Поняття податків і види податків

Міністерство інфраструктури України Українська державна академія залізничного транспорту Донецький інститут залізничного транспорту     Кафедра «Економіка транспорту»     Реферат з дисципліни «Господарське законодавство» на тему: «Поняття податків і види податків»     Перевірила: доцент               дата                                                        підпис Роботу виконала: студентка групи 3-МО 2009-МО-629               дата                                                       підпис               Донецьк – 2012

ЗМІСТ   Поняття податків і види податків Обов'язкові платежі, їхні види та характерні ознаки                                 3 Види податків та їх характеристика                                           8                             СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                   12
Зм.	Арк.	№докум.	Підпис	Дата
Розробив					Господарське законодавство	Літ.			Арк.	Аркуші
Перевірив
						ДонІЗТ
Н. контр
Затв.

 

Поняття податків і види податків

 

1. Обов'язкові платежі, їхні види та характерні ознаки.

Формування доходної частини бюджету  є важливим видом діяльності будь-якої держави. Україна не є винятком. Процес приватизації державної власності і становлення ринкових відносин протягом останніх років суттєво змінили зміст фінансових ресурсів державного бюджету, все більшого значення набувають податкові методи акумуляції їх. Податки стають не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери. Що ж таке податки і коли вони виникли? Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха, доходи якого служили одночасно й доходами держави. Це були приватно-правові, а не публічно-правові доходи.

Іншим джерелом державних доходів  виступали регалії — доходні прерогативи казни, певні галузі виробництва, види діяльності тощо приймались у виключне користування казни і виключалися з суспільного обороту, із сфери діяльності населення.

Основними видами регалій були:

а) «безхазяйна регалія» — все, що не мало хазяїна, оголошувалось таким, що належить казні. Це природні явища, як, наприклад, вітер, що тягло за собою встановлення державної монополії на вітряні млини. Такими ж предметами регалії були вода та надра;

б) митна регалія реалізовувалась  шляхом встановлення зборів за право  проїзду територією і стала прообразом митних платежів;

в) судова регалія — це здійснення правосуддя тільки державою. Судові штрафи, мито, доходи від конфіскацій у різні часи були джерелом доходів;

г) монетарна регалія — це право чеканити монету;

д) інші види регалій.

Регалії стали перехідним ступенем до податків. Головними передумовами виникнення податків є перехід від натурального господарства до грошового та виникнення держави.

Податки як джерело доходів державного бюджету не нараховують і двохсот  років. Поняття податок першим розкрив  А. Сміт у роботі «Про багатство народів» (1770 p.) За його словами «податок — це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати»¹.

Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Крім податків, до бюджетів надходять  добровільні, благодійні внески, збори, мито, інші обов'язкові платежі.

Податки, збори, мито — все це обов'язкові платежі, яким можна дати загальне визначення. Це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами.

Законодавство не дає чіткого розмежування понять податок, мито, збір. Проте можна сказати, що:

1) податок — це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;

2) збори — це платежі, які стягується з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, право брати участь у бігах на іподромах, користуватись автомобільними дорогами тощо.

3) мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дії і видачу документів, що мають юридичне значення. Так, митними органами стягується платіж за ввезення та вивезення товарів (перевезення через митний кордон держави), судами — за подання позову тощо.

Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особливостями податку є те, що він:

— стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;

— має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротний. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

— на відміну від інших обов'язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

— категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов'язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

— виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов'язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.

Держава мусить мати бюджет із стабільними  джерелами надходжень, роль яких виконують, у першу чергу, податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завданнями держави.

Право держави стягувати податки  і обов'язок населення платити їх випливають із необхідності функціонування держави та її установ в інтересах всього суспільства та окремих осіб. При цьому держава повинна керуватись певними принципами.

1. Загальність. Кожен повинен брати участь у підтримці держави пропорційно своїй платоспроможності.

2. Обов'язковість. Виражається в тому, що за порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати передбачено відповідальність платника. Обов'язковість передбачає можливість примусового виконання платежу.

3. Визначеність. Платник податку має знати час, місце, спосіб сплати та розмір податку. Податки належить чітко пов'язувати з видатками, щоб платники знали про звітність влади за те, як використовуються податкові надходження. Податки не можуть приховуватись від платника, а податковий тягар має простежуватись і відчуватись тими, хто їх сплачує.

4.  Зручність. Стягнення податку для платника має здійснюватись зручним способом, у зручний час, коли у розпорядженні, платника найбільша сума коштів.

