Поняття та види транспортних договорів. Відповідальність сторін за транспортними договорами

РОЗДІЛ 3. Правова характеристика виконання зобов’язання

Цінність зобов'язання полягає у його виконанні. Виконання зобов'язання - це вчинення боржником на користь кредитора певної дії або утримання від дії, яка становить предмет виконання зобов'язання. 
За своєю юридичною природою ця дія є нічим іншим, як правочином, оскільки вона є правомірною та спрямованою на настання певного цивільно-правового результату - припинення зобов'язання. Саме тому на неї поширюються загальні правила, закріплені у ЦК стосовно правочинів, у тому числі й правила щодо форми правочину (статті 205-209 ЦК).

Наявність різноманітних зобов'язань (як у межах зобов'язань договірних, так і недоговірних) обумовила необхідність закріплення в ст. 526 ЦК загальних умов (засад) виконання будь-яких зобов'язань. Згідно з ними зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Наведена формула, з одного боку, є універсальною, оскільки містить умови виконання як договірного, так і недоговірного зобов'язання, а, з другого - у її межах залежно від типу зобов'язання (договірне чи недоговірне) наголос слід робити на певній її складовій.

Саме тому виконання недоговірного зобов'язання, що регулюється виключно імперативними приписами актів цивільного законодавства, має відбуватися відповідно до вимог зазначених актів. Виконання договірного зобов'язання повинно відбуватися, перш за все, відповідно до умов договору, визначених і погоджених сторонами на свій розсуд (ініціативні умови), оскільки у цій сфері цивільних (приватних) відносин діє принцип свободи договору (ст. 627 ЦК).

Разом з цим відповідно до вимог ст. 628 ЦК зміст договору можуть складати не тільки умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а й ті, які є обов'язковими для сторін відповідно до актів цивільного законодавства (обов'язкові умови). За наявності у договорі таких умов договірне зобов'язання має виконуватися не тільки відповідно до ініціативних умов, погоджених його сторонами, а й згідно з вимогами ЦК та іншими актами цивільного законодавства.

Виконання зобов'язання, породженого договором, у якому певні умови відсутні і не передбачені актами цивільного законодавства, має здійснюватися відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Звичаї ділового обороту - правила поведінки, усталені у сфері підприємницької діяльності. Вимоги, що звичайно ставляться - це усталені положення, які використовуються у цивільному обороті його учасниками. Вони можуть стосуватися, наприклад, вимог щодо якості предмета виконання зобо-в'язання. Так, згідно зі ст. 673 ЦК, у разі відсутності у договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Сторони зобов'язань можуть заперечувати наявність вказаних вимог.

У зазначених загальних вимогах (засадах) знайшов втілення принцип належного виконання зобов'язання. Належним визнається виконання, здійснене належними сторонами, відповідно до предмета виконання, у передбачений строк (термін), у визначеному місці та у належний спосіб. 
Роль принципу реального виконання зобов'язання (виконання його у натурі), який мав особливе значення в умовах планової (директивної) економіки, нині поступово зменшується. Це пов'язано з тим, що в умовах ринкової економіки, через наявність конкурентного середовища, сплата кредиторові неустойки та відшкодування збитків, завданих невиконанням боржником зобов'язання у натурі, може задовольнити його інтерес у повному обсязі. Саме тому новий ЦК у ст. 622 обмежує сферу дії цього принципу. Так, боржник звільняється від виконання зобов'язання у натурі, якщо це передбачено у договорі або у законі, зокрема, у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інте-рес (ст. 612 ЦК), або передання відступного (ст. 600 ЦК), або відмови кредитора від договору (ст. 615 ЦК). Але і нині цей принцип зберігає певною мірою своє значення. Про це свідчать правила, закріплені у статтях 620-621 ЦК. Так, у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати її у боржника, а у випадку невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги - виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків.

Хоча новий Цивільний кодекс не містить спеціального правила щодо неможливості односторонньої відмови від виконання зобов'язання, воно випливає із змісту ст. 525 ЦК, згідно з якою, за загальним правилом, не допускається одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов.

При виконанні зобов'язання сторони мають керуватися і такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність. Виходячи саме з них, наприклад, замовник за договором про надання послуг зобов'язаний за наявності певних умов сплатити виконавцеві розумну плату (ст. 903 ЦК); підрядник у договорі підряду має право на отримане заощадження, що виникло в результаті здійснення ним права на ощадливе ведення робіт, за умови забезпечення належної їх якості (ст. 845 ЦК); замовник у договорі підряду зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, у обсязі та у порядку, встановленому договором (ст. 850 ЦК).

ЗАДАЧА

У підтвердження одержання грошей за договором позики Макєєв видав Павленку розписку. При поверненні грошей Макєєв зажадав від Павленко повернути розписку. Павленко відповів, що не може повернути розписку, тому що він її загубив, і запропонував написати розписку про те, що він прийняв від Макєєва гроші. Він був також згодний вказати в розписці на те, що отриману від Макєєва розписку він загубив. Однак, Макєєв стверджував, що він не може повернути гроші, поки не буде повернута Павленком видана при укладанні договору позики розписка. Чи законні вимоги позичальника (Макєєва)?

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позик) або таку ж саму кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України). 
Як правило, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Згідно ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальником (або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей). 
За умовами задачі саме розпискою підтверджується передача Макєєву грошей за договором позики.

Крім того за умовою задачі ні Макєєв, ні Павленко не заперечують, що договір позики укладався і що дійсно передавались гроші.

За таких умов, коли обидві сторони підтверджують договірні зобов’язання, можна і не вимагати розписку, яка зі слів позичальника була ним загублена.

Якщо ж так трапилось (втрачено розписку), то Макєєву достатньо було б отримати від Павленка, як позичальника, власну розписку на умовах, запропонованих останнім, а саме про те, що гроші йому повернуті в повному розмірі і він не має жодних претензій з цього приводу. Це так би мовити єдиний в даному випадку варіант розв’язання тієї проблеми, що виникла між контрагентами. Саме така розписка і буде в даному випадку свідченням виконання договірних зобов’язань боржника перед кредитором. 
Тому не повернення боржником грошей за вказаних обставин є не тільки не правильним, а й не законним. Невиконання Макєєвим своїх зобов’язань надає Павленку право в такому випадку на звернення до суду. 
Якщо все це знайде своє підтвердження в суді, то Макєєв, як боржник, буде зобов’язаний повернути Павленку позичену суму. Але якщо ж в суді Макєєв буде заперечувати про укладення такого договору, передачу йому грошей і надання Павленку розписки, то Павленко за відсутності такої розписки не зможе посилатися на показання свідків. В даному випадку підтвердженням договору позики буде лише така розписка.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Брагінський М.І., Витрянский В.В. Договірне право. Книга друга. Договори про передачу майна, М., 2006. 

2. Цивільне право (том 2) / під ред.А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого, М., 2004. 

3. Грибанов А. Захист цивільних прав, М., 2000. 

4. Дружиніна Л. Підприємство як об'єкт / / «ЕЖ-Юрист». 2005. № 35. 

5. Лапач В.А. Система об'єктів цивільних прав: Теорія і судова практика, М. 2004. 

6. Нерухоме майно: правове регулювання / / під редакцією Жарикова Ю.Г. Масевич М.Г. М, 2007. 

7. Покровський І.А. Цивільне право, М., 2000. 

8. Смагіна Е.С. Договір продажу підприємства, М., 2004.