Поняття, види і порядок створення акціонерних товариств згідно з чинним законодавством України

                                                  ЗМІСТ

ВСТУП  
1. ПОНЯТТЯ ТА ЮРИДИЧНИЙ СТАТУС АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА  
2. ВИДИ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ  
3. ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ 
ДОДАТОК № 1

ВИСНОВОК 
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                        Вступ 

                           

Основною організаційно-правовою формою підприємств у всіх сферах економіки розвинених країн є  акціонерні товариства. На сучасному  етапі розвитку підприємництва вони є не лише формою централізації вільних капіталів, а й засобом мобілізації заощаджень населення для перетворення їх на капітал.

Визначною подією в реформі  законодавства про акціонерні товариства стало прийняття 17 вересня 2008 року Закону України « Про акціонерні товариства», який набув чинності 30 квітня 2009 року. Саме з цього часу відбулись суттєві зміни у системі корпоративного управління, відносинах з акціонерами, кредиторами та інвесторами.

На сьогоднішній день, нові механізми, що застосовуються науковцями та практикуючі фахівці, виникає потреба у визначенні правового статусу акціонерних товариств, удосконаленні законодавства, яке регулює даний вид господарських товариств. Акціонерні товариства досить поширені серед суб’єктів підприємницької діяльності. Проте законодавець в недостатній мірі регулює окремі питання їх діяльності.

Аналіз чинного законодавства  дозволяє зробити висновок про те, 
що акціонерна форма господарювання в Україні є прогресивною і повинна надалі існувати та вдосконалюватись.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                       Поняття акціонерних товариств

  Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. 

З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу.

По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або  юридичним особам.               

По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції публічних акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", іншими актами про фондовий ринок.

 По-третє, фізичні  та юридичні особи, які придбали  акції акціонерних товариств,  фіксуються у реєстрі власників  іменних цінних паперів і набувають  статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10 і 11 Закону України "Про господарські товариства", статтями 4, 5, 8 і 9 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

По-четверте, особливою  ознакою акціонерного товариства є  обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше - несуть ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.їм акцій.

Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими  іншими рисами. Так, товариство має  засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства. Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

 

                              Види акціонерних товариств.

Прийнятий закон не встановлює обов’язкових правил трансформації акціонерних товариств (АТ), але практично статус публічних АТ збігається зі статусом діючих на сьогоднішній день відкритих АТ, а приватних –зі статусом закритих АТ. У табл. 1 наведено порівняльний аналіз основних вимог до публічних і приватних АТ. Розглянемо наслідки вказаних вимог до діяльності АТ на створення умов для розвитку фінансового ринку України.

По-перше, принципові вимоги до розмежування публічних і приватних  АТ вказані у статті 5 Закону – це кількість акціонерів і характер розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до його статуту вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства – з приватного на публічне. Втім у Законі не прописано порядок дій приватного товариства в разі, якщо кількість його акціонерів перевищить 100, не передбачені санкції і термін, протягом якого потрібно змінити тип AT.

У більшості діючих ЗАТ виникають проблеми із отриманням статусу приватного товариства за критерієм максимально дозволеної чисельності акціонерів, оскільки такі товариства часто створювалися через викуп трудовими колективами в процесі приватизації, оренду з правом викупу або перетворення колективного підприємства у АТ. За цих умов існують пропозиції не поширювати обмеження кількісного складу акціонерів на закриті та відкриті товариства,створені до набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства». Але Наталія Дєєва не поділяє такої точки зору, оскільки ЗАТ, які сформувалися у процесі роздержавлення власності та мають велику кількість акціонерів, за всіма ознаками є публічними компаніями і мають отримати відповідний статус.

По-друге, публічне товариство може залучати інвестиційний капітал у розвиток підприємства як від власних акціонерів, так і від невизначеного кола сторонніх інвесторів, тоді як приватне товариство обмежене, перш за все, фінансовими можливостями та бажаннями наявних акціонерів, а також вузького кола осіб, до яких може бути звернено приватну пропозицію. Істотними умовами, що мають бути враховані при визначенні типів розміщення акцій та особливостей кожного з них, є джерело походження акцій, що розміщуються (основна або додаткова емісія), коло інвесторів, що залучаються до процесу розміщення, наявність чи відсутність посередників тощо.

           Публічне розміщення (IPO) спрямоване на широке коло інвесторів, які не прагнуть отримати контроль над компанією, тому нові акціонери є міноритарними та бажають лише отримання прибутку на інвестовані кошти . Водночас варто підкреслити, що ефект масових ІРО виходить далеко за рамки конкретних підприємств-емітентів. Масові ІРО стимулюють економічне зростання країни, вони також є важливим фактором поступального розвитку фондового ринку,підвищення його ліквідності й капіталізації, розширення спектра фондових інструментів тощо. У сучасних умовах українські інститути спільного інвестування можуть стати ефективним інструментом накопичення грошових капіталів, обіг яких забезпечить гармонійний розвиток економіки, розбудову як фінансової, так і виробничої сфер національного господарства. Вторинне публічне розміщення акцій виконується компанією, що вже є суб'єктом фондового ринку. Приватне розміщення здійснюється як суб'єктами фондового ринку, так і тими, що тільки намагаються вийти на ринок. Необхідною умовою приватного розміщення є високий кредитний рейтинг товариства та значний попит на його цінні папери. Емітент самостійно (або за допомогою андеррайтера) здійснює вибір потенційних інвесторів та пропонує їм взяти участь у розміщенні. У випадку, коли акції розповсюджуються виключно між акціонерами товариства, вони за своєю суттю близькі до свідоцтва, яке отримує кожен з учасників товариства з обмеженою відповідальністю після внесення своєї частки вкладу до статутного фонду. Таким чином, нівелюється різниця між приватним акціонерним товариством та товариством з обмеженою відповідальністю.