5. Справедливість. Податки мають бути справедливими. Справедливість є дуже суб'єктивною якістю. Якщо керуватися тим, що податки завжди мають накладатись на статки, то найсправедливіший податок є податок на вартість прибутку чи майна, або і на те й інше, оскільки їх, як правило, можна взаємно конвертувати.

Зазвичай застосовують два критерії справедливості:

— за однакових за суттю обставин на платників податків має накладатись однаковий податок (горизонтальна справедливість);

— за різних обставин до платників податків слід ставитись упереджено (вертикальна справедливість).

Проблема полягає у визначенні, що є подібними, а що відмінними обставинами. Тут теж застосовують два відмінні критерії. Перший з них — платоспроможність. Відповідно до цього критерію з двох платників податків, які однаково спроможні сплачувати податок, має стягуватись однакова сума, коли ж платоспроможність одного з платників податків значно перевищує платоспроможність іншого, з нього має стягуватись більша сума.

Альтернативою принципові справедливості, орієнтованому на платоспроможність, є принцип користування благами. Звичайно, що податки йдуть на надання комісійних послуг. Згідно з принципом користування благами, щоб задовольнявся критерій горизонтальної справедливості, з обох платників податків, котрі одержують однакову вигоду від якоїсь комерційної послуги, мають стягуватися однакові податкові суми (незалежно від їхньої платоспроможності). У такий самий спосіб ті платники податків, котрі одержують більше благ від користування комунальними послугами, відповідно до принципу користування благами повинні сплачувати більші податкові суми, ніж ті, що одержують менше благ, якщо дотримуватись критерію вертикальної справедливості.

Крім того, різні податки неоднаково відбиваються на громадянах, а це переконливо  вказує на те, що необхідна ціла низка  податків, щоб уладнати нерівність, яка виникає внаслідок цього;

— стягування податку.

Одним із аспектів справедливості є  утрудненість ухилення від сплати податків. Легкість чи важкість контролю над  стягненням податків дуже істотно відрізняється  для різних податків. Збирання податків вимагає, щоб платники належали до однієї категорії, щоб вівся облік їхньої заборгованості та сплачених ними сум, а також того, щоб тих, хто не дотримувався закону, встановлювали й притягали до відповідальності згідно з податковим законодавством. Проте всі ці аспекти контролю над стягненнями податків пов'язані з витратами (в тому числі з витратами, що виникають у зв'язку з додержанням ними податкового законодавства). Коли який-небудь захід із контролю над збиранням податків є надто дорогим, що підриває його ефективність, податок не є доцільним з погляду його стягуваності;

— ефективність.

Існує щонайменше два різних аспекти  ефективності. Один з них пов'язаний з попереднім критерієм. Якщо витрати на стягнення податку перевищують податкові надходження або якщо величина відношення суми витрат на стягнення податку до суми надходжень дуже велика, то такий податок не слід вважати ефективним.

Другий критерій ефективності пов'язаний з економічною ефективністю. Майже  всі податки змінюють відносні ціни. Як правило, коли змінюються співвідношення цін, це викликає відповідну реакцію споживачів або виробників. Але той тягар, який лягає на виробників і споживачів, котрі здійснюють оподатковувані ринкові операції, перевищує вартість отриманих податкових надходжень. Тому такі податки не ефективні. Наслідки оподаткування для економічного добробуту залежать від типу стягуваного податку.

Податки є найбільш ефективними, якщо від них важко ухилитися.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Види податків та їх характеристика

Можливі різні класифікації податків залежно від тих ознак, які  покладено в основу порівняння.

За ознакою  суб'єкта оподаткування податки  поділяються на дві групи:

—  прямі податки;

— непрямі податки.

Податки прямі — це обов'язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ (прибутковий податок, податок на майно і т. п.).

Податки непрямі — це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з доходів працівника (власника), а виплачує їх підприємство (податок на додану вартість, акцизи, мито, що стягується митними органами тощо).

Непрямі податки зручні в застосуванні. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходжень до бюджету, стягнення цих податків не потребує досконалого, розвинутого податкового апарату.

При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких беруть участь три суб'єкти: суб'єкт податку, носій податку і податковий орган.

Суб'єкт податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг.

Носій податку — це фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку. Таким чином, відбувається перекладення податків із суб'єкта на носія податку.

Непряме оподаткування переважає  в країнах, що розвиваються, для яких це основна форма мобілізації податкових надходжень до бюджету.