому виражається взаємна, така, що співпадає, воля сторін, а також те, що він є узгодженими діями суб'єктів, спрямованими на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин.

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії "правочин" і "договір" співвідносяться між собою як загальне і часткове: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також і дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені главою 16 ЦК.

Слід зазначити, що поняття "договір" використовується також в інших галузях законодавства (наприклад, трудовий договір, адміністративний договір тощо). Проте там договір є категорією відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання.

До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми  можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.

Суть, а також значення цивільно-правового договору найяскравіше виявляються в функціях, що ним  Виконуються.

До функцій цивільно-правового  договору належать: регулятивна, ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна, захисна.

Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його значення як джерела (форми) регулювання цивільних  відносин. Вона означає, що договір розцінюється як форма цивільного законодавства. Він може встановлювати права й обов'язки не лише учасників конкретних відносин, але й інших осіб, котрі вступають у відносини з учасниками цього договору.

Ініціативна функція Договору Полягає в тому, що він є актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.

Програмно-координаційна  функція означає, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки.

Інформаційна функція  виявляється В тому, що договір містить певну інформацію про права і обов'язки сторін.

Гарантійна функція зводиться  до залучення з метою стимулювання належного виконання договору системи  забезпечувальних засобів, які також отримують договірну форму.

Захисна функція полягає  в застосуванні механізму захисту  порушених прав шляхом примусу до виконання зобов'язання в натурі, відшкодування збитків тощо.

Виділяють також й деякі  інші функції договору. Наприклад, відзначається  роль договору як засобу, що дисциплінує  цивільний обіг. При цьому підкреслюється, що договірна дисципліна, тобто найсуворіше виконання договірних зобов'язань, є найважливішим елементом правового механізму, що покликаний забезпечити стабільність ринкової економіки, захист законних прав і інтересів учасників торгового обігу та інших цивільно-правових відносин.

Однією із засад договірних зобов'язань, як і засад приватного права взагалі, є свобода договору, котра виступає неодмінною ознакою  і умовою існування ринкової економіки.

Стаття 627 ЦК визначає свободу  договору як право сторін вільно укладати договір, обирати контрагентів та визначати умови договорів з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, свобода договору означає:

1) неприпустимість примусу  вступу в договірні відносини.  Учасники цивільного обороту  мають право вільно, виходячи  з власних інтересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини  чи ні. Як виняток із загального  правила, обов'язок вступу в  договірні відносини може бути  прямо встановлений актом цивільного  законодавства (публічний договір - ст. 633 ЦК) або попередній договір (ст. 635 ЦК);

2) можливість вільного  вибору майбутнього контрагента.  Винятки з цього правила можуть  встановлюватися лише законом.  Наприклад, підприємець за публічним договором приймає на себе обов'язок продати майно, надати послуги тощо кожному, хто до нього звернеться (ст. 633 ЦК);

3) можливість сторін вільно  визначати характер (вид, тип)  договору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибором вправі укладати як договори, передбачені цивільним законодавством, так і договори, що не передбачені цивільним законодавством, але не суперечать його загальним засадам (так звані "безіменні" або ж "неназвані" договори).

4) можливість учасників договору вільно визначати Його зміст. Разом з тим принцип свободи договору логічно доповнюється

вимогою обов'язковості його виконання сторонами (ст. 629 ЦК). Такий  принцип має тисячолітню історію, спираючись у його сучасному вигляді  на сентенцію римського приватного права "Pacta sunt servanda". Такий підхід пояснюється тим, що сторони договору, вільно прийнявши на себе певні права та обов'язки, після цього перетворюються на учасників зобов'язання, а відтак, перебувають у становищі "юридичної пов'язаності" своїм же рішенням про укладення договору на певних умовах.

Загальні вимоги щодо виконання  зобов'язань встановлені главою 48 ЦК. Відмова від виконання договору можлива лише у випадках і з  підстав, встановлених самим договором або законом (ст. 651 ЦК).

Невиконання або неналежне  виконання сторонами договору тягне  наслідки, встановлені главою 51 ЦК.

2/ Класифікація договорів має не тільки теоретичне, але й важливе практичне значення. Так, виявлення спільних типових рис договорів і відмінностей між ними полегшує для суб'єктів правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності. Крім того, класифікація сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства, слугує меті кращого дослідження договорів. Класифікація договорів здійснюється за різними підставами, що обираються залежно від цілей, що переслідуються.

Класифікація договорів  у цивільному праві можлива за різними підставами.