              По-третє, АТ має розміщувати або продавати кожну акцію, яку воно викупило, за ціною не нижчою за її ринкову вартість, крім випадків, встановлених ст. 22 Закону. АТ не має права розміщувати жодну акцію за ціною нижчою за її номінальну вартість. Основною проблемою, яка виникає у зв'язку з розміщенням акцій за ринковими цінами, є оподаткування емісійного доходу, сплаченого інвестором на користь емітента акцій. Згідно з підпунктом 5.3.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на валові витрати інвестора-покупця акцій відноситься лише номінальна вартість. Водночас, норма пункту 7.6 статті 7 Закону не розрізняє для цілей оподаткування місця, де були придбані акції – на первинному ринку у емітента, чи на вторинному ринку у попереднього власника. Указана проблема ускладнює емісійну діяльність публічних АТ, які мають офіційно визнану ринкову ціну акцій, що перевищує номінальну.

              По-четверте, публічні компанії зобов'язані пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі. При цьому Законом не визначено терміну, протягом якого має бути проведена процедура лістингу, та не встановлено відповідальність за її непроведення або делістинг.                 

               Публічне AT зобов'язане повідомляти біржу, на якій воно пройшло процедуру лістингу, про: а) скликання загальних зборів, б) внесення змін до порядку денного загальних зборів: в) прийняття рішення про виплату дивідендів, г) прийняття рішення про припинення товариства шляхом поділу, виділення, перетворення, злиття або приєднання. В Україні лише незначна частина відкритих акціонерних товариств відповідають вимогам внесення до котирувального списку фондової біржі за першим і другим рівнем лістингу. Мінімальні вимоги до емітента, акції якого відповідають другому рівню лістингу: термін існування – один рік; вартість чистих активів і ринкова капіталізація – 50 млн. грн.; щомісячне укладання та виконання 10 біржових контрактів із цінними паперами, їх середньомісячна вартість – 250 тис. грн. Емітенту рекомендується дотримуватися Принципів корпоративного управління, затверджених рішенням ДКЦПФР від 11.12.2003 № 571.

                По-п’яте, стаття 7 Закону України «Про акціонерні товариства» містить загальне правило, згідно з яким акціонери, як і саме АТ, не мають переважного права на придбання акцій у інших акціонерів. Однак, в силу диспозитивного характеру вказаної норми, інше правило може бути закріплене у статуті приватного товариства. Такий підхід цілком узгоджується з принципами

цивільного права та дозволяє захищати корпоративні права як акціонерів акціонерного товариства, так і самого товариства. Таким чином, питання, пов'язані з відчуженням акціонерами приватних АТ належних їм акцій, стали врегульовані на належному рівні.

              По-шосте, закон забороняє консолідацію контрольного пакета акцій без відома інших акціонерів. Для того, щоб придбати пакет акцій розміром від 10 % і більше, необхідно за тридцять днів письмово сповістити про це АТ та Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, а також опублікувати цю інформацію в офіційних друкованих органах. При цьому загальними зборами товариства може бути прийняте рішення про вжиття заходів, що перешкоджають придбанню значного пакета. Якщо придбання такого пакета відбулося, акціонери товариства отримують гарантоване право вимагати від його власника викупу належних їм ак­цій за ринковою вартістю. Слід зазначити, що подібний порядок придбання значного пакета передбачено законодавством багатьох країн світу, але він є принципо­во новим для України.

                 По-сьоме, на відміну від публічних, у приватних АТ немає обов’язкової вимоги голосування на загальних зборах акціонерів виключно з використанням бюлетенів для голосування.

                По-восьме, передбачений Законом для приватних АТ принцип пропорційності у складі наглядової ради та ревізійної комісії представників акціонерів відповідно до кількості належних їм голосуючих акцій на практиці може бути використаний із метою усунення міноритарних акціонерів від участі в управлінні. Більшою мірою захист їх прав забезпечує кумулятивне голосування, коли загальна кількість голосів акціонера помножується на кількість членів органу акціонерного товариства, що обираються, а акціонер має право віддати всі підраховані таким чином голоси за одного кандидата або розподілити їх між кількома кандидатами. Цей спеціаль­ний порядок голосування дає змогу дрібним акціонерам обирати до складу органу управління своїх представників.

                По-дев’яте, публічні акціонерні товариства, на відміну від закритих, зобов’язані розкривати значну кількість інформації, мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет.

                По-десяте, для публічних АТ перевірка незалежним аудитором річної фінансової звітності є обов’язковою, для

закритих – ні.

                По-одинадцяте, у законі діє жорстка норма, що загальні збори акціонерного товариства мають кворум за умови реєстрації для участі в них акціонерів, котрі разом володіють не менше, ніж 60 % голосуючих акцій. З найбільш важливих питаннь, визначених п. 5 ст. 42 Закону України, рішення приймається більш як трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості. Існує пропозиція приймати ці рішення більше як третиною голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій. Але вона є суперечливою, оскільки за таких умов рішення не буде відображати бажання більшості. В умовах розпорошеної власності передбачені законом норми захищають права міноритарних власників, але ускладнюють забезпечення кворуму загальних зборів. З огляду на високо концентровану власність створюються передумови для свідомого саботажу, зриву зборів акціонерів, що є складовою поширеної схеми рейдерських атак. Для унеможливлення таких ситуацій відповідно до положень ст. 29 Закону доцільно укладати договори між акціонерами, за якими на акціонерів покладаються додаткові обов'язки, у тому числі – участь у загальних зборах, і передбачається відповідальність за їх недотримання.