Поняття сторін у цивільному процесі та їх процесуальні права і обов’язки

Сторони мають такі права: ознайомлюватися з матеріалам справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування з приводу питань, які виникають під час судового розгляду, заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, ознайомлюватися з журналом судового засідання, знімати з нього копії подавати письмові зауваження з приводу його неправильності або неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

 

5. Процесуальні обов’язки

Обов'язками сторін є: у справі позовного  провадження для підтвердження  своїх вимог або заперечень вони зобов'язані подати всі наявні у  них докази чи повідомити про них  суд до або під час попереднього судового засідання, а також зобов'язані сумлінно здійснювати свої процесуальні права й виконувати процесуальні обов'язки.

Сторони мають рівні процесуальні права й обов'язки. Окрім того, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити  або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Кожна зі сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони. Заявник та заінтересовані особи в справах окремого провадження мають права й обов'язки сторін.

Позов може бути пред'явлений спільно  кількома позивачами або до кількох  відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

а) предметом спору є спільні  права чи обов'язки кількох позивачів  або відповідачів;

б) права і обов'язки кількох  позивачів чи відповідачів виникли  з однієї підстави;

в) предметом спору є однорідні  права й обов'язки.

Співучасники можуть доручити вести  справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

Метою співучасті є економія часу, судових витрат і праці судді. Однорідні рішення з аналогічних  питань не виносяться одне за одним  у декількох провадженнях, сукупність справ розглядається одночасно. Співучасть може бути необхідною, якщо окремий розгляд однорідних вимог є неприпустимим.

Кожний з учасників є самостійним  суб'єктом процесу і не впливають  один на одного. Єдиним винятком може бути факт, коли один із співучасників оскаржив рішення, але воно не набрало законної сили і може бути розглянуто щодо осіб, які не подали скаргу.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Після заміни відповідача або залучення  до участі у справі співвідповідача  справа за клопотанням нового відповідача  або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

Одним із видів сторін у справі є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також  інші особи, які звертаються до суду в інтересах інших осіб або  державних чи суспільних інтересах, оскільки вони просять вирішити спір на користь інших осіб.

6. Цивільна процесуальна  правоздатність і дієздатність

Цивільна процесуальна правоздатність – це встановлена законом можливість мати цивільні права і обов'язки. Цивільна процесуальна правоздатність громадян виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Юридичні особи мають процесуальну правоздатність з моменту виникнення. Зупинення дії юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності (ст.100 ЦПК).

Правоздатність у матеріальному  праві не тотожна процесуальній правоздатності. Якщо правоздатність у матеріальному праві – це можливість мати відповідні матеріальні права та обов'язки, то цивільна процесуальна правоздатність – це можливість мати цивільні процесуальні права й обов'язки.

Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (ст. 28 нового ЦПК України).

Цивільна процесуальна дієздатність – це здатність особисто здійснювати свої права і доручати ведення справи представнику (ст. 101 ЦПК), тобто здатність особисто здійснювати процесуальні дії. Цивільна процесуальна дієздатність громадян настає в повному обсязі з досягненням повноліття, тобто з 18 років. Юридичні особи мають процесуальну дієздатність з моменту виникнення. Процесуальні права й обов'язки юридичної особи здійснюються її органами безпосередньо або через представників (ст. 110 ЦПК).

Повну процесуальну дієздатність мають  також громадяни, які вступили в шлюб до досягнення повноліття.

Обмежену процесуальну дієздатність мають особи віком від 15 до 18 років. Наприклад, вони можуть особисто виступати  в цивільному процесі тільки по справах, що виникають з угод, які вони вправі відповідно до закону укладати самостійно, а також по справах про відшкодування шкоди, заподіяної ними.

Залучати законних представників  до участі у справі в цих випадках не обов'язково; вирішення питань залежить від суду. Якщо справа виникла з  договору, на прийняття якого неповнолітнім  особам необхідна згода законного представника, суд зобов'язаний залучити останнього до участі у справі.

Права та охоронювані законом інтереси неповнолітніх, які не досягли 15-річного  віку, а також громадян, визнаних недієздатними внаслідок психічної  хвороби чи недоумства або обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, захищають у суді їх законні представники.

Новим ЦПК України цивільною  процесуальною дієздатністю наділені не лише громадяни, а всі фізичні  особи, які досягли повноліття. Розширені можливості цивільної процесуальної дієздатності неповнолітніх, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цивільно-процесуальним законодавством, надано повну цивільну дієздатність (ст. 29 ЦПК України).

7. Цивільна процесуальна  співучасть

Процесуальна співучасть – це участь в одному і тому ж процесі кількох позивачів або кількох відповідачів, права, вимоги та обов'язки яких не виключають одне одного.

Співучасть можна класифікувати  на види за двома критеріями. За формою співучасть буває:

а) активна співучасть – коли кілька співпозивачів пред'являють позов до одного відповідача;

б) пасивна співучасть – коли один позивач пред'являє позов до кількох  відповідачів;

в) змішана співучасть – коли кілька співпозивачів пред'являють позов  до кількох співвідповідачів.

В залежності від характеру матеріально-правових зв'язків між суб'єктами спірних правовідносин та обов'язковості участі в процесі розрізняють два види процесуальної співучасті – необхідну (обов'язкову) і факультативну (можливу).

Необхідна (обов'язкова) співучасть має  місце у випадку, коли характер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання щодо прав чи обов'язків одного з учасників процесу без залучення до процесу інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Підставою даного виду співучасті є загальне право та загальний обов'язок. Наприклад, вимога про виселення з квартири не може бути вирішена без залучення всіх повнолітніх членів сім'ї.