1. Залежно від моменту  виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальні договори - це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди зі всіх істотних умов у формі, необхідній за законом. До них, зокрема, належать: купівля-продаж, найом, доручення, комісія, спільна діяльність та ін.

Реальними називаються договори, в яких для виникнення прав і обов'язків  недостатньо угоди, а необхідна  ще й передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику.

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що в консенсуальних договорах спір про виконання  обов'язків і відповідальність за їх невиконання може вирішуватися судовими органами вже після досягнення сторонами угоди, навіть якщо передання майна ще не відбулося. Наприклад, можлива вимога про передачу купленої речі, про відповідальність за невиконання такого обов'язку тощо.

Однак, як зазначалося вище, для деяких договорів потрібно не тільки досягнення угоди, а ще й оформлення належним чином, без чого договір не вважається укладеним. Наприклад, згідно зі ст. 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, іншої нерухомості має бути обов'язково нотаріально посвідчений та підлягає державній реєстрації.

2. Залежно від характеру  розподілу прав і обов'язків  між учасниками угоди договори поділяються на односторонні та взаємні або синалагматичні (у ст. 626 ЦК вони іменуються "двосторонніми" та "багатосторонніми").

У односторонньому договорі одна зі сторін має тільки права, а  інша - тільки обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, де у позикодавця є лише право вимагати повернення боргу, а у позичальника - тільки обов'язок виконати вказану вимогу.

Взаємні (синалагматичні) договори завжди породжують права і обов'язки для кожного з учасників. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати продану річ, але має право вимагати сплати її ціни; у свою чергу покупець зобов'язаний сплатити вартість речі, але має право вимагати передачі йому купленої речі.

3.3 урахуванням наявності  або відсутності еквівалентності  відносин договори поділяються  на оплатні і безоплатні.

Якщо обов'язку однієї особи  щось зробити або передати, або  виконати відповідає обов'язок контрагента  надати зустрічне задоволення у  грошовій або іншій матеріальній формі, то це оплатили договір. Таких  договорів, де дії виконуються на оплатних засадах, у цивільному праві  більшість. Вони встановлюються у вигляді загального правила (ч. 5 ст. 626 ЦК). Це договори купівлі-продажу, найму, підряду тощо.

Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжується  відповідною компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безоплатний. Таким є, наприклад, договір дарування, де дарувальник безоплатно передає іншій особі у власність майно.

4. За ступенем юридичної  завершеності можна виокремити  договори остаточні та попередні.

Остаточні договори безпосередньо  породжують права та обов'язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Переважне число  договорів має саме такий характер.

Попередній договір таких прав та обов'язків безпосередньо не породжує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий договір (ст. 635 ЦК). Іншими словами, попередній договір є угодою про укладення договору в майбутньому.

ЦК розрізняє попередній договір і договір про наміри. Договір про наміри (протокол про наміри), якщо в ньому не виражена прямо воля сторін придати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків.

ЦК не закріплює прямо  якихось конкретних видів попередніх договорів. Як приклад попереднього договору можна назвати відомий  практиці минулих років договір продажу житлового будинку.

5. За змістом діяльності, що ними регулюється, усі договори  поділяють на майнові й організаційні.

Майновими є договори, спрямовані на регулювання діяльності осіб з  приводу певного майнового блага. їх відмінною рисою є спрямованість на отримання майна або блага, що досягається виконанням зобов'язання. Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначені створити передумови, передбачити можливості для подальшої підприємницької або іншої діяльності.

6. Залежно від значення  договору для задоволення певних (приватних або суспільних) інтересів  розрізняють звичайні (приватноправові)  договори і договори публічні.

До публічних договорів  належать договори, укладені комерційною  організацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів, виконання робіт і надання  послуг, котрі такі організації за характером своєї діяльності мають здійснювати щодо кожного, хто до них звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, енергопостачання, медичне, готельне обслуговування тощо).

Режим публічних договорів  є винятком із загального правила, який спирається на принцип свободи договорів, і одним із випадків дії публічних засад у цивільному праві. Режим публічних договорів є прямо протилежним режиму "свободи договорів", який найбільш повно виражає приватноправові засади, що становлять основу цивільного права.

7.3 урахуванням значення  договору для визначення кола  повноправних учасників розрізняють  основні договори і договори приєднання.

Основний договір є первісною і головною підставою визначення прав і обов'язків учасників зобов'язання. Значення договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в повному обсязі (ст. 634 ІДК). Це означає: "або погоджуєшся з усім, що я пропоную, або договір не відбудеться".