Можлива (факультативна) співучасть не носить обов'язкового характеру, тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозволяє розглядати справи відносно кожного із суб'єктів в окремому процесі. Підставою факультативної співучасті є однорідність вимог, взаємозв'язок підстав позовів, пред'явлення їх до того ж самого відповідача. Наприклад, у разі подання позову щодо одного з повнолітніх дітей щодо утримання недієздатних батьків суд на підставі закону може залучити як співвідповідачів інших повнолітніх дітей.

Усі процесуальні співучасники мають однакові права і несуть однакові обов'язки. Вони рівні в правах і обов'язках  як відносно один одного (внутрішня рівність), так і стосовно іншої сторони (зовнішня рівність). Кожен з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в процесі самостійно (ст. 104 ЦПК). Вони вправі виступати самостійно і стосовно інших процесуальних співучасників на своїй стороні.

Новим ЦПК чітко визначені підстави участі у справі кількох позивачів  або відповідачів) предметом спору  є спільні права чи обов'язки кількох  позивачів або відповідачів; 2) права  і обов'язки кількох позивачів  чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки (ст. 32).

Співучасники  можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну  цивільну процесуальну дієздатність (ч. 2 ст. 32 ЦПК України).

У багатьох випадках процесуальних співучасників поєднують спільні інтереси, наявність яких дозволяє мати одного представника в суді. Стаття 104 ЦПК при цьому встановлює, що процесуальний співучасник не може бути представником інших осіб, якщо він не досяг повноліття чи над ним встановлена опіка або піклування.

Процесуальна  співучасть настає за ініціативою позивача і позивачів (ст. 104 ЦПК) і на клопотання осіб, які беруть участь у справі (п. 3 ст. 143, ст. 99 ЦПК). На їх заяву суд  постановляє мотивовану ухвалу. За своєю ініціативою суд має право залучати до процесу співвідповідачів (ст. 105 ЦПК), а не співпозивачів, оскільки це суперечить принципу диспозитивності.

8. Неналежна сторона у цивільному  процесі і порядок її заміни

У момент порушення справи не завжди відомо, чи є позивач суб'єктом права, чи порушене його право, чи є порушником права саме та особа, на яку вказує позивач. Тому позивача і відповідача в момент порушення справи вважають можливими суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. У зв'язку з цим у судовій практиці виникає питання щодо неналежної сторони в цивільній справі.

Неналежний  позивач – це особа, якій не належить право вимоги по пред'явленому в  суді позову, а неналежним відповідачем є та особа, що не повинна відповідати  по пред'явленому до неї в суді позову. Якщо при розгляді цивільної справи суд встановить, що будь-яка сторона є неналежною, виникає необхідність заміни цієї сторони. Стаття 105 ЦПК передбачає, що умовою такої заміни є згода позивача, що цілком обґрунтовано, оскільки ініціатором процесу є позивач і справа порушена в його інтересах. У судовій практиці може виникнути ряд варіантів заміни неналежної сторони.

Заміна  неналежного позивача з точки  зору відомого дослідника В. І. Тертишникова може бути проведена одним з п'яти  варіантів:

Перший  варіант. Первісний позивач є неналежним, відомо хто є належним позивачем. Якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний – вступити в нього, суд своєю ухвалою проводить заміну неналежного позивача, не зупиняючи провадження в справі.

Другий  варіант. Якщо при тих же вихідних даних неналежний позивач не погоджується вибути з процесу, а належний позивач просить допустити його до участі в справі, то суд допускає останнього як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки місце позивача вже зайнято. Продовжуючи розглядати справу, суд відмовляє в задоволенні позову неналежному позивачу, а вимоги належного позивача вирішує, виходячи з обставин справи.

Третій  варіант. Якщо при тих же вихідних даних неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний не згоден вступити в справу, суд приймає відмову позивача від позову і зупиняє провадження по справі. Позовне провадження не може продовжуватися, тому що в процесі залишається тільки відповідач.

Четвертий варіант. Якщо суд не встановив, хто є належним позивачем у справі, а неналежний позивач згоден вибути з процесу, то провадження по справі повинно бути зупинено, так як позивач відмовився від позову.

П'ятий варіант. При тій же умові, але якщо неналежний позивач не згоден вибути з процесу, суд продовжує  розглядати справу і відмовляє неналежному  позивачу у задоволенні його позову.

Заміна неналежного відповідача  може бути проведена одним з чотирьох варіантів, але при заміні необхідно мати згоду позивача:

Перший варіант. Якщо судом встановлено, що даний відповідач є неналежним і хто є належним. При даній  умові, якщо позивач згоден на заміну, суд своєю ухвалою проводить  заміну неналежного відповідача.

Другий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягнути цю особу як другого відповідача до процесу і у позові щодо неналежного відповідача відмовляє, а вимоги щодо належного відповідача вирішує по суті справи.

Третій варіант. Якщо не встановлено  судом, хто є належним відповідачем, а позивач згоден на вибуття неналежного  відповідача, суд зупиняє провадження  по справі, так як позивач відмовляється  від позову і в позовному провадженні  залишається тільки одна сторона.

Четвертий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на вибуття  неналежного відповідача з процесу, суд розглядає справу і відмовляє  у задоволенні позову щодо даного відповідача.

Стаття 105 ЦПК не передбачає як умову  заміни неналежної сторони згоду неналежного відповідача. Але в судовій практиці думку неналежного відповідача іноді враховують, якщо відповідач домагається від суду певної реабілітації, тобто рішення про відмову в позові стосовно нього